Постанова

від 01.09.2020 по справі 826/1694/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1694/17 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вагон Трейдінг" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.10.2016 № 2262615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 18.10.2016 № 2262615147 частково, а саме на суму 162 499 грн. 50 коп. з яких з податкове зобов`язання - 108 333 грн. 00 коп. та за штрафні (фінансові) санкції - 54 166 грн. 50 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є повністю правомірним.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у період з 14.09.2016 по 20.09.2016 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Вагон Трейдінг" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 22.10.2014 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складено акт від 29.09.2016 № 160/26-15-14-07-02/39451772, згідно висновків якого за позивачем встановлено порушення підпунктів 14.1.11, 14.1.27 пункту 14 статті 14, пункту 22.1 статті 22, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 137.8 статті 137, пункту 138.2, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 46.12 статті 146. статті 159 Податкового кодексу України (далі - ПК), у результаті чого занижено податок на прибуток за період з 22.10.2014 по 31.12.2015 на загальну суму 251 220 грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки 18.10.2016 відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення: № 2252615147 яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 251 220 грн та № 2262615147 за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 243 699 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 81 233 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 28.12.2016 № 28306/Б/99-99-11-01-02-25 скаргу задоволено частково, скасовано податкове повідомлення - рішення від 18.10.2016 № 2252615147, а податкове повідомлення - рішення від 18.10.2016 № 2262615147 залишено без змін.

Позивач не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням від 18.10.2016 № 2262615147 вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про безпідставність формування податкового кредиту за податковими накладеними виписаними ТОВ "УКРІНЖИНІРІНГ ВІН". Водночас, суд першої інстанції вказав про те, що у позивача було право на формування показників податкової звітності за рахунок фінансово - господарських правовідносин з ТОВ "ГРАНД СТАР" за договором від 01.10.2015 № 60.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.

Таким чином, предметом дослідження у цьому апеляційному провадження є питання правомірності оскаржуваного податкового повідомлення рішення в частині, що стосується формування позивачем показників податкової звітності за результатами господарських операцій із ТОВ "ГРАНД СТАР" за договором № 60 від 01.10.2015.

Відповідно до пп.пп. а , б п. 185.1 ст. 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК. Так, згідно з положеннями п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону № 996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувавати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з ТОВ "ГРАНД СТАР".

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, в періоді, щодо якого проводилась перевірка, позивач мав фінансово - господарські правовідносини з ТОВ "ГРАНД СТАР" за договором від 01.10.2015 № 60 про надання юридичних, представницьких та консультативних послуг.

На підтвердження правосуб`єктності ТОВ "ГРАНД СТАР" позивач надав до суду першої інстанції копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, відомості з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, витяг з реєстру платників податку на додану вартість

На підтвердження факту виконання вказаного договору, позивачем було надано до суду першої інстанції копії актів здачі-приймання (надання послуг) з додатками, завдань з документи складеними за результатами їх виконання, звітів.

При цьому, як вбачається з наданих документів, отримані від ТОВ "ГРАНД СТАР" послуги були використані позивачем у власній господарській діяльність під час укладання та узгодження господарських договорів.

В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач посилається виключно на обставини, яким судом першої інстанції вже було надано оцінку в оскаржуваному рішенні.

Так, суд першої інстанції наголошував, що посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно ТОВ "ГРАНД СТАР", як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Також, суд першої інстанції пославшись на постанову Верховного Суду від 08.08.2018 у справі 820/4428/17, вказав про те, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Будь-яких інших доводів на підтвердження своєї позиції, окрім відомостей в інформаційно - аналітичних базах відносно ТОВ "ГРАНД СТАР" та його контрагента по ланцюгу постачання - ТОВ РІТЕЛ ЕКСПЕРТ (з яким позивач не мав відносин), відповідач в апеляційній скарзі не наводить. Не наводить скаржник також і будь-яких обґрунтувань з приводу того, у чому саме полягає неправильність чи неповнота висновків суду першої інстанції щодо відхилення таких доводів, не заперечує ні наявності ділової мети спірних операцій, ні використання спірних послуг позивачем у власній господарській діяльності, тощо.

У свою чергу, колегія суддів повністю погоджується з позицією суду першої інстанції та вважає цілком правильними та обґрунтованими висновки суду щодо відхилення наведених доводів відповідача.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції досліджує рішення суду першої інстанції виключно в частині доводів апеляційної скарги, оскільки що у ході розгляду скарги колегією суддів не встановлено порушення норм матеріального або процесуального права то відсутні підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції були допущені порушення, які призвели до ухвалення неправильного рішення в оскаржуваній частині.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 02.09.2020.