Постанова

від 08.12.2020 по справі 902/95/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року Справа № 902/95/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Дужич С.П.

секретар судового засідання Полюхович І.Г.

за участю представників сторін:

позивача: Олійника А.М., адвокат, ордер серія АВ №1003766 від 02.12.2020 (в режимі відеоконференції)

відповідача : Волошенюк О.В., адвоката за довіреність від 03.03.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" на рішення господарського суду Вінницької області, ухваленого 31.08.20р. суддею Маслієм І.В. у м.Вінниці, повний текст складено 09.09.20р. у справі № 902/95/20

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТИС"

до : Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС"

про стягнення 975198,69 грн

ВСТАНОВИВ:

04.02.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТИС" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" про стягнення 441 119,00 грн - основного боргу, 59500,85 грн - пені, 30113,80 грн - інфляційних нарахувань , 8049,00 грн - 3% річних.

В обґрунтування позову вказує на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання №2110 П від 21.10.2016 в повному обсязі. Крім того, нарахував пеню, 3% річних та інфляційні.

20.03.2020 до суду першої інстанції позивач подав уточнену позовну заяву. У якій просив стягнути 441 119,00 грн - основного боргу, 364485,15 грн - пені, 135114,75 грн - інфляційних нарахувань , 34479,79 грн - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 31.08.2020 у справі №902/95/20 позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТИС" 441119,00 грн. - основного боргу, 118112,35 грн. - інфляційних втрат, 34479,79 грн. - 3% річних, 28062,42 грн - пені, та 9326,80 грн. - відшкодування витрат на сплату судового збору.

У частині стягнення з відповідача 17002,40 грн. - інфляційних втрат та 336422,73 - пені відмовлено.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 5301,18 грн - залишено за позивачем.

Ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТИС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" 1812,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3188,00 грн - залишено за відповідачем.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст. 173, 175, 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 612, 627, 662, 664, 692, 712 ЦК України, докази наявні в матеріалах справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо основної заборгованості у розмірі 441119,00 грн є обґрунтованими та доведеними.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що строк позовної давності для звернення до суду не пропущено, оскільки у даній справі відбулося переривання перебігу позовної давності (були проведені часткові проплати за період з 18.11.2016 по 13.01.2017 та 28.03.2017 сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з жовтня 2016 року по 28 березня 2017 року).

Також, суд перерахувавши заявлені до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні дійшов до висновку про їх часткове задоволення.

Не погодившись із ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року у справі №902/95/20 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «АЛЬТИС» відмовити у повному обсязі. Стягнути на користь ТОВ - підприємство « ABIC» : 21 941,98 грн. - судового збору за розгляд апеляційної скарги; 5 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Звертає увагу, що підпис який стоїть на кожній сторінці договору й специфікації не відповідає дійсному підпису генерального директора ТОВ - підприємство « ABIC» Зотова С.А., що підтверджується копіями першої сторінки паспорта, Згоди на збір та обробку персональних даних ОСОБА_1 й посадової інструкції директора з матеріально-технічного постачання ТОВ - підприємство ABIC .

У наданих позивачем видаткових накладних, які, на думку останнього, підтверджують реальність здійснення господарських операцій, особою, яка за довіреність відповідача, нібито, отримувала олію соняшникову нерафіновану не виморожену першого ґатунку, є директор з матеріально-технічного постачання ТОВ - підприємство ABIC ОСОБА_2 .

Проте, підпис, який стоїть на кожній із видаткових накладних, не лише не належить ОСОБА_2 , а й є ідентичним підпису, який стоїть на всіх сторінках договору й специфікації і належить, нібито генеральному директору ТОВ - підприємство ABIC ОСОБА_1 .

Для засвідчення дійсного підпису директора з матеріально-технічного постачання ТОВ - підприємство ABIC ОСОБА_2 , відповідач надав копію паспорту ОСОБА_2 й копію посадової інструкції директора з матеріально-технічного постачання ТОВ - підприємство ABIC .

Акт звіряння взаємних розрахунків оформлений неналежним чином, так як в преамбулі не зазначені уповноважені на його підписання особи, а зі сторони відповідача без зазначення прізвища, ім`я по батькові та посади підписанта, стоїть той самий підпис, який стоїть на всіх інших документах і не належить ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 .

Крім того, з посиланням на ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні звертає увагу, що первинні документи мають містити обов`язкові реквізити, зокрема, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зазначає, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

В якості первинних документів позивач надав п`ять видаткових накладних, а саме: № 11 від 22.10.2016р. на суму 723 112,00 грн.; № 12 від 23.10.2016р. на суму 743 002,00 грн.; №13 від 23.10.2016р. на суму 701 012,00 грн.; № 14 від 24.10.2016р. на суму 728 416,00 грн.; № 15 від 26.10.2016р. на суму 734 360,00 грн., за якими не можливо ідентифікувати особу, яка, нібито, брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, на переконання скаржника, позивач не вказав, за якими саме довіреностями ОСОБА_2 отримував товар та не надав ці самі довіреності, як доказ отримання належною особою від імені відповідача ТМЦ.

Однак судом першої інстанції не було надано належної оцінки вказаним обставинам.

Разом з тим, вказує, що він звертався до суду першої інстанції із заявою про застосування строку позовної давності та не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що було переривання перебігу строку позовної давності, оскільки відповідачем ніколи не підписувався акт звірки взаємних розрахунків. Разом з тим, відповідно до постанови ВГСУ від 14.04.2014 у справі №908/3427/13 зазначає, що акт звірки взаємних розрахунків не може використовуватися як письмова форма визначення боргу підприємства.

Також, зауважує, що позивач у березні 2018 року вже подавав позовну заяву до відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, яка була залишена без розгляду постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 у справі №902/105/18.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та рішення господарського суду Вінницької області від 31.08.2020 у справі №902/95/20 залишити без змін.

Крім того, 30.11.2020 на адресу суду від ТОВ - підприємство ABIC надійшло клопотання про призначення судової експертизи.

В обґрунтування експертизи вказує, що підставою виникнення господарських правовідносин позивач визначає договір постачання № 2110 П від 21 жовтня 2016 року і специфікацію № 1 від 21 жовтня 2016 року до договору постачання № 2110 П від 21 жовтня 2016 року, в преамбулі яких підписантом зі сторони відповідача виступає генеральний директор ТОВ - підприємство ABIC ОСОБА_1 .

Проте, підпис, який стоїть на кожній сторінці договору і специфікації не відповідає дійсному підпису генерального директора ТОВ - підприємство ABIC ОСОБА_1 .

Для засвідчення дійсного підпису генерального директора ТОВ - підприємство ABIC ОСОБА_1 , відповідач надав копію першої сторінки паспорту Зотова С.А., копію згоди на збір та обробку персональних даних ОСОБА_1 й копію посадової інструкції директора з матеріально-технічного постачання ТОВ - підприємство ABIC .

У наданих позивачем видаткових накладних, які, на думку останнього, підтверджують реальність здійснення господарських операцій, особою, яка за довіреністю відповідача, нібито, отримувала олію соняшникову нерафіновану не виморожену першого ґатунку, є директор з матеріально-технічного постачання ТОВ - підприємство ABIC ОСОБА_2 .

Проте, підпис, який стоїть на кожній із видаткових накладних, не лише не належить ОСОБА_2 , а є ідентичним підпису, який стоїть на всіх сторінках договору і специфікації і належить, нібито генеральному директору ТОВ - підприємство ABIC ОСОБА_1 .

Для засвідчення дійсного підпису директора з матеріально-технічного постачання ТОВ - підприємство ABIC ОСОБА_2 , відповідач надав копію паспорту ОСОБА_2 й копію посадової інструкції директора з матеріально-технічного постачання ТОВ - підприємство ABIC .

В акті звіряння взаємних розрахунків стоїть той самий підпис, який стоїть на всіх інших документах і не належить ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 .

Відповідач заперечує підписання й проставлення печатки на вищезазначених документах й стверджує, що підписи, якими вони скріплені вчинені не встановленою особою, а, отже, дані документи є підробленими.

За наведеного, з посиланням на ст.ст. 13, 73, 74, 98, 99 ГПК України, постанову Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 №4 Про деякі питання практики призначення судової експертизи просить:

1. Задовольнити клопотання відповідача про проведення судової почеркознавчої експертизи у справі №902/95/20 за позовом ТОВ АЛЬТИС до ТОВ - підприємство ABIC про стягнення заборгованості.

Проведення судової почеркознавчої експертизи у справі № 902/95/20 за позовом ТОВ АЛЬТИС до ТОВ - підприємство ABIC про стягнення заборгованості доручити Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України (м. Вінниця, вул. В.Порика, буд. 8).

На вирішення судової почеркознавчої експертизи поставити такі запитання:

- Чи належить підпис, який міститься у договорі постачання № 2110 П від 21 жовтня 2016 року зі сторони покупця Генеральному директору ТОВ - підприємство ABIC ОСОБА_1 ?

- Чи належить підпис, який міститься у специфікації № 1 від 21 жовтня 2016 року до договору постачання № 2110 П від 21 жовтня 2016 року зі сторони покупця генеральному директору ТОВ - підприємство ABIC ОСОБА_1 ?

- Чи належить підпис, який міститься у видаткових накладних № 11 від 22.10.2016 на суму 723 112,00 грн; № 12 від 23.10.2016 на суму 743 002,00 грн; № 13 від 23.10.2016 на суму 701 012,00 грн; № 14 від 24.10.2016 на суму 728 416,00 грн; № 15 від 26.10.2016 на суму 734 360,00 грн зі сторони покупця директору з матеріально - технічного постачання ТОВ - підприємство ABIC ОСОБА_2 ?

- Чи належить підпис, який міститься в акті звіряння зі сторони покупця генеральному директору ТОВ - підприємство ABIC Зотову Сергію Арсенійовичу або директору з матеріально - технічного постачання ТОВ - підприємство ABIC Галайденко Віктору Володимировичу?

2. Задовольнити клопотання відповідача про проведення судової технічної експертизи документів у справі № 902/95/20 за позовом ТОВ АЛЬТИС до ТОВ - підприємство АВІС про стягнення заборгованості.

Проведення судової технічної експертизи документів у справі № 902/95/20 за позовом ТОВ АЛЬТИС до ТОВ - підприємство ABIC про стягнення заборгованості доручити Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України (м. Вінниця, вул. В.Порика, буд. 8).

На вирішення судової технічної експертизи документів поставити такі запитання:

- Яким способом нанесений відтиск печатки зі сторони покупця у договорі постачання №2110 П від 21 жовтня 2016 року, специфікації № 1 від 21 жовтня 2016 року до договору постачання № 2110 П від 21 жовтня 2016 року, видаткових накладних № 11 від 22.10.2016 на суму 723 112,00 грн; № 12 від 23.10.2016 на суму 743 002,00 грн; № 13 від 23.10.2016 на суму 701 012,00 грн; № 14 від 24.10.2016 на суму 728 416,00 грн; № 15 від 26.10.2016 на суму 734 360,00 грн. акті звіряння?

- Чи нанесений відтиск печатки зі сторони покупця у договорі постачання № 2110 П від 21 жовтня 2016 року, специфікації № 1 від 21 жовтня 2016 року до договору постачання №2110П від 21 жовтня 2016 року, видаткових накладних № 11 від 22.10.2016 на суму 723 112,00 грн; №12 від 23.10.2016 на суму 743 002,00 грн; № 13 від 23.10.2016 на суму 701 012,00 грн; № 14 від 24.10.2016 на суму 728 416,00 грн; № 15 від 26.10.2016 на суму 734 360,00 грн акті звіряння печаткою ТОВ - підприємство ABIC , вільні зразки відтисків якої надані для порівняльного дослідження?

В судовому засіданні представник скаржника підтримала подане клопотання про призначення у справі почеркознавчої та судової технічної експертизи.

Представник позивача заперечив проти задоволення вказаного клопотання.

Розглянувши клопотання про призначення почеркознавчої та судової технічної експертиз, суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Частиною 1 статті 99 ГПК України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

При вирішенні питання щодо призначення судової експертизи суди повинні враховувати окрім вищезазначеного і можливість дотримуватися принципу процесуальної економії.

Принцип процесуальної економії господарського судочинства - загальне керівне положення, відповідно до якого господарський суд, учасники судового процесу та/або сторони виконавчого провадження економно і ефективно використовують всі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ з дотриманням строків.

Сутність принципу процесуальної економії полягає в тому, що б під час розгляду справи в господарському суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановленні законом засоби з урахуванням строків визначених нормами процесуального права.

Елементами змісту принципу процесуальної економії господарського судочинства слід вважати: вимога оперативного розгляду справи; вимога економного використання процесуальних засобів судом, учасниками справи для повного та всебічного розгляду справи у господарському суді.

Підтвердженням необхідності дотримання принципу процесуальної економії є зокрема практика ЄСПЛ, яка полягає в наступному.

Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Крім того, суд приймає до уваги, що з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, справа повинна бути розглянута в розумні строки, критеріями чого є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Антоненков та інші проти України", заява №14183/02, §41).

В клопотанні зазначається, що необхідність призначення експертизи обумовлена необхідністю встановлення справжності підпису та печатки уповноваженої особи відповідача на договорі постачання № 2110 П від 21 жовтня 2016 року, специфікації № 1 від 21 жовтня 2016 року до договору постачання №2110 П від 21 жовтня 2016 року, видаткових накладних № 11 від 22.10.2016 на суму 723 112,00 грн; №12 від 23.10.2016 на суму 743 002,00 грн; № 13 від 23.10.2016 на суму 701 012,00 грн; № 14 від 24.10.2016 на суму 728 416,00 грн; № 15 від 26.10.2016 на суму 734 360,00 грн. та акті звіряння.

Разом з тим, оригінали вказаних документів були оглянуті судом першої інстанції, відповідач з відповідним клопотанням про призначення вказаних експертиз до суду першої інстанції не звертався, відповідачем проведено часткові проплати за договором постачання №2110 П від 21.10.2016, на загальну суму 3188783,00 грн, які останнім не спростовані.

Зважаючи на викладене суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення експертиз, оскільки судова експертиза повинна призначатись лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Суд вважає, що наявних у справі доказів достатньо для встановлення усіх обставин справи та прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Крім того, слід зазначити, що на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції договір постачання №2110 П від 21 жовтня 2016 року та специфікація № 1 від 21 жовтня 2016 року до договору постачання №2110 П від 21 жовтня 2016 року недійсними в судовому порядку не визнавалися, відповідачем не оскаржувалися, отже є чинними.

Призначення судової експертизи призведе до затягування розгляду справи.

На підставі викладеного в задоволенні клопотання відповідача про призначення почеркознавчої та судової технічної експертиз слід відмовити.

У судовому засіданні представник скаржника підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 31 серпня 2020 року у справі №902/95/20 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «АЛЬТИС» відмовити у повному обсязі. Стягнути на користь ТОВ - підприємство « ABIC» : 21 941,98 грн. - судового збору за розгляд апеляційної скарги; 5 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та рішення господарського суду Вінницької області від 31.08.2020 у справі №902/95/20 залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

21.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬТИС» (позивач, в договорі постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" (відповідач, в договорі покупець) був укладений договір постачання №2110 П (далі - договір), пунктом 1.1 якого сторони визначили, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця олію соняшникову нерафіновану невиморожену 1-го гатунку, надалі - «товар» , наливом, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Згідно п.2.1 договору кількість товару, що підлягає поставці, визначається у специфікаціях на відповідну партію товару, які є невід`ємною частиною даного договору.

Строк поставки кожної окремої партії товару визначається відповідною специфікацією до цього договору (п. 3.2. договору).

Право власності на товар переходить до покупця в момент фактичної передачі товару, передача товару покупцеві здійснюється згідно належним чином оформлених видаткових накладних. Датою постачання товару вважається дата, зазначена у відповідній видатковій накладній (п.3.3. та 3.4. договору).

Пунктами 4.1-4.3 договору визначено, що сума взаємовідносин остаточно визначається з загального обсягу поставки та складається з суми видаткових накладних, на підставі яких здійснювалась поставка на виконання даного договору. Ціна кожної партії товару, що постачається, визначається сторонами у специфікаціях на відповідну партію товару, які є невід`ємною частиною даного договору. Оплата товару здійснюється покупцем на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури за кожну партію, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку, визначеного у специфікації на цю партію товару.

У випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання покупцем свого зобов`язання за договором. Сторони погодили строк позовної давності щодо стягнення пені у 3 роки (п. 5.1. договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами, своїх зобов`язань за договором (п. 9.1. договору).

На виконання умов договору між сторонами 21.10.2016 підписана специфікація №1 до договору №2110 П від 21.10.2016 про поставку партії товару, а саме: олія соняшникова нерафінована ДСТУ 4492:2005, кількість - 130000 кг, загальною вартістю: 2873000,00 грн; олія соняшникова нерафінована ДСТУ 4492:2005, кількість -33 400 кг, загальною вартістю: 734 800,00 грн.

Згідно п.2 специфікації - термін постачання визначено 22-26 жовтня 2016 року.

Згідно п.3 специфікації - оплата товару здійснюється по факту поставки товару та проведення вхідного контролю якості товару, але не пізніше 28 жовтня 2016 року.

Згідно наявних у матеріалах справи видаткових накладних (а.с.17-21), позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 3629902,00 грн., а саме №11 від 22.10.2016 на суму 723112,00 грн, №12 від 23.10.2016 на суму 743002,00 грн, №13 від 23.10.2016 на суму 701012,00 грн, №14 від 24.10.2016 на суму 728416,00 грн, №15 від 26.10.2016 на суму 734360,00 грн.

Як зазначено позивачем в позовній заяві відповідач провів оплати за поставлений товар в період з 18.11.2016 по 13.01.2017 в загальному розмірі 3188 783,00 грн, що підтверджується наданим позивачем актом звірки взаєморозрахунків від 28.03.2017 за підписом обох сторін (а.с. 22).

17.10.2017 позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою виконати свої зобов`язання за договором постачання №2110П від 21.10.2016 в частині повної оплати за поставлений товар в загальному розмірі 441119,00 грн.

Як убачається із матеріалів справи відповіді на дану претензію надано не було, оплата на день подачі позовної заяви не проведена.

З огляду на це позивач був змушений звернутись з позовом до суду в якому просить стягнути з відповідача 441119,00 грн - основного боргу, 364485,15 грн - пені, 135114,75 грн - інфляційних втрат та 34479,79 грн. - 3% річних, з урахуванням уточненої позовної заяви (а.с. 46-49).

Відповідачем до суду подано заяву № 365 від 10.06.2020 про застосування строків позовної давності, оскільки право вимоги у позивача виникло 29.10.2016, а позов позивач подав лише у лютому 2020 року.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Нормами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі укладеного ними 21.10.2016 договору постачання №2110П, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно із специфікацією №1 від 21.10.2016 оплата товару здійснюється по факту поставки товару та проведення вхідного контролю якості товару, але не пізніше 28.10.2016.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.ст. 525, 526 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як убачається із матеріалів справи, позивачем на підставі договору постачання № 2110 П від 21.10.2016, специфікації №1 до договору постачання №2110П від 21.10.2016 та видаткових накладних було поставлено відповідачу товар в на загальну суму 3629902,00 грн, а відповідач провів часткову оплату поставленого товару на загальну суму 3188783,00 грн., на день розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість за отриманий, але не оплачений товар в розмірі 441119,00 грн.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав свій обов`язок щодо поставки товару своєчасно та в повному обсязі, натомість відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконав частково.

Як уже зазначалося відповідач заперечує факт підписання договору постачання № 2110 П від 21.10.2016, специфікації №1 до договору постачання №2110П від 21.10.2016 та видаткових накладних, стверджує, що підписи які стоять на вказаних документах не відповідають дійсним підписам генерального директора та директора з матеріально-технічного постачання ТОВ підприємство «АВІС» . Крім того, з приводу накладних зауважує, що вони не дають змоги ідентифікувати особу яка їх підписала, а тому на переконання відповідача, позивач не підтвердив належними первинними документами факт здійснення господарської операції (поставки товару).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідно зазначити, що накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується. Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

Отже, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що оригінали вказаних документів (договору, специфікації та видаткових накладних) були оглянуті судом першої інстанції, про, що на них зроблено відповідну відмітку. На копіях, що містяться в матеріалах справи, крім підписів містяться і відтиски печаток юридичних осіб.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що докази втрати чи викрадення зазначеної печатки скаржника, проведення службового розслідування за фактом її незаконного використання генеральним директором чи іншою особою, або службового розслідування за фактом перевищення генеральним директором своїх повноважень чи вчинення дій не в інтересах відповідача, звернення у зв`язку з цим до правоохоронних органів відповідачем не надано.

Зокрема, слід зазначити, що у видаткових накладних вказано ПІБ та посаду особи, що підписала вказані накладні, а тому твердження відповідача про те, що за вказаними накладними неможливо ідентифікувати особу, яка їх підписала спростовуються матеріалами справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує проведення відповідачем часткових проплат за договором постачання №2110 П від 21.10.2016, на загальну суму 3188783,00 грн, які ним не спростовані та погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказані проплати є визнанням відповідачем поставки товару за даним договором.

Разом з тим, як на момент розгляду справи в суді першої, так і на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції договір постачання №2110 П від 21 жовтня 2016 року та специфікація №1 від 21 жовтня 2016 року до договору постачання №2110 П від 21 жовтня 2016 року недійсними в судовому порядку не визнавалися, відповідачем не оскаржувалися, зокрема, зустрічного позову у даній справі не подавалося, а отже вони є чинними.

А тому, твердження апелянта, що підписи які стоять на договорі, специфікації та видаткових накладних, на які посилається позивач, не відповідають дійсним підписам генерального директора та директора з матеріально-технічного постачання ТОВ підприємство «АВІС» , не беруться судовою колегією до уваги.

За наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТИС" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства "АВІС" основної заборгованості у розмірі 441119,00 грн. є обґрунтованими та доведеними.

Крім того, відповідачем до суду першої інстанції було подано заяву про застосування строку позовної давності, з приводу якої слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Так, як зазначалося вище, згідно п.3 специфікації №1 від 21.10.2016 оплата товару здійснюється по факту поставки товару та проведення вхідного контролю якості товару, але не пізніше 28 жовтня 2016 року, тобто, в даному випадку, обчислення строку позовної давності починається з 29.10.2016.

Разом з тим, у статті 264 Цивільного кодексу України визначені підстави переривання перебігу позовної давності. Згідно з частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу, або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання позовної давності, до нового строку не зараховується (абзац 2 частини 3 статті 264 Цивільного кодексу України).

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач вчинив дії, які свідчать про визнання ним боргу за основним зобов`язанням, а саме: відповідачем були проведені часткові проплати за період з 18.11.2016 по 13.01.2017 та як зазначалось вище 28.03.2017 року між позивачем та відповідачем був підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період з жовтня 2016 року по 28 березня 2017 року, який, хоча і не є первинним документом, що засвідчує факт господарської операції, однак у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України є дією, що свідчить про визнання відповідачем наявності свого боргу, у зв`язку з чим має місце переривання строку позовної давності, оскільки матеріали справи містять усі необхідні первинні документи, які підтверджують розмір заборгованості, зафіксований сторонами у акті звірки. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання ним такого боргу.

Подібний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду у справі №910/16725/17 від 08.05.2018, у справі № 905/3062/17 від 24.10.2018, у справі № 903/849/17 від 09.07.2019.

Крім того, посилання скаржника в апеляційній скарзі на судову практику Вищого господарського суду України у справі №908/3427/13 від 14.04.2014 про те, що акт звірки не може використовуватися як письмова форма визначення боргу підприємства, не береться колегією суддів до уваги, оскільки правова позиція, викладена в наведеній постанові, відповідно до процесуального закону не є обов`язковою при розгляді справ господарськими судами.

З огляду на викладене, початком перебігу позовної давності, після його переривання є 29.03.2017 (в межах позовної давності), а позивач звернувся з позовною заявою до суду 04.02.2020 відповідно до проставленого штемпелю суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 1), тобто в межах строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 441119,00 грн. є обґрунтованими та поданими в межах строку позовної давності, а тому підлягають задоволенню.

Разом з тим, крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 364485,15 грн - пені, 135114,75 грн - інфляційних втрат та 34479,79 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок річних, який здійснений судом першої інстанції, вважає його правильним та арифметично вірним, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 34479,79 грн.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, перевіривши розрахунок інфляційних втрат здійснених судом першої інстанції колегія суддів вважає його правильним, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 118112,35 грн, а у стягненні інфляційних в розмірі 17002,40 грн. слід відмовити.

Щодо стягнення пені нарахованої за період з 01.02.2017 по 09.09.2019, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до п. 5.1. договору, сторони досягли згоди, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання покупцем свого зобов`язання за договором. Сторони погодили строк позовної давності щодо стягнення пені у 3 роки.

Разом з тим, відповідно до постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Як убачається із умов договору, а саме п. 5.1. сторони погодили строк позовної давності щодо стягнення пені у 3 роки, а не період часу, за який нараховується пеня.

У зв`язку із наведеним, оскільки інший строк нарахування пені договором не встановлено, то підлягає застосуванню ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме нарахування пені повинно бути припинено через 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до частин 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Так, сторонами в договорі погоджено інший період позовної давності по пені у 3 роки, тому позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередні 3 роки до дня подання позову.

Перевіривши розрахунок пені, який здійснений судом першої інстанції, колегія суддів вважає його правильним, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 28062,42 грн за період з 04.02.2017 по 28.04.2017, а у стягненні пені в розмірі 336422,73 грн. слід відмовити, оскільки пеня за період з 29.10.2016 по 03.02.2017 заявлена з пропуском строку позовної давності, та позивачем невірно визначений період нарахування пені, який перевищує 6 місяців.

За наведеного, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 31.08.2020 у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Крім того, у зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати (витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу) визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" на рішення господарського суду Вінницької області від 31.08.20 у справі №902/95/20 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 31.08.20 у справі №902/95/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу №902/95/20 повернути до господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "11" грудня 2020 р.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Дужич С.П.