Постанова

від 02.09.2020 по справі 363/1322/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

місто Київ

справа № 363/1322/16-ц

провадження № 61-2344св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Вишгородська міська рада, Приватне акціонерне товариство Дніпрожилбуд , Товариство з обмеженою відповідальністю Вишгородміськреконструкція-1 ,

треті особи, які заявили самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи, які не заявили самостійні вимоги щодо предмета спору, - Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Київській області, Товариство з обмеженою відповідальністю Євробуд 77 , Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У квітні 2016 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_16 звернулися до суду із позовом, у подальшому уточненим, у якому просили:

- визнати недійсними договір оренди від 20 січня 2006 року, укладений між Вишгородською міською радою та Закритим акціонерним товариством Дніпрожилбуд (далі - ЗАТ Дніпрожилбуд ), за реєстровим № 223, та договір суборенди від 28 грудня 2012 року, укладений між Приватним акціонерним товариством Дніпрожилбуд (далі - ПрАТ Дніпрожилбуд ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вишгородміськреконструкція-1

(далі - ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 ), за реєстровим № 3097;

- зобов`язати ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 привести земельну ділянку, яка розташована у АДРЕСА_1 , у початковий стан, в якому вона була отримана

ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 після набрання чинності договором суборенди земельної ділянки від 28 грудня 2012 року;

- визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою, загальною площею 0, 2011 га, що розташована у АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_16 право користування земельною ділянкою, загальною площею 0, 1111 га, що розташована у АДРЕСА_1 .

У жовтні 2016 року треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися із позовом, в якому просили:

- визнати недійсними договір оренди від 20 січня 2006 року, укладений між Вишгородською міською радою Київської області та ЗАТ Дніпрожилбуд , за реєстровим № 223, та договір суборенди від 28 грудня 2012 року, укладений між ПрАТ Дніпрожилбуд та ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 , за реєстровим № 3097;

- зобов`язати ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 привести земельну ділянку, яка розташована у АДРЕСА_1 , у початковий стан, в якому вона була отримана

ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 після набрання чинності договором суборенди земельної ділянки від 28 грудня 2012 року;

- визнати за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право користування земельною ділянкою, загальною площею 0, 0724 га, що розташована у АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_5 право користування земельною ділянкою, загальною площею 0, 0848 га, що розташована у АДРЕСА_1 .

Позивачі обґрунтовували позов аналогічними доводами про те, що у межах земельної ділянки, яка передана в оренду відповідачам, розташовані житлові будинки позивачів із відповідними земельними ділянками, необхідними для обслуговування житлових будинків та господарських споруд. На початку березня 2016 року, після того як розпочалося будівництво на спірній земельній ділянці багатоповерхового житлового будинку, позивачам стало відомо про те, що 20 січня 2006 року між Вишгородською міською радою та ЗАТ Дніпрожилбуд укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2, 4 га, під розміщення масиву житлових будинків у АДРЕСА_1 , строком на 7 років. Рішенням Вишгородської міської ради від 27 грудня 2012 року № 19/13 договір оренди земельної ділянки від 20 січня 2006 року продовжено до 20 січня 2020 року для будівництва багатоповерхової житлової будови з наданням ПрАТ Дніпрожилбуд дозволу на передачу земельної ділянки у суборенду ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 .

28 грудня 2012 року між ПрАТ Дніпрожилбуд та ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 укладено договір суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 3221810100:01:257:0003, площею 2, 4 га, у АДРЕСА_1 на строк до 20 січня 2020 року. Відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт від 11 березня 2016 року Державної архітектурно-будівельної інспекції України на спірній земельній ділянці здійснюється будівництво багатоквартирних житлових будинків, право власності на які зареєстровано за ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 як на об`єкт незавершеного будівництва згідно з витягом від 12 квітня 2017 року № 84894067. Спірна земельна ділянка, яку надано в оренду відповідачам, фактично перебуває у користуванні позивачів, на ній розташовані їхні житлові будинки АДРЕСА_5 , господарські споруди, багаторічні насадження, земельні ділянки огороджені.

Стислий виклад заперечень відповідача

ПрАТ Дніпрожилбуд та ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 26 квітня 2018 року прийнято відмову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від позовів, провадження закрито.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 серпня 2018 року позовну заяву задоволено частково.

Визнано недійсними договір оренди земельної ділянки, загальною площею 2, 4 га, кадастровий номер 3221810100:01:257:0003, що розташована у АДРЕСА_1 , укладений між Вишгородською міською радою та ЗАТ Дніпрожилбуд , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л. А., 20 січня 2006 року та зареєстрований у реєстрі № 223, та договір суборенди цієї ж земельної ділянки, укладений між ПрАТ Дніпрожилбуд та ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л. А., 28 грудня 2012 року та зареєстрований у реєстрі № 3097. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що договорами оренди та суборенди для здійснення будівництва багатоквартирного житлового будинку передано у користування земельну ділянку із кадастровим номером 3221810100:01:257:0003, площею 2, 4 га, на якій фактично знаходяться приватні житлові будинки позивачів та які мають у користуванні земельні ділянки необхідні для обслуговування житлових будинків і ведення домогосподарства. Крім того, примусове припинення права користування земельними ділянками, вилучення земельних ділянок могло відбутися у судовому порядку, передбаченому частиною четвертою статті 29, частиною шостою статті 31 ЗК України 1990 року, статтею 143, частиною десятою статті 149 ЗК України 2001 року. Однак під час укладання спірних договорів оренди й суборенди зазначені вимоги Закону не дотримані. З огляду на наведене суд визнав спірні договори укладеними із порушенням вимог законодавства, що є підставою для задоволення позову у цій частині та визнання договорів оренди недійсними.

Надаючи оцінку заяві про застосування позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що позивачі дізналися й могли дізнатися про порушення своїх прав лише на початку березня 2016 року. У зв`язку із цим позивачі 09 березня 2016 року зверталися з колективною заявою до Вишгородського відділу поліції й за результатами проведеної перевірки та інших звернень до компетентних державних органів у березні 2016 року дізналися про наявність оспорюваних ними договорів оренди та суборенди спірної земельної ділянки й порушення своїх прав.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року задоволені заяви ОСОБА_16 та ОСОБА_5 про відмову від позовів.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 , ТОВ Євробуд 77 , ОСОБА_6 , ТОВ Дніпрожилбуд задоволено частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 серпня 2018 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів оренди скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що Вишгородська міська рада, приймаючи рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду, діяла в межах своїх повноважень; предметом договору оренди є землі комунальної власності; договір оренди містить усі істотні умови, передбачені законом; прийнятими рішеннями органу місцевого самоврядування захищені права власників будинків, які підлягають знесенню; крім іншого, також гарантовано забезпечення житлом власників та членів сімей власників, які проживають у будинках, котрі підлягають знесенню. Зазначене дає підстави вважати, що підстав для визнання договору оренди та договору суборенди недійсними немає.

У частині відмови у позові рішення суду першої інстанції не переглядалося.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 серпня 2018 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що відповідно до спірних договорів оренди та суборенди у користування відповідачів перейшли земельні ділянки, що розташовані під житловим будинком, який належить позивачу, а тому вважає що суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що права позивача не порушено.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві ОСОБА_6 просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його касаційної скарги та залишити без змін оскаржувану постанову.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 25 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками (по ј частині кожний) житлового будинку з надвірними спорудами у АДРЕСА_3 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 26 лютого 1998 року ( ОСОБА_1 ) та від 17 травня 2000 року ( ОСОБА_2 ).

Згідно з витягами з погосподарської книги за 1966-1968 роки та довідок виконкому Вишгородської міської ради від 23 травня 2016 року № 362 та від 27 жовтня 2016 року № 533 у користуванні під зазначеним домоволодінням знаходиться земельна ділянка площею 0, 1500 га.

Під час розгляду справи судом першої інстанції згідно з поданою стороною позивача землевпорядною документацією встановлено, що під будинками позивачів знаходяться земельні ділянки, на яких розташовані господарські споруди.

Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 07 липня 2004 року № 384 погоджено проектну документацію про розташування житлового мікрорайону (групи житлових будинків) на АДРЕСА_4 з наданням на умовах оренди земельної ділянки площею 2, 0 га.

На підставі цього рішення 20 січня 2006 року між Вишгородською міською радою та ЗАТ Дніпрожилбуд укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2, 4 га, під розміщення масиву житлових будинків у АДРЕСА_4 , строком на 7 років.

Рішенням Вишгородської міської ради від 27 грудня 2012 року № 19/13 договір оренди земельної ділянки від 20 січня 2006 року продовжено до 20 січня 2020 року для будівництва багатоповерхової житлової будови з наданням ПрАТ Дніпрожилбуд дозволу на передачу земельної ділянки у суборенду ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 .

28 грудня 2012 року між ПрАТ Дніпрожилбуд та ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 укладено договір суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 3221810100:01:257:0003, площею 2, 4 га, у АДРЕСА_4 на строк до 20 січня 2020 року.

Відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт від 11 березня 2016 року Державної архітектурно-будівельної інспекції України на цій земельній ділянці здійснюється будівництво багатоквартирних житлових будинків, право власності на які зареєстровано за ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 як на об`єкт незавершеного будівництва.

Встановлено, що згадана земельна ділянка, яку надано в оренду відповідачам, фактично перебуває у користуванні позивачів, на ній розташований їхній житловий будинок АДРЕСА_3 , господарські споруди, багаторічні насадження, земельна ділянка огороджена.

Право, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Щодо прав позивачів на зайняту належним їм домоволодінням земельну ділянку

Як встановлено судами заявник набув у власність частину житлового будинку з господарськими спорудами відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 лютого 1998 року.

Зазначений будинок належить іншому позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 травня 2000 року.

При цьому, як встановлено судами, відповідно до погосподарської книги за

1966-1968 роки та довідок виконкому Вишгородської міської ради від 23 травня 2016 року № 362 та від 27 жовтня 2016 року № 533 у користуванні під спірним домоволодінням знаходиться земельна ділянка площею 0, 1500 га.

За правилом статті 20 ЗК України 1970 року відповідно до основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Відповідно до пункту 5 Постанови Верховної Ради Української РСР

Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-XII громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

За змістом статті 30 ЗК України, який був чинним до 01 січня 2002 року, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Аналогічна норма міститься й у чинному ЗК України, відповідно до частин першої, четвертої статті 120 якого при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Зазначені норми права закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Застосовуючи положення статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України необхідно виходити з того, що у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності (тут - користування) на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками (користувачами) земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), підстави відступити від зазначених висновків судом не встановлено.

Як встановлено судами, відповідно до погосподарської книги за

1966-1968 роки та довідок виконкому Вишгородської міської ради від 23 травня 2016 оку № 362 та від 27 жовтня 2016 року № 533 у користуванні під спірним домоволодінням знаходиться земельна ділянка площею 0, 1500 га, отже, позивачам належить право користування наведеною земельною ділянкою у визначеному розмірі та на тих самих умовах (т. 1, а. с. 168, 169).

Водночас судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як викладено, зазначене право користування, належне позивачам, зберігається незалежно від наявності або відсутності у них правовстановлюючих документів на спірну (належну їм) земельну ділянку, оскільки зміна законодавства, за загальним правилом, не може впливати на існування того права, що правомірно та у встановленому попереднім законодавством порядку виникло у правопопередників позивачів.

Оцінка інших аргументів, викладених у касаційній скарзі

Суд апеляційної інстанції мав врахувати, що згідно із проєктом землеустрою щодо надання спірної земельної ділянки в оренду (т. 2, а.с. 180) відповідачам було відомо про необхідність у майбутньому здійснити вилучення земельної ділянки, належної позивачам на праві користування. Це свідчить про їхню обізнаність щодо наявності прав інших осіб на неї, що покладало на них певні зобов`язання та обов`язок дотримання прав землекористувачів під час вилучення земельної ділянки, що не було здійснено.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено факту примусового припинення права заявника на спірне нерухоме майно та його вилучення у порядку, встановленому статтею 149 ЗК України.

За правилом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 8 Закону України Про оренду землі у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що у межах земельної ділянки, яка передана в оренду відповідачам, розташований житловий будинок позивача із відповідною прилеглою до нього земельною ділянкою, необхідною для розташування й обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Оцінка дотримання строків звернення до суду з цим позовом

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано, що, як встановлено судом першої інстанції, позивачі дізналися й могли дізнатися про порушення своїх прав лише на початку березня 2016 року.

Позивачі не були учасниками землевпорядного процесу, з ними не погоджувався проєкт відведення спірної земельної ділянки. Не знаючи достеменно про межі переданої відповідачам земельної ділянки, позивачі не мали можливості дізнатися про порушення їхніх прав у результаті укладення оспорюваних договорів.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачі 09 березня 2016 року зверталися з колективною заявою до Вишгородського відділу поліції й за результатами проведеної перевірки та інших звернень до компетентних державних органів у березні 2016 року дізналися про наявність оспорюваних ними договорів оренди та суборенди спірної земельної ділянки й порушення своїх прав.

Визначаючи розподіл тягаря доведення факту пропуску позовної давності, Верховний Суд виходить з того, що такі обставини підлягають доведенню саме тією стороною, яка заявила про застосування правил про давність до спірних правовідносин. Відповідачами, за відсутності об`єктивних та доведених обставин, які б свідчили про те, що позивачам було відомо про укладення оспорюваних договорів раніше, належало відповідними доказами довести протилежне, чого здійснено у цьому спорі не було.

Відповідно, строки звернення до суду з цим позовом позивачами не пропущено.

Узагальнені висновки за результатами касаційного перегляду оскаржуваних рішень

За наведених обставин та з підстав, передбачених викладеними нормами права, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та захисту прав позивачів в обраний ними спосіб.

Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що самий лише факт перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності Ради є достатнім для визнання за органом місцевого самоврядування права на розпорядження нею без врахування прав та інтересів інших осіб, яким належать житлові будинки та інші споруди, розташовані в межах ділянки, що виділялася відповідачам під забудову, та без вилучення таких земельних ділянок, які раніше надавалися громадянам і перебувають у їх правомірному користуванні.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано, що позивачі вправі вимагати захисту суб`єктивного права, що належить їм у зв`язку із отриманням у власність житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , та набуттям права користування на ділянку, на якій цей будинок розташований. Верховний Суд виходить з того, що позивачі вправі звернутися до суду за захистом належного їм права та не наділені повноваженнями вимагати надання захисту іншим особам, яких не можуть представляти.

З урахуванням наведеного, застосувавши принцип справедливості, та з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, Верховий Суд вважає за необхідне рішення суду першої інстанції змінити, визнавши недійсними оспорювані договори оренди та суборенди лише у частині передачі у користування орендаря та суборендаря тієї частини земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності позивачам, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

У такому висновку Суд керується тим, що в оренду з метою забудови не могла передаватися та частина земельної ділянки, права на яку мають позивачі, права яких правомірно й у встановленому законом порядку не припинено. Ця ділянка з дотриманням законодавчо встановлених гарантій прав землекористувачів не вилучалася з користування позивачів.

Суд констатує, що гарантії дотримання прав землекористувачів у спірних правовідносинах є порушеними, що безумовно є підставою для визнання частково недійсними оспорюваних договорів.

Враховуючи, що судами не встановлено зайняття відповідачами усієї тієї земельної ділянки, права на яку мають позивачі, Верховний Суд визнає правомірним, достатнім та ефективним способом захисту їх права визнання недійсними оспорюваних ними договорів у відповідній частині - у частині передачі у користування орендаря та суборендаря, Приватного акціонерного товариства Дніпрожилбуд і Товариства з обмеженою відповідальністю Вишгородміськреконструкція-1 , земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене Верховний Суд визнає доводи касаційної скарги ОСОБА_1 частково обґрунтованими.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За правилом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції змінити.

Щодо розподілу судових витрат

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з підпунктом в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, враховуючи, що касаційну скаргу задоволено частково, з Вишгородської міської ради, ПрАТ Дніпрожилбуд , ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню у рівних частках судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 3 073, 06 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року скасувати.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 серпня 2018 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів оренди та суборенди змінити, виклавши його резолютивну частину у такій редакції:

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, загальною площею 2, 4 га, кадастровий номер 3221810100:01:257:0003, що розташована у АДРЕСА_1 , укладений між Вишгородською міською радою та Закритим акціонерним товариством Дніпрожилбуд , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л. А. 20 січня 2006 року та зареєстрований у реєстрі за № 223, та договір суборенди цієї ж земельної ділянки, укладений між Приватним акціонерним товариством Дніпрожилбуд та Товариством з обмеженою відповідальністю Вишгородміськреконструкція-1 , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л. А. 28 грудня 2012 року та зареєстрований у реєстрі за № 3097, у частині передачі у користування орендаря та суборендаря, Приватного акціонерного товариства Дніпрожилбуд і Товариства з обмеженою відповідальністю Вишгородміськреконструкція-1 , земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди та суборенди в іншій частині їх умов відмовити .

Стягнути у рівних частках з Вишгородської міської ради, Приватного акціонерного товариства Дніпрожилбуд , Товариства з обмеженою відповідальністю Вишгородміськреконструкція-1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 3 073, 06 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко