Ухвала

від 01.09.2020 по справі 509/2307/16-ц

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/2307/16-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 року. Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Овідіополь, в порядку загального позовного провадження скаргу боржника ОСОБА_1 , за участю суб`єкта оскарження Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазовнова Дмитра Костянтиновича, стягувача Акціонерного товариства ПроКредитБанк про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця, -

ВСТАНОВИВ :

3 червня 2020 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною скаргою, в якій просив суд, поновити йому строк звернення зі скаргою на постанову про арешт майна боржника від 15.05.2020 р. винесену у виконавчому провадженні № 57114135 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазовновим Д.К. та визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 15.05.2020 р. винесену у виконавчому провадженні № 57114135 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазовновим Д.К., судові витрати покласти на відповідача.

В судове засідання скаржник ОСОБА_1 та його представник не з`явились, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлялись належним чином, поштовими повідомленнями, причини неявки суду не повідомили, представник скаржника надав до суду письмову заяву, в якій повністю підтримав доводи своєї скарги, яку просив задовольнити та слухати справу за його відсутності (а.с. 99,104).

Представник Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлявся належним чином, поштовими повідомленнями, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд скарги за його відсутності суду не надав (а.с. 101,109).

Представник АТ ПроКредитБанк в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлявся належним чином, поштовими повідомленнями, причини неявки не повідомив, надіславши до суду відзив на скаргу, в якому просив суд відмовити у її задоволенні з підстав, викладених у запереченнях та слухати скаргу за його відсутністю (а.с. 92-93,100,108).

В силу ч.ч. 1,2 ст. 450 ЦПК України - скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Дослідивши матеріали скарги, та додані до неї документи, суд дійшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 447-453 ЦПК України - сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду. Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Згідно до ст. 11 Закону України Про виконавче провадження (чинної на дату виконання рішення суду) - державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (ч. 1 ст. 20 Закону).

Згідно із п.п. 3,18,23,24 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 р. № 6 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах - при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів .

Пунктом 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) Cуд повторює, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як окремі , тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (пункт 106 рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986, серія A, № 102 Літгоу та інші проти Сполученого Королівства (Lithgow and Others v. the United Kingdom).

За нормою пункту 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 107 рішення у справі Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), №3202/96, ECHR 2000-I).

Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом . Вираз на умовах, передбачених законом найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі Полторацький проти України ).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямована на захист особи від будь-якого посягання держави на право особи мирно володіти своїм майном тобто захисту права приватної власності .

В розумінні Європейського суду з прав людини термін майно має автономне тлумачення, в т.ч.:

усе власне майно особи, що може входити до складу спадщини, і яке можна заповісти ( Маркс проти Бельгії (the Marckx case), рішення від 27 квітня 1979 р., п. 64), тобто наявне майно (« existing possessions» );

правомірні очікування / законні сподівання вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, правомірні сподівання бути здатним здійснювати запланований розвиток території, з огляду на чинний на той час дозвіл на промислове освоєння землі (Справа Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87, рішення від 23 жовтня 1991 р.);

майнові права, наприклад, набуте на підставі заповіту право на одержання орендної плати (ренти) за користування земельною ділянкою (ухвала щодо прийнятності заяви № 10741/84 S. v. the United Kingdom від 13 грудня 1984 р.);

інше майно , що становить економічну цінність , зокрема, необхідні для здійснення підприємницької діяльності дозволи чи ліцензії (cправа Тре Тракторер Актіболаґ проти Швеції (Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden), рішення від 7 липня 1989 року, серія A, № 159).

Судом встановлено, що на виконанні відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) знаходяться:

-виконавчий лист Овідіопольського районного суду Одеської області по справі №509/2307/16 від 11.05.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 судового збору у розмірі 23438,98 грн.;

-виконавчий лист Овідіопольського районного суду Одеської області по справі №509/2307/16 від 11.05.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 23438,98 грн.;

-постанова про стягнення з боржника виконавчого збору №51505601 від 07.07.2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 529029,74 грн.

Також судом встановлено, що 21.05.2020 року ОСОБА_1 отримав постанову про арешт майна боржника від 15.05.2020 року яка винесена в рамках виконавчого провадження № 57114135, відповідно до якої головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазовнов Д.К. наклав арешт на майно (автомобіль та трактор), власником якого є ОСОБА_2 , а не боржник ОСОБА_1 (т. 3 а.с. 51-54).

Державним виконавцем арештовано автомобіль Toyota Land Cruiser (шасі № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 ) та трактор Беларус-982 (заводський номер НОМЕР_3 , двигун № НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 , 2012 року випуску). Вказані транспортні засоби належать ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на праві особистої приватної власності і не є власністю боржника ОСОБА_1 .

На думку суду, прийнявши постанову державний виконавець двічі порушив ст. 56 закону України Про виконавче провадження , а саме, замість майна боржника арештував майно іншої особи та не вказав в постанові про арешт всю необхідну інформацію про арештоване майно.

Крім цього, державний виконавець не вжив заходів для звернення стягнення на інше майно боржника.

З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець відповідно ст. 56 Закону України Про виконавче провадження має право арештувати майно, яке належить боржнику, а не будь-яким іншим особам. Законом не передбачено право державного виконавця арештувати майно інших осіб, які не є боржниками у виконавчому провадженні.

Однак, оскаржуваною постановою про арешт від 15.05.2020 р. державний виконавець арештував майно ОСОБА_2 , яка не є ні боржником, ні будь-яким іншим учасником виконавчого провадження № 57114135.

За приписами ст. 57 СК України - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування майно, а також - набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У зв`язку з чим, на думку суду, державний виконавець перед накладенням арешту на вищевказані транспортні засоби зобов`язаний з`ясувати чи належать вони боржнику ОСОБА_1 або іншим особам, яке співвідношення часток у праві власності.

Також, державний виконавець не вчинив жодних дій щоб встановити дійсного власника транспортних засобів та помилково вирішив, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя і 50 % цього майна належить боржнику ОСОБА_1 , арештувавши його своєю постановою.

Для арешту майна боржника ОСОБА_1 , яким він володіє спільно з іншими особами, державний виконавець повинен дотриматись передбаченого законом порядку звернення стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами.

Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру речових прав на нерухоме майно і їх обтяжень № 210364693 від 27.05.2020 р. ОСОБА_1 володіє 1/6 часткою у праві власності на квартиру по АДРЕСА_1 та будинком по АДРЕСА_2 (т. 3 а.с. 55-59).

Однак, державний виконавець не здійснив будь-яких дій для реалізації цього нерухомого майна та погашення боргу, а порушивши закон арештував рухоме майно ОСОБА_2 , яка не є учасником виконавчого провадження №57114135 і не володіє автомобілем і трактором спільно з боржником ОСОБА_1 .

Статтею 443 ЦПК України передбачено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

Тобто, державний виконавець повинен звернутися до суду із поданням про визначення частки боржника ОСОБА_1 у праві власності на автомобіль та трактор і лише після прийняття судом рішення про визначення такої частки у державного виконавця з`явиться право накласти арешт на це майно.

Так, ухвалою Овідіопольського райсуду Одеської області від 27.05.2020 р. - подання головного державного виконавця Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області відділу примусового виконання рішень Сазонова Д.К. про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 , яким він володіє спільно з ОСОБА_2 - залишено без розгляду та повернуто заявнику на підставі ст. 138 ч. 2 ЦПК України (т. 3 а.с. 36).

Суд з`ясував, що державний виконавець повторно не звертався до суду з вказаним поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 , яким він володіє спільно з ОСОБА_2 .

Суд встановив і це підтверджується матеріалами цивільної справи, що ОСОБА_2 є одноосібним власником арештованих автомобіля Toyota Land Cruiser (шасі № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 ) та трактору Беларус-982 (заводський номер НОМЕР_3 , двигун № НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 , 2012 року випуску) оскільки вони придбані за її особисті кошти, що не є спільною сумісною власністю подружжя. Для купівлі цих транспортних засобів використані виключно особисті кошти ОСОБА_2 (які вона отримала в подарунок), на які не поширюється режим спільної власності подружжя.

Суд вважає, що державний виконавець порушив вимоги Закону України Про виконавче провадження і не перевірив чи належить боржнику майно ОСОБА_2 , а відразу наклав арешт на її майно.

Отже, взагалі відсутні будь-які підстави для арешту автомобіля та трактора, які належать ОСОБА_2 на праві приватної власності, а тому державний виконавець прийняв незаконну постанову про арешт від 21.05.2020 р. і вона підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 449 ЦПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

На думку суду, підстави, з яких заявником пропущений строк подання скарги на постанову Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазовнова Д.К. поважними, з огляду на те, що ОСОБА_1 отримав оскаржувану постанову 21.05.2020 року поштою, що підтверджується відповідним поштовим конвертом, оскільки ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав (винесення незаконної постанови в рамках виконавчого провадження де він є боржником та арешт нібито його майна) 21.05.2020 р., то десятиденний строк на оскарження спливає 01.06.2020 р. і який підлягає поновленню.

Згідно із ст. 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Відповідно до частини 2 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби усунути порушення і поновити порушене право заявника.

Отже, враховуючи, що вищезазначені дії державного виконавця Сазовнова Д.К. здійснені з порушенням ст. 68 Закону України Про виконавче провадження , пунктів 3,4 розділу ХУ1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мінюста № 512/5 від 02.04.2012 року, тому за вказаних обставин вимоги заявника ОСОБА_1 щодо визнання неправомірними дій державного виконавця підлягають задоволенню із скасуванням постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазовнова Д.К., про арешт майна автомобіля Toyota Land Cruiser (шасі № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 ) та трактора Беларус-982 (заводський номер НОМЕР_3 , двигун № НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 , 2012 року випуску).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика ЄСПЛ для судів є джерелом права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), та повинні застосовуватись як під час адміністративного судочинства, так і під час кримінального провадження.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ - дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання в права особи повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави. Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". У разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

В той же час, ЄСПЛ звертає увагу на те, що принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява N 36548/97, пункт 58).

Правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішеннях у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovdandPine v. The Czech Republic), Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), Трго проти Хорватії (Trgo v. Croatia), передбачає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Судом не приймаються до уваги твердження представника АТ ПроКредитБанк викладені у відзиві, з яких вбачається, що державний виконавець звертався до Овідіопольського районного суду Одеської області із подання про визначення частки майна боржника у майні у зв`язку з тим, що ухвалою Овідіопольського районного суду від 27.05.2020 року вказане подання було залишено без розгляду та повернуто заявнику.

В питанні щодо розподілу судового збору, який заявник просив суд стягнути з відповідача, статус якого в даному провадженні не має жодна сторона - суд вважає необхідним відмовити з огляду на те, що Законам України Про судовий збір та нормами ЦПК України не передбачена сплата судового збору за розгляд скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця, а тому сплачений судовий збір відноситься за рахунок заявника.

Керуючись ст.ст. 4,5,7-13,18,76-83,89,258,447-453 ЦПК України, Конституцією України, Законом України Про виконавче провадження , Постановою Пленуму ВССУ від

07.02.2014 № 6 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах , ЄКПЛ, суд, -

УХВАЛИВ :

1.Скаргу ОСОБА_1 , за участю суб`єкта оскарження Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазовнова Дмитра Костянтиновича, стягувача Акціонерного товариства ПроКредитБанк про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця - задовольнити ;

2.Поновити ОСОБА_1 строк звернення зі скаргою на постанову про арешт майна боржника від 15.05.2020 р. винесену у виконавчому провадженні №57114135 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Сазовновим Дмитром Костянтиновичем.

3.Визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника від 15.05.2020 р. винесену у виконавчому провадженні № 57114135 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Сазовновим Дмитром Костянтиновичем.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі в 15-денний строк апеляційної скарги з дня її проголошення, а у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, в цей же строк, з дня отримання копії ухвали.

Повний текст судової ухвали складено та підписано 01.09.2020 р.

Суддя Гандзій Д.М.