Рішення

від 01.09.2020 по справі 320/3088/19

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 01.09.2020

Справа № 320/3088/19

Провадження № 2/937/203/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді: Іваненко О.В.,

за участю секретаря: Захарової І.І.,

за участю відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первинним позовом Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк в інтересах якого діє Савіхіна Анастасія Миколаївна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ ПриватБанк про визнання універсальної картки № НОМЕР_1 закритою,

ВСТАНОВИВ

Позивач АТ КБ Приватбанк звернулося до суду з первинним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до АТ КБ ПриватБанк про визнання універсальної картки № НОМЕР_1 закритою, оскільки за даною карткою заборгованість відсутня та строк її дії закінчився.

Ухвалою суду провадження по зазначеній справі відкрито, первинний та зустрічний позови об`єднано в одне провадження, закрито підготовче провадження та призначено справу за первинним та зустрічним позовами до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

В обґрунтування первинного позову позивач АТ КБ Приватбанк посилається на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 12.07.2006 року ОСОБА_1 (відповідач) отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 7000,00грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач, в порушення законодавства та умов договору не сплатив до теперішнього часу заборгованість за кредитом, тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, яка станом на 18.02.2019 року становить - 13737,35грн. за кредитом, та судові витрати, понесені ним при зверненні до суду.

В обґрунтування зустрічного позову позивач ОСОБА_1 посилається на те, що його позов також стосується питання заборгованості, яку Приватбанк йому нараховує. Згідно наданих ним з позовом документів Приватбанк вказує на наявність у нього тільки однієї заборгованості перед ним, з чого можна зробити висновок, що в обох позовах мова стосується однієї і тієї ж заборгованості, що робить позови взаємопов`язаними загальною обставиною. У зв`язку з цим, спільний розгляд позовів є доцільним для правильного вирішення справи.

У липні 2006 року в АТ КБ"Приватбанк" йому повідомили про необхідність отримання пластикової картки, оскільки для прийому платежів, які він робив у Приватбанку, банку необхідно верифікувати його як клієнта для швидкого доступу до рахунків за існуючими і відкритими у нього кредитами. В іншому випадку, як йому було сказано співробітниками Приватбанку, банк не зможе проводити фінансові операції, без введення реквізитів платежу, що значно ускладнить процедуру здійснення платежів. У липні 2006р. йому була видана картка універсальна № НОМЕР_2 , термін дії якої закінчувався в липні 2013 року.

У 2011 році, при внесенні щомісячних платежів за кредитними договорами №ZPMOG100000055 і №2 ZPMOG 200000055 від 19.06.2007р., які у нього були відкриті в той час в Приватбанку, співробітники Приватбанку повідомили йому про те, що для погашення цих платежів, йому необхідно отримати іншу платіжну картку, завдяки якій він зможе надалі здійснювати погашення вищевказаних кредитів. Дану вимогу співробітники Приватбанку пояснили введенням в дію ресурсу Приват 24. В результаті в 2011 році Приватбанком йому була видана універсальна картка № НОМЕР_3 , термін дії якої закінчувався в березні 2015 року. При цьому картка універсальна № НОМЕР_2 також залишалася у нього і була діючої. Таким чином, з 2011 по 2013 роки в користуванні у нього були дві універсальні картки, які діяли незалежно одна від одної.

У липні 2013 року закінчився термін дії універсально картки № НОМЕР_2 , а в березні 2015 року також перестала діяти універсальна картка № НОМЕР_3 . У зв`язку з тим, що спеціальні платіжні засоби є власністю емітента, ці обидві картки були вилучені у нього ОСОБА_2 .

Оскільки платежі через касу або термінал банку за валютними кредитами № НОМЕР_4 і №2 ZPMOG200000055 від 19.06.2007р. могли проводитися тільки при наявності платіжної картки, в березні 2015 року він звернувся в Приватбанк з заявою, та йому була видана нова універсальна картка № НОМЕР_1 , термін дії якої закінчувався в січні 2019 року. Таким чином, в період з 2006 року по 2015 рік йому було видано три універсальних картки, а саме № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_1 .

При цьому, картка № НОМЕР_3 не була взаємопов`язана з карткою НОМЕР_2 , оскільки діяла незалежно від неї та була видана не після закінчення терміну дії останньої, а на два роки раніше до закінчення терміну дії картки № НОМЕР_2 . Картка № НОМЕР_1 також не була взаємопов`язана з карткою № НОМЕР_2 , оскільки була видана після двох років з моменту закінчення терміну дії останньої. В кінці 2017 року без пояснень Приватбанк заблокував можливість здійснення ним фінансових операцій по картці № НОМЕР_1 .

"Умови і правила", на які послався Приватбанк, вперше на його офіційному сайті з`явилися 01 квітня 2012 року і після цього зазнали змін 69 разів (станом на 01.06.2018р.). При цьому, зміни були як незначні, так і глобальні. Однак в "Умовах і правилах" не вказано, яким органом банку затверджено зміни, які вносилися до них. Жодна актуалізована версія "Умов і правил", збережена через активний символ для скачування, не проходить перевірку електронного документа на ресурсі АЦСК органів юстиції України.

15.09.2018р. Приватбанком йому була надана довідка (електронний документ) №РРUТ05Е4І6LRGСМО, згідно з якою сума заборгованості перед Приватбанком становила 8394,61 грн. Джерелом заборгованості Приватбанк вказав універсальні картки № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_1 . При цьому, згідно з довідкою №РРUТ05Е4І6LRGСМО від 15.09.2018р., вищевказані універсальні картки, незважаючи на відсутність взаємозв`язку між ними, Приватбанк прив`язав до однієї і тієї ж угоди за номером №SAMDN34000008315471 від 19.07.2006р. Але, документів пов`язаних з угодою №SAMDN34000008315471 від 19.07.2006р. у нього не було.

Він звернувся до Приватбанку із заявою з проханням надати йому "Умови і правила", які проходять перевірку як електронні документи, а також завірену Приватбанком копію угоди №SAMDN34000008315471 від 19.07.2006 р. Однак, Приватбанк проігнорував його заяву і не надав не одного і не іншого. На його запит на ресурсі Приват 24, йому була надана загальна виписка (електронний документ) від 03.06.2019р., згідно якої заборгованість, на яку посилався Приватбанк, з 2006 по 2019 роки формується і накопичується на картці № НОМЕР_2 , яка майже шість років тому у нього була вилучена банком.

Згідно з випискою (електронний документ) №HDVSKURVVA6CPPVU від 03.06.2019р., на картці №4149437707569974 на момент її вилучення банком в 2015 році, баланс на ній був позитивним і будь-яка заборгованість була відсутня. Щодо універсальної картки № НОМЕР_1 , слід зазначити, що відповідно до виписки (електронний документ) №4SC0LBTD6JUEQA8J від 03.06.2019р., на даній картці також числиться позитивний баланс і відсутність заборгованості. Згідно виписки (електронний документ) №R669LVU2L24ОСНQ0 від 03.06.2019р. по картці № НОМЕР_2 , в травні місяці 2019 року, заборгованість по картці № НОМЕР_2 , термін дії якої закінчився в 2013 році, складає -33015,60 грн. Потім, дану суму Приватбанк зводить з балансами універсальних карток № НОМЕР_3 та № НОМЕР_1 , в результаті чого отримує різницю у вигляді залишкової заборгованості. Тобто, джерелом заборгованості є картка № НОМЕР_2 . Однак, при вилученні у даної картки банком у 2013 році, з боку Приватбанку ніякі вимоги по даній платіжної картці не пред`являлися.

Зведення балансів трьох не взаємопов`язаних між собою платіжних карток і спроба Приватбанку об`єднати їх під угодою №SAMDN34000008315471 від 19.07.2006р., свідчить про спробу відповідача реанімувати відсутню у клієнта картку і відновити термін позовної давності по картці № НОМЕР_2 , який був пропущений Приватбанком в 2016 році. Такі вимоги Приватбанку вважає незаконними.

Нараховуючи заборгованість на картку № НОМЕР_2 , Приватбанк посилається на угоду №SAMDN34000008315471, на підставі якої йому була видана вищевказана платіжна картка. Дану заборгованість Приватбанк намагається отримати за рахунок платіжної картки № НОМЕР_1 , яка йому була видана відповідачем на початку 2015 року на підставі заяви та "Умов та правил надання банківських послуг", які діяли під час надання мені цієї картки (в 2015р.) і розташовані на офіційному сайті Приватбанку як публічна оферта. Відповідач, посилаючись в 2018 і 2019 p.p. в довідках і виписках на те, що надана в 2015 році картка № НОМЕР_1 видавалася йому згідно угоди №SAMDN34000008315471, яка датована 2006 роком, злукавив і не надав ніяких пояснень щодо взаємозв`язку цих двох подій, розділених між собою дев`ятьма роками, що свідчить про відсутність такого взаємозв`язку.

Оскільки угода №SAMDN34000008315471 не є підставою для виникнення цивільних прав по платіжній картці № НОМЕР_1 , яка була видана на підставі іншого правочину, слід визнати, що у Приватбанку немає права вимагати виконання зобов`язань за угодою №SAMDN34000008315471 за рахунок платіжної картки № НОМЕР_1 , виданої для виконання зобов`язань за іншим правочином.

У зв`язку із закінченням терміну дії платіжної картки № НОМЕР_1 , а також з відсутністю у нього бажання співпрацювати з Приватбанком з використанням цієї картки, він має намір закрити платіжну картку № НОМЕР_1 . Однак, на його сторінці ресурсу Приват 24 Приватбанк вказує на те, що для закриття картки № НОМЕР_1 , він повинен погасити заборгованість в розмірі 16452,41 грн. (станом на 03 червня 2019 року). Але, згідно виписки №4SC0LBTD6JUEQA8J від 03.06.2019р., за платіжною карткою № НОМЕР_1 ніякої заборгованості не числиться. Тому, вважає, що ОСОБА_2 не може перешкоджати йому закрити картку, термін дії якої закінчився і за якою не числиться заборгованість. Тому він просить суд визнати універсальну картку № НОМЕР_1 закритою та витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

В судове засідання представник позивача не з`явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутності, первинний позов підтримує в повному обсязі. Відзив на зустрічну позовну заяву не надано.

В судовому засіданні відповідач за первинним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги за первинним позовом не визнав та просив у позові відмовити. Зустрічну позовну заяву просив задовольнити в повному обсязі. Відзив на первинний позов не надано. Згідно його пояснень банк послався на обставини, які нібито мали місце за 13 років до його звернення у суд, тобто у 2006 році. У позовній заяві Приватбанк зазначив, що відповідач звернувся до нього з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 12.07.2006 року (далі - Заява), згідно з якою отримав кредит у розмірі 7000,00гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, а також відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" (далі - "Умови та Правила") та "Тарифами банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг.

Тобто, зі слів позивача випливає, що звернувшись в банк, відповідач в якості отримання банківської послуги розраховував отримати кредит від Приватбанку. Але, в судовому засіданні відповідач заперечив, що його звернення в Приватбанк було викликано бажанням або необхідністю отримати кредит від банку. В якості аргументу свого заперечення відповідач послався на те, що у нього в 2006 році не було потреби в кредитуванні і його фінансовий стан дозволяв йому без проблем і своєчасно погашати кредит, який був відкритий у нього в Приватбанку ще до звернення з Заявою. Доказом цього факту є копія Заяви, надана самим же позивачем. Так, відповідно до пункту 3 Заяви, сума існуючого відкритого кредиту становила 11800 $ США з щомісячним внеском 480 $ США. З огляду на те, що копія Заяви була надана позивачем разом з позовною заявою, є підстава стверджувати, що при зверненні 13 березня 2019 року до суду позивачеві було відомо про відсутність у відповідача в 2006 році фінансових проблем та потреб для звернення за кредитом до позивача.

В судовому засіданні відповідач повідомив, що причиною його звернення із Заявою була пропозиція Приватбанку надати відповідачеві банківські послуги щодо забезпечення його платіжною карткою та подальшого розрахунково-касового обслуговування платіжних операцій, здійснюваних відповідачем з використанням платіжної картки. Тобто, мета відповідача отримати банківські послуги зводилася не до отримання кредиту, а полягала в поліпшенні умов проведення платіжних операцій. За Заявою йому була надана платіжна картка № НОМЕР_2 . Дана картка належала до платіжної системи Master Card, про що свідчить цифра 5 на початку номера картки.

В реаліях 2019 року позивач посилається на кредитування клієнтів як на надання ним банківських послуг. Але, на відміну від норм права 2019 року, за законодавством 2006 року кредитування клієнтів не було банківською послугою, а відповідно до приписів ст. 47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" в редакції від 14.04.2006 року вважалося банківською операцією. У Заяві відсутнє посилання про укладення на її підставі договору про здійснення банком банківської операції або кредитного договору. Це є свідченням того, що наміри відповідача при підписанні ним Заяви щодо полегшення виконання платіжних операцій в результаті отримання платіжної картки не мають нічого спільного з діями спрямованими на отримання кредиту, як це стверджується позивачем.

Позивач настільки захопився бажанням нав`язати відповідачу неіснуючий кредит і борг по ньому, що забув разом з поданням позовної заяви підтвердити належними доказами надання ним і отримання відповідачем кредиту. Позивач не надав жодного платіжного документа, яким підтверджувалося б отримання відповідачем кредиту в розмірі 7000 грн. Замість цього Приватбанк обмежився наданням зроблених ним розрахунків заборгованості відповідача, які не є платіжними документами і внесені в них дані не підтверджені належними доказами (платіжними документами).

При дослідженні Заяви очевидним є те, що заповнення пунктів 5 і 6 Заяви було здійснено рукою експерта Приватбанку ОСОБА_3 , з чого випливає, що запит на кредитний ліміт у розмірі 5000 грн. зроблено не відповідачем, а позивачем. Відповідач повідомив, що на подібні дії з боку позивача він згоди не давав. Позивач в судовому процесі не пояснив причину своїх дій і не надав суду та відповідачу доказів узгодження з клієнтом здійснення Приватбанком запиту на кредитний ліміт від імені відповідача.

Закриття платіжної картки без її подальшої пролонгації можливо лише при відсутності боргу на ній. Згідно з "Довідкою про видані картки клієнту",наданою позивачем разом з клопотанням про долучення письмових доказів до матеріалів справи від 30 березня 2020 року,платіжну картку № НОМЕР_2 було закрито і вилучено у відповідача Приватбанком в липні 2013 року. Будь-які інші картки замість закритої платіжної картки № НОМЕР_2 відповідачу Приватбанком в 2013 році не видавалися. Оскільки позивач примудрився на неіснуючий борг нарахувати пені і штрафи на підставі "Умов та Правил" і "Тарифів банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua , то на ці докази не можна не звернути увагу. Так, разом з позовною заявою позивачем був наданий витяг з "Умов і Правил", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua . Але, на сайті Приватбанку відсутні "Умови та Правила" в редакціях, які були актуальні в період з 2006 по 2012 роки, що виключає можливість ознайомлення відповідача з наданою позивачем редакцією "Умов та Правил" при підписанні Заяви в 2006 році. Дана інформація є публічно доступною і підтверджується розділом архіву договорів на сайті Приватбанку. Щодо витягу з "Тарифів банку" з`ясувалося, що в його якості позивачем була надана "Довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду". Як приклад тарифів банку у вищевказаній довідці Приватбанк надає таблиці, в яких дати операцій беруть свій початок з червня 2007 року, тобто вказуються майбутні в порівнянні з 2006 роком тарифи, що свідчить про неіснування даної довідки в 2006 році та виключає можливість ознайомлення відповідача з цією довідкою при підписанні ним Заяви. На думку відповідача у суду є всі законні підстави для відмови Приватбанку в задоволенні його позову.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 суду пояснив, що за два роки до закриття та вилучення у нього у 2013 році платіжної картки № НОМЕР_2 , яка належала до платіжної системи Master Card, 23 травня 2011 року йому була надана інша картка за № НОМЕР_3 , яка належала до платіжної системи VISA, про що свідчить перша цифра 4 у номері картки та яка, після закінчення терміну її дії в березні 2015 року, була пролонгована карткою № НОМЕР_1 , яка теж належала до платіжної системи VISA. Але, з виписок Приватбанку, наданих ним разом із зустрічним позовом випливає, що Приватбанк безпідставно об`єднав непов`язані між собою картки угодою №SAMDN34000008315471 від 19.07.2006р., яку він з Приватбанком не укладав та її існування Приватбанк не довів і в своїй позовній заяві жодного разу не згадував. Однак, згідно з "Довідкою про видані картки клієнту",долученою Приватбанком до матеріалів справи 30 березня 2020 року, платіжна картка № НОМЕР_3 була надана Приватбанком 23 травня 2011 року, а термін дії картки № НОМЕР_2 закінчився в липні 2013 року, що виключає ймовірність пролонгації останньої карткою № НОМЕР_3 , яка станом на липень 2013 року вже діяла більше двох років і взагалі належала до іншої платіжної системи. Відносно вирішення питання щодо наданого ним зустрічного позову, слід зазначити наступне. Платіжна картка № НОМЕР_1 була йому надана Приватбанком в якості пролонгації платіжної картки № НОМЕР_3 після закінчення терміну її дії. Картки № НОМЕР_3 і № НОМЕР_1 не мають нічого спільного з карткою № НОМЕР_2 . Відповідно до наданих ним доказів платіжна картка № НОМЕР_1 має позитивний баланс, що свідчить про відсутність боргу по ній. Оскільки закриття картки № НОМЕР_1 , термін дії якої закінчився в січні 2019 року, є предметом зустрічного позову, то бажання клієнта закрити дану платіжну картку за відсутності на ній боргу є приводом для її закриття та підставою для задоволення судом його зустрічного позову до Приватбанку.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом .

Згідно ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. .

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 4 ст.631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини щодо первинного позову.

Як встановлено у судовому засіданні згідно позовної заяви та доданих банком документів, 12.07.2006 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір у вигляді заяви № б/н, з номером угоди SAMDN34000008315471, згідно якого відповідачу був наданий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 7000,00грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.13-17).

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Згідно п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг , зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент (змінити або збільшити) кредитний ліміт.

Позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку які викладені на банківському сайті www.ргіvаtbаnk.uа , складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві (а.с.17-32).

Згідно ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно п. 2.1.1.12.6 Умов та правил надання банківських послуг , Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами Банку з розрахунку 365/366 календарних днів на рік.

АТ КБ ПРИВАТБАНК свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.

Згідно п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг , позичальник зобов`язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором.

Згідно п. 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг , у разі невиконання зобов`язань за Договором, на вимогу Банку виконати зобов`язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати Винагороди Банку.

Згідно п.2.1.1.5.7 Умов та правил надання банківських послуг , власник карти зобов`язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту.

Відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг , при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Відповідно до п.2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг , при непогашенні суми простроченого кредиту на суму від 100грн. клієнт сплачує Банку пеню відповідно до встановлених тарифів.

Відповідно до п. 2.1.1.12.10 Умов та правил надання банківських послуг , Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у встановленої Банком долі в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов`язків за цим Договором.

Згідно п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг У разі порушення власником або довіреною особою вимог діючого законодавства України та/або умов даного Договору та/або у разі виникнення Овердрафту Банк має право призупинити здійснення розрахунків по карті (заблокувати карту) та/або визнати карту недійсною до моменту усунення порушень, а також вимагати дострокового виконання боргових обов`язків в цілому або у встановленою Банком часткою у разі невиконання власником або довіреною особою власника своїх боргових обов`язків та інших обов`язків за цим Договором.

Пунктом 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

Також банк зазначив згідно наданих довідок, що відповідачу за кредитним договором б/н в період з 03.08.2006 року по 02.08.2018 року по кредитній картці НОМЕР_2 змінювався кредитний ліміт, та видавалося три кредитні картки, а саме: НОМЕР_2 від 18.07.2006р. з терміном дії до 07/13; НОМЕР_3 від 23.05.2011р. з терміном дії до 03/15; НОМЕР_1 від 31.03.2015р. з терміном дії до 01/19 (а.с.223, 224).

Згідно з наданим банком розрахунком та довідками, заборгованість відповідача за вказаним договором станом на 18.02.2019 року складає 13737,35грн., яка складається з: 3810,62грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2753,61грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5042,77грн. - заборгованість по пені; 1000,00грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00грн; відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00грн. - штраф (фіксована частина); 630,35грн. - штраф (процентна складова) (а.с.8-15).

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд аналізуючи надані позивачем аргументи та докази на їх підтвердження не погоджується з вищевказаними твердженнями позивача виходячи з наступного.

Зі змісту наданих сторонами письмових документів судом встановлено, що 12.06.2006 року ОСОБА_1 став клієнтом ПАТ КБ ПриватБанк (правонаступником якого є АТ КБ ПриватБанк ), ідентифікувавшись та ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг підписавши Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк", відповідно до якої отримав кредитну картку Універсальна НОМЕР_2 від 18.07.2006р. з терміном дії до 07/13, та на якій був встановлений кредитний ліміт в розмірі 5000,00 грн., з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Кредитний договір складається із заяви позичальника, а також Умов і Правил надання банківських послуг. У заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_1 згодний з тим, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомлений та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними доказами відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розробляє саме підприємець (в даному випадку Банк). Оскільки умови договорів приєднання розробляє Банк, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим, Банк повинен підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633 , 634 ЦК України , можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг Банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом частини другої статті 536 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Враховуючи положення статей 77 , 79-81 ЦПК України , суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд не може залишити поза увагою, що в заяві від 12.07.2006 року, що підписана представником ПАТ КБ ПриватБанк (правонаступник АТ КБ ПриватБанк ) та відповідачем містяться лише анкетні дані відповідача, дата та його підпис, відмітка про отримання платіжної картки Універсальна НОМЕР_2 від 18.07.2006р. з терміном дії до 07/13, однак не містяться інші істотні умови договору, а саме умови кредитування, зокрема, строку кредитування та умов повернення кредитних коштів; розміру процентної ставки, порядку нарахування процентів і комісій та строків їх сплати; відповідальності за порушення умов договору (пеня, штраф); порядок стягнення боргу за кредитом; пільгові умови або будь-яка інша інформація про умови кредитування. А умови, які надані позивачем не підписані відповідачем, тобто представником банку не підтверджено, що ОСОБА_1 був ознайомлений саме з ними.

Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Зазначені обставини унеможливлюють встановити судом розмір отриманого кредиту, тривалості пільгового періоду по кредиту та розмір неустойки за несвоєчасне погашення кредиту тощо.

Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№6-16цс15), від 22 березня2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року № 61-787св18.

Надані Позивачем умови та правила надання банківських послуг, правила користування банківською карткою і тарифи банку не підписані Відповідачем, а тому не можуть вважатися умовами договору, що погоджені сторонами, та не є його складовою частиною.

Крім того, суд позбавлений можливості встановити з якими саме умовами, правилами і тарифами Позивача було ознайомлено Відповідача, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, що зазначені у наданому розрахунку, надані банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Таким чином, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна, 30 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказана позиція цілком узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03.07.2019 року (провадження 14-131цс19).

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду України в Постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17 зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ ПриватБанк (правонаступник АТ КБ ПриватБанк ) дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України Про захист прав споживачів ).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України Про захист прав споживачів споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Розрахунок заборгованості за кредитним договором у спорах про стягнення такої заборгованості та його обґрунтованість входять до предмету доказування по спорах про стягнення кредитної заборгованості.

Наданий позивачем до матеріалів позовної заяви розрахунок заборгованості за договором № б/н від 12.07.2006 року станом на 31.05.2015р., 18.02.2019р. не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Із наданих розрахунків не вбачається за можливе перевірити правильність нарахувань відповідних сум відсотків, пені та штрафів. Зазначений розрахунок відображає лише складові частини боргу (кредит, проценти, комісія, пеня, штрафи) за певний період часу, але не є первинним документом бухгалтерського обліку, в якому відображено конкретні фінансові операції. На думку суду, наданий розрахунок заборгованості не є тим документом, який підтверджує наявність або відсутність коштів на рахунку особи та факт проведення певних фінансових операцій, а є доповненням до позовної заяви із зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру та має інформаційний характер у контексті ціни позову. Крім того розрахунки не містять підпису відповідальних осіб та не скріплені печаткою банку, а відтак не можуть бути належним та допустимим доказом у справі. Таким чином, позивачем не надано виписку (первинний фінансовий документ) за рахунком відповідача, з відображенням всіх операцій за кредитом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2019 року у справі № 591/1325/17 (провадження № 61-26267 св18).

Щодо посилань позивача як на підставу доведення заборгованості, видачу відповідачу кредитних карток, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З наданих позивачем розрахунків за договором № б/н від 12.07.2006 року станом на 31.05.2015р., 18.02.2019р. та довідки про кредитні картки (а.с.224), які було видано на ім`я відповідача ОСОБА_1 , не можливо встановити, яка саме кредитна карта відноситься до вказаного договору, оскільки строк дії карти НОМЕР_2 від 18.07.2006р. з терміном дії до 07/13, яка вказана у заяві, закінчився. Доказів, на підставі чого позивачу було видано кредитні картки НОМЕР_3 від 23.05.2011р. з терміном дії до 03/15; НОМЕР_1 від 31.03.2015р. з терміном дії до 01/19, позивачем суду не надано, а тому неможливо встановити їх взаємозв`язок із заявою відповідача б/н від 12.07.2006 року та до суми заборгованості за цією заявою.

Згідно наданої довідки АТ КБ Приватбанк (а.с.223) кредитний ліміт з боку позивача на користь відповідача встановлювався тільки по кредитній карті НОМЕР_2 від 18.07.2006р., термін дії якої закінчився 07/13. Будь-яких даних про встановлення кредитного ліміту, про переведення коштів або заборгованості з кредитної карти НОМЕР_2 від 18.07.2006р. з терміном дії до 07/13 на кредитні карти НОМЕР_3 від 23.05.2011р. з терміном дії до 03/15; НОМЕР_1 від 31.03.2015р. з терміном дії до 01/19, позивачем до суду не надано.

Також, на час розгляду справи позивачем не було надано суду доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який і мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд мав би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником.

Позивач згідно наданих документів посилався як на підставу стягнення заборгованості на взаємозв`язок заяви відповідача ОСОБА_1 б/н від 12.07.2006 року та угоди №SAMDN34000008315471 від 19.07.2006р., однак ніяких письмових доказів на підтвердження даного факту та самої угоди надано не було.

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Враховуючи викладене, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку про те, що первинні позовні вимоги АТ КБ Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не підлягають задоволенню у зв`язку із недоведеністю та необґрунтованістю.

Відповідач ОСОБА_1 заявив суду про застосування строку позовної давності до позовних вимог, посилаючись на те, що по кредитній карті НОМЕР_2 було зроблено останній платіж по кредиту в жовтні 2010 року, останнє надходження в валюті в грудні 2011 року, а в 2013 році дана картка була закрита та вилучена позивачем.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовної заяви банку з у зв`язку із недоведеністю та необґрунтованістю, тому підстав для застосування строку позовної давності до позовних вимог не має.

Так як судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини щодо зустрічного позову.

Як встановлено у судовому засіданні, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням терміну дії платіжної картки № НОМЕР_1 , а також з відсутністю у нього бажання співпрацювати з Приватбанком з використанням цієї картки, має намір закрити платіжну картку № НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Згідно Інструкції № 492 Про затвердження Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів передбачено, що закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі із зазначенням таких обов`язкових реквізитів: найменування банку; найменування (прізвища, ім`я, по батькові), коду за ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) власника рахунку; номера рахунку, який закривається; дати складання заяви.

Заява про закриття поточного рахунку фізичної особи, у тому числі фізичної особи - підприємця, підписується власником рахунку або уповноваженою ним особою.

Отже, відкритий клієнтом картковий рахунок повинен бути закритий за заявою клієнта в будь-який час в порядку, передбаченому вказаними нормами.

ОСОБА_1 зазначає, що на його сторінці ресурсу Приват 24 Приватбанк вказує на те, що для закриття картки № НОМЕР_1 , він повинен погасити заборгованість в розмірі 16452,41 грн. (станом на 03 червня 2019 року), і таким чином Приватбанк перешкоджає йому закрити картку, однак ніяких доказів на підтвердження даного факту позивачем не надано.

Як зазначає сам позивач ОСОБА_1 , згідно виписки №4SC0LBTD6JUEQA8J від 03.06.2019р., за платіжною карткою № НОМЕР_1 , заборгованість за картою відсутня, що підтверджується роздруківкою (а.с.144).

Крім того позивач за зустрічним позовом не надав доказів особистого звернення у відділення банку-емітента із заявою про закриття рахунку в порядку ст.1075 ЦК України, а тому судом не встановлено підстав неможливості досудового врегулювання даного питання між ОСОБА_1 та АТ КБ ПриватБанк в порядку ст.16 ЦПК України.

Також суд звертає увагу на те, що позивач за зустрічним позов ОСОБА_1 зазначає, що банк нараховуючи заборгованість на картку № НОМЕР_2 , посилається на угоду №SAMDN34000008315471. Дану заборгованість Приватбанк намагається отримати за рахунок платіжної картки № НОМЕР_1 , яка також видавалася згідно угоди №SAMDN34000008315471. Угода №SAMDN34000008315471 не є підставою для виникнення цивільних прав по платіжній картці № НОМЕР_1 , яка була видана на підставі іншого правочину, а Приватбанку немає права вимагати виконання зобов`язань за угодою №SAMDN34000008315471 за рахунок платіжної картки № НОМЕР_1 , виданої для виконання зобов`язань за іншим правочином.

Як було встановлено судом, під час розгляду первинного позову АТ КБ Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, судом не встановлено взаємозв`язку між договором № б/н від 12.07.2006 року на підставі заяви згідно якої було видано на ім`я відповідача ОСОБА_1 кредитну карту НОМЕР_2 від 18.07.2006р. з терміном дії до 07/13, та угодою №SAMDN34000008315471 від 19.07.2006р., на підставі якої було видано кредитні карти НОМЕР_3 від 23.05.2011р. з терміном дії до 03/15 та НОМЕР_1 від 31.03.2015р. з терміном дії до 01/19, як і не встановлено взаємозв`язку між заборгованістю по даним кредитним картам.

Враховуючи викладене, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку про те, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ ПриватБанк про визнання універсальної картки № НОМЕР_1 закритою, не підлягають задоволенню у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 11, 509, 526, 530, 610, 611, 625,631, 1054 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк в інтересах якого діє Савіхіна Анастасія Миколаївна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ ПриватБанк про визнання універсальної картки № НОМЕР_1 закритою - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду О. В. Іваненко