Постанова

від 09.09.2020 по справі 640/11569/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11569/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Суркової Д.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Щасливцевської сільської ради Генічеського района Херсонської області до Кабінета Міністрів України, Херсонської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Стрілківська сільська рада, про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині, зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Щасливцевської сільської ради Генічеського района Херсонської області на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року про забезпечення позову, -

В С Т А Н О В И В :

27 травня 2020 року Щасливцевська сільська рада Генічеського района Херсонської області (далі - позивач, апелянт, Щасливцевська сільська рада) звернулась у суд з позовом до Кабінета Міністрів України (далі - відповідач 1, КМ України), Херсонської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 2, Херсонська ОДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Стрілківська сільська рада (далі - третя особа), про визнання протиправним та скасування розпорядження КМ України від 29 квітня 2020 року №474-р Про затвердження перспективного плану формування територій громад Херсонської області у частині та зобов`язання Херсонської ОДА та КМ України вчинити певні дії.

Разом із позовом Щасливцевська сільська рада подала заяву про забезпечення позову шляхом заборони КМ України приймати рішення про визначення адміністративного центру (центрів) територіальної громади (територіальних громад) на території Генічеського району Херсонської області та направляти таке рішення до Центральної виборчої комісії для прийняття рішення про призначення перших місцевих виборів на території Генічеського району Херсонської області відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад від 16 квітня 2020 року №562-IX, а Центральній виборчій комісії приймати рішення та вчиняти дії щодо проведення місцевих виборів на території Генічеського району Херсонської області.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин у справі, просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наводить ті самі доводи, що і у заяві про забезпечення позову.

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвала суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що 29 квітня 2020 року КМ України прийняв розпорядження №474-р Про затвердження перспективного плану формування територій громад Херсонської області , яким, зокрема, затверджено графічну частину (карту Херсонської області) та перелік спроможних територіальних громад Херсонської області перспективного плану формування територій громад Херсонської області, які передбачають створення спроможної Генічеської територіальної громади із адміністративним центром у м. Генічеськ, до якої включено території усіх територіальних громад Генічеського району Херсонської області.

Уважаючи таке розпорядження у відповідній частині протиправним, Щасливцевська сільська рада звернулась з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову Щасливцевська сільська рада зазначає, що у випадку реалізації положень Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад від 16 квітня 2020 року №562-ІХ, за рішеннями КМ України та Центральної виборчої комісії на підставі перспективного плану формування територій Херсонської області, який затверджено з грубими порушеннями Методики формування спроможних територіальних громад, затвердженої постановою КМ України від 08 квітня 2015 року №214, та всупереч інтересам місцевих територіальних громад, які мають пріоритетне значення, відбудуться перші місцеві вибори на території Генічеського району та буде створена Генічеська об`єднана територіальна громада із єдиним представницьким органом, тоді як інші органи місцевого самоврядування Генічеського району на базовому рівні будуть ліквідовані, у тому числі позивач та його виконавчі органи, а тому невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що судом не виявлено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з положеннями частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

У справі Беєлер проти Італії Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, лише якщо забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №260/1499/18, від 17 червня 2020 року №380/930/20.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Насамперед, колегія суддів звертає увагу, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині. Рішення суду за такими позовами не потребують виконання. Їх значення полягає у констатації факту неправомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування. Тому у справі за таким позовом не може бути ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Отже і заходів забезпечення позову вони не потребують.

Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, то суд звертає увагу, що небезпеку порушення своїх прав позивач убачає у вчиненні КМ України дій, передбачених Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад від 16 квітня 2020 року №562-ІХ.

Проте, заборона вчиняти такі дії фактично призведе до розгляду спору по суті, який полягає у визнанні протиправним та скасування розпорядження.

Щодо очевидності ознак протиправності цього рішення та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх якість: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про очевидність порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках, яким спірний випадок не є.

За результатами аналіза наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України, а також доводів заяви про забезпечення позову, колегія суддів приходить до висновку, що заходи забезпечення, які просить вжити позивач, не відповідають меті застосування правового інститута забезпечення позову.

Викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а отже, й про відсутність підстав для їх застосування.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а ухвала суду першої інстанції- законною.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 312, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Щасливцевської сільської ради Генічеського района Херсонської області залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька