Рішення

від 31.08.2020 по справі 640/13109/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2020 року м. Київ № 640/13109/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доПриватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни про визнання протиправними та скасування постанов,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, в якому просить:

1) визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів винесену приватним виконавцем Павелків Т.Л. у ВП № 59880069;

2) визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів винесену приватним виконавцем Павелків Т.Л. у ВП № 57970925.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 13.08.2020.

Враховуючи неприбуття в судове засідання відповідача та надходження від позивача заяви про розгляд справи за його відсутності, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до положень ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою від 31.08.2020 повернуто заяву про уточнення позовних вимог без розгляду.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних постанов порушено вимоги статті 24 Закону України Про виконавче провадження , а саме відкрито виконавчі провадження не за місцем проживання боржника та не за місцем знаходження його майна.

У відзиві на адміністративний позов відповідач повідомив, що вимогами частини четвертої статті 24 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. Тобто, можна зробити висновок, що грошові кошти у формі записів на рахунках у банках є майном у розумінні статті 190 Цивільного кодексу України.

При цьому відповідач стверджує, що позивач є власником рахунків в АТ Перший Український Міжнародний Банк , АТ Банк Форвард , відтак в даному випадку відсутні порушення статті 24 Закону України Про виконавче провадження , адже майно боржника (грошові кошти) перебуває у місті Києві, за місцем реєстрації вказаних банків.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

На підставі виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО Кондратюк В.С. №1500 від 29.07.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф (Павелків) Тетяною Леонідівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 23.08.2019 ВП №59880069 про стягнення з боржника (позивач) на користь АТ Банк Форвард заборгованості у розмірі 21341,26 грн.

В рамках даного виконавчого провадження відповідачем винесено оскаржувану постанову про арешт коштів від 25.10.2019, якою накладено арешт на грошові кошти позивача, що знаходяться на банківських рахунках у банківських установах України, перелік яких наведено в самій постанові.

Крім того, на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО Хара Н.С. №3208 від 04.05.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф (Павелків) Тетяною Леонідівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 26.12.2018 ВП №57970925 про стягнення з боржника (позивач) на користь ПАТ Перший Український Міжнародний Банк заборгованості у розмірі 37846,64 грн.

Як свідчить інформація Єдиного реєстру виконавчих проваджень і копія матеріалів виконавчого провадження №57970925, в рамках даного виконавчого провадження постанова про арешт коштів не виносилась.

Не погоджуючись з правомірністю дій приватного виконавця щодо накладення арешту на кошти, позивач звернулась до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Згідно статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до частин першої та третьої статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до статті 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Згідно частини першої статті 27 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України Про виконавче провадження .

За правилами частин першої та другої статті 24 Закону України Про виконавче провадження виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятись ним на всій території України.

Частиною першою статті 19 Закону України Про виконавче провадження передбачено, серед іншого, право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

В той же час, п.10 ч.4 ст.4 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Як вбачається з виконавчого напису №1500 від 29.07.2019 на підставі якого відкрито ВП 59880069, позивач - ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ідентична інформація щодо адреси реєстрації позивача зазначена у виконавчому написі №3208 від 04.05.2018 року, на підставі якого відкрито ВП №57970925.

Вказана адреса реєстрації позивача також підтверджується інформацією на стор.11 паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .

При цьому, як свідчать наявні в матеріалах виконавчих проваджень постанови про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи боржника від 27.11.2019 ВП №59880069, від 12.01.2019 ВП №57970925, тощо, відповідачу достеменно було відомо про те, що місця роботи позивача знаходяться у Харківській області.

Натомість, виконавчі провадження щодо позивача відкриті не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, а в іншому виконавчому окрузі - місті Києві.

Посилання відповідача в наданому відзиві на обставини наявності банківських рахунків позивача в АТ Перший Український Міжнародний Банк , АТ Банк Форвард , місцем реєстрації яких є м. Київ, судом відхиляються, з урахуванням наступного.

Згідно статті 3 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Суд вважає, що у даному випадку місцезнаходженням майна є не місце розташування самого банку, де відкритий рахунок, а самі банківські рахунки чи електронні гаманці, на яких обліковуються кошти та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою відповідних платіжних інструментів, однак такі рахунки або електронні гаманці не є майном у розумінні положень статті 190 Цивільного кодексу України, оскільки вони не є окремими речами чи їх сукупністю, а фактично вони є засобом обліку руху грошових коштів та призначені для виконання клієнтами платіжних систем певних операцій.

Статтею 190 Цивільного кодексу України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 цього ж Кодексу).

При цьому жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що банківський рахунок є майном у розумінні статті 190 Цивільного кодексу України. Так само, не передбачено й визначення місцезнаходження банківського рахунку за місцем знаходження будь-якого банку, адже позивач не позбавлена можливості отримати власні кошти в готівковій формі через відповідні термінали у будь-якому місці, а не лише в місті Києві.

Отже, відповідачем не додержано вимоги статті 24 Закону України Про виконавче провадження та без достатніх на те правових підстав накладено арешт на кошти позивача в рамках відкритого виконавчого провадження №59880069 не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження її майна, а в іншому виконавчому окрузі.

За таких обставин постанову про арешт коштів боржника від 25.10.2019 ВП №59880069 не можна вважати правомірною, а отже, даний акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів у ВП № 57970925, задоволенню не підлягають, адже в рамках даного виконавчого провадження така постанова на час вирішення спору по суті заявлених позовних вимог не виносилась.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як встановлено вище, відповідач протиправно, всупереч чинного законодавства, прийняв до виконання виконавчі документи з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в нього достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.

Враховуючи викладене, з метою всебічного і повного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.08.2019 ВП №59880069 та постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.12.2018 ВП №57970925.

При цьому, суд приймає до уваги те, що матеріали виконавчих проваджень не містять в собі належних доказів повідомлення позивача про відкриття виконавчих проваджень, внаслідок чого позивач була позбавлена можливості оскаржити такі постанови в 10-денний строк з дня їх отримання.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірна постанова про відкриття виконавчого провадження не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим є протиправною, а позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідач не довів правомірність свого рішення.

Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати на те, що відповідно до вимог статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2 частини другої вказаної статті).

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 25 жовтня 2019 року ВП №59880069.

3. В решті позову відмовити.

4. Вийти за межі позовних вимог. Визнати протиправними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.08.2019 ВП №59880069 та від 26.12.2018 ВП №57970925.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяни Леонідівни судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяна Леонідівна (м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович