Рішення

від 07.09.2020 по справі 913/433/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року м.Харків Справа № 913/433/20

Провадження №7/913/433/20

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами господарську справу №913/433/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мікс Маркет (93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Сметаніна, буд. 3-А, ідентифікаційний код 33432796)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс (93408, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, просп. Хіміків, буд. 20, кв. 27, ідентифікаційний код 40245501)

про стягнення заборгованості за договором № МО281116/01 на поставку нафтопродуктів від 28.11.2016 року у розмірі 179 000,00 грн.,

Без повідомлення та виклику учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Мікс Маркет звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс про стягнення заборгованості за договором № МО281116/01 на поставку нафтопродуктів від 28.11.2016 року у розмірі 179 000,00 грн., в якій заявила позовні вимоги про:

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс на свою користь суми основного боргу за договором № МО281116/01 на поставку нафтопродуктів від 28.11.2016 року у розмірі 179 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він як постачальник товару належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором № МО281116/01 на поставку нафтопродуктів від 28.11.2016 року, а саме здійснив передачу нафтопродуктів 04.10.2017 року згідно видаткової накладної № 420 (ТТН № 0000000М978) на суму 209 760,36 грн., а також 05.10.2017 року згідно видаткової накладної № 428 (ТТН № 0000000М988) на суму 127 535,22 грн. Разом з тим, позивач зазначає, що за нафтопродукти, отримані згідно видаткової накладної № 420 від 04.10.2017 відповідач здійснив оплату частково на суму 158 295,58 грн., а за нафтопродукти передані 05.10.2017 року оплату взагалі здійснено не було.

У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача 179 000,00 грн заборгованості за договором № МО281116/01 на поставку нафтопродуктів від 28.11.2016 року.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 24.07.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/433/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ч. 5 ст. 176 ГПК України, копія ухвали суду від 24.07.2020 року в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 вказаного Кодексу, була направлена сторонам справи за їх адресами рекомендованими листами з повідомлення про вручення поштового відправлення.

При цьому, до суду повернувся поштовий конверт з копією ухвали про відкриття провадження у справі від 24.07.2020 року, який направлявся за адресою відповідача у справі, на якому зазначена причина повернення: адресат відсутній за вказаною адресою .

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 ЦК України, відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали суду була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, з долученого до матеріалів справи листа вбачається, що даний лист суду було повернуто поштою у зв`язку відсутністю адресата за вказаною адресою.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3 та 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Правова позиція з вказаного питання викладена у постановах Верховного Суду від 19.11.2018 у справі №3/93 та від 11.12.2018 у справі №921/6/18.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 24.07.2020 року відповідачем та повернення його до суду з поміткою адресат відсутній за вказаною адресою є наслідком свідомих діянь (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача.

Водночас суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЗУ Про доступ до судових рішень , усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЗУ Про доступ до судових рішень , для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 ЗУ Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою від 24.07.2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень

Відповідач своїм правом на подання відзиву у строк, встановлений судом, не скористалися, поважні причини неподання якого не повідомив, у зв`язку з чим на підставі приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, зважаючи на розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи господарським судом підписано рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

28.11.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Мікс Маркет (постачальником за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс (покупець за договором) укладено договір № МО281116/01 на поставку нафтопродуктів, за яким постачальник зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (далі - товар), кількість, номенклатура, ціна якого вказані в рахунках на передоплату (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2. договору загальна вартість партії товару та вартість наданих послуг вказується в рахунках на передоплату, що виставляються постачальником на підставі заявок покупця.

Згідно з п. 1.3 договору загальна вартість договору складається з усіх видаткових накладних по цьому договору.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що поставка партії товару здійснюється за допомогою його передачі в ємностях автоцистерн (бензовозів) покупця, постачальника або перевізника.

Покупець здійснює приймання партії товару за кількістю та якістю відповідно до вимог, встановлених Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України, затвердженої спільними наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки, Міністерства транспорту і зв`язку, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20.05.2008 року (далі Інструкція), відповідно до чинного законодавства України, а також відповідно до умов цього договору та додаткових угод до нього (п. 5.1. договору).

Відповідно до п. 6.1 договору, ціна товару, що поставляється і вартість послуг узгоджується сторонами для кожної партії товару шляхом виписки постачальником рахунку на передоплату і здійснення покупцем передоплати за даним рахунком в межах терміну дії рахунку на передоплату. Термін дії рахунку на передоплату (термін оплати партії товару) - вказується в рахунках на оплату.

Згідно п. 6.3 договору покупець зобов`язаний повідомити постачальника про здійснення платежу в день перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. При цьому передбачені в цьому пункті договору платіжні документи повинні містити посилання на призначення платежу, номер виставленого постачальником рахунка на передоплату, найменування партії товару, номер і дату до договору.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що датою платежів за цим договором вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

За письмовим зверненням покупця, постачальник може призвести відпуск товару покупцю з відстрочкою платежу на термін вказаний покупцем в зверненні (п. 6.5 договору).

В розділі 7 договору сторони узгодили умови відповідальності сторін. Так, в силу п. 7.1 договору у разі порушення покупцем термінів оплати вартості партії товару (п.6.5 цього договору), постачальник має право пред`явити, а покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,2 % за кожен день прострочення від суми заборгованості та штраф у розмірі 5 % вартості відпущеної партії товару.

Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2017 року. Якщо жодна зі сторін не сповістить іншу сторону про розірвання договору за місяць до закінчення строку його дії, термін дії договору автоматично продовжується на один рік на тих самих умовах (п. 11.1. договору).

Даний договір містить підписи представників позивача та відповідача та відтиски печаток Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс і Товариства з обмеженою відповідальністю Мікс Маркет .

На виконання договору 04.10.2017 року та 05.10.2017 року позивачем було передано відповідачу нафтопродукти, а саме: паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО в кількості 9 120 літрів на суму з ПДВ 209 760,36 грн., що підтверджується видатковою накладною № 420 від 04.10.2017 року та товарно-транспортною накладною № 0000000М978 від 04.10.2017 року, а також паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО в кількості 5 545 літрів на суму з ПДВ 127 535, 22 грн., що підтверджується видатковою накладною №428 від 05.10.2017 року та товарно-транспортною накладною №0000000М988 від 05.10.2017 року відповідно, копії яких наявні в матеріалах справи.

Так, зважаючи на викладену у постанові від 03.09.2019 року у справі № 810/611/14-а правову позицію Верховного суду та беручи до уваги те, що відповідачем не заперечувався факт поставки товарів у вказаному обсязі, суд вважає, що надані позивачем копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладних є належними у розумінні приписів ст. 9 ЗУ Про бухгалтерський облік документами, якими підтверджується факт здійснення господарської операції та поставки відповідачу товару.

Разом з тим, позивачем надано суду копії рахунків на оплату переданого відповідачу товару, а саме: рахунок на оплату № 2203 від 04.10.2017 року на суму 209 760,36 грн. та рахунок на оплату № 2221 від 05.10.2017 року на суму 127 535, 22 грн.

У позовній заяві позивач зазначає, що вартість поставленої продукції поставлена по видатковій накладній № 420 від 04.10.2017 року була оплачена відповідачем частково на загальну суму 158 295,58 грн., однак за нафтопродукти передані 05.07.2017 року за видатковою накладною №428 від 05.10.2017 року відповідач жодних оплат не провів.

Також, на підтвердження своєї позиції позивач надав суду копію акту звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2019 - 31.10.2019, який було підписано електронними підписами сторін по справі, за яким відповідач станом на 31.10.2019 року має заборгованість перед позивачем у розмірі 179 000,00 грн.

Разом з цим, акт звіряння може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звіряння взаємних розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Акт звіряння взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказом, що свідчить про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати отриманого товару (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 910/1389/18 від 05.03.2019).

А тому, здійснивши часткову оплату поставленого товару та підписавши в подальшому акт звіряння взаємних розрахунків з позивачем, відповідач визнав наявність зобов`язання з оплати поставленого товару.

У свою чергу з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату заборгованості у розмірі 179 000,00 грн. за вих. № 63 від 12.06.2020 року, в якій зазначив, що сума боргу за поставку нафтопродуктів від 04.10.2017 року та 05.10.2017 року станом на 12.06.2020 року становить 179 000,00 грн., а також запропонував погасити заборгованість за отримані нафтопродукти у семиденний термін.

Отже, керуючись приписами ст.ст. 78, 79 ГПК України, суд відзначає, що надані позивачем докази на підтвердження факту поставки відповідачу товару у своїй сукупності достовірно підтверджують обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. При цьому, доказів на їх спростування суду не надано.

Також, як стверджує позивач, що не спростовано і відповідачем, останній на відміну від позивача свої зобов`язання в порушення приписів чинного законодавства щодо своєчасної і повної оплати вартості поставленого товару виконав неналежним чином: несвоєчасно та не повному обсязі, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки товару, за яким згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне за своїм змістом положення викладене в ч. 1 ст. 265 ГК України.

До укладеного між сторонами договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Разом з тим, слід зауважити, що у відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Крім того, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Як було встановлено вище на виконання вимог даної норми між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору та 28.11.2016 року укладено договір №МО281116/01 на поставку нафтопродуктів.

Також, слід зауважити, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Позаяк, в даному випадку і ця вимога була виконана, позивачем на виконання встановленого договором обов`язку було поставлено відповідачу нафтопродукти на загальну суму 337 295,58 грн., а саме: паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО в кількості 9 120 літрів на суму з ПДВ 209 760,36 грн., що підтверджується видатковою накладною № 420 від 04.10.2017 року та товарно-транспортною накладною № 0000000М978 від 04.10.2017 року, а також паливо дизельне ДП-Л-Євро5-ВО в кількості 5 545 літрів на суму з ПДВ 127 535, 22 грн., що підтверджується видатковою накладною №428 від 05.10.2017 року та товарно-транспортною накладною №0000000М988 від 05.10.2017 року.

В силу ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами договору оплата товару, поставка якого обумовлена договором, здійснюється на умовах передоплати (п. 6.1. договору), або за письмовим зверненням покупця з відстрочкою платежу, на термін визначений у зверненні (п. 6.5. договору).

Судом встановлено, що передоплата за товар поставлений по видатковим накладним № 420, 428 здійснена не була, і при цьому матеріали справи не містять доказів із яких би вбачалося, що відповідач звертався до відповідача із письмовим зверненням щодо поставки товару на умовах відстрочки платежу.

Водночас товар на загальну суму 337 295,58 грн. був поставлений позивачем відповідачу.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що згідно п. 6.1 договору в рахунках на оплату повинен був бути вказаний термін дії рахунку на передоплату (термін оплати партії товару), однак в рахунку на оплату № 2203 від 04.10.2017 року та в рахунку на оплату № 2221 від 05.10.2017 року такий термін оплати партії товару не вказано.

Отже своїми конклюдентними діями сторони змінили умови договору щодо порядку оплати товару поставленого відповідно до договору, і при цьому не визначили строк оплати поставленого товару.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань судам роз`яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Отже, враховуючи положення ст. 692 ЦК України відповідач був зобов`язаний оплатити поставлений йому позивачем товар по видаткових накладних № 420, 428 після прийняття відповідного товару, тобто на наступний день - 05.10.2017 року (за видатковою накладною № 420 від 04.10.2017 року) та 06.10.2017 року (за видатковою накладною №428 від 05.10.2017 року) відповідно. Проте відповідач у вказані строки оплату в повному обсязі не здійснив, поставлений товар відповідач оплатив лише частково на суму 158 295,58 грн.

Разом з тим, суд відзначає, що доказів на підтвердження сплати заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 179 000,00 грн. відповідачем суду не надано.

Так, з огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з повної оплати вартості поставлених нафтопродуктів, вимоги позивача в частині стягнення його вартості є обґрунтованими і доведеними, у зв`язку з чим позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за поставлені нафтопродукти у розмірі 179 000,00 грн.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що позивачем було поставлено відповідачу нафтопродукти, однак останнім їх вартість сплачена була лише частково, що свідчить про невиконання відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства свого зобов`язання з оплати нафтопродуктів у поставленому обсязі, суд вважає вимоги позивача законними і обґрунтованими, а тому приходить до висновку про задоволення позову повністю.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, згідно якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Мікс Маркет до Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс про стягнення заборгованості за договором № МО281116/01 на поставку нафтопродуктів від 28.11.2016 року у розмірі 179 000,00 грн. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс (93408, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, просп. Хіміків, буд. 20, кв. 27, ідентифікаційний код 40245501) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мікс Маркет (93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Сметаніна, буд. 3-А, ідентифікаційний код 33432796) заборгованість за договором № МО281116/01 на поставку нафтопродуктів від 28.11.2016 року у розмірі 179 000,00 (сто сімдесят дев`ять тисяч) грн., а також судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 685,00 (дві тисячі шістсот вісімдесят п`ять) грн.

3. Видати наказ позивачу після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 07.09.2020 року.

Суддя О.В. Тацій