Рішення

від 03.09.2020 по справі 914/1293/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2020 справа № 914/1293/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П. розглянув матеріали справи

за позовом Приватної агрофірми Білий Стік , Львівська область, Сокальський район, с.Волиця

до відповідача Приватного підприємства Біо-Вест , м.Львів

про стягнення 327164,98 грн

Представники сторін не викликались

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватної агрофірми Білий Стік до Приватного підприємства Біо-Вест про стягнення 327164,98 грн.

Ухвалою суду від 02.06.2020 р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк у десять днів з дня вручення цієї ухвали (але не швидше закінчення дії на території України карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби COVID-19), для усунення допущених недоліків шляхом надання суду відомостей про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви.

12.06.2020 р. від позивача надійшла заява щодо виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху (вх.№19620/20), в якій позивач зазначив про наявність у нього усіх оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви.

Ухвалою суду від 17.06.2020 р. постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; здійснювати розгляд справи без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Цією ж ухвалою суд встановив відповідачу для подання відзиву на позов, заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (у випадку наявності таких заперечень), клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін (в разі незгоди із здійсненням розгляду справи без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання) строк у 15 календарних днів з дня отримання ухвали.

10.08.2020 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про здійснення розгляду справи у загальному позовному провадженні (вх.№23693/20). У даному клопотанні відповідач зазначив, що отримав ухвалу суду лише 05.08.2020 р., а у зв`язку з тим, що ціна позову у справі перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа не може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.08.2020 р. відмовлено в задоволенні клопотання Приватного підприємства Біо-Вест про розгляд справи в загальному позовному провадженні.

20.08.2020 р. відповідач подав клопотання (вх.№24818/20) про ознайомлення з матеріалами справи для підготовки відзиву. Фактично директор відповідача з`явився та ознайомився з матеріалами справи 26.08.2020р., що підтверджується власноручною відміткою на поданому клопотанні.

Стосовно процесуальних строків та дати прийняття рішення у даній справі суд вважає за необхідне пояснити наступне.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Як встановлено ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України з 12.03.2020 р. було встановлено карантин, який продовжувався та триває і на даний час відповідно до подальших змін до згаданої постанови, а також постанов Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 р. №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів ; від 17.06.2020 р. №500 Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України та від 22.07.2020 р. №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 .

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 р., який набрав чинності 02.04.2020 р., розділ X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) .

Отже, вказаними законодавчими змінами було продовжено на строк дії карантину, в тому числі, і строк подання відзиву.

Як передбачено ч.3 ст.3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилалась відповідачеві вперше 17.06.2020 р., проте поштове відправлення було повернено підприємством поштового зв`язку з підстав закінчення терміну зберігання, і повернулось на адресу суду лише 23.07.2020 р., після чого суд 28.07.2020 р. повторно направив ухвалу відповідачеві.

Згідно з Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18.06.2020 р., що набрав чинності 17.07.2020 р., п.4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

Також пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень останнього зі згаданих законів було визначено, що процесуальні строки, які були продовжені, в тому числі, відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У зв`язку з набранням чинності 17.07.2020 р. Законом України від 18.06.2020 р., суд та учасники справи, починаючи з 17.07.2020 р., повинні керуватись його нормами та зміненою цим Законом редакцією п.4 розділу X Прикінцеві положення ГПК України.

Як стверджує відповідач, ухвала про відкриття провадження у справі була отримана ним 05.08.2020 р. Отже, враховуючи те, що діючий на той момент Закон від 18.06.2020 р. не передбачав автоматичного продовження на строк дії карантину процесуальних строків, в тому числі і строку на подання відзиву, без подання особою відповідної заяви, а така заява відповідачем не подавалась, суд вважає, що відзив на позовну заяву мав бути поданий по 20.08.2020 р., тобто в межах встановленого ухвалою 15- денного строку з дня її отримання.

До закінчення цього строку суд не міг та не повинен був розглянути справу, оскільки вирішення справи за наявними матеріалами без відзиву на позовну заяву, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, можливе лише у разі ненадання такого відзиву у встановлений судом строк. Інакше кажучи, здійснення розгляду справи по суті та ухвалення рішення в будь-який час до закінчення строку на подання відзиву, тобто в момент, коли відповідач ще має право подати відзив, було б передчасним та незаконним.

Так як суд здійснював розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, тобто без можливості для відповідача взяти участь у судовому засіданні і викласти свої заперечення проти задоволення позову, право відповідача надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування, заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб,передбачене статтею 42 ГПК України, могло бути реалізоване шляхом подання відзиву, з врахуванням доводів якого суд мав би ухвалювати рішення. Прийняття судом рішення до спливу встановленого строку для подання відзиву зробило би ілюзорним право відповідача на подання відзиву та могло би призвести до тих самих наслідків, що і розгляд справи без повідомлення належним чином учасникам справи про дату, час і місце засідання суду - скасування судового рішення апеляційною інстанцією у випадку подання відповідачем апеляційної скарги.

Схожі позиції викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 23.10.2019 р. у справі №910/6041/19 (щодо неприпустимості ухвалення рішення до закінчення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу).

З матеріалів справи вбачається, що відзив на позовну заяву не було подано відповідачем ні в межах 15-денного строку з дня отримання ухвали суду, ні за наслідками ознайомлення з матеріалами справи, яке відбулося вже після закінчення строку подання відзиву, ані станом на момент ухвалення цього рішення.

Варто зазначити, що в поданому клопотанні про ознайомлення вказувалось, що таке ознайомлення необхідне для підготовки відзиву.

Позовна заява з додатками була отримана відповідачем ще 05.06.2020 р., що підтверджується інформацією з веб-сайту АТ Укрпошта за номером поштового відправлення, яким позивач скеровував позовну заяву на адресу відповідача.

Таким чином, суду залишається незрозумілою причина неможливості подання відзиву без ознайомлення з матеріалами справи, яка фактично складається лише з позовної заяви і доданих до неї документів, заяви про усунення недоліків, заяви відповідача та процесуальних документів суду.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, а відповідач знав про існування даної справи, мав достатньо часу для виконання вимог ухвали суду щодо встановленого строку на подання відзиву на позов, однак таким правом не скористався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

При цьому для можливого отримання та подальшого врахування судом документів, які могли бути надіслані засобами поштового зв`язку, суд прийняв рішення у справі після спливу достатнього для поштового обігу строку після останнього дня на подання відзиву та, навіть більше, після дати ознайомлення відповідача з матеріалами справи.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписав рішення без його проголошення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, на виконання умов якого позивач передав відповідачеві товар, проте відповідач в порушення умов договору його оплату здійснив лише частково. У зв`язку з цим, позивач в позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 311000 грн основного боргу та 16164,98 грн пені.

Розглянувши матеріали справи, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

17.02.2020 р. між Приватною агрофірмою Білий Стік (продавець, позивач у справі) та Приватним підприємством Біо-Вест (покупець, відповідач у справі) було укладено договір купівлі-продажу №02/02/2020, який, за умовами п.8.1. та п.8.7. договору, вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020 р.

Відповідно до п.1.1. договору, продавець зобов`язується передати товар покупцю у власність відповідно до цього договору, а покупець зобов`язується оплатити і прийняти такий товар.

Згідно з п.1.2. договору, ціна, кількість товару погоджується сторонами та зазначається у видаткових накладних та рахунках на оплату.

Як визначено п.2.1. договору, 2.1. продавець зобов`язаний передати товар покупцю після надходження 100% передоплати за товар.

Поставка товару здійснюється транспортом покупця. Покупець зобов`язаний за 1 день до прийняття товару надати продавцю у письмовому вигляді або листом на електронну пошту заявку про відпуск товару з підписом і печаткою покупця ( у заявці обов`язково вказується прізвище, ім`я та по-батькові водія, державний номер автомобіля, назву перевізника, та кількість товару). За домовленістю сторін поставка може здійснюватися транспортом продавця (п.2.2. договору).

Пунктом 2.3. договору передбачено, що відпуск та відвантаження товару підтверджується наступними документами: видаткова накладна; товарно-транспортна накладна (надалі ТТН); доручення; заявка про відпуск товару.

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що загальна сума за цим договором складає загальну вартість усіх партій товару, поставлених протягом терміну дії договору.

Під партією товару в даному договорі слід розуміти кількість товару зазначеній у одній видатковій накладній (п.3.4. договору).

Відповідно до п.4.1. договору, товар вважається переданим за кількістю - відповідно до кількості, яка зазначена у видаткових накладних.

В матеріалах справи наявні засвідчені копії наступних видаткових накладних всього на загальну суму 823230,23 грн: №0132 від 19.02.2020 р. про передачу пшениці 3 класу в кількості 242,80 ц на суму 128446,06 грн з ПДВ; №0143 від 21.02.2020 р. про передачу пшениці 3 класу в кількості 243,40 ц на суму 128763,47 грн з ПДВ; №0146 від 21.02.2020 р. про передачу кукурудзи в кількості 361,20 ц на суму 155314,56 грн з ПДВ; №0170 від 11.03.2020 р. про передачу пшениці в кількості 417,80 ц на суму 224774,72 грн з ПДВ; №0171 від 11.03.2020 р. про передачу пшениці в кількості 345,60 ц на суму 185931,42 грн з ПДВ.

Дані накладні підписано без зауважень директором, головним бухгалтером та завідувачем складу продавця і директором покупця, а також скріплено печатками відповідних юридичних осіб.

Наданими позивачем копіями податкових накладних та квитанціями підтверджується складання та подання податкових накладних відповідно до згаданих видаткових накладних від 19.02.2020 р., 21.02.2020 р., 11.03.2020 р.

Позивачем подано копії товарно-транспортних накладних: №27 від 19.02.2020 р. про перевезення за видатковою накладною №0132 від 19.02.2020р. вантажу на суму 128446,06 грн; №29 від 21.02.2020 р. про перевезення за видатковою накладною №0143 від 21.02.2020 р. вантажу на суму 128763,47 грн; №30 від 21.02.2020 р. про перевезення вантажу на суму 155314,56 грн; №37 від 11.03.2020 р. про перевезення вантажу на суму 224774,72 грн; №38 від 11.03.2020 р. про перевезення вантажу на суму 185931,42 грн

Вантажовідправником в накладних вказано ПАФ Білий Стік , а вантажоодержувачем - ПП Біо-Вест . Товарно-транспортні накладні підписано бухгалтерами і завідувачем складом ПАФ Білий Стік , водіями, які здійснювали перевезення, директором ПП Біо-Вест . Крім того, на ТТН містяться відтиски печаток сторін на підписах їхніх представників.

Пунктами 3.1. і 3.2. договору визначено, що покупець здійснює 100% передоплату за товар (партію товару) шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця до моменту отримання товару (партії товару). Оплата за товар вважається здійсненою з моменту надходження усієї суми грошових коштів, передбачених цим договором, на банківський рахунок продавця.

У справі містяться засвідчені копії виписок з банківського рахунку Приватної агрофірми Білий Стік про сплату Приватним підприємством Біо-Вест 24.02.2020 р. 100000 грн, 18.03.2020 р. 312524,09 грн та 23.03.2020 р. 99706,14 грн.

При цьому призначенням першого платежу була оплата згідно рахунку №-016 від 19.02.2020 р., а двох останніх - оплата за товар згідно договору 02/02/2020.

Відповідно до підписаного сторонами акту звірки взаємних розрахунків за 01.01.2020 р. - 14.05.2020 р. залишок на кінець періоду становить 311000 грн на користь ПАФ Білий Стік .

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 311000 грн основного боргу.

Відповідно до п.5.1.1. договору, у випадку прострочення терміну оплати партії товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару, у відношенні до якої мало місце прострочення, за кожну добу прострочення.

Як передбачено п.5.1.2. договору, сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього договору.

Керуючись договором, позивач заявив до стягнення з відповідача 16164,98 грн пені загалом за період з 19.02.2020 р. по 14.05.2020 р. включно.

Станом на дату ухвалення рішення в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо здійснення відповідачем оплати заявлених до стягнення сум.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст.627 ЦК України).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт поставки позивачем відповідачеві товару підтверджується підписами та печатками сторін на складених без зауважень видаткових накладних, а також додатково і підписаними товарно-транспортними накладними, актом звірки розрахунків та складеними і поданими податковими накладними.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктами 2.1. та 3.1. договору сторони встановили, що продавець зобов`язаний передати товар покупцю після надходження 100% передоплати за товар і, відповідно, покупець здійснює 100% передоплату за товар (партію товару) шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця до моменту отримання товару (партії товару).

Отже, сторони погодили здійснення покупцем попередньої оплати товару, який буде переданий продавцем.

З виписок з банківського рахунку, акту звірки та накладних вбачається, що продавець поставив товар, не дочікуючись надходження від покупця попередньої оплати, а останній після здійснених поставок повністю оплатив лише товар, поставлений за накладними від 19.02.2020 р. та 21.02.2020 р. і не повністю сплатив за товар, поставлений 11.03.2020 р.

За умовами ч.ч.1, 2 та 4 ст.538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

У зв`язку з тим, що попередня оплата товару не була здійснена, а умовами договору, з якими погодився відповідач шляхом його підписання, не було встановлено іншого строку оплати у випадку здійснення післяоплати, суд вважає, що покупець повинен був здійснити оплату в повному розмірі принаймні негайно після підписання відповідних накладних і, безсумнівно, міг вважатись таким, що прострочив виконання зобов`язання, з дат прийняття товару, враховуючи те, що в ці дні відповідач не оплачував прийнятий товар.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що, в свою чергу, є підставою для стягнення боргу за поставлений і неоплачений товар в сумі 311000 грн.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1- 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до статей 1 і 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами п.5.1.1. договору, у випадку прострочення терміну оплати партії товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару, у відношенні до якої мало місце прострочення, за кожну добу прострочення.

Частинами першою та другою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, в зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується.

На відповідність цим законодавчим положенням, в п.5.1.2. договору сторони встановили, що сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього договору.

Виходячи з того, що відповідач не виконував обов`язок щодо сплати за поставлений йому товар у визначені строки, а також не спростував своєї вини в порушенні зобов`язання, нарахування позивачем пені за періоди існування прострочення є підставним.

Суд здійснив розрахунок заявленої до стягнення пені по кожній з поставок, внаслідок чого встановив, що розрахунок позивача є правильним, при його здійсненні позивач взяв до уваги дати та суми часткових оплат і нараховував подвійну облікову ставку НБУ на суми несплаченої заборгованості, а не на всі суми партій товару, як це передбачено договором, тому дійсний розмір пені відповідає розміру, заявленому до стягнення, та становить 16164,98 грн.

Частина перша статті 4 ГПК України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

За змістом рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. №15-рп/2002, право особи на звернення до суду для вирішення спору не може бути обмежено законом, іншими нормативно-правовими актами, а встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в повному розмірі.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 165, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Приватного підприємства Біо-Вест , м.Львів, вул.Кавалерідзе, 1, кв.157 (ідентифікаційний код 41364690) на користь Приватної агрофірми Білий Стік , Львівська область, Сокальський район, с.Волиця, вул.Шевченка, 38б (ідентифікаційний код 03760651) 311000 грн основного боргу, 16164,98 грн пені та 4907,47 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя З.П. Гоменюк