Постанова

від 02.09.2020 по справі 400/3601/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/3601/19

Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Дата і місце ухвалення: 21.12.2019р., м.Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді : Бойка А.В.,

суддів: Федусика А.Г.,

Шевчук О.А..,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Престиж Пром до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України про скасування рішення та зобов`язання зареєструвати податкову накладну,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю Престиж Пром звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Державної податкової служби України, в якому просило суд: скасувати рішення Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 02.09.2019р. №1264353/41938393 про відмову у реєстрації податкової накладної №13 від 31.05.2019р. та зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну №13 від 31.05.2019р. датою її подання. Також, позивач просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДПС у Миколаївській області №1264353/41938393 від 02.09.2019р. про відмову у реєстрації податкової накладної №13 від 31.05.2019р.

Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №13 від 31.05.2019р., за датою її подання.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області судовий збір у сумі 960,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн. на користь ТОВ Престиж Пром .

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України судовий збір у сумі 960,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 на користь ТОВ Престиж Пром .

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 21.12.2019р. з прийняттям нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ТОВ Престиж Пром .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що підставою для відмови у реєстрації податкової накладної №13 від 31.05.2019р. в Єдиному реєстрі податкових накладних стало ненадання ТОВ Престиж Пром необхідних документів (первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання, транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів, розрахункових документів, банківських виписок з особового рахунку), про що зазначено безпосередньо у спірному рішенні відповідача №1264353/41938393 від 02.09.2019р.

Також, апелянт посилається на те, що при зверненні з позовом до суду ТОВ Престиж Пром не заявлено вимогу про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо зупинення реєстрації податкової накладної. А відтак, предметом доказування у справі не є вирішення питання, чи були у контролюючого органу підстави для зупинення реєстрації податкової накладної.

Апелянт вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на недостатню деталізацію переліку первинних документів, що підлягають наданню до контролюючого органу для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної. Судом залишено поза увагою, що податковий орган позбавлений будь-якої реальної можливості деталізувати ненаданні йому документи, оскільки він не може наперед знати які саме документи є у платника податків і які він не надав.

Посилається апелянт і на те, що стягненні судом першої інстанції з відповідачів на користь ТОВ Престиж Пром витрати на правничу допомогу не є співмірними зі складністю справи. Позивачем подано велику кількість позовів до суду щодо оскарження рішень контролюючого органу про відмову в реєстрації податкових накладних, які являються ідентичними та не потребують значних зусиль та часу для їх підготовки.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ Престиж Пром зареєстровано як юридична особа 13.02.2018р. та перебуває на обліку в органах ДПС України як платник податків з 13.02.2018р. Видами економічної діяльності ТОВ Престиж Пром є: купівля та продаж власного нерухомого майна (основний) (КВЕД 68.10); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20).

01.04.2019 року ТОВ Престиж Пром (Орендар) уклав договір суборенди нежитлових приміщень №01-14 з ПП ОБСКУР (Суборендар), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених даним Договором, Орендар зобов`язується передати, а Суборендар зобов`язується прийняти у тимчасове платне користування (оренду) приміщення, визначене у Договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності.

За умовами п.1.2 Договору приміщення, яке передається в оренду, знаходиться за адресою: м.Миколаїв, вул.Кагатна, 1/10, має загальну площу 100,0 кв.м.

Згідно п. 2.1 Договору за користування Приміщенням Суборендар зобов`язується сплачувати Орендареві орендну плату з урахуванням її індексації в наступному розмірі: за перший місяць користування Приміщенням 1000 грн. з ПДВ; в подальшому до закінчення дії Договору - 1000 грн. з ПДВ за календарний місяць.

31.05.2019р., на виконання умов вищезазначеного договору, позивач передав ПП ОБСКУР у суборенду нежитлове приміщення, що підтверджується актом надання послуг №48 від 31.05.2019р.

Передане в суборенду майно орендовано позивачем у ПП Нікос-Люкс (код ЄДРПОУ 42614870) відповідно до умов договору оренди нежитлових приміщень від 12.03.2019р. №12/03-19.

31.05.2019р. позивачем складено податкову накладну №13 щодо надання ПП ОБСКУР послуг суборенди нежитлового приміщення на загальну суму 1000 гривень, в т.ч. ПДВ 166,67 грн., яку направлено на реєстрацію до органів державної фіскальної служби.

Згідно квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 13.06.2019 року, реєстрація податкової накладної №13 на суму 1000 грн. була зупинена.

У квитанції зазначено, що відповідно до п. 201.16 ст. 201 ПК України реєстрація ПН/РК від 31.05.2019 року №13 в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. ПН/РК відповідає вимогам пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку. Запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач, скориставшись своїм правом на надання пояснень, направив засобами електронного зв`язку повідомлення від 29.08.2019 року №15 про подання пояснень та копій документів щодо податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрацію яких зупинено.

Разом з поясненнями, на підтвердження виконання умов договору суборенди нежитлових приміщень №01-14 від 01.04.2019р. ТОВ Престиж Пром надало: податкову накладну №13 від 31.05.2019 року; квитанцію до податкової накладної; копію договору суборенди №01-14 від 01.04.2019р.; копію акту надання послуг №48 від 31.05.2019 року; копію витягу з ЄДР ПП ОБСКУР ; копію договору оренди №12/03-19 від 12.03.2019р.; копію акту надання послуг №662 від 31.05.2019 року; копію податкової накладної №741 від 31.05.2019 року; копію акту прийому-передачі майна від 26.02.2019 року; копію витягу з Єдиного реєстру прав на нерухоме майно; копія витягу з ЄДР ТОВ Престиж Пром .

За наслідками розгляду поданих документів, комісією, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації прийнято рішення від 02.09.2019 року №1264353/41938393 про відмову у реєстрації податкової накладної №13 від 31.05.2019 року.

Підставою для прийняття вказаного рішення визначено відповідачем ненадання платником податків розрахункових документів, банківських виписок з особових рахунків.

Не погоджуючись з відмовою у реєстрації податкової накладної, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 02.09.2019 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Вказана редакція пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України викладена на підставі Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році від 07 грудня 2017 року № 2245-VIII (далі - Закон № 2245-VIII).

Пунктом сьомим Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2245-VIII Кабінету Міністрів України доручено до 1 березня 2018 року визначити порядок зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування, прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд та приведення центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

21 лютого 2018 року, на виконання вимог Закону № 2245-VIII, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 117 Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних , якою, зокрема, затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок № 117).

Відповідно до пунктів 6, 7 Порядку № 117 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

У разі коли за результатами моніторингу податкова накладна/розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.

Згідно з пунктами 12, 13 Порядку № 117 у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: 1) номер та дата складання податкової накладної/розрахунку коригування; 2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД/послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена; 3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку; 4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі.

Пунктом 14 Порядку № 117 визначено перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, який включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів (п. 18 Порядку № 117).

Відповідно до пункту 21 Порядку № 117 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

Згідно п. 27 Порядку № 117, рішення комісії регіонального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку. Рішення комісії центрального рівня про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі може бути оскаржено у судовому порядку.

У рішенні від 23 жовтня 2019 року у справі №826/8693/18 Верховний Суд вказав, що первинним об`єктом судового дослідження у справі, предметом якої є визнання протиправним та скасування рішення Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, є обставини, за яких відповідач вчинив дії щодо зупинення реєстрації податкової накладної та приймав рішення про відмову у її реєстрації. Підставою для таких дій мають бути: чіткі критерії оцінки ступеня ризиків відповідних господарських операцій; конкретний перелік документів, встановлений податковим законодавством, який підлягав наданню контролюючому органу для дослідження при прийнятті ним оспорюваних рішень.

З огляду на зазначене, враховуючи правові висновки Верховного Суду, в межах предмету розгляду даної адміністративної справи, суд апеляційної інстанції надає оцінку як правомірності дій податкового органу по зупиненню реєстрації податкової накладної та наявності підстав для витребування від позивача пояснень та копій документів, так і законності та обґрунтованості прийнятого комісією рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН.

Як вже зазначалось вище, підставою для зупинення реєстрації податкової накладної відповідачем у квитанції від 13.06.2019 року вказано те, що податкова накладна відповідає вимогам п.п. 1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податку. При цьому, у вказаній квитанції відповідачем взагалі не вказано, яке саме з перерахованих положень п.п. 1.6 п. 1 Критеріїв ризиковості платника податку стало підставою для зупинення реєстрації податкової накладної, та якими саме Критеріями ризиковості керувався податковий орган.

В свою чергу слід зазначити, окремими положеннями Порядку № 117 не визначено конкретних критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, натомість на підставі пункту 10 цього Порядку зобов`язано Державну фіскальну службу України визначити такі критерії та погодити їх з Міністерством фінансів України.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин та прийняття спірного у цій справі акта індивідуальної дії, хоча й набула чинності змінена редакція пункту 201.16 статті 201 ПК України, відповідно до вимог якої прийнято Порядок № 117, проте реалізація механізму зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних поставлена у залежність від наявності критеріїв ризиковості.

В свою чергу, станом на червень 2019 року критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій нормативно-правовим актом визначені не були. Наказ Міністерства фінансів України Про затвердження Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та Вичерпного переліку документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 13.06.2017 року №567 втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 06.04.2018 №409 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.04.2018 за №536/31988) (дата набрання чинності - 25.05.2018).

Критерії ризиковості, у період, що аналізується, були визначені листом Державної фіскальної служби України від 05 листопада 2018 року №4065/99-99-07-05-04-18.

Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частини друга цієї статті).

Колегія суддів наголошує, що акти, які затверджують критерії ризиковості здійснення операцій мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, а відтак підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.

В свою чергу, листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

За відсутності нормативно-правового акта, яким визначалися критерії ризиковості платника податку та критерії ризиковості здійснення операцій, зупинення реєстрації податкової накладної, на підставі критеріїв ризиковості, встановлених листом ДФС, порушує принцип правової визначеності та передбачуваності, а відтак, є неправомірним.

Таким чином, зупинення реєстрації податкової накладної від 31.05.2019 року №13, поданої позивачем, в даному випадку не мало правового підґрунтя.

Правова позиція такого ж змісту щодо застосування вище наведених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 02 квітня 2019 року у справі №822/1878/18, від 16 квітня 2019 року у справі №826/10649/17, від 21 травня 2019 року у справі №815/2791/18, від 09 липня 2019 року у справі № 140/2093/18, від 30 липня 2019 року у справі №320/6312/18, від 28 жовтня 2019 року у справі №640/983/19, від 20 листопада 2019 року у справі №560/279/19, від 21 лютого 2020 року у справі №640/1131/19.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає вимогам статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості.

Так, колегія суддів зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства.

Здійснення моніторингу не може і не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.

Також, колегія суддів вказує, що можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Відсутність посилань на конкретний критерій оцінки ступеня ризиків, достатній для зупинення реєстрації податкової накладної, призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.

В даному випадку у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної податковим органом не було зазначено перелік документів, необхідних для її реєстрації.

З матеріалів справи встановлено, що у підтвердження здійснення господарської операції з ПП ОБСКУР на вимогу податкового органу, позивачем були надані первинні документи. Однак, вказані документи не були взяті до уваги Комісією до уваги.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не відповідає критерію обґрунтованості, а невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Така правова позиція вже неодноразово викладалась Верховним Судом у своїх рішеннях, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 822/1817/18, від 21 травня 2019 року у справі № 0940/1240/18, від 20 серпня 2019 року у справі №2540/3009/18, від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 12 листопада 2019 року у справі № 816/2183/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 560/279/19.

На підставі наведеного у сукупності, враховуючи вимоги принципів правової визначеності та передбачуваності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності зупинення реєстрації податкової накладної від 31.05.2019 року №13 та протиправності рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 02.09.2019 року.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що у рішенні від 21.12.2019 року суд першої інстанції дійшов висновку, що наданими відповідачам та суду документами підтверджується реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом, з результатами якої складено податкову накладну від 31.05.2019 року № 13.

Однак, колегія суддів вважає, що надання судом першої інстанції оцінки реальності здійснюваних позивачем господарських операцій є помилковим, оскільки здійснення адміністрування податків, зборів, платежів, проведення відповідно до законодавства перевірок та звірок платників податків, а також контролю за правомірністю бюджетного відшкодування податку на додану вартість належить до функцій саме контролюючого органу.

Статтею 20 Податкового кодексу України визначено право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків, предметом яких може бути дотримання платником податків вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку суд не може підміняти собою контролюючий орган та здійснювати відповідне дослідження первинних документів та встановлювати факт реальності здійснюваної господарської операції, тоді коли таке дослідження не здійснювалось самим контролюючим органом, тобто фактично проводити перевірку замість уповноваженого органу.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції в цій частині не може вважатись законним та обґрунтованим.

В свою чергу, з поданої Головним управлінням ДПС в Миколаївській області апеляційної скарги вбачається, що відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції і в частині розподілу судових витрат, зокрема, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Досліджуючи питання правильності здійсненого розподілу судових витрат, колегія суддів виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частинами 3-5 зазначеної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Представником позивача було подано до суду першої інстанції заяву про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката у загальному розмірі 11 000,00 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір надано копії договору-доручення про надання правничої допомоги від 11.10.2019 р. №ПН-5, Протоколи узгодження договірної ціни №1 від 21.09.2019 року та № 2 від 12.11.2019 року, ордер про надання правничої (правової) допомоги, рахунок-фактуру від 11.10.2019 р., акт приймання-передачі правових послуг від 16.12.2019 року, звіт про надані послуги від 16.12.2019 року, платіжне доручення №24 від 22.10.2019 р. на суму 11000 грн.

Дослідивши подані представником позивача докази у підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що розмір цих витрат не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг.

Колегія суддів встановила, що розглядувана справа відноситься до справ незначної складності, має немайновий характер позову. Колегія суддів також враховує, що дана адміністративна справа є однотипною іншим справам, які перебували та перебувають на розгляді в суді як першої, так і апеляційної інстанції, предметом яких є рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної, де представником позивача виступає одне адвокатське бюро - адвокатське бюро "Сергія Бєліка".

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що справа розглядалась у порядку спрощеного провадження, без виклику сторін у справі, а тому представник позивача не міг понести витрати на участь у судовому засіданні у розмірі 4000 грн., як то зазначено у рахунку-фактурі від 11.10.2019 року.

На думку колегії суддів, витрати на ведення справи повинні бути не лише підтверджені, а й співмірні із складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим адвокатом часом на надання таких послуг, з урахуванням саме складності справи, тому колегія суддів, з урахуванням викладеного вважає, що стягненню підлягає частина витрат на правничу допомогу у розмірі 500 грн.

У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції в частині стягнення суми судових витрат на правничу допомогу.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частина 4 цієї статті Кодексу встановлює, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України рішення суду підлягає зміні шляхом зміни його мотивувальної частини та резолютивної в частині розподілу судових витрат, а саме: витрат на правничу допомогу.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2019 року колегія суддів залишає без змін.

Згідно п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року, змінити:

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду першої інстанції на те, що наданими ТОВ Престиж Пром документами підтверджується реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом - ПП ОБСКУР , за результатом якої складено податкову накладну №13 від 31.05.2019 року;

Викласти абзаци 4 та 5 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) судовий збір у сумі 960,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 250 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю Престиж Пром (вул. Кагатна, 1-К, Миколаїв, 54007, ідентифікаційний код 41938393).

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 43005393) судовий збір у сумі 960,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 250 грн. на користь товариства з обмеженою відповідальністю Престиж Пром (вул. Кагатна, 1-К, Миколаїв, 54007, ідентифікаційний код 41938393).

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Бойко А.В. Судді Федусик А.Г. Шевчук О.А.