Постанова

від 09.09.2020 по справі 198/929/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6958/20 Справа № 198/929/19 Суддя у 1-й інстанції - Маренич С. О. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Лан Юр`ївського району Дніпропетровської області про розірвання договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А:

15 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки, в обґрунтування заявлених вимог вказуючи на те, що є власником земельної ділянки площею 6,9805 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1225982500:01:002:0950, що розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.05.2017 року № 252 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 (а.с.2-5).

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Лан Юр`ївського району Дніпропетровської області про розірвання договору оренди земельної ділянки - відмовлено (а.с.148-156).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі (а.с.166-170).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НМО 050429, виданого 12.05.2017 року державним нотаріусом Юр`ївської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 252 , позивач по справі ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на майно у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,9805 га, розташованої на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, з кадастровим номером 1225982500:01:002:0950 (а.с.8), при цьому відомості про позивача як власника вказаної земельної ділянки внесені нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 35141523 від 12.05.2017 року (а.с.9).

З договору оренди земельної ділянки, що долучений до матеріалів справи (а.с.10) вбачається, що такий 02.09.2014 року був укладений між колишнім власником земельної ділянки ОСОБА_2 (орендодавець) та відповідачем по справі ТОВ «Лан» (орендар), при цьому відповідно до укладеного договору ОСОБА_2 передав відповідачу в оренду строком на 15 років належну йому земельну ділянку площею 6,9805 га, з кадастровим номером 1225982500:01:002:0950 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.11), вбачається, що право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_2 за його життя, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі вищевказаного договору оренди землі, за орендарем ТОВ «Лан» Юр`ївського району згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 16772722 від 27.10.2014 року.

Згідно п.32 Договору останній набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Згідно п.32 Договору останній набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

З пункту 7 договору оренди землі вбачається, що останній складається з двох абзаців наступного змісту:

- Договір укладено на 15 років.

Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово, або усно повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше, як за 100 днів про свій намір. Якщо після закінчення дії договору (15 років) у сторін не виникає одна до одної претензій протягом трьох місяців, договір продовжується автоматично .

З огляду на дане в судовому засіданні в суді першої інстанції встановлено, що сторони по справі по різному розуміють та тлумачать, кожен на свою користь, речення третє абзацу другого п.7 договору оренди землі, а відтак між останніми при укладенні договору не досягнуто згоди відносно положень абз. 2 п.7 Договору оренди землі.

Так, сторона позивача вважала, що на підставі п.7 договору оренди вправі розірвати договір в односторонньому порядку, виявивши для цього бажання чи наявну потребу, натомість сторона відповідача з даним не погоджувалась, зазначаючи, що п. 28 Договору оренди землі забороняє розірвання договору в односторонньому порядку без вагомої причини та рішення суду.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що стороною позивача не доведено можливості розірвання укладеного договору оренди землі кожні п`ять років в односторонньому порядку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 стю 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим до виконання (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 та 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз ст. 525, 651 ЦК України та статті 31 Закону України Про оренду землі свідчить про те, що чинним законодавством передбачається можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору.

Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи. Відтак, сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо). Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці.

Разом з тим, абз. 2 п.7 договору оренди на який посилається сторона позивача, як на можливість розірвання договору в односторонньому порядку, не містить чіткого визначення саме про можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання. Натомість, зі змісту вказаного пункту очевидно, що для розірвання договору все ж таки потрібна згода відповідача, яку останній має надати, що на думку суду виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку без будь-яких додаткових умов. Попри це, п. 28 договору оренди містить чітке зазначення, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається, при цьому в п. 27 договору визначено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін.

Відтак, з огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що укладеним між сторонами договором оренди землі чітко та недвозначно не визначено можливості розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку та механізму (процедури) реалізації такого розірвання, при цьому п. 28 договору однозначно визначає неможливість розірвання договору в односторонньому порядку.

Зважаючи, що жодних інших окремих підстав, як в сукупності так і окремо, необхідних та достатніх для розірвання договору оренди землі передбачених законом стороною позивача не наведено, при цьому єдиною підставою, якою користується позивач є спірне третє речення абзацу другого п.7 договору оренди, який, в свою чергу може бути трактовано по різному та до випадків, в тому числі, коли між сторонами вже поновлено договір оренди строк дії якого закінчується через 15 років, суд не вбачає правових підстав для розірвання договору.

Колегія суддів наголошує, що свобода договору не є абсолютною та безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства, враховуючи, що не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини у випадках коли така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Повне рішення суду складено 09 вересня 2020 року.

Судді: