Постанова

від 04.09.2020 по справі 420/6684/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6684/20 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Осьміног на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа: виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю Осьміног про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

21.07.2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача виробничо - комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Осьміног , у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради № 5503-VII від 11.12.2019 року, щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та проведення експертногрошової оцінки земельної ділянки, орієнтованою площею 0,2300 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з позовною заявою, позивачем, до суду подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив суд:

- зупинити дію рішення Одеської міської ради № 553-VII від 11 грудня 2019 року та заборонити Одеській міській раді до набрання законної сили рішенням суду в даній справі вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення стосовно земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема: надання дозволу будь-яким особам на підготовку (розробку) проектів землеустрою, затвердження або погодження проектів землеустрою, прийняття рішень про надання в користування чи надання у власність земельної ділянки, зміни статусу такої ділянки;

- заборонити здійснення будівництва на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи подану заяву, позивач зазначає, що рішення Одеської міської ради № 553-VII від 11.12.2019 року за яким надано виробничо - комерційному товариству з обмеженою відповідальністю Осьміног дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та проведення експертногрошової оцінки земельної ділянки, орієнтованою площею 0,2300 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , порушує основні права, свободи, інтереси безпосередньо позивача та громадян безперешкодно користуватись дорогою, яка існує для суспільного використання. При цьому, позивачем вказано, що оскаржуване рішення прийнято з грубим порушенням норм чинного законодавства, без погодження з позивачем та без врахування інтересів та прав інших осіб. Також позивач зауважив, що у разі прийняття рішення про скасування рішення Одеської міської ради № 553-VII від 11.12.2019 року, його виконання стане неможливим. Позивачу у зв`язку із цим необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для виконання судового рішення та приведення земельної ділянки комунальної власності у попередній стан.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову - задоволено. Зупинено дію рішення Одеської міської ради № 553-VII від 11 грудня 2019 року та заборонено Одеській міській раді вчиняти дії та приймати рішення стосовно земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема: надання дозволу особам на підготовку (розробку) проектів землеустрою, затвердження або погодження проектів землеустрою, прийняття рішень про надання в користування чи надання у власність земельної ділянки, зміни статусу такої ділянки до набрання законної сили рішенням суду в даній справі. Заборонено здійснювати підготовчі та/або будівельні роботи на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням суду в даній справі.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення позову в частині зупинення дії оскаржуваного рішення для відповідача не несе будь-яких негативних наслідків, не покладає на відповідача додаткових обтяжень, а утримання від вчинення зазначених у заяві про забезпечення позову дій не має невідворотній характер.

У той час, як відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову в даному випадку призведе до того, що захист прав, свобод та інтересів позивача, третіх осіб стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю Осьміног подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року про забезпечення позову та відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що позивачем не наведено та не надано доказів, які підтверджували хоча б одну з підстав забезпечення позову, а суддя в порушення норм ст. 151 КАС України постановила незаконну та необґрунтовану ухвалу.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до вимог частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Перевіряючи обґрунтованість висновку суду про наявність передбачених п.1 ч. 2 ст. 150 КАС України підстав для забезпечення позову, колегія судів враховує, що за правилами ч. 2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/1545/19 наголосив на тому, що підстави забезпечення позову є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням висновків про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі, а також із зазначенням висновку про те, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

У постанові від 25 березня 2020 року у справі №240/9592/19 Верховний Суд зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. У свою чергу співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у ч. 2 ст. 150 КАС України.

Перевіряючи відповідність оскаржуваної ухвали вимогам ст.ст. 150, 151 КАС України з урахуванням зазначених правових висновків Верховного Суду, колегія суддів враховує, що рішення чи дії суб`єктів владних повноважень мають певний вплив. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що подана заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що відповідач своїми діями можуть імовірно утруднити виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобіганню порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного процесу.

В той же час, вживаючи заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення та заборони вчиняти певні дії спроможне забезпечити фактичне виконання судового рішення у випадку задоволення позовних вимог.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що у заяві про забезпечення позову не наведено конкретних обґрунтувань порушення прав заявника із обов`язковим підтвердженням цього відповідними доказами, оскільки йдеться лише про ймовірність та припущення можливості настання таких порушень без посилання на конкретні факти.

Крім цього, колегія суддів акцентує, що саме по собі подання адміністративного позову, предметом якого є визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень не є доказом того, що таке рішення є протиправним, адже розгляд адміністративної справи по суті і має на меті встановлення правомірності чи протиправності прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваного рішення, що є безумовною підставою для відмови у застосуванні попереднього судового захисту у вигляді забезпечення позову.

Так, твердження про очевидність порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Також, при вирішенні спірного питання колегія суддів враховує, що у постанові від 06.02.2019 року у справі №826/13306/18 Верховний Суд підкреслив, що рішення суду за позовами про визнання протиправним та скасування рішення не потребують виконання. Їх значення полягає у констатації факту правомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування. Тому у справі за таким позовом не може бути ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Отже і заходів забезпечення позову вони не потребують.

Таким чином, викладені вище обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів заявника стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

У справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі Інтерсплав проти України суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи і суспільства.

Отже, зазначені заявником у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України.

За наведених обставин, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Керуючись ст. 243, 311, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю Осьміног - задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року про забезпечення адміністративного позову скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Кравченко К.В. Вербицька Н. В.