Постанова

від 03.09.2020 по справі 540/1848/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/1848/19 Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Скрипченка В.О., Косцової І.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (м. Херсон, дата складання повного тексту - 26.12.2019р.) по справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю Новоолексіївське до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання протиправними та скасування припису,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року ТДВ Новоолексіївське звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати припис від 07.08.2019р. №331-ДК/0246Пр/03/01/-19.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що за результатами незаконно проведеної перевірки дотримання ТДВ Новоолексіївське вимог законодавства під час використання земель сільськогосподарського призначення державної власності, державними інспекторами, в порушення вимог Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , були складені акт перевірки та акт обстеження земельної ділянки, на підставі яких видано спірний припис від 07.08.2019р. №331-ДК/0246Пр/03/01/-19 про зобов`язання привести у попередній стан нібито самовільно зайняту товариством з/ділянку пл.571,4 га, розташовану за межами смт. Новоолексіївка Генічеського району, якою підприємство позивача, як кінцевий правонаступник радгоспу Новоолексіївський , тривалий час користується на підставі акта на право постійного користування землею №192. Вказаний припис позивач вважає протиправним з огляду на те, що у інспекторів Держгеокадастру були відсутні належні повноваження щодо складання актів обстеження земельних ділянок.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року адміністративний позов ТДВ Новоолексіївське - задоволено повністю. Визнано протиправним і скасовано припис державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог земельного законодавства України про охорону земель на території Херсонської області Лабенка О.І. від 07.08.2019р. №331-ДК/0246Пр/03/01/-19.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник відповідача 27.01.2020 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

03.02.2020 року матеріали даної справи, разом із вказаною вище апеляційною скаргою, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2020р. вказану вище апеляційну скаргу відповідача залишено без руху у зв`язку із несплатою судового збору.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020р. відрито апеляційне провадження по даній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

23.03.2020 року до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача мотивовано просив залишити цю апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції без змін.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом 1-ї інстанції встановлено наступні обставини справи.

29.07.2019 року в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, на підставі доповідної записки начальника Відділу організації, планування та аналізу інспекторської діяльності Бабенко Н. від 25.07.2019р. (вх.№680/3-19-0.42 ) видано наказ №331-ДК Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності та державним інспекторам Хохулі М.І., Марченку Ю.П., Лабенку О.І. наказано здійснити заходи державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо самовільного зайняття земельних ділянок в адміністративно-територіальних межах Новоолексіївської селищної ради Генічеського району Херсонської області.

31.07.2019 року за результатами вказаної перевірки посадовими особами відповідача складено Акт обстеження земельної ділянки №331-ДК/249/АО/Ю/01/-19 та Акт перевірки дотримання ТДВ Новоолексіївське вимог земельного законодавства №331-ДК/626/АП/09/01/-19 щодо об`єкту - земельної ділянки, якими встановлено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності загальною площею 265,0 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Новоолексіївської селищної ради Генічеського району, використовуються товариством позивача без відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) тобто самовільно.

В подальшому, на підставі вказаних вище актів перевірки державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог земельного законодавства України про охорону земель на території Херсонської області Лабенком О.І. видано Припис від 07.08.2019р. №331-ДК/0246Пр/03/01/-19, яким ТДВ Новоолексіївське зобов`язано у строк до 30.08.2019р. повідомити ГУ Держгеокадастру у Херсонській області про приведення у попередній стан самовільно зайняту ділянку пл.. 265 га, розташовану за межами смт. Новоолексіївка Генічеського району Херсонської області.

Не погоджуючись із вказаним приписом, позивач звернувся до окружного суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та відповідно, з неправомірності дій та спірного припису відповідача, який не в повній мірі відповідає вимогам Закону України від 05.04.2007р. №877-V.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України Про місцеве самоврядування встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до змісту ст.ст.1,78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності та є, в свою чергу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави.

Так, як слідує зі змісту преамбули та приписів ст.ст.1,3,4 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V, він визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади АР Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

При чому, дія цього Закону №877-V поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Але, виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Проте, при цьому одночасно слід зауважити, що орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Враховуючи зміст вищевикладених правових норм, предметом регулювання Закону №877-V є правовідносини, які складаються під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері саме господарської діяльності. Тобто, об`єктом перевірки за цим Законом є виключно конкретні види господарської діяльності, які і є предметом державного нагляду (контролю).

Натомість, слід зазначити, що питання контролю за використанням та охороною земель безпосередньо урегульовані Земельним кодексом України та Законом України Про державний контроль за використанням та охороною земель від 19.06.2003р. №963-IV.

Так, як вбачається зі змісту вимог ст.ст.187,188 Земельного кодексу України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Порядок же здійснення державного контролю за використанням та охороною земель теж безпосередньо встановлюється цим Законом.

Згідно преамбули та ст.2 Закону №963-IV, він визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля. Основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Відповідно до положень ст.4 вказаного вище Закону №963-IV, об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель - є всі землі в межах території України.

Таким чином, враховуючи зміст зазначених вище законодавчих норм, об`єкт державного контролю за Законом №963-IV (всі землі в межах території України ) фактично не збігається з об`єктом державного контролю за Законом №877-V (господарська діяльність суб`єкта господарювання ).

Відтак, дія Закону №877-V не поширюється на правовідносини щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, якщо тільки такі заходи контролю не спрямовані на перевірку дотримання вимог земельного законодавства саме у межах господарської діяльності.

У даному ж випадку, спірний захід контролю призначався відповідачем не з приводу перевірки дотримання земельного законодавства конкретного суб`єкта господарювання, яким є підприємство позивача, а з метою перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо самовільного зайняття земельних ділянок в адміністративно-територіальних межах Новоолексіївської селищної ради Генічеського району Херсонської області, тобто даний захід фактично не стосувався діяльності конкретних суб`єктів господарювання.

Таким чином, враховуючи вказані вище обставини, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини повністю урегульовані приписами Земельного кодексу України та Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель .

Надаючи ж правову оцінку оскаржувану припису на відповідність його вимогам вказаних вище нормативно-правових актів, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, виходить з наступного.

Так, як вже зазначалося вище, відповідно до приписів ст.ст.187,188 ЗК України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України та здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Порядок же здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється Законом України від 19.06.2003р. №963-IV Про державний контроль за використанням та охороною земель .

Згідно із вимогами ст.15-2 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно-правовими угодами; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; здійсненням заходів, передбачених відповідними робочими проектами землеустрою, стосовно захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочення, засолення, солонцювання, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до погіршення стану земель, а також щодо недопущення власниками та користувачами земельних ділянок псування земель шляхом їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, заростання чагарниками, дрібноліссям та бур`янами; дотриманням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов`язковим виконанням заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; використанням земельних ділянок відповідно до цільового призначення; дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах; вирішенням інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Відповідно ж до приписів ст.9 Закону України №963-IV, державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об`єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов`язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Повноваження ж державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель безпосередньо визначені ст.10 вказаного Закону №963-IV, якою, в свою чергу, передбачено, що державні інспектори, зокрема, мають право: безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; викликати громадян, у т.ч. посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов`язаних з порушенням земельного законодавства України; звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Також державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства про охорону земель можуть мати й інші повноваження відповідно до закону.

Так, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи та вже зазначалося вище, в липні 2019 року посадовими особами ГУ Держгеокадастру у Херсонській області на підставі наказу №331-ДК від 31.07.2019р., виданого на підставі доповідної записки начальника Відділу організації, планування та аналізу інспекторської діяльності Бабенко Н. від 25.07.2019р. (вх.№680/3-19-0.42 ), без повідомлення та участі уповноважених осіб позивача, було здійснено державний контроль (перевірку), за результатами якого було складено Акт обстеження земельної ділянки №331-ДК/249/АО/Ю/01/-19 та Акт перевірки дотримання ТДВ Новоолексіївське вимог земельного законодавства №331-ДК/626/АП/09/01/-19, в яких зроблено висновки щодо самовільного зайняття позивачем земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності площею 265,00 га (без зазначення кадастрових номерів ), які раніше перебували у постійному безстроковому користуванні радгоспу Новоолексіївський , що, в свою чергу, на думку перевіряючих, є порушенням вимог ст.ст.125,126 ЗК України.

Як визначено ст.ст.125,126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

При цьому, у даному контексті також слід врахувати й те, що за змістом ст.ст.116, 123,124 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування.

Згідно ж до абз.16 ч.1 ст.1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону, є правомірними.

Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи та вже зазначалося вище, за результатами спірного контрольного заходу, відповідачем відносно підприємства позивача складено Припис від 07.08.2019р. №331-ДК/0246Пр/03/01/-19, яким фактично зобов`язано позивача усунути виявлене перевіркою порушення земельного законодавства та привести самовільно зайняту ним земельну ділянку площею 265 га (з 571,4 га та без зазначення кадастрового номеру ) у попередній стан у строк до 30.08.2019р. (т.б. у 22-денний строк ).

Однак, судова колегія одночасно вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості та докази про вручення даного припису керівнику підприємства (або уповноваженій особі ) чи своєчасного направлення його по пошті на адресу ТВД Новоолексіївське .

При цьому, також слід звернути увагу й на той факт, що вказаний вище припис від 07.08.2019р. №331-ДК/0246Пр/03/01/-19 було прийнято посадовою особою відповідача у відповідності до ст.144 ЗК України.

Разом з тим, як видно зі змісту ст.144 ЗК України, у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля повинен скласти протокол про порушення та видати особі, яка допустила це порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо ж особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного 30-денного строку такої вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля, відповідно до закону, накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі ж подальшого не усунення порушення виявленого земельного законодавства у повторний 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою, рішення якого про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Одночасно слід зауважити, що вказана вище ст.144 знаходиться у Главі 22 Земельного кодексу України, яка, в свою чергу, безпосередньо регулює питання припинення прав на землю.

Так, згідно із ст.141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно ж до вимог ст.143 ЗК України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення ) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладені норми діючого земельного законодавства, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, приходить до висновку про те, що у визначеному ст.144 ЗК України порядку насправді фактично відбувається припинення права користування позивача спірною земельною ділянкою, яка нібито використовується останнім самовільно, т.б. із порушенням земельного законодавства.

Однак, виходячи зі змісту положень ст.ст.116,123,124 ЗК України, у взаємозв`язку із положеннями ст.ст.140 - 151 цього ж Кодексу, припиненню за правилами ст.144 ЗК України підлягають права на земельну ділянку, які виникли правомірно і легітимно, однак використання таких земельних ділянок здійснюється з порушенням земельного законодавства, до яких віднесено виключно такі порушення, як: використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення ) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Самовільне ж зайняття земельної ділянки фактично утворює окремий склад порушення вимог земельного законодавства, усунення якого не передбачає прийняття контролюючими органами розпорядчих актів.

Усунення такого порушення, як правило, відбувається шляхом використання способів захисту прав власника на земельні ділянки, зокрема, в порядку Глав 23-25 Земельного кодексу України.

Отже, в зв`язку із вказаним, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, наголошує, що ст.10 Закону №963-IV чітко визначено повноваження державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель звертатися до суду із позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Крім того, вказаною нормою також визначено право державних інспекторів давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків.

Отже, враховуючи вищевказане, суди обох інстанцій дійшли висновку про те, що відповідач має право видавати приписи, але виключно у відповідності до своїх, чітко визначених Законом №963-IV повноважень.

Окрім іншого, також необхідно звернути увагу й на той факт, що в оскаржуваному Приписі від 07.08.2019р. посадовою особою відповідача чітко навіть не ідентифіковано самовільно зайняту земельну ділянку (т.б. відсутні посилання на кадастрові номери та точну адресу її місцезнаходження ), не визначено особу, яка безпосередньо вчинила відповідне правопорушення, не складено відносно неї відповідний протокол, а також не зазначено, за рахунок якої саме особи та яким саме чином необхідно привести спірну земельну ділянку пл.265 га (з загальної пл.571,4 га ) у попередній стан, не встановлено розмір збитків, які необхідно цій особі відшкодувати власнику цієї земельної ділянки (який конкретно теж не визначений ), та фактично не надано позивачу визначений законодавством 30-денний строк для виконання цього припису, як і не додано належних доказів щодо його своєчасного направлення та вручення уповноваженій особі позивача, що, в свою чергу, є грубими порушеннями вимог ст.10 Закону України №963-IV та ст.144 ЗК України.

Таким чином, на противагу припиненню правомірного права користування земельною ділянкою у визначеному Главою 22 Земельного кодексу України порядку, припинення порушення вимог земельного законодавства у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки насправді відбувається в дещо інший спосіб - шляхом безпосереднього звернення державного інспектора до суду. До того ж, цей спосіб не передбачає прийняття відповідачем приписів щодо усунення порушення шляхом повернення земельної ділянки власнику.

Тому, за таких обставин, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що у випадку виявлення факту самовільного зайняття земельної ділянки державний інспектор не наділений повноваженнями виносити з цього приводу на адресу порушника припис, оскільки Законом України №963-IV прямо передбачено його право звертатись безпосередньо до суду із позовом щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, а також відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Крім того, як вже зазначалося вище, ст.ст.6,10 Закону №963-IV передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині дотримання строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов`язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням.

Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків.

Таким чином, державний інспектор у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель має право видавати приписи щодо зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан виключно у випадках, які прямо встановлені законом. При цьому, слід звернути увагу на те, що обов`язок приведення земельної ділянки у попередній стан виникає виключно у разі незаконної зміни її рельєфу та при необхідності знесення будинків, будівель і споруд (ст.ст.96,212 ЗКУ ).

Однак, наявності таких підстав відповідач не довів. Не має таких відомостей і в матеріалах справи.

Отже, приймаючи до уваги вказані вище обставини, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваний припис був прийнятий відповідачем не тільки протиправно і передчасно, а і не у спосіб та не в межах повноважень, які прямо визначені Земельним кодексом України та Законом України Про державний контроль за використанням та охороною земель .

Також, одночасно необхідно зазначити й про те, що відповідачем, окрім іншого, не було дотримано принципів (критеріїв) правомірної діяльності суб`єктів владних повноважень, які визначені ст.2 КАС України, а саме, спірний припис, зокрема, є необґрунтованим, оскільки був прийнятий без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Так, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника відповідача, висновок про самовільне зайняття позивачем земельної ділянки, яка раніше перебувала у постійному і безстроковому користуванні радгоспу Новоолексіївський , фактично був зроблений виключно на підставі пояснень директора підприємства Клименко Л.В. та укладених нею із фізичними особами договорів про спільний обробіток цих земельних ділянок. При цьому, відповідач постійно звертав увагу на тому, що рішень про надання саме підприємству позивача у користування або оренду спірних земельних ділянок не приймалось.

Також, в судовому засіданні суду 1-ї інстанції представник відповідача в обґрунтування своєї правової позиції неодноразово вказував на те, що ТДВ Новоолексіївське нібито не є належним правонаступником радгоспу Новоолексіївський , а тому, не може мати на праві постійного користування земельних ділянок в силу Земельного кодексу України 2001р., до того ж, виданий радгоспу Новоолексіївський Державний акт на право постійного користування землею серія Б №065814 вже давно втратив свою чинність на підставі Розпорядження голови Генічеської РДА Херсонської області від 21.11.2003р. №553/03.

Проте, з цього приводу слід підкреслити, що ці обставини фактично не були будь-яким чином відображені в жодному з розпорядчих актів спірної перевірки дотримання вимог земельного законодавства.

Крім того, необхідно звернути увагу й на той факт, що письмові пояснення директора ТДВ Новоолексіївське Клименко Л.В. , на які посилається відповідач, фактично були надані останньому 02.08.2019р., у той час як документи, якими було зафіксовано порушення, т.б. акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства та акт обстеження земельної ділянки фактично були складені - 31.07.2019р., т.б. до отримання цих пояснень та документів, які підтверджують правомірність користування спірними земельними ділянками.

Таким чином, на час складання процесуальних документів про виявлення і фіксацію порушення позивачем вимог земельного законодавства у відповідача, в даному випадку, фактично були відсутні належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження обставин вчинення цього порушення.

Більш того, як вже вказувалося вище, виходячи зі змісту актів від 31.07.2019р. про обстеження земельної ділянки та перевірки дотримання вимог земельного законодавства, при проведенні спірної перевірки та їх складанні уповноважені особи ТДВ Новоолексіївське були відсутні, як не приймали участі у перевірці і жодні інші особи (т.б. представники органів місцевого самоврядування, Національної поліції і т.д .), крім безпосередньо державних інспекторів Лабенка О.І., Марченка Ю.П. та Хохулі М.І.

Тому, за таких обставин, на думку суду, використання відповідачем цих актів, як беззаперечних доказів вчинення позивачем виявлених порушень фактично є сумнівним.

Окрім того, також необхідно звернути увагу й на те, що зі змісту письмових пояснень директора ТДВ Новоолексіївське Клименко Л.В. від 02.08.2019р. насправді вбачається, що нею відповідач неодноразово повідомлявся про те, що ТДВ Новоолексіївське , як послідовному правонаступнику усіх прав і обов`язків радгоспу Новоолексіївський та ВАТ Новоолексіївське , належить право постійного користування земельними ділянками на підставі виданого радгоспу Новоолексіївський державного акту на право постійного користування землею серія Б №065814. Також, в цих поясненнях директор підприємства зазначила і про причини, з яких право користування земельними ділянками досі не переоформлено (та триває) та повідомила, що частина земельних ділянок обробляється громадянами згідно з укладеними договорами про спільне вирощування сільськогосподарської продукції, копії яких були надані відповідачу.

Отже, за таких обставин, на думку суду, посадові особи відповідача, в даному конкретному випадку, при проведенні спірної перевірки повинні були чітко ідентифікувати спірні з/ділянки, а також з`ясувати, хто конкретно на момент перевірки самовільно користувався цими землями та безпосередньо обробляв їх, та чи було таке використання цих земельних ділянок правомірним або навпаки.

Встановлення цих обставин, на переконання суду, є визначальним для вирішення спірного питання про наявність (чи відсутність) в діях ТДВ Новоолексіївське ознак порушення вимог законодавства у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки.

Проте, як видно з матеріалів справи, цього відповідачем, в порушення вимог ч.2 ст.77 КАС України, зроблено не було.

В той же час, виходячи з наведеного у абз.16 ч.1 ст.1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель визначення, таке правопорушення, як самовільне зайняття земельної ділянки може вчинити лише особа, яка фізично використовує земельну ділянку (т.б. обробляє цю земельну ділянку, змінює її рельєф, зводить на ній будівлі і споруди, розміщує на ній майно, огороджує її, тощо ).

Докази вчинення саме вище вказаних дій безпосередньо позивачем до суду 1-ї та 2-ї інстанцій представником відповідача так і не надані.

Подані ж відповідачем копії договорів позивача із громадянами також не доводять обставин використання земельних ділянок безпосередньо підприємством позивача.

Крім того, судова колегія зазначає й про те, що відповідач, в даному випадку, також не надав і будь-якої оцінки наявності у позивача права користування земельними ділянками як кінцевого правонаступника радгоспу Новоолексіївський .

Так, судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що виконавчим комітетом Генічеської районної Ради народних депутатів ще у 1985 році радгоспу Новоолексіївський , на підставі відповідного рішення Генічеської районної ради, було видано Державний акт на право користування землею на правах безстрокового і безоплатного користування - 571,4 гектарів землі для ведення сільського господарства.

Вказаний вище Державний акт на право користування землею серії Б №065814 було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за №192.

Як зазначено вище, відповідно до даного акту, за радгоспом Новоолексіївське було закріплено у безстрокове та безоплатне користування 571,4 га землі в межах згідно з планом землекористування.

В подальшому, як свідчать матеріали справи, наказом РВ Фонду державного майна України у Херсонській області від 14.10.1996р. №1190 було припинено діяльність радгоспу Новоолексіївський шляхом його перетворення у ВАТ Новоолексіївське . Крім того, в процесі цього перетворення (приватизації), 08.10.1997р. РВ Фонду державного майна України по Херсонській області було передано ВАТ Новоолексіївське усе майно цілісного майнового комплексу радгоспу Новоолексіївський , що підтверджується актом приймання-передачі державного майна від 08.10.1997р. №254.

Згідно з наявними у справі установчими документами, ВАТ Новоолексіївське є правонаступником радгоспу Новоолексіївський .

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ Новоолексіївське (протокол №1 від 15.10.2010р .) було припинено діяльність ВАТ шляхом реорганізації (перетворення) у Товариство з додатковою відповідальністю Новоолексіївське , в результаті чого, згідно із п.2.3. Статуту підприємства, ТДВ Новоолексіївське стало правонаступником ВАТ Новоолексіївське .

Отже, за таких обставин, ТДВ Новоолексіївське (позивач) стало кінцевим правонаступником усіх прав і обов`язків державного підприємства - радгоспу Новоолексіївський , якому ще з 1985р. спірні земельні ділянки пл.571,4 га належали на праві постійного (безстрокового і безоплатного) користування на підставі державного акту на право користування землею серії Б №065814.

Так, як вже вказувалося раніше, згідно зі ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

А ст.126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно із Розділом VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про державний земельний кадастр , земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважають сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - далі за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002р. №449 Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Крім того, відповідно до положень ч.3 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.09.2005р. №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками ) вказав, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. Конституція України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: 1) пункту 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; 2) пункту 6 Постанови Верховної Ради України Про земельну реформу від 18.12.1990р. №563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою фактично є різновидом права користування землею і полягає у володінні і користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Виходячи зі змісту рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005р. №5-рп/2005, особливостями права постійного користування землею є те, що:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі сплачують податок на землю, розмір якого визначається відповідно до законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки передаються у постійне користування в порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта; оплаті підлягає лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку.

При цьому, окремою особливістю права постійного користування землею є обмежене коло суб`єктів, які можуть його набути, перелік яких визначався ст.ст.13,50 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970р., ст.ст.7,60 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. №561-XII, а наразі визначений ст.92 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. №2768-III.

Так, як загально відомо, чинним на цей час Земельним кодексом України перелік суб`єктів права постійного користування землею фактично звужено та до нього не включено громадян і юридичних осіб, які могли здійснювати право постійного користування земельною ділянкою відповідно до раніше діючого законодавства.

Проте, як вже зазначалось вище, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.

Як вже вказувалося вище, підстави для припинення права користування земельною ділянкою безпосередньо визначені в ст.27 ЗК України від 18.12.1990р. № 561-XII та ст.141 ЗК України від 25.10.2001р. №2768-III, до яких, зокрема, належать: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Отже, реорганізація (перетворення) юридичної особи, яка не виключає правонаступництва, не визначена Земельним кодексом України, як підстава припинення права користування землею.

Крім того, з цього випливає, що є постійними землекористувачами, зокрема, є і юридичні особи на підставі виданих до 2002 року Державних актів, оскільки вони не потребують переоформлення відповідно до п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України, які втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними ) на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005р. №5-рп/2005.

Відповідно до абз.11 п.5.3 вказаного рішення КСУ ст.92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року до його переоформлення.

Тому, право користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому порядку до 2002 року, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за новим Земельним кодексом України не є суб`єктом права постійного землекористуванні, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства як за правонаступником того землекористувача, якому було видано державний акт на право постійного землекористування.

Отже, як вже вказувалося вище, з матеріалів справи беззаперечно встановлено, що позивач - ТДВ Новоолексіївське є належним правонаступником усіх прав і обов`язків державного підприємства радгоспу Новоолексіївський .

При цьому, судами обох інстанцій встановлено, що розпорядженням голови Генічеської РДА Херсонської області від 21.11.2003р. №553/03 вирішено вважати таким, що втратив чинність, виданий радгоспу Новоолексіївський державний акт на право користування землею серії Б №065814, у зв`язку з наданням ВАТ Новоолексіївське дозволу на розробку технічної документації зі складання договору довгострокової оренди (49 років) землі на території Новоолексіївської селищної ради.

Однак, слід звернути увагу на те, що зі змісту вказаного розпорядження не вбачається, що ним також було припинено і право користування ВАТ Новоолексіївське земельною ділянкою за цим державним актом серії Б №065814.

Також, в матеріалах справи відсутні і докази скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою за вказаним Державним актом.

Окрім іншого, також слід звернути увагу ще й на ту обставину, що у вересні 2013р. ГУ Держземагентства у Херсонській області своїм наказом від 04.09.2013р. №ХС/6522155400:11:100/00000180 надало ТДВ Новоолексіївське (позивачу) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 476,8200га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, раніше наданих у постійне користування згідно з Державним актом серії Б №065814.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, на підставі вказаного вище дозволу був замовлений та розроблений відповідний проект землеустрою, але останній до цього часу так і не був затверджений органом, уповноваженим на розпорядження земельною ділянкою, а саме ГУ Держгеокадастру у Херсонській області з причин, незалежних від позивача. Тобто процес належного оформлення (переоформлення) документів на право користування цією з/ділянкою на цей час ще триває.

При цьому, судова колегія одночасно вважає за необхідне звернути увагу й на те, що цим встановленим судами обох інстанцій у цій справі обставинам фактично було надано аналогічну оцінку як Верховним судом у постанові від 11.02.2019р. по справі №923/364/19, так і Херсонським міським судом Херсонської області в ухвалі слідчого-судді від 06.03.2020р. по справі №766/3928/20.

Разом з тим, усім цим обставинам, які до речі були відомі відповідачу, у взаємозв`язку з вищевикладеними положеннями законодавства в ході перевірки та при прийнятті оскарженого припису жодної оцінки надано не було, хоча вони, на думку суду, є вирішальними для висновків щодо правомірності користування позивачем спірною земельною ділянкою, яка була надана у постійне користування юридичній особі, правонаступником якої він являється.

А відтак, враховуючи вказані вище обставини, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає висновки відповідача щодо самовільного зайняття позивачем спірної земельної ділянки фактично є припущеннями, заснованими на суб`єктивному уявленні та не підтверджені належними і беззаперечними доказами.

Як слідує зі змісту вимог ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

А відповідно до приписів ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обгрунтованого висновку про протиправність, необгрунтованість і передчасність оскарженого припису відповідача від 07.08.2019р., який, як вже зазначалося вище, був прийнятий не у спосіб та не в межах повноважень, які визначені Земельним кодексом України та Законом України Про державний контроль за використанням та охороною земель , та без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

До того ж, ще слід вказати й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області - залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 03.09.2020р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.О. Скрипченко

І.П. Косцова