Рішення

від 31.08.2020 по справі 902/95/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" серпня 2020 р. Cправа № 902/95/20

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В. , при секретарі судового засідання Німенко О.І.

За участю представників сторін

позивача Олійник А.М., посвідчення №000276 від 31.08.2018;

відповідача Волошенюк О.В., довіреність №б/н від 03.03.2020;

присутній Киливницький А.А., згідно паспорта.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТИС" (вул. Преображенська, буд. 2, м.Кіровоград, Кіровоградська обл., 25006)

до : Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" (вул. Пирогова, буд. 150, м. Вінниця, Вінницька обл., 21037)

про стягнення 975198,69 грн

ВСТАНОВИВ:

04.02.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТИС" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" про стягнення 441 119,00 грн.

Ухвалою від 05.02.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.02.2020.

Ухвалою від 27.02.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТИС" на підставі ч.11 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви: 5 днів з дня вручення цієї ухвали.

20.03.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про прийняття уточненої позовної заяви з доказами направлення уточненої позовної заяви відповідачу.

Ухвалою від 23.03.2020 продовжено розгляд справи №902/95/20 за правилами загального позовного провадження, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 22.04.2020.

Ухвалою від 10.04.2020 судове засідання у справі призначене на 22.04.2020 перенесено на 27.05.2020, з підстав викладених у відповідній ухвалі.

26.05.2020 до суду від відповідача надійшла заява про відкладення підготовчого засідання на іншу дату в зв`язку з карантинними заходами в державі.

Ухвалою від 27.05.2020 відкладено підготовче засідання на 11.06.2020, з підстав викладених у відповідній ухвалі.

10.06.2020 до суду від відповідача надійшли: заява про застосування строків позовної давності; клопотання про стягнення з позивача витрат на послуги адвоката; відзив на позовну заяву; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та заява про долучення доказів.

11.06.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Ухвалою від 11.06.2020 відкладено підготовче засідання на 02.07.2020.

Ухвалою від 02.07.2020 встановлено учасникам справи строк для вчинення процесуальних дій до 31.07.2020, з 31.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/95/20 для судового розгляду по суті на 18 серпня 2020 р.

03.08.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

17.08.2020 до суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв`язку з перебуванням до 20.08.2020 у відпустці.

Ухвалою від 18.08.2020 задоволено клопотання представника позивача від 17.08.2020 про перенесення розгляду справи на іншу дату, відкладено розгляд справи по суті на 31.08.2020 та зобов`язано позивача забезпечити явку представника в судовому засіданні з оригіналами документів доданих до позовної заяви.

На визначену судом дату 31.08.2020 з`явився представники сторін.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав викладених в позовній заяві з урахуванням уточненої позовної заяви та надав для огляду оригінали документів доданих до позовної заяви.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та наголосила про необхідність застосування строку позовної давності, а тому просила у позові відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 31.08.2020 судом долучено вступну та резолютивну частину рішення до матеріалів справи без її проголошення в зв`язку з неявкою представників сторін на її проголошення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

21.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬТИС" ( позивач, в договорі Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" ( відповідач, в договорі Покупець) був укладений Договір постачання №2110 П (далі - Договір), пунктом 1.1 якого сторони визначили, що Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця олію соняшникову нерафіновану невиморожену 1-го гатунку, надалі - "Товар", наливом, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар відповідно до умов даного Договору.

Згідно п.2.1 Договору кількість Товару, що підлягає поставці, визначається у Специфікаціях на відповідну партію Товару, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Строк поставки кожної окремої партії Товару визначається відповідною Специфікацією до цього Договору (п. 3.2. Договору).

Право власності на товар переходить до Покупця в момент фактичної передачі товару, передача Товару Покупцеві здійснюється згідно належним чином оформлених видаткових накладних. Датою постачання Товару вважається дата, зазначена у відповідній видатковій накладній (п.3.3. та 3.4. Договору).

Пунктами 4.1-4.3 Договору визначено, що сума взаємовідносин остаточно визначається з загального обсягу поставки та складається з суми видаткових накладних, на підставі яких здійснювалась поставка на виконання даного Договору. Ціна кожної партії Товару, що постачається, визначається Сторонами у Специфікаціях на відповідну партію Товару, які є невід`ємною частиною даного Договору. Оплата Товару здійснюється Покупцем на підставі виставленого Постачальником рахунку-фактури за кожну партію, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом строку, визначеного у Специфікації на цю партію Товару.

У випадку несвоєчасної оплати Товару згідно умов Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної вартості неоплаченої партії Товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання Покупцем свого зобов`язання за Договором. Сторони погодили строк позовної давності щодо стягнення пені у 3 роки (п. 5.1. Договору).

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016 року, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами, своїх зобов`язань за Договором (п. 9.1. Договору).

На виконання умов договору між сторонами 21.10.2016 підписана Специфікація №1 до Договору №2110 П від 21.10.2016 про поставку партії товару, а саме: Олія соняшникова нерафінована ДСТУ 4492:2005, кількість - 130000 кг, загальною вартістю: 2873000,00 грн; Олія соняшникова нерафінована ДСТУ 4492:2005, кількість -33 400 кг, загальною вартістю: 734 800,00 грн.

Згідно п.2 Специфікації - термін постачання визначено 22-26 жовтня 2016 року.

Згідно п.3 Специфікації - Оплата Товару здійснюється по факту поставки Товару та проведення вхідного контролю якості Товару, але не пізніше 28 жовтня 2016 року.

Згідно наявних у матеріалах справи видаткових накладних (а.с.17-21), позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3629902,00 грн., а саме №11 від 22.10.2016 на суму 723112,00 грн, №12 від 23.10.2016 на суму 743002,00 грн, №13 від 23.10.2016 на суму 701012,00 грн, №14 від 24.10.2016 на суму 728416,00 грн, №15 від 26.10.2016 на суму 734360,00 грн.

Як зазначено позивачем в позовній заяві відповідач провів оплати за поставлений товар в період з 18.11.2016 по 13.01.2017 в загальному розмірі 3188 783,00 грн, що підтверджується наданим позивачем актом звірки взаєморозрахунків від 28.03.2017 за підписом обох сторін (а.с. 22).

17.10.2017 позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою виконати свої зобов`язання за Договором постачання №2110П від 21.10.2016 в частині повної оплати за поставлений товар в загальному розмірі 441119,00 грн.

За твердженням позивача відповіді на дану претензію надано не було, оплата на день подачі позовної заяви не проведена.

З огляду на це позивач був змушений звернутись з позовом до суду в якому просить стягнути з відповідача 441119,00 грн - основного боргу, 364485,15 грн - пені, 135114,75 грн - інфляційних втрат та 34479,79 грн. - 3% річних, з урахуванням уточненої позовної заяви (а.с. 46-49).

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечує, з огляду на те, що підписи які стоять на Договорі, Специфікації та Видаткових накладних, на які посилається позивач, не відповідають дійсним підписам Генерального директора та директора з матеріально-технічного постачання ТОВ підприємство АВІС .

Крім того, Акт звірки розрахунків підписаний без зазначення прізвища особи яка його підписала, а також не відомо за якими саме довіреностями Галайденко В.В. отримував товар по наданим позивачем видатковим накладним.

Також відповідачем до суду подано заяву № 365 від 10.06.2020 про застосування строків позовної давності, оскільки право вимоги у позивача виникло 29.10.2016, а позов позивач подав лише у лютому 2020 року.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Приписами статей ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі Договору постачання № 2110 П від 21.10.2016, Специфікації №1 до Договору постачання №2110П від 21.10.2016 та видаткових накладних було поставлено відповідачу товар в на загальну суму 3629902,00 грн, а відповідач провів часткову оплату поставленого товару на загальну суму 3188783,00 грн., на день розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість за отриманий але не оплачений товар в розмірі 441119,00 грн.

Твердження відповідача, що підписи які стоять на Договорі, Специфікації та Видаткових накладних, на які посилається позивач, не відповідають дійсним підписам Генерального директора та директора з матеріально-технічного постачання ТОВ підприємство АВІС , розцінюються судом критично оскільки відповідачем до суду не подавалось клопотання про призначення експертизи щодо достовірності підписів на зазначених документах, крім того судом в судовому засіданні було оглянуто оригінали даних документів і встановлено що всі вони підписані та скріплені печаткою відповідача, при цьому проставлення відтиску печатки ТОВ підприємство АВІС відповідачем не ставиться під сумнів.

Також, відповідачем ніяким чином не спростовано проведення часткових проплат за договором постачання №2110 П від 21.10.2016р., на загальну суму 3188783,00 грн., що на думку суду є визнанням відповідачем поставки товару за даним договором.

В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТИС" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства "АВІС" основної заборгованості у розмірі 441119,00 грн. є обґрунтованими та доведеними.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

За змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов`язань, визначених статтею 175 ГК України.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України)(Постанова Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів )

До позовів постачальників (продавців) до одержувачів (покупців) про стягнення вартості товару, від оплати якого останні відмовилися з посиланням на його неналежну якість, то у таких спорах застосовується загальна позовна давність, оскільки ці вимоги пов`язані з розрахунками за товар (Постанова Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів ).

Відповідно до ст. 257 ЦК України Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно п.3 Специфікації №1 від 21.10.2016 Оплата Товару здійснюється по факту поставки Товару та проведення вхідного контролю якості Товару, але не пізніше 28 жовтня 2016 року, тобто, в даному випадку, обчислення строку позовної давності починається з 29.10.2016 року.

Разом з тим, відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке. У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання боржником разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (Постанова Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів ).

З огляду на викладені вище норми закону, в даній справі було переривання перебігу позовної давності, а саме відповідачем були проведені часткові проплати за період з 18.11.2016 по 13.01.2017 та як зазначалось вище 28.03.2017 року між позивачем та відповідачем був підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період з жовтня 2016 року по 28 березня 2017 року.

Слід також звернути увагу, що акт звірки взаєморозрахунків хоча і не є первинним документом, який засвідчує факт господарської операції, однак у розумінні ст. 264 ЦК України є дією, яка свідчить про визнання відповідачем наявності свого боргу, у звязку з чим має місце переривання строку позовної давності, оскільки матеріали справи містять усі необхідні первинні документи, які підтверджують розмір заборгованості, зафіксований сторонами у акті звірки.

Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання ним такого боргу.

Подібний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду у справі № 910/16725/17 від 08.05.2018, у справі № 905/3062/17 від 24.10.2018, у справі № 903/849/17 від 09.07.2019.

З огляду на викладене, початком перебігу позовної давності, після його переривання є 29.03.2017 (в межах позовної давності), а позивач звернувся з позовною заявою до суду 04.02.2020 відповідно до проставленого штемпелю суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 1), тобто в межах строку позовної давності.

В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 441119,00 грн. є обґрунтованими та поданими в межах строку позовної давності, а тому підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 364485,15 грн - пені, 135114,75 грн - інфляційних втрат та 34479,79 грн. - 3% річних.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних в системі Ліга Закон , за період визначений позивачем, суд помилок не виявив, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 34479,79 грн. - 3% річних підлягає задоволенню.

Суд здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат в системі Ліга Закон за період визначений позивачем зазначає наступне.

Оскільки арифметично вірний розмір інфляційних втрат становить 118112,35 грн, вимога позивача про стягнення з відповідача 135114,75 грн - інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі встановленому судом, розрахунок долучено до матеріалів справи.

Щодо заявленої відповідачем 364485,15 грн - пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до п. 5.1. Договору, сторони досягли згоди, що у випадку несвоєчасної оплати Товару згідно умов Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної вартості неоплаченої партії Товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання Покупцем свого зобов`язання за Договором. Сторони погодили строк позовної давності щодо стягнення пені у 3 роки.

Позивачем у розрахунку пені, доданому до позовної заяви визначений період нарахування пені з 01.02.2017 по 09.09.2019, разом з тим даний період є невірний з огляду на наступне.

Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане ; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Сторони в п. 5.1. Договору погодили строк позовної давності щодо стягнення пені у 3 роки, а не період часу, за який нараховується пеня.

З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що оскільки інший строк нарахування пені договором не встановлено, то підлягає застосуванню ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме нарахування пені повинно бути припинено через 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд здійснив розрахунок пені в системі Ліга Закон з 29.10.2016 (день виникнення зобов`язання) за 6 місяців з урахуванням часткових проплат здійснених відповідачем, даний розрахунок долучено до матеріалів справи.

Разом з тим відповідно до частин 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Так, сторонами в Договорі погоджено інший період позовної давності по пені у 3 роки, тому позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередні 3 роки до дня подання позову.

Як зазначалось вище, позивач звернувся з позовною заявою до суду, відповідно до проставленого штемпелю суду на першому аркуші позовної заяви, 04.02.2020, тоді як днем виникнення зобов`язання є 29.10.2016, що перевищує трирічний строк позовної давності.

Позивачем не наведено суду поважності причин пропуску строку позовної давності, а з матеріалів справи господарський суд таких причин не встановив.

Приймаючи до уваги вищевикладене, у задоволенні позову в частині стягнення пені, за період з 29.10.2016 по 03.02.2017 суд відмовляє у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Разом з тим, позовна давність щодо стягнення пені за період з 04.02.2017 по 28.04.2017 не закінчилась.

Таким чином, оскільки пеня за період з 04.02.2017 по 28.04.2017, заявлена в межах позовної давності, позов в цій частині підлягає задоволенню в сумі 28062,42 грн., згідно розрахунку проведеного судом в системі Ліга Закон , даний розрахунок долучено судом до матеріалів справи.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково.

В зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Так, вимоги задоволено частково на рівні 63,76%, тому з відповідача підлягає стягненню 9326,80 грн судового збору, решту витрат (5301,18 грн) слід залишити за позивачем.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем заявлено судові витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так відповідачем заявлено до стягнення з позивача 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката, дані витрати підтверджуються Договором про надання правової допомоги №К-7 від 03.03.2020 укладений між відповідачем та адвокатом Волошенюк О.В., Актом (звіт) приймання-передачі наданих послуг від 10.06.2020 до договору про надання правової допомоги № К-7 від 03.03.2020 на суму 5000,00 грн., з детальним описом робіт (надання послуг) виконаних адвокатом, Довіреністю від 03.03.2020, Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія ВН №000116 від 18.01.2017 року та видатковим касовим ордером від 03.03.2020 на суму 5000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підтвердженими доказами.

З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що позивачем в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не подано суду клопотання про їх зменшення, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Так, вимоги задоволено частково на рівні 63,76%, тому з позивача підлягає стягненню 1812,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, решту витрат (3188,00 грн) слід залишити за відповідачем.

Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" (вул. Пирогова, буд. 150, м. Вінниця, Вінницька обл., 21037, код ЄДРПОУ 13304871) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТИС" (вул. Преображенська, буд. 2, м. Кіровоград, Кіровоградська обл., 25006, код ЄДРПОУ 39872119) 441119,00 грн. - основного боргу, 118112,35 грн. - інфляційних втрат, 34479,79 грн. - 3% річних, 28062,42 грн - пені, та 9326,80 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору.

3. У частині стягнення з відповідача 17002,40 грн. - інфляційних втрат та 336422,73 - пені відмовити.

4. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 5301,18 грн - залишити за позивачем.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТИС" (вул. Преображенська, буд. 2, м.Кіровоград, Кіровоградська обл., 25006, код ЄДРПОУ 39872119) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" (вул. Пирогова, буд. 150, м. Вінниця, Вінницька обл., 21037, код ЄДРПОУ 13304871) 1812,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

6. Судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3188,00 грн - залишити за відповідачем.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

8. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 09 вересня 2020 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Преображенська, буд. 2, м.Кіровоград, Кіровоградська обл., 25006; вул. М.Ващука, 3/22, м. Вінниця, 21029)

3 - відповідачу (вул. Пирогова, буд. 150, м. Вінниця, Вінницька обл., 21037)