Постанова

від 05.10.2020 по справі 640/13109/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13109/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Єгорової Н.М.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни про визнання протиправними та скасування постанов,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів, винесену приватним виконавцем Павелків Т.Л. у виконавчому провадженні №59880069 та у виконавчому провадженні №57970925.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову про арешт коштів боржника від 25 жовтня 2019 року ВП №59880069. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено вихід за межі позовних вимог: визнано протиправними та скасовано постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.08.2019 ВП №59880069 та від 26.12.2018 ВП №57970925.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що виконавчі дії правомірно вчинено не за місцем перебування боржника, а за місцем знаходження майна, яке підлягає стягненню, а саме грошових коштів на рахунках у банках за місцем реєстрації таких банків; суд не зазначив правових підстав для виходу за межі позовних вимог; судом не залучено стягувача у виконавчому провадженні до участі у справі як третьої особи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюка В.С. №1500 від 29.07.2019 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф (Павелків) Тетяною Леонідівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 23.08.2019 ВП №59880069 про стягнення з боржника (позивач) на користь стягувача - Акціонерного товариства Банк Форвард заборгованості у розмірі 21341,26 грн.

В рамках даного виконавчого провадження відповідачем винесено оскаржувану постанову про арешт коштів від 25.10.2019, якою накладено арешт на грошові кошти позивача, що знаходяться на банківських рахунках у банківських установах України, перелік яких наведено в самій постанові.

Крім того, на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. №3208 від 04.05.2018 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф (Павелків) Тетяною Леонідівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 26.12.2018 ВП №57970925 про стягнення з боржника (позивач) на користь стягувача - ПАТ Перший Український Міжнародний Банк заборгованості у розмірі 37846,64 грн.

Судом першої інстанції на підставі інформації з Єдиного реєстру виконавчих проваджень та копій матеріалів виконавчого провадження №57970925 встановлено та не оскаржується сторонами в апеляційному порядку, що в рамках виконавчого провадження №57970925 постанова про арешт коштів не виносилась.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідач порушив вимоги ст. 24 Закону України Про виконавче провадження протиправно прийняв до виконання виконавчі документи з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в нього достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі. Тому постанова про арешт коштів боржника від 25.10.2019 ВП №59880069 є неправомірною та підлягає скасуванню. Суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.08.2019 ВП №59880069 та постанови про відкриття виконавчого провадження від 26.12.2018 ВП №57970925.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних постанов порушено вимоги статті 24 Закону України Про виконавче провадження , а саме відкрито виконавчі провадження не за місцем проживання боржника та не за місцем знаходження майна.

При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріали виконавчих проваджень №59880069 та №57970925 не містять належних доказів повідомлення позивача про відкриття виконавчих проваджень, внаслідок чого позивач була позбавлена можливості оскаржити такі постанови в 10-денний строк з дня їх отримання.

За таких обставин, посилання позивача на порушення відповідачем ст. 24 Закону України Про виконавче провадження при відкритті виконавчих проваджень №59880069 і №57970925 та подальших рішень, зокрема про арешт коштів у таких провадженнях приймаються судом до уваги.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За правилами частин першої та другої статті 24 Закону України Про виконавче провадження виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятись ним на всій території України.

Частиною першою статті 19 Закону України Про виконавче провадження передбачено, серед іншого, право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 3, 7 ст. 26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

Отже, виходячи з аналізу вказаних норм, якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність, та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

В той же час, п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, виконавчий напис нотаріуса №1500 від 29.07.2019 на підставі якого відкрито виконавче провадження №59880069, містить інформацію про те, що ОСОБА_1 (позивач), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Ідентична інформація зазначена у виконавчому написі №3208 від 04.05.2018, на підставі якого відкрито виконавче провадження №57970925.

Вказана адреса є місцем проживання позивача згідно записів паспорту серії НОМЕР_1 , копія якого міститься в матеріалах справи.

При цьому, з матеріалів виконавчих провадженнь, копії яких містяться в матеріалах справи, вбачається винесення відповідчем постанов про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи боржника від 27.11.2019 ВП №59880069, від 12.01.2019 ВП №57970925.

В той же час, матеріали виконавчих проваджень містять відповіді на запити до Пенсійного фонду України щодо місць роботи позивача, а тому відповідачу було відомо про те, що місця роботи позивача знаходяться у Харківській області.

Отже, виконавчі провадження щодо позивача відкриті не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, а в іншому виконавчому окрузі - місті Києві.

Натомість відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що грошові кошти на банківських рахунках є майном, місцем реєстрації таких банків є м. Київ, а отже ним правомірно відкрито та здійснюється виконавче провадження за місцезнаходження майна боржника, яке підлягає стягненню.

Колегія суддів вважає такі твердження відповідача необгрунтованими та погоджується з висновком суду першої інстанції, що обставини наявності банківських рахунків у позивача в Акціонерних товариствах Перший Український Міжнародний Банк та Банк Форвард , місцем реєстрації яких є м. Київ, не дають підстав вважати, що банківські рахунки є майном місцезнаходження якого є також м. Київ, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Згідно п. 7.1 ст. 7 цього Закону, банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

При цьому, колегія суддів враховує, що місце розташування самого банку, де відкритий рахунок не позбавляє можливості клієнта отримати власні кошти в готівковій формі через відповідні термінали у будь-якому місці, а не лише в місті Києві. Наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м. Києві не є тотожнім місцезнаходженню майна боржника.

В той же час, жодним нормативно-правовим актом України не передбачено, що банківський рахунок є майном в розумінні ст. 190 Цивільного кодексу України. Так само, не передбачено й визначення місцезнаходження рахунку за місцем знаходження будь-якого банку.

Колегія суддів вважає необгрунтованими посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.12.2019 у справі №905/584/19 та постанові від 19.08.2019 у справі №922/1293/15, оскільки Касаційний господарський суд, надаючи правову оцінку, виходив з того, що боржником у виконавчому провадженні була юридична особа, а не фізична. Крім того, правовідносини, яким надавав оцінку Касаційний господарський суд під час розгляду господарської справи, не є аналогічними правовідносинам, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства у даній справі.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не дотримано вимог ст.24 Закону України "Про виконавче провадження" та без достатніх на те правових підстав відкриті виконавчі провадження в іншому виконавчому окрузі, тобто не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження її майна. Тому є обгрунтованими доводи позивача як підстави позову, що відповідач протиправно та всупереч чинного законодавства прийняв до виконання виконавчі документи з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців.

За таких обставин постанову про арешт коштів боржника від 25.10.2019 ВП №59880069 не можна вважати правомірною, тому вона є протиправною та підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що постанова про арешт коштів у виконавчому провадженні №57970925 не виносилась, натомість з матеріалів такого виконавчого провадження вбачається, що відповідачем вчиняються подальші дії, зокрема винесена постанова від 12.01.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи позивача як боржника щодо оскарження якої позивач до суду не звертався та яка з тих же підстав порушує права позивача. Такі ж обставини мають місце і у виконавчому провадженні №59880069, зокрема винесено постанову від 27.11.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, стипендію та інші доходи позивача як боржника.

За вказаних обставин, враховуючи також те, що неправомірність відкриття виконавчих проваджень внаслідок порушення ст. 24 Закону України Про виконавче провадження було підставою позову, а позивач була позбавлена можливості оскаржити такі постанови у встановлений строк через нездійснення належного повідомлення відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту прав позивача у даному випадку є визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження від 23.08.2019 ВП №59880069 та від 26.12.2018 ВП №57970925. Тому судом першої інстанції, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України обгрунтовано здійснено вихід за межі позовних вимог, шляхом скасування вказаних постанов про відкриття виконавчих проваджень.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову в оскаржуваній частині, а також в частині виходу за межі позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також процесуального права.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 287, 310, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного виконавця Павелків Тетяни Леонідівни залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Н.М. Єгорова