Постанова

від 19.08.2020 по справі 179/1563/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 179/1563/17

провадження № 61-2649св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В.С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дмухайлівська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дмухайлівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається з домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 та селянського (фермерського) господарства Любава (далі - СФГ Любава ), що розташоване на території Дмухайлівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, єдиним засновком і власником якого був спадкодавець.

Він є єдиним спадкоємцем другої черги після смерті брата, оскільки спадкоємець першої черги - дружина померлого ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відмовилася від спадкування СФГ Любава на його користь.

Посилаючись на неможливість отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки до повноважень нотаріуса не входить оформлення спадщини на корпоративні права, а також за наявності протиріч в правовстановлюючих документах, а саме у свідоцтві про смерть прізвище брата записано, як ОСОБА_3 , тоді, як в свідоцтві про народження - ОСОБА_1 , батьком його та брата записано одну особу - ОСОБА_6 , позивач просив встановити факт родинних відносин його та померлого брата ОСОБА_3 , визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на СФГ Любава .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2017 року у складі головуючого судді Ковальчук Т. А. позов задоволено.

Встановлено факт того, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним братом позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на СФГ Любава , яке розташовано у селі Дмухайлівка Магдалинівського району Дніпропетровської області, як цілісний майновий комплекс, що належало ОСОБА_3 , в порядку спадкування за законом.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт родинних відносин позивача із спадкодавцем підтверджено належними і допустимими доказами, а тому до нього, як спадкоємця переходить у власність в порядку спадкування за законом наявне майно СФГ Любава , а також право користування землею, водою, іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, яке мав на момент смерті ОСОБА_3 , як засновник і власник СФГ Любава .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом в апеляційному порядку оскаржив Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області задоволено.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2017 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розпорядником земель сільськогосподарського призначення, які перебувають в державній власності, після внесення змін до ЗК України (з 01 січня 2013 року), є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке не було залучено до участі у справі в якості відповідача. Крім того, позивач не може набувати у порядку спадкування право постійного користування землею, оскільки право користування земельною ділянкою, набуте спадкодавцем лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право й відповідно не входить до складу спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення скарги прокурора та скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом. При цьому не перевірено наявність підстав для представництва прокурором інтересів Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке є лише розпорядником земель. Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що позивач набув право на спадкування права користування земельною ділянкою після смерті свого брата ОСОБА_3 , який за життя набув право постійного користування землею відповідно до норм раніше діючого ЗК України у редакції 1990 року, й таке право не припиняється у зв`язку зі смертю особи користувача земельної ділянки.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У поданому 10 травня 2019 року відзиві, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, оскільки визнання за позивачем права власності на селянське (фермерське) господарство, до складу якого входить земельна ділянка, яка належала спадкодавцю на праві постійного користування, порушує встановлений законодавством порядок набуття права на землю та майнові інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо володіння та розпорядження землями сільськогосподарського призначення.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 зупинене касаційне провадження у справі № 179/1563/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі № 179/1563/17 поновлено у зв`язку з офіційним оприлюдненням постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК Українивизначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат позивача ОСОБА_3 , який був засновником СФГ Любава . Згідно з актом про право постійного користування серії ДП без номеру від 12 червня 1996 року йому надано у постійне користування земельну ділянку площею 50, 8 га.

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем другої черги після смерті ОСОБА_3 , оскільки дружина останнього, як спадкоємець першої черги відмовилася від прийняття спадщини у вигляді СФГ Любава на користь позивача.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, ОСОБА_1 посилався на неможливість отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки до повноважень нотаріуса не входить оформлення спадщини на спадкові права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України, статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах..

Статтею 56 ЦПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частин 3-5 статті 56 ЦПК України У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Ураховуючи викладене, зважаючи на роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру .

Відповідно до абзацу 1 частини третьої та абзаців 1, 2 частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 квітня 1999 року №3-рп/99, з`ясовуючи поняття інтереси держави , висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Аналіз положень частин 3-5 статті 56 ЦПК України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1)якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Отже захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17).

Так, згідно з Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Держгеокадастр є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

При цьому повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками, які належать до категорії земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, належать до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, у цьому випадку до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

За таких обставин прокурор фактично звернувся у цій справі із позовом на захист прав та інтересів Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке наділено повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 904/3451/18.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги прокурора та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, всупереч вимог статей 367, 374, 375 ЦПК України дійшов передчасного висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки перший заступник прокурора Дніпропетровської області в апеляційній скарзі не зазначив в чому полягає порушення інтересів держави, за захистом яких він звернувся до суду; не надав належних та допустимих доказів, якими підтверджується наявність підстав для представництва вказаного суб`єкта владних повноважень та дотримання порядку звернення до суду, визначеного частиною четвертою статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачем права власності на спадкове майно в порядку спадкування та відмовляючи в позові в цій частині, апеляційний суд не перевірив належним чином чи порушені права та інтереси Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на спірне майно, зокрема, СФГ Любава , як цілісний майновий комплекс, що належав ОСОБА_3 . При цьому не перевіреними апеляційним судом залишились доводи позивача, які викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу щодо складу цілісного майнового комплексу СФГ Любава .

Зазначаючи про те, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності, розпорядником якої є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, апеляційний суд не навів у судовому рішенні мотивів, за яких він дійшов такого висновку та не звернув уваги на те, що згідно державного акта про право постійного користування землею серії ДП без номеру, виданого 12 червня 1996 року спадкодавцю ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку площею 50, 8 га, яка розташована на території реорганізованого колгоспу Маяк у КДСП Маяк та не перевірив чи перебувала така ділянка у колективній власності.

Не встановивши, до якої форми власності належить спірна земельна ділянка на час вирішення спору, зокрема чи вибувала ця ділянка із державної у колективну власність та чи була в подальшому повернута у державну власність, суд апеляційної інстанцій належним чином не обґрунтував свій висновок про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як розпорядника земель державної власності.

Таким чином Верховний Суд не може погодитися з такими висновками апеляційного суду та вважає, що апеляційний суд дійшов таких висновків помилково.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, Верховний Суд доходить висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду та направленню справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним нормам матеріального права, а апеляційний суд, вирішуючи спір, неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного його розгляду, що в силу вимог статті 412 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду та направлення на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно врахувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року № 14-63цс20.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українисуд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями, 400 , 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов Судді:В.С. Жданова С. О. Карпенко В.А. Стрільчук М.Ю. Тітов