Рішення

від 19.08.2020 по справі 607/24447/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

19.08.2020 Справа №607/24447/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 607/24447/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2020 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючої судді Черніцької І.М.

- за участю секретаря судового засідання Бойко І.І.

з участю:

позивача ОСОБА_1 , адвоката Семенюка Ю.В.

розглянувши у загальному позовному проваджені у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Клініка Джіованіле про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зобов`язання внести запис про звільнення, видати трудову книжку, стягнення невиплачених сум лікарняних, відпускних, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Клініка Джіованіле про визнання її звільненою з посади лікаря акушер-гінеколога та лікаря акушер-гінеколога дитячого ТОВ Клініки Джіованіле з дня постановлення рішення суду з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України; зобов`язання відповідача внести до її трудової книжки відповідний запис про її звільнення та видати в той же день трудову книжку; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14 800 грн., невиплачену суму відпускних в розмірі 2866,68 грн. за період з 02 травня 2019 року по 16 травня 2019 року, невиплачену суму лікарняних в розмірі 3137,17 грн. за періоди з 05.03.2019 по 13.03.2019 р., 23.05.2019 року по 31.05.2019р., з 10.06.2019 року по 21.06.2019 року; стягнення з відповідача в її користь 20 000 грн. моральної шкоди.

Позивачка вказала, що була прийнята на роботу до відповідача на посаду лікаря акушер-гінеколога згідно Наказу від 13.09.2017 року за № 10. Відповідно до Наказу від 01.03.2018 р. за № 4 прийнята на посаду лікаря акушер-гінеколога на 0,75 ставки та лікаря акушер-гінеколога дитячого на 0,25 ставки.

В зв`язку з переїздом в інший населенний пункт по сімейних обставинам, вона була змушена написати заяву на звільнення, яку подала директору, однак останній наказ не видав, заперечував отримання заяви на звільнення. Крім того, їй не було виплачено лікарняні, відпускні, розрахункові кошти, не видано трудової книжки.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2019 року провадження у справі відкрито та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

24 січня 2020 року відповідач подав відзив на позов.

Зазначив, що позов не визнає, вважає його безпідставним та необгрунтованим. Позивач була прийнята на роботу до ТОВ Клініка Джіованіле на посаду лікаря акушер-гінеколога згідно Наказу від 13.09.2017 року за № 10. Відповідно до Наказу від 01.03.2018 р. за № 4 прийнята на посаду лікаря акушер-гінеколога на 0,75 ставки та лікаря акушер-гінеколога дитячого на 0,25 ставки. Позивач вказує, що на початку 2019 року змушена була переїхати до м. Тернопіль, однак згідно відмітки у паспорті долученого до позову, місце реєстрації позивача в м.Тернопіль 09.10.2019 року.

Від позивача не надходило будь- яких усних чи письмових заяв щодо інформування керівництва ТОВ Клініка Джіованіле про зміну місця проживання та необхідності переїзду до нового місця проживання. Більше того, позивач продовжувала працювати не лише у ТОВ Клініка Джіованіле , але і в КНП Консультативно-діагностичний центр в Шевченківському районі м.Києва. Жодних заяв про звільнення ОСОБА_1 не подавала.

У період з 02 травня по 16 траня 2019 року позивач перебувала у відпустці. Однак, після завершення відпустки позивач на роботу не вийшла та лише 20 травня 2019 року з`явилась на робочому місці коли виявила, що порушила трудову дисципліну. Після вимоги надати письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці, остання покинула його. На роботі позивач повторно з`явилась лише 07 червня 2020 року та викликала працівників поліції, які будь-яких пояснень не відбирали. Цього ж дня, позивач просила звільнити її за згодою сторін, про що подала письмову заяву. Однак, вказана заява не була задоволена, оскільки у ній позивач не зазначила дати звільнення та посади з якої бажає звільнитись. Будь-яких перешкод позивачу щодо перебувавання останньої на робочому місці ніхто не створював.

10 липня 2019 року у ТОВ Клініка Джіованіле проведено інспекційне відвідування Головним управлінням держпраці у Київській області, про що складено акт та підтверджено відсутність порушень трудового законодавства. У подальшому у зв`язку з відсутність позивача на робочому місці та з`ясувавши, що остання не перебуває у стані вагітності, не хворіє, було видано наказ за №13 від 12 серпня 2019 року про звільнення позивача з 12 серпня 2019 року за прогул п. 4 ч. 1 ст. 40КЗпПУ.

В день звільнення позивач не працювала, після звільнення особисто не зверталась за видачею трудової книжки та заяв про направлення трудової книжки поштою від позивача не надходило.

15 жовтня 2019 року за скаргами ОСОБА_1 проведено перевірку Головним управлінням ДПС у Київській області та будь-яких порушень не встановлено. Окрім того, позивачем не доведено факт завдання їй моральної шкоди. Посилаючись на наведене, просив відмовити у позові.

03 березня 2020 р. ОСОБА_1 уточнила (збільшила) свої позовні вимоги і просила: визнати незаконним та скасувати Наказ №13 від 12.08.2019 р. про її звільнення з посади лікаря акушер-гінеколога за прогул п.4 ч.1 ст.40 КЗпП; вважати її звільненою з посади лікаря акушер-гінеколога та лікаря акушер-гінеколога дитячого ТОВ Клініка Джіованіле з дня ухвалення рішення суду з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП; зобов`язати відповідача внести до трудової книжки ОСОБА_1 відповідний запис про її звільнення та видати на руки трудову книжку; зобов`язати ТОВ Клініка Джіованіле нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 35 800 грн. ( 200 *179 ) за період з червня по лютий 2020 року (9 місяців), невиплачену суму відпускних в розмірі 2866,68 грн.; невиплачену суму лікарняних у розмірі 3137, 17 грн., а також моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

У судовому засіданні позивач та її адвокат Семенюк Ю.В. позов підтримали, з підстав викладених у ньому та просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце його був повідомлений належним чином. Попередньо подав заяву про проведення судового засідання без його участі. Просив врахувати, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт завдання їй моральної шкоди.

Представник ОСОБА_2 був присутній у попередніх судових засіданнях щодо задоволення позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.

Судом встановлено, що 14.09.2017 р. позивачка була прийнята на роботу на посаду лікаря акушер-гінеколога ТОВ Клініка Джіованіле згідно Наказу від 13.09.2017 року за № 10.

Відповідно до Наказу від 01.03.2018 р. за № 4 позивачка прийнята на посаду лікаря акушер-гінеколога на 0,75 ставки та лікаря акушер-гінеколога дитячого на 0,25 ставки.

Дані обставини стверджуються вищезазначеними Наказами відповідача, відповідними відомостями про роботу у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 , виданій 01.08.2007 р., та не заперечуються сторонами спору.

Згідно штатного розпису ТОВ Клініка Джіованіле на 2019 рік передбачено посади лікаря акушер-гінеколога - 0,75 ставки та лікаря акушер-гінеколога дитячого - 0,25 ставки.

Згідно Листка непрацездатності серії АДХ № 212846 від 05 березня 20129 р. позивач перебувала на лікарняному і не працювала з 05.03.2019 р. по 13.03.2019 р. включно. Вказаний листок непрацездатності отриманий відповідачем, що підтверджується підписом ОСОБА_2 на зворотній стороні листка непрацездатності.

10.04.2019 р. позивачка ОСОБА_1 звернулась до директора ТОВ Клініка Джіованіле із заявою про надання їй щорічної відпустки терміном на 14 днів з 02.05.2019 року по 16.05.2019 р за період роботи з 14.09.2017 р. по 13.09.2018 р.

Наказом за №7 від 10.04.2019 р. лікарю-гінекологу ОСОБА_1 надано щорічну відпустку на 14 календарних днів з 02.05.2019 року по 16.05.2019 р. за період роботи з 14.09.2017 р. по 13.09.2018 р.

Згідно акту про відмову від підпису за №1 від 26.04.2019 р. ОСОБА_1 , лікар - гінеколог, відмовилась поставити підпис про одержання грошових коштів відповідно до відомості про виплату готівки №14 від 26 квітня 2019 р. на суму 1423,97 грн.

Згідно Листка непрацездатності серії АДР № 260280 від 23 травня 2019 р., позивач перебувала на лікарняному і не працювала з 23.05.2019 р. по 31.05.2019 р. Вказаний листок непрацездатності отриманий відповідачем, що підтверджується підписом ОСОБА_2 на зворотній стороні листка непрацездатності.

Згідно Листка непрацездатності серії АДР № 260329 від 10 червня 2019 р., ОСОБА_1 перебувала на лікарняному і не працювала з 10.06.2019 р. по 21.06.2019 р. Оригінал вказаного листа перебуває у позивача.

06.06.2019 року позивачка ОСОБА_1 , звернулась із заявою (скаргою) до начальника головного управління Держпраці у Київській області, в якій просила допомогти отримати лікарняні за періоди з 05.03.2019 р. по 13.03.2019 р. та з 23.05.2019 р. по 31.05.2019 р., відпускні з 02.05.2019 року по 16.05.2019 р. У даній заяві позивачка також вказала, що 03.06.2019 року написала на ім`я директора заяву на звільнення за згодою сторін, однак директор заяви не приймає, а тому вона ходить на роботу, за яку немає оплати.

07.06.2019 р. ОСОБА_1 подала на ім`я директора заяву, в якій просила звільнити її за згодою сторін. З відмітки на заяві вбачається, що вона була отримана директором 07.06.2019 року., чого останній не заперечив в судовому засіданні. У заяві не зазначено дати звільнення.

07.06.2019 р. ОСОБА_1 звернулась до начальника Києво-Святошинського ВП в Київській області з проханням застосувати заходи до її роботодавця ОСОБА_2 , який діє всупереч чинному законодавству щодо надання праці та робочих місць. У своїх поясненнях від 07.06.2019 р. з приводу вищезазначеної заяви позивачка зазначила, що директор ТОВ Клініка Джіованіле не оплатив їй відпускні, не прийняв заяву на звільнення від 03.06. 2019 р., не видав наказу про звільнення, а тому вона була змушена виходити на роботу 17,20,21,22 травня, які не оплачені.

21.06.2019 р. ОСОБА_1 звернулась до директора ТОВ Клініка Джіованіле із заявою, в якій просила вислати їй копію наказу про звільнення з роботи згідно заяви від 07.06.2019 р. та трудову книжку. Окрім того, надіслала оригінал лікарняного листка №260329 для нарахування відповідних виплат.

03.07.2019 р. за №44/3-к-2530- 3243 Головне управління держпраці у Київській облсті надіслало ОСОБА_1 відповідь про те, що у ТОВ Клініка Джіованіле буде здійснене інспекційне відвідування, про результати перевірки її буде повідомлено додатково. Водночас, її повідомлено про те, що вона вправі звернутись до суду за захистом своїх прав.

У липні 2019 р. Головним управлінням держпраці в Київській області проведено інспекційне відвідування на предмет додержання законодавства про працю ТОВ Клініка Джіованіле , про що 10.07.2019 р. складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю. Згідно даного Акту проводилась перевірка звернення позивачки з приводу невиплати їй лікарняних коштів з 05.03.20019 по 13.03.2019 р., з 23.05.2019 р. по 31.05.2019 р., відпускних коштів з 02.05.2019 р., невиплати заробітної плати за період травень-червень 2019 року та розрахункових коштів при звільненні. Встановлено, що відпускні кошти в сумі 1423,97 грн. за період відпустки ОСОБА_1 у період з 02.05.2019 по 16.05.2019 р. їй були виплачені на підставі відомості від 26.04.20198 р. за №14. Нарахування зарплати за 17,20,21 та 22 травня не проводилось, оскільки відповідно до Табеля обліку робочого часу за травень місяць 2019 р. заявниці за вказані дні зараховані прогули, що унеможливлює виплату заробітної плати. Відповідно до Табеля обліку робочого часу за червень місяць 2019 р. заявниці за вказані дні зараховані прогули, що унеможливлює виплату заробітної плати за червень місяць. Встановлено, що ОСОБА_1 подала заяву на звільнення за згодою сторін 07.06.2019 р. без зазначення конкретної дати звільнення та з якої посади. 22.07.2019 р. даний Акт був надісланий позивачці.

Наказом за №10 від 03.06.2019 р. вирішено у зв`язку з відсутністю лікарняного, виплатити ОСОБА_1 , яка хворіла з 23 травня 2019 року та мала стати до роботи 01 червня 2019 року, нараховану суму лікарняних за перші 5 днів хвороби за рахунок підприємства.

Згідно довідки про нараховані доходи, сплачені податки за №8 від 17 серпня 2020 року вбачається, що у червні 2019 року позивачу нараховані лікарняні з 23.05. по 31.05.2019 року у розмірі 654,40грн., які виплачені у серпні 2019 року у розмірі 526.79 грн.

Наказом ТОВ Клініка Джіованіле від 12.08.2019 р. за №13, ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря акушер- гінеколога з 12 серпня 2019 року за прогул п.4 ст.40 КЗпП України. Вказаний наказ не вручений позивачу .

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступних підстав.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Отже, при розірванні трудового договору за угодою сторін, обов`язковою умовою є волевиявлення обох сторін трудового договору та додержання таких умов: сторони не мають претензій один до одного, сторони не повинні виконувати будь-які додаткові дії, досягнута домовленість про дату і основу припинення відносин.

Судом встановлено, що в заяві від 07.06.2019 року позивач просила звільнити її з роботи за згодою сторін. Вказана заява не містить погодження працівником та роботодавцем підстав звільнення, не свідчить про досягнення між сторонами згоди на звільнення працівника за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України), не зазначено дати звільнення, не зазначено посади, з якої просить звільнити, а тому у відповідача не було підстав для звільнення позивачки за згодою сторін.

Відповідно до вимог частини першої та другої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Щоб звільнитися в термін, який становить менше двох тижнів до бажаної дати звільнення, необхідно в заяві про звільнення за власним бажанням зазначити та документально підтвердити поважну причину з переліку частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.

Встановлено, що в заяві позивачки від 07.06.2019 р. на звільнення не зазначено її вимогу про звільнення за власним бажанням, дату звільнення, а також не зазначено та документально не підтверджено поважну причину з переліку частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України щоб звільнитися в термін, який становить менше двох тижнів до бажаної дати звільнення.

При звільненні за власним бажанням, працівник має можливість відкликати заяву конклюдентними діями. Тобто, заява вважається відкликаною, якщо працівник не залишив місця роботи після двотижневого періоду, відповідно до ст. 38 КЗпП та Постанови ВС від 25.03.2020 (КЦС) у справі № 295/14595/17: Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи та не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору .

З пояснень позивачки вбачається, що вона продовжувала виходити на роботу 17,20,21,22 травня, перебувала на лікарняному в цей період, а саме з 10.06.2019 р. по 20.06.2019 р. і подала листок непрацездатності відповідачу, вимагала оплати лікарняного, про що також заялено і у позовних вимогах.

Також, на звільнення за угодою сторін, не поширюється заборона щодо звільнення у період тимчасової непрацездатності, адже вона стосується звільнення з ініціативи роботодавця, відповідно до ст. 40 КЗпП. До того ж, зникає обов`язок роботодовця погоджувати звільнення з органами профспілкової організації та працевлаштувати працівника. Таке положення закріплено у п.10 ч. 1 ст. 38 ЗУ Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності : Виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації: дає згоду або відмовляє у дачі згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві, в установі, організації профспілки, у випадках, передбачених законом та підтверджується Верховним судом на практиці, зокрема у Постанові ВС від 12.02.2020 (КАС) у справі №820/242/16 та Постанові ВС від 23.04.2018 (КЦС) у справі № 555/734/17

Всі ці дії позивачки свідчать про те, що вона продовжувала перебувати з відповідачем у трудових відносинах, а тому останній не вправі був звільнити її за власним бажанням за поданою раніше заявою від 07.06.2019 року після спливу двотижневого строку.

Крім того, у своїх позовних вимогах сама позивачка просила звільнити її з посади лікаря акушер-гінеколога та лікаря акушер-гінеколога дитячого ТОВ Клініка Джіованіле з дня ухвалення рішення суду з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП.

Таким чином, безпіставними та такими, що не підлягають до задоволення є позовні вимоги про визнання позивача звільненою з посади лікаря акушер-гінеколога та лікаря акушер-гінеколога дитячого ТОВ Клініка Джіованіле з дня ухвалення рішення суду з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП, зобов`язання внести відповідний запис про звільнення та видати трудову книжу, а також стягнення середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки .

Встановлено, що Наказом ТОВ Клініка Джіованіле від 12.08.2019 р. за №13 ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря акушер- гінеколога з 12 серпня 2019 року за прогул п.4 ст.40 КЗпП Уукраїни. Даний наказ винесений за відсутності позивача та не вручений останній. Про його наявність позивач дізналась під час розгляду справи у суді.

Згідно з вимогами пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну (ст. 142 КЗпП України).

У пункті 24 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Також частиною першою статті 147-1 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення ( ст.149 ч.1 КЗпП України ).

Роботодавець або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк у тому числі і у випадку здійснення працівником прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин ( п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України).

Судом встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення власник не зажадав від позивачки письмових поясненнь ( ст.149 ч.1 КЗпП України ), а тому Наказ ТОВ Клініка Джіованіле від 12.08.2019 р. за №13 про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря акушер- гінеколога з 12 серпня 2019 року за прогул п.4 ст.40 КЗпП України є незаконним.

Крім того, у даному наказі не вказано за який прогул та коли він мав місце.

З врахуванням наведеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу ТОВ Клініка Джіованіле від 12.08.2019 р. за №13 про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря акушер- гінеколога з 12 серпня 2019 року за прогул п.4 ст.40 КЗпП України є обгрунтованими, а тому підлягають до задоволення.

Разом з тим, позивач не заявляє позовних вимог про поновлення роботі, а тому, з врахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу, підстав для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, у зв`язку із скасуванням наказу про звільнення, не має.

Щодо позовних вимог про стягнення невиплачених сум відпускних в розмірі 2866,68 грн. за період з 02 травня 2019 року по 16 травня 2019 року, слід зазначити наступне.

Згідно з вимогами ст. 115 КЗпП України, заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що 10.04.2019 р. позивачка ОСОБА_1 звернулась до директора ТОВ із заявою про надання їй щорічної відпустки терміном на 14 днів з 02.05.2019 року по 16.05.2019 р за період роботи з 14.09.2017 р. по 13.09.2018 р.

Наказом за №7 від 10.04.2019 р. лікарю-гінекологу ОСОБА_1 надано щорічну відпустку на 14 календарних дні з 02.05.2019 року по 16.05.2019 р за період роботи з 14.09.2017 р. по 13.09.2018 р.

Судом не встановлено, а відповідачем в судовому засіданні не доведено факт виплати позивачу відпустких за весь період відпустки з 02 по 16 травняя 2019 року.

Суд критично оцінює акт про відмову від підпису за №1 від 26.04.2019 р., де ОСОБА_1 відмовилась поставити підпис про одержання грошових коштів відповідно до відомості про виплату готівки №14 від 26 квітня 2019 р. на суму 1423,97 грн., оскільки вказаний акт та відомість про виплату готівки, самі по собі, за відсутності інших доказів не підтверджує факт виплати позивачу спірних коштів. Більше того, в судовому засіданні позивач категорично заперечила виплату їй даних коштів.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути невиплачену суму відпускних за період з 02 по 16 травня 2019 року у розмірі 1888,46грн., за вирахування відповідних податків та зборів.

При визначенні суми відпускних, суд виходить із наступного розрахунку:

-Заробітна плата позивача за останній 12 місяців з травня 2018 року по квітнь 2019 року складає 47 751грн. (4200+4173+4200+4200+4006+3924+3924+3924+3800+3800+3800+3800=4771грн.), що підтверджується індивідувальними відомостями про застраховану особу УПФ;

-47751/354дн. (365 к.дн. за мінусом святкових та неробочих 11 дн.)=134,89грн;

-134,89*14 календарних днів відпустки= 1888,46 грн.

Позовні вимоги про стягнення невиплачених сум лікарняних в розмірі 3137,17 грн. за періоди з 05.03.2019 по 13.03.2019 р., 23.05.2019 року по 31.05.2019р., з 10.06.2019 року по 21.06.2019 року підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Згiдно з вимогами ч. 1 cт. 31 Закону Україн Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування підставою для призначення допомоги пo тимчасовій непрацездатності, пo вагітності та пологах є видaний y встановленому порядку лікарняний лист, a y pазі хвороби пpацівника-сумісника - копія лікарняного листа, зaсвідчена підписом керівника i печаткою зa основним місцем роботи.

Якщо тимчасова непрацездатність працівника тривала більше 5 календарних днів, то для отримання допомоги за рахунок ФСС з непрацездатності роботодавець-страхувальник повинен подати до виконавчої дирекції вiдділення Фонду заяву-розрахунок, форму якої затверджено Порядком № 26). Вона складається в двох примірниках, один з якиx разом з наданими застрахованими oсобами документами, нa підставі яких призначається мaтеріальне забезпечення, зберігається y cтрахувальника, а дpугий подається дo робочого oргану Фонду.

Згідно частини першої cт.34 Закону, робочі органи Фонду здiйснюють фінансування страхувальників пpотягом десяти робочих днів пiсля надходження заяви-розрахунку.

Належна сума лікарняних надходить від ФСС з непрацездатності на окремий поточний рахунок, відкритий роботодавцем у банку виключно для зарахування страхових коштів (згідно частини другої ст. 34 Закону про соцстрах).

Кошти з цього рахунку страхувальник може використати лише для надання матеріального зaбезпечення та соціальних пoслуг застрахованим особам. Але частина циx коштів має бyти утримана: йдеться про ПДФО та військовий збір, бо податковий агент несе відповідальність за їх своєчасну сплату.

Згідно з вимогами ст. 33 даного Закону, при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України, а саме Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, завтердженим постановою КМУ за №1266 від 26.09.2001р.

Згідно Листка непрацездатності серії АДХ № 212846 від 05 березня 2019 р., позивач перебувала на лікарняному і не працювала з 05.03.2019 р. по 13.03.2019 р. включно. Вказаний листок непрацездатності отриманий відповідачем, що підтверджується підписом ОСОБА_2 на зворотній стороні листка непрацездатності.

Згідно Листка непрацездатності серії АДР № 260280 від 23 травня 2019 р., позивач перебувала на лікарняному і не працювала з 23.05.2019 р. по 31.05.2019 р. Вказаний листок непрацездатності отриманий відповідачем, що підтверджується підписом ОСОБА_2 на зворотній стороні листка непрацездатності.

Встановлено, що по даний час вказані листки непрацездатності не оплачені позивачу у повному обсязі.

При визначенні суми лікарняних за періоди з 05.03.2019 по 13.03.2019 р., суд виходить із наступного розрахунку:

-Заробітна плата позивача за останній 12 місяців з березня 2018 року по лютий 2019 року складає 46 978грн. (3800+3800+3800+3800+3800+3800+3924+3924+3924+4006+4200+4200=46 978 грн.), що підтверджується індивідувальними відомостями про застраховану особу УПФ;

-46 978/365дн.=128,71грн;

-128,71*9 календарних днів непрацездатності*100%(коефіцієнт, що відповідає страховому стажу позивача понад 8 років)/100=1158,39грн.

При визначенні суми лікарняних за періоди з 23.05.2019 по 31.05.2019 р., суд виходить із наступного розрахунку:

-Заробітна плата позивача за останній 12 місяців з травня 2018 року по квітень 2019 року складає 47751грн. (3800+3800+3800+3800+3924+3924+3924+4006+4200+4200+4173+4200=46 978 грн.), що підтверджується індивідувальними відомостями про застраховану особу УПФ;

-47 751/365дн.=130,83грн;

-130,83 *9 календарних днів непрацездатності*100%(коефіцієнт, що відповіає страховому стажу позивача понад 8 років)/100=1177,47грн.

Окрім того, суд враховує, що згідно довідки про нараховані доходи, сплачені податки за №8 від 17 серпня 2020 року та довідки ПАТ КБ Приватбанк про рух коштів по рахунку позивача встановлено та не заперечується позивачем, що у серпні 2019року їй було зараховано на карту 526,79 грн. лікарняних.

З врахуванням наведено, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути невиплачені суми лікарняних за періоди з 05.03.2019 по 13.03.2019 р. та з 23.05.2019 по 31.05.2019р. у розмірі 1809,07 коп., за вирахуванням відповідних податків та зборів, виходячи із наступного розрахунку: 1158,39 грн. лікарняні за березень 2019 року+ 1177,47 грн. лікарняні за травень, за мінусом сплачених 526,79грн. у серпні 2020 року= 1809,07грн.

Відповідач будь -яких інших розрахунків допомоги у зв`яку із тимчасовою втратою працездатності суду не надав.

Згідно Листка непрацездатності серії АДР № 260329 від 10 червня 2019 р., ОСОБА_1 перебувала на лікарняному і не працювала з 10.06.2019 р. по 21.06.2019 р. Оригінал вказаного листа перебуває у позивача та не був наданий відповідачу, а тому вимоги позивача про стягнення суми лікарняних за даний період до задоволення не підлягають.

Згідно положень статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 8 ЦПК України , кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Також, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на її користь завданої моральної шкоди у розмірі 20 000грн. підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Положеннями ч.2 ст. 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Положеннями ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин,

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі № 6-23цс12 від 25.04.2012.

Судом встановлено, що звільнення позивача з роботи було проведено всупереч вимогам трудового законодавства,позивачу не виплачено належних їй сум, що призвело до моральних страждань останньої, втрати нормальних життєвих зв`язків, звичного способу життя і вимагало від неї додаткових зусиль для його організації та відновлення попереднього стану, у тому числі звернення до суду із позовом, відвідування судових засідань тощо.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги характер порушення її прав, тяжкість та істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення, невиплати коштів та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, виходячи із вимог розумності та справедливості, а тому вважає, що розмір моральної шкоди слід визначити у сумі 1000 грн.

Безпідставними є твердження відповідача про недоведеність моральної шкоди, оскільки сам факт незаконного звільнення позивача, невиплати належних грошових сум є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 2305,20 грн. щодо вимог про скасування наказу про звільнення, стягнення лікарняних та відшкодування моральної шкоди (по 768,40грн. за кожну вимогу*3) та в дохід державного бюджету судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. щодо вимог про стягнення невиплачених сум відпускних.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 81, 141, 263, 265, 272, 273, 354-356 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 36,28, 40, 79, 233, 235, 237-1 КЗпП України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Клініка Джіованіле про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за №13 від 12.08.2019 року, зобов`язання внести запис про звільнення, видати трудову книжку, стягнення невиплачених сум лікарняних, відпускних, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора ТОВ Клініка Джіованіле за №13 від 12 серпня 2019 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря акушер гінеколога з 12 серпня 2019 року за прогул.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Клініка Джіованіле в користь ОСОБА_1 1809 грн. 07 коп. невиплачених сум лікарняних, 1888,46 грн. відпускних за період з 02 по 16 травня 2019 року, за вирахуванням відповідних податків та зборів, а також 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Клініка Джіованіле в користь ОСОБА_1 2305 (дві тисячі триста п`ять) грн.20 коп. сплаченого судового збору та в дохід державного бюджету судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Клініка Джіованіле , вул. Львівська,1-А, к.6, секц.2, прим.7, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київської обл., код ЄДРПОУ - 41172272.

Повне судове рішення складено 28 серпня 2020 року.

Головуюча І.М. Черніцька