Постанова

від 02.09.2020 по справі 910/16256/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2020 р. Справа№ 910/16256/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Вищого навчального закладу Київський університет ринкових відносин у формі товариства з обмеженою відповідальністю за вх. №09.1-04.1/2760/20 від 16.04.2020

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2020

у справі №910/16256/19 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Вищого навчального закладу Київський університет ринкових відносин у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Міністерства юстиції України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Приватне підприємство Салон мармур, граніт, агломерат ;

2. Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

3. Комунальне підприємство Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу

про визнання протиправним та скасування рішення,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року Вищий навчальний заклад Київський університет ринкових відносин у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Університет, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора комунального підприємства Реєстраційний центр нерухомості та бізнесу Прошкіна Олександра Васильовича (далі - державний реєстратор Прошкін О.В.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 44629756 від 14.12.2018, а також про скасування внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 29463457.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право власності на належне позивачеві нерухоме майно внаслідок оспорюваного рішення державного реєстратора протиправно зареєстровано за Приватним підприємством Салон мармур, граніт, агломерат .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне підприємство Салон мармур, граніт, агломерат (далі - ПП Салон мармур, граніт, агломерат , третя особа-1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, третя особа-2) та Комунальне підприємство Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу (далі - КП Реєстраційний центр , третя особа-3).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 у справі №910/16256/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що даний спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на це майно іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж нерухомості, тобто має приватноправовий характер; беручи до уваги обов`язкові для врахування висновки Великої Палати Верховного Суду щодо суб`єктного складу зазначеної категорії спорів, суд дійшов висновку про те, що позивачем було невірно обрано відповідача, яким у даному випадку повинно бути ПП Салон мармур, граніт, агломерат ; саме лише скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи не дозволяє остаточно вирішити спір про право між цими особами без з`ясування правомірності правових підстав набуття такого майна, що має наслідком невиконання основного завдання судочинства; позивачем не доведено суду того, яким чином Мін`юст порушив права та законні інтереси позивача у даній справі внаслідок прийняття державним реєстратором Прошкіним О.В. спірного рішення та внесення останнім відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, Університет звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. №09.1-04.1/2760/20), в якій просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування скарги апелянт наголошував на тому, що суд не надав оцінки доводам позивача та не встановив, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались позовні вимоги, чим позбавив позивача можливості захисту своїх прав; при здійсненні оспорюваної державної реєстрації державний реєстратор не встановив відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими і вже зареєстрованими речовими правами на спірне майно, яке розглядав як новий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна, у зв`язку з чим протиправно вчинив відповідні реєстраційні дії; матеріали реєстраційної справи не містять підтвердження оплати реєстраційного збору, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу чи іншого документа, які б надавали можливість ТОВ Е.В.А. підтвердити права останнього розпоряджатися об`єктом; водночас матеріали реєстраційної справи не містили техпаспорту на нежитлову будівлю, запитів державного реєстратора та документів, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 розгляд апеляційної скарги Університету на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 у справі №910/16256/19 призначено на 24.06.2020.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1594/20 від 09.06.2020 у зв`язку перебуванням судді Чорногуза М.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/16256/19.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2020 апеляційну скаргу у справі №910/16256/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 апеляційну скаргу Університету на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 у справі №910/16256/19, призначену на 24.06.2020, прийнято до провадження вищевказаним складом суду.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні та залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що позивачем не було доведено порушення своїх прав та законних інтересів саме Мін`юстом, якому заборонено здійснювати втручання у діяльність державних реєстраторів, пов`язану з проведенням державної реєстрації; повноваження стосовно прийняття рішень про державну реєстрацію або відмову у державній реєстрації віднесено до виключної компетенції державного реєстратора відповідного суб`єкта державної реєстрації, а не до компетенції суб`єкта державної реєстрації, де такий реєстратор працює, чи Мін`юсту; відповідно до ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Мін`юст наділений повноваженнями розглядати скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, які подані особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі з дотриманням вимог вказаного Закону.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.09.2020.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2759/20 від 31.08.2020 у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці з 03.08.2020 по 04.09.2020, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/16256/19.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2020 апеляційну скаргу у справі №910/16256/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 апеляційну скаргу Університету на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 у справі №910/16256/19, призначену на 02.09.2020, прийнято до провадження вищевказаним складом суду.

У судове засідання позивач та треті особи повторно не з`явились, явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та третіх осіб, враховуючи, що останні не повідомили про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції, а також те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування їх додаткових пояснень, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за їх відсутності.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв`язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

02.09.2020 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на підставі спільного рішення Заводу вимірювальної апаратури Буревісник та Міжнародного інституту ринкових відносин та підприємництва - Центр Ринок від 05.10.1994 № 07/19, а також відповідного акту приймання-передачі від 20.10.1994, останньому було передано на баланс нежитлові приміщення з прилеглою територією та матеріальними цінностями за адресою: місто Київ, вулиця Березняківська, 26-Б.

Згідно з протоколом загальних зборів членів трудового колективу Міжнародного інституту ринкових відносин та підприємництва - Центр Ринок , оформленого протоколом № 1 від 03.07.2003, а також відповідним наказом від 01.12.2003 № 229, останній було реорганізовано в Університет.

Враховуючи наведене, Університетом у встановленому законом порядку було зареєстровано право власності громадської будівлі з господарськими будівлями та допоміжними спорудами загальною площею 3035,0 м2, які знаходяться за адресою: місто Київ, вулиця Березняківська, буд. 26-Б, що підтверджується відповідним записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 21.11.2017, вчиненим державним реєстратором КП Центр державної реєстрації Пархомчук Анною Василівною згідно з рішенням від 21.11.2017 № 38270891. Вказане нерухоме майно складається з громадської будівлі (літера А) площею 2762,0 м2; гаража (літера Б) площею 81,2 м2; гаража (літера В) площею 116,5 м2; овочесховища (літера Г) площею 75,3 м2.

З матеріалів справи вбачається, що наведене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці загальною площею 1,14 га (кадастровий номер: 8000000000:90:137:0001), яка перебуває у комунальній власності та передана Університету в постійне користування на підставі рішення Київської міської державної адміністрації від 21.11.1997 № 1882 та державного акта на право постійного користування землею від 11.05.1998 серії I-КВ № 003902, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 20-4-00020.

За твердженням позивача, 15.07.2019 відбулась спроба захоплення корпусу Університету по вулиці Березняківській, 26-Б у місті Києві силовими методами групою людей на чолі з директором ПП Салон мармур, граніт, агломерат .

Посилаючись на те, що 16.07.2019 позивачеві стало відомо про здійснення протиправної реєстрації права власності на належне йому вищенаведене нерухоме майно (загальною площею 2046,5 м2) за ПП Салон мармур, граніт, агломерат згідно з записом про право власності № 29463457 на підставі рішення державного реєстратора Прошкіна О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 14.12.2018 індексний номер 44629756, Університет звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апелянта вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах процесуального законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Виходячи із принципу гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Згідно зі ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону (ч. 1 ст. 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

При цьому, ч. 1 ст. 8 вказаного Закону передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Таким чином, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З урахування приписів статті 4 ГПК України, наведені приписи законодавства визначають об`єктом захисту, у тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном становлять зміст права власності (стаття 317 ЦК України).

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частинами 1, 2 статті 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Як було зазначено вище, право власності позивача на спірне нерухоме майно, розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Березняківська, 26-Б, було зареєстроване за Університетом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до рішення державного реєстратора КП Центр державної реєстрації Пархомчук А.В. від 21.11.2017 №38270891.

Разом з тим, 14.12.2018 в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Прошкіним О.В. було внесено запис про реєстрацію права власності ПП Салон мармур, граніт, агломерат на нерухоме майно за вищенаведеною адресою загальною площею 2046,5 м2 (номер запису: 29463457).

За твердженням позивача, будь-яких договорів щодо відчуження належних йому спірних нежитлових приміщень чи їх частин ним у період з 1994 року до моменту звернення останнього з даним позовом до суду укладено не було, а наведене майно використовувалося Університетом з метою забезпечення діяльності цього навчального закладу.

Крім того, позивач зазначає, що площа будівлі головного корпусу Університету, розташованої у місті Києві по вулиці Березняківській, 26-Б, становить 2762,0 м2, тоді як об`єкт площею 2046,5 м2 (право власності на який згідно з оскаржуваним рішенням було зареєстровано за третьою особою-1) за вищенаведеною адресою взагалі не існує. Відтак, при здійсненні пошуку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ідентифікатором - адресою: місто Київ, вулиця Березняківська, 26-Б, відображаються відомості про двох власників одного і того ж нерухомого майна одночасно.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних дій (ч. 1 ст. 12 Закону).

Разом з тим, державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема, за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, даний спір не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки ані державний реєстратор Прошкін О.В., приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право власності на спірне нежитлове приміщення), ані Мін`юст не мали публічно-правових відносин саме з позивачем.

З матеріалів справи вбачається, що прийняте вказаним державним реєстратором оспорюване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи - ПП Салон мармур, граніт, агломерат , а не Університету.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на нерухоме майно від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Університет фактично обґрунтовував позовні вимоги наявністю у нього права власності та відсутністю такого права у третьої особи-1, та, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що даний спір щодо права на спірну нерухомість, яке підлягає державній реєстрації, є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер.

Крім того, оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення та здійснено оспорюваний запис.

З урахуванням наведеного, спір про скасування рішення та запису щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на це майно іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж нерухомості. Водночас належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки наслідки вирішення такого спору судом безпосередньо впливають на зміст та стан речового права цієї особи.

При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, місцевим господарським судом правомірно враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та від 02.10.2018 у справі № 911/488/18, відповідно до яких спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим, а тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, у своєму позові Університет в якості відповідача визначив Мін`юст.

За змістом частин 1, 2 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження залучити до участі у справі співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні та не заперечується апелянтом, у проведених у даній справі судом першої інстанції підготовчих засіданнях, враховуючи пояснення представника відповідача та зібрані у справі докази, у порядку статті 182 ГПК України суд звертав увагу представника позивача на суб`єктний склад учасників даної справи з метою вирішення питання про вступ у справу інших осіб, можливу заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідача. Крім того, у підготовчих засіданнях судом було заслухано та з`ясовано думку представника Університету щодо наявності відповідних клопотань з цього приводу, проте представник позивача зазначив про відсутність таких клопотань та наполягав на розгляді по суті позовних вимог Університету, пред`явлених до Мін`юсту.

У зв`язку з наведеними обставинами, після вирішення передбачених статтею 182 ГПК України питань, а також враховуючи відсутність у суду можливості самостійно (за власною ініціативою) замінити відповідача - Мін`юст на належного - ПП Салон мармур, граніт, агломерат , ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено її до судового розгляду по суті.

З огляду на вищевикладене, а також беручи до уваги обов`язкові для врахування висновки Великої Палати Верховного Суду щодо суб`єктного складу зазначеної категорії спорів, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем було невірно обрано відповідача, яким у даному випадку повинно бути ПП Салон мармур, граніт, агломерат .

При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, саме лише скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи не дозволяє остаточно вирішити спір про право між цими особами без з`ясування правомірності правових підстав набуття такого майна, що має наслідком невиконання основного завдання судочинства.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 807/137/18.

Крім того, як встановлено місцевим господарським судом, 23.07.2019 (до моменту звернення позивача до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі) Університет у порядку статті 37 Закону звертався до Мін`юсту зі скаргою вих. № 193 від 23.07.2019, в якій просив скасувати рішення державного реєстратора Прошкіна О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.12.2018 №44629756.

Наказом Мін`юсту від 11.09.2019 №3369/7 у задоволенні скарги Університету було відмовлено на підставі частини 5 статті 37 Закону в зв`язку з тим, що позивачем до його скарги були додані копії документів, не засвідчені в установленому порядку.

Разом з тим, законність вищевказаного наказу Мін`юсту при розгляді даної справи Університетом під сумнів не ставилась та доказів оскарження останнім цього наказу матеріали справи не містять.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Однак, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції позивачем належними та допустимим доказами не було доведено порушення Мін`юстом прав та законних інтересів Університету внаслідок прийняття державним реєстратором Прошкіним О.В. оспорюваного рішення та внесення останнім відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, за приписами ч. 3 ст. 26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З огляду на встановлені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази та недоведеність позивачем факту порушення саме визначеним ним відповідачем його прав чи законних інтересів, зважаючи на те, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та враховуючи, що саме лише скасування державної реєстрації права власності третьої особи-1 на спірну нерухомість не дозволить остаточно вирішити спір про право між цими особами та не призведе до реального відновлення порушених прав Університету, що буде мати наслідком невиконання основного завдання судочинства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Університету, пред`явлених до Мін`юсту в даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 у справі №910/16256/19 прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Університету має бути залишена без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Вищого навчального закладу Київський університет ринкових відносин у формі товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 у справі №910/16256/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 у справі №910/16256/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/16256/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.09.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова