Рішення

від 31.08.2020 по справі 904/2989/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2020м. ДніпроСправа № 904/2989/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Колісника І.І.

за участю секретаря судового засідання Уперєвої Д.В.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремекспрес", м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг", смт Слобожанське, Дніпропетровська область

про стягнення 17 784,03 грн.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремекспрес" 02.06.2020 звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом та з урахування уточнених позовних вимог від 17.06.2020 просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" 17784,03 грн, з яких: 14 012,20 грн - основний борг; 374,53 грн - інфляційні втрати; 3049,39 грн - пеня; 347,91 грн - 3% річних.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем грошових зобов`язань за надані позивачем у червні - липні 2019 року послуги з технічного обслуговування ліфтів за договором №101 від 01.01.2019.

15.07.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені, оскільки договором така відповідальність сторонами не передбачена. Проти укладення договору № 101 від 01.01.2019 не заперечує.

Також відповідач просить зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних на 90%, посилаючись на скрутний матеріальний стан та відсутність з боку позивача доказів понесення ним будь-яких збитків від прострочення оплати договірних послуг.

Ухвалою суду від 24.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи призначався на 22.07.2020, після чого відкладався до 31.08.2020 у зв`язку з неявкою представників сторін у засідання.

У судове засідання представники сторін не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлялися належним чином відповідно до вимог статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.

31.08.2020 електронним засобом зв`язку від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі його повноважного представника.

Про причини неявки представник відповідача суд не повідомив, клопотань не заявляв, отримання ним 22.07.2020 судової ухвали з викликом до суду на 31.08.2020 підтверджується наявним у справі рекомендованим поштовим повідомленням.

За таких обставин неявка повноважних представників сторін не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремекспрес" (далі - позивач, підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" (далі - відповідач, замовник) укладено договір № 101 від 01.01.2019 підряду на технічне обслуговування (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору замовник доручає, а підрядник приймає на себе організацію та виконання у порядку та на умовах цього договору роботи з технічного обслуговування 9 ліфтів маловантажних в їдальнях №№ 3, 9, 10, 18, 23, 26, 45.

Роботи виконуються на території ВАТ Запоріжсталь .

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що замовник зобов`язується надати підряднику ліфти для виконання робіт із технічного обслуговування, прийняти та оплатити виконані роботи у порядку та строки, передбачені цим договором.

Щомісячна оплата робіт є договірною та становить за один місяць - 7006,10 грн, у тому числі ПДВ 20% - 1167,68 грн (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору оплата замовником виконаних робіт здійснюється щомісячно, до 20-го числа наступного місяця, після підписання сторонами актів виконаних робіт із зазначенням їх вартості.

Оплата замовником виконаних підрядником робіт здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника (пункт 3.2 договору).

Договір діє з 01.01.2019 по 31.12.2019 (пункт 5.1 договору).

У межах укладеного договору позивач виконав відповідачу роботи з технічного обслуговування ліфтів на суму: 7006,10 грн у червні 2019 року; 7006,10 грн у липні 2019 року, що пітверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних робіт: № 2480 за червень 2019 на суму 813,20 грн; № 2481 за червень 2019 на суму 750,66 грн; № 2482 за червень 2019 на суму 813,20 грн; № 2483 за червень 2019 на суму 750,66 грн; № 2484 за червень 2019 на суму 2314,52 грн; № 2485 за червень 2019 на суму 813,20 грн; № 2486 за червень 2019 на суму 750,66 грн; № 2501 за липень 2019 на суму 813,20 грн; № 2502 за липень 2019 на суму 750,66 грн; № 2503 за липень 2019 на суму 813,20 грн; № 2504 за липень 2019 на суму 750,66 грн; № 2505 за липень 2019 на суму 2314,52 грн; № 2506 за липень 2019 на суму 813,20 грн; № 2507 за липень 2019 на суму 750,66 грн (а.с. 9 - 22).

Усього - на суму 14 012,20 грн.

Акти підписані та скріплені печатками сторін без зауважень та заперечень.

Претензією від 19.09.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату вартості наданих підрядних послуг на суму 14 012,20 грн у строк до 28.09.2019 (а.с. 23).

Відповідач отриману претензію залишив без відповіді, зазначені кошти не сплатив, що й стало причиною виникнення спору.

Предметом доказування є обставини щодо виконання позивачем підрядних робіт за укладеним із відповідачем договором та щодо виконання останнім своїх договірних зобов`язань в частині оплати наданих підрядних послуг.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною другою статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Укладений між сторонами договір містить елементи договорів підряду та надання послуг.

Відповідно до частин першої, другої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, яка кореспондується з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 3.1 договору отримані послуги за актами за червень 2019 року № 2480, № 2481, № 2482, № 2483, № 2484, № 2485, № 2486 на суму 7006,10 грн мали бути сплачені відповідачем до 20.07.2019, а за актами за липень 2019 року № 2501, № 2502, № 2503, № 2504, №2505, № 2506, № 2507 на суму 7006,10 грн - до 20.08.2019.

Доказів сплати зазначеної суми відповідач суду не надав, строк оплати є таким , зо настав. Наявність договірних відносин з позивачем відповідач не оспорює.

За частиною четвертою статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості на суму 14 012,20 грн є законними й обґрунтованими.

Позивачем заявлена до стягнення пеня у загальній сумі 3 049,39 грн, з яких: 1 625,85 грн за період з 20.07.2019 по 01.06.2020 із заборгованості відповідача за червень 2019 року у сумі 7006,10 грн; 1 423,54 грн за період з 20.08.2019 по 01.06.2020 із заборгованості відповідача за липень 2019 року у сумі 7006,10 грн (а.с. 7, 8).

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини першої статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Отже, законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Сторони не передбачили договором можливості сплати пені та не визначали її розмір.

Відтак правові підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом, відсутні.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у загальній сумі 3049,39 грн задоволенню не підлягають.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення 3% річних розраховані у загальній сумі 347,91 грн, з яких: 182,88 грн за період з 20.07.2019 по 01.06.2020 із заборгованості відповідача за червень 2019 року у сумі 7006,10 грн; 165,03 грн за період з 20.08.2019 по 01.06.2020 із заборгованості відповідача за липень 2019 року у сумі 7006,10 грн (а.с. 7, 8).

Перевіркою розрахунку арифметичних та методологічних помилок не встановлено.

Відтак заявлені позивачем до стягнення 3% річних у загальній сумі 347,91 грн підлягають задоволенню повністю.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати розраховані у загальній сумі 374,53 грн, з яких: 176,46 грн за період із серпня 2019 по квітень 2020 із заборгованості відповідача за червень 2019 року у сумі 7006,10 грн; 198,07 грн за період з вересня 2019 по квітень 2020 із заборгованості відповідача за липень 2019 року у сумі 7006,10 грн (а.с. 7, 8).

За результатом перевірки розрахунку інфляційних втрат арифметичних та методологічних помилок не встановлено.

Відтак заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати у загальній сумі 374,53 грн підлягають задоволенню повністю.

Отже, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 14 734,64 грн, з яких: 14 012,20 грн - основний борг, 347,91 грн - 3% річних, 374,53 грн - інфляційні втрати.

Заява відповідача щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Отже, відповідно до встановлених судом обставин справи та згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума 3% річних та інфляційних втрат є відповідальністю останнього за допущене ним грошове зобов`язання за договором.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених законодавчих норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов й на розсуд суду.

Враховуючи викладене, а також принципи розумності, добросовісності та справедливості, їх розмір 3% річних та інфляційних втрат, розрахований та заявлений позивачем до стягнення, не є надмірним у порівнянні з невиконаним відповідачем грошовим зобов`язанням.

При цьому позивач вільний від будь-якого обов`язку доводити свої втрати від невиконання відповідачем свого грошового зобов`язання.

За таких обставин доводи відповідача, покладені в основу його заяви про зменшення 3% річних та інфляційних втрат, задоволенню не підлягають.

Відповідачем не доведена можливість негативного впливу цих нарахувань на його підприємницьку діяльність.

Сторони у справі є господарюючими суб`єктами і несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Судовий збір покладається на відповідача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у сумі 1741,57 грн (14734,64*2102/17784,03 = 1741,57).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремекспрес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" про стягнення 17 784,03 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтеринг" (ідентифікаційний код 41643764; місцезнаходження: 52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт Слобожанське, вул. Василя Сухомлинського, буд. 48А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремекспрес" (ідентифікаційний код 38988989; місцезнаходження: 69059, м. Запоріжжя, вул. Парамонова, буд. 10, кв. 110) основний борг у сумі 14 012,20 грн, 3% річних у сумі 347,91 грн, інфляційні втрати у сумі 374,53 грн, судовий збір у сумі 1741,57 грн.

У решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України, з урахуванням пункту підпункту 17.5 підпункту 17 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 07.09.2020.

Суддя І.І. Колісник