Рішення

від 08.09.2020 по справі 903/225/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 вересня 2020 року Справа № 903/225/20

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

від позивача: Мохнюк М.В. - довіреність від 10.02.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №473 від 19.12.2010

від відповідача: н/з

від третьої особи: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/225/20 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Городище» до Чаруківської сільської ради Луцького району, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Луцька районна державна адміністрація Волинської області про визнання недійсним рішення та визнання укладеною додаткову угоду,

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Городище» направило на адресу суду позов до Чаруківської сільської ради Луцького району про визнання недійсним рішення та визнання укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що рішення Чаруківської сільської ради №42/65 від 17.02.2020 «Про розгляд клопотання ТзОВ «Городище» прийняте до закінчення строку дії договору оренди землі, не містить посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди.

Ухвалою суду від 06.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Луцьку районну державну адміністрацію Волинської області (а.с.47).

Представник Чаруківської сільської ради 26.05.2020 подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.62-73), в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не виконував належним чином покладені на нього, як орендаря, обов`язки, у нього відсутнє переважне права перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк; вважає безпідставним твердження позивача про те, що відповідач порушив його переважне право, гарантоване ст.33 ЗУ Про оренду землі , а саме переважне право перед іншими особами для укладення договору оренди землі на новий строк; зазначає, що відповідачем виконано вимоги ч.6 ст.33 ЗУ Про оренду землі , тому відсутня необхідність в поновленні договору на той самий строк і тих самих умовах; доводить, що Чаруківська сільська рада прийняла рішення №42/65 від 17.2.2020 з дотриманням вимог ЗУ Про оренду землі та ЗУ Про порядок вирішення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

Представник позивача 02.06.2020 подав клопотання, яким долучив до матеріалів справи докази, які стосуються предмету позову, оскільки підтверджують факт використання позивачем земельних ділянок, що є предметом спору у справі (а.с.82-88).

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Городище» 07.07.2020 надіслало на адресу суду відповідь на відзив (а.с.98-140), в якій вважає відзив відповідача необгрунтованим та безпідставним.

Протокольною ухвалою від 21.07.2020 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з`явився, 08.09.2020 подала клопотання, в якому просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, оскільки бере участь в іншому судовому засіданні.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання, що підтверджується підписом у розписі від 21.07.2020 (а.с.168).

Статтею 194 ГПК України визначено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Окрім цього, численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1статті 6 Право на справедливий суд Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в розумний строк через затримки у провадженні, в основному з вини судів.

Проте, відповідачем не було доведено суду неможливості заміни представника, а також неможливості розгляду справи без участі відповідача. Також судом враховано, що відкладення розгляду справи може призвести до затягування строків розгляду спору та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та третьої особи, за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для відкладенні розгляду справи та відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладенні розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, 18.02.2010 між ТзОВ "Городище" (орендар) та Луцькою районною державною адміністрацією (орендодавець) укладений договір оренди землі (далі - Договір, а.с.10-11).

Об`єктом договору оренди стала земельна ділянка площею 20,2918 га (кадастровий номер: 0722886800:03:000:4069), що розташована на території Чаруківської сільської ради Луцького району Волинської області за межами населених пунктів.

Відповідно до п. 8 Договору, договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 41 Договору, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.?

18.02.2010 укладений договір оренди землі зареєстрований у Луцькому районному відділі Волинської регіональної філії ДП "Центр ДЗК".

Враховуючи те, що укладений договір оренди землі був зареєстрований 18.02.2010, то кінцевий строк вищезазначеного договору оренди, закінчується 18.02.2015.

Після спливу строку його дії, вказаний договір був поновлений строком на 5 років до 18.02.2020. Підтвердженням цьому є відповідний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

12.09.2017 ТзОВ Городище звернулося до Голови Луцької РДА Ярмольського І.П. з проханням надати дозвіл на розроблення технічної документації на невитребувані земельні частки (паї) площею 20,35 га, розташовані на території Чаруківської сільської ради за межами населених пунктів (а.с.69). Вищезазначене звернення Луцька районна державна адміністрація 20.10.2017 переадресувала на Чаруківську сільську раду (а.с.70).

05.04.2019 Чаруківська сільська рада Луцького району Волинської області отримала від Луцького управління Головного управління ДФС у Волинській області листа від 21.03.2019 за №9296/10/03-20-55-12 (а.с.67), згідно якого управління ДФС просило сільську раду посприяти у вирішенні питання щодо врегулювання права землекористування земельними ділянками, а саме: Луцьким управлінням ГУ ДФС у Волинській області було виявлено, що 15.06.2015 ТОВ Городище закінчилися договори оренди земельних ділянок (не витребувані паї), площею 30,7177 га, розташовані за адресою Луцький район, с. Чаруків.

22.04.2019 Чаруківська сільська рада звернулася до Голови Луцької РДА із запитом, згідно якого просила роз`яснити, на якій підставі за вказаною земельною ділянкою була зареєстрована форма власності державна (а.с.71).

05.08.2019 відповідачем по даній справі було надіслано для ТзОВ Городище лист (а.с.72), згідно якого сільська рада просила позивача звернутися до розробників (виконавців) технічної документації на земельну ділянку площею 20,2918 га з кадастровим номером 0722886800:03:000:4069 з метою виправити допущені технічні помилки, а саме: змінити форму власності земельної ділянки. Своє прохання ми мотивували тим, що дана технічна документація та відповідні обмінні файли були виготовлені саме на замовлення ТзОВ Городище , і відповідно саме замовник має право вносити будь-які зміни у подану ним документацію.

Як зазначає відповідач, жодної відповіді сільська рада від ТзОВ Городище так і не отримала, і на сьогодні в Державному реєстрі форма власності даної земельної ділянки зазначена, як державна .

ТзОВ Городище" 16.01.2020 звернулося до Луцької районної державної адміністрації Волинської області з клопотанням про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 20,2918 га (кадастровий номер: 0722886800:03:000:4069), що розташована на території Чаруківської сільської ради Луцького району Волинської області за межами населених пунктів, шляхом укладення додаткової угоди (а.с.31).

Луцька районна державна адміністрація розглянувши клопотання повідомила листом від 21.01.2020 ТзОВ "Городище" про те, що клопотання до райдержадміністрації про поновлення договору оренди землі від 18.02.2010, відповідно до ст. 7 Закону України "Про звернення громадян" надіслано за належністю голові Чаруківської сільської ради Пудлік Ж.Г., оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", який набрав чинності 01.01.2019, викладено ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" в новій редакції, зокрема, нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Таким чином, з прийняттям цього закону райдержадміністрація втратила повноваження на передачу в оренду нерозподілених земельних ділянок та невитребуваних часток (паїв), оскільки останні перейшли до органів місцевого самоврядування.

17.02.2020 Чаруківська сільська рада Луцького району Волинської області прийняла рішення №42/65 (а.с.33), яким вирішила не поновлювати та не укладати вищезазначений договір оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером 0722886800:03:000:4069 площею 20,29 га, яка була в оренді ТзОВ Городище згідно додаткової угоди №1 від 20.03.2018.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення порушує його переважне право на поновлення строку договору оренди земельної ділянки та право користування вказаною земельною ділянкою, що обумовило його звернення з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, надавши правову оцінку правовідносинам сторін, дослідивши правову норму, яка підлягає застосуванню у відносинах сторін, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову виходячи із наступного.

Згідно з частиною другою статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини, пов`язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок грунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території міст, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

При цьому відповідно до частин першої - другої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, якими визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Отже, зазначеними нормами матеріального права встановлено, що набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності та передача в оренду таких земельних ділянок здійснюються на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.11.2010р. у справі №11/198/08 (3-23гс10) та Верховного Суду від 15.01.2019р. у справі №908/27/18. Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення власника землі та реалізується в подальшому шляхом укладення договору оренди.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (стаття 144 Конституції України).

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до п.2 чинного роз`яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно преамбули Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Відповідно до п.п. 1 п. «б» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень сільської ради належать повноваження по здійсненню контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Пунктом 2-3 ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Отже, визначена ст. 59 названого Закону процедура прийняття оспорюваного рішення №42/65 від 17.02.2020 Про розгляд клопотання ТзОВ Городище Чаруківською сільською радою порушена не була.

Чаруківська сільська рада, прийняла рішення не поновлювати та не укладати договір оренди землі на земельну ділянку з кадастровим номером 0722886800:03:000:4069 площею 20,29 га, яка була в оренді ТзОВ Городище згідно додаткової угоди №1.

Як встановлено, оспорюване рішення №42/65 прийнято Чаруківською сільською радою в межах компетенції та у спосіб, що визначений Законом України «Про місцеве самоврядування» .

Позивач обґрунтовує заявлену вимогу про визнання укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, загальною площею 20,2918 га (кадастровий номер 0722886800:03:000:4069), що розташована на території Чаруківської сільської ради Луцького району Волинської області за межами населених пунктів, посилаючись на норми ст. 33 Закону України «Про оренду землі» .

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а згідно зі ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Спеціальним законом, що регулює питання оренди землі, є Закон України "Про оренду землі", яким встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється, зокрема, шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Пунктом 8 договору оренди землі, зареєстрованого 18.02.2010 за №041007600001 передбачено, що після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк.

Згідно п.5 додаткової угоди до договору (а.с.28), ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди землі від 18.0.22010 б/н (зареєстрований у Державному реєстрі земель від 18.02.2010 за №401007600001) та набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації.

Враховуючи викладене, договір оренди землі від 18.02.2010 закінчив строк дії 18.02.2020 у відповідності до умов договору та ЗУ Про оренду землі .

Пунктом 8 Договору передбачено, що договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України та статті 33 Закону України «Про оренду землі» .

Зокрема, у частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Закон України «Про оренду землі» фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Так, у частинах 1-5 статті 33 цього Закону, на який посилається позивач, як на правову підставу позову передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Виходячи з приписів статей 319, 626 ЦК України слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі» , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень на поновлення договору оренди землі.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-219цс14 порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту, матиме місце при укладенні договору оренди:

- із новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право;

- у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору, на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права;

- з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб.

Як вбачається з матеріалів справи у даному спорі перераховані вище можливі випадки порушення переважного права позивача на укладення договору оренди земельної ділянки відсутні.

Однак, докази щодо укладення договору оренди спірної земельної ділянки з новим орендарем в матеріалах справи та інші зазначені вище підстави відсутні.

А відтак, твердження позивача щодо переважного права на поновлення договору оренди землі в запропонованій ним редакції, відповідно до положень ст. 33 Закону України «Про оренду землі» в зв`язку із запереченням орендодавця, не враховується судом.

Крім того, позивачем не додано до матеріалів справи доказів про те, що ним у відповідності до вимог ЗУ «Про оренду землі» подано відповідачу проект додаткової угоди про продовження дії договору оренди.

При вирішенні даного спору судом враховано правову позицію Верховного Суду викладену в постановах № 54789/16-ц від 23.05.2018, № 233/844/18 від 22.05.2019.

Разом з тим, статтею 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що відповідні ради здійснюють права суб`єкта комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад.

В свою чергу, правом власності, згідно ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України - є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків - зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Закон не встановлює форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди та має бути надіслана/вручена у межах строку встановленого законом.

Отже, Закон визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу. При цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Суд вважає, що істотне значення у даному випадку має факт надсилання (вручення) такого повідомлення в межах місячного строку після закінчення терміну дії договору, а також зміст самого повідомлення, оскільки воно обов`язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як відповідно форма вираження волевиявлення орендодавця.

В свою чергу, чинне законодавство не містить заборони на повідомлення орендодавцем орендаря про закінчення договірних відносин після визначеного строку дії договору ще під час його дії.

Відтак, якщо на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Аналогічна правова позиція відображена в постановах Верховного Суду №906/742/18, №906/ 743/18, №906/746/18, №906/745/18 від 02.07.2019р., №906/739/18 від 08.07.2019р., №906/741/18 від 29.05.2019р., №906/740/18 від 13.08.2019р. та №906/744/18 від 16.07.2019р.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, на рішення від 17.02.2020 сільською радою прийнято до закінчення строку дії Договору оренди землі.

Таким чином, волевиявлення Позивача не продовжувати договір оренди мало місце як до закінчення строку Договору оренди (рішення сільської ради), так і після закінчення строку договору (лист від 27.02.2020 №122/1).

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що як на дату закінчення строку договору оренди, так і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припинився.

Таким чином, відсутні підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування, який в строк та у відповідності до вимог земельного законодавства, а також Закону України Про місцеве самоврядування в Україні розпорядився земельною ділянкою шляхом відмови у продовженні строку Договору оренди.

Суд засвідчує, що позивачем, з огляду на закінчення строку дії договору оренди землі від 18.02.2010 не було реалізовано право, передбачене статтею 33 ГПК України на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), в порядку визначеному положеннями ч. ч 1-5, 6 цієї статті, а саме не надано доказів направлення проекту додаткової угоди, доказів протилежного суду не надано.

Таким чином, оскільки, як встановлено судом, сторонами не було врегульовано питання поновлення договору ні в порядку ч. ч 1-5 ст.33 Закону України "Про оренду землі", ні за ч.6 цієї ж статті, при цьому, під час вирішення спору судом встановлено факт закінчення строку дії договору оренди землі саме 18.02.2020, то судом не вбачається за можливе визнати недійсним та скасувати оскаржуване позивачем рішення Чаруківської сільської ради з підстав, викладених ним у позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

Витрати по сплаті судового збору, згідно ст.129 ГПК України, при відмові в задоволенні позовних вимог покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

в задоволені позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Городище» до Чаруківської сільської ради Луцького району, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Луцька районна державна адміністрація Волинської області про визнання недійсним рішення та визнання укладеною додаткову угоду - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.09.2020.

Суддя І. О. Гарбар