Постанова

від 07.09.2020 по справі 758/15206/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 758/15206/16-ц

провадження № 61-12194св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 року у складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням та відшкодування шкоди.

Позов обґрунтований тим, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2014 року за позивачем визнано право власності на 1/9 частини двокімнатної кв. АДРЕСА_1 . Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року позивача вселено до цієї квартири, але відповідачі зачинили двері всіх її кімнат, пославшись на те, що суд не визначив порядку користування квартирою та повідомили, що не будуть впускати позивача до кімнат, кухні, туалету, ванної кімнати та коридору.

Через порушення своїх прав власника у зв`язку з його недопуском у квартиру, він вимушений винаймати житло, на що витратив 54 000,00 грн.

Позивач просив суд усунути перешкоди в користуванні 1/9 частиною кв. АДРЕСА_1 шляхом вселення позивача до вказаної квартири та встановити порядок користування цією квартирою шляхом виділення позивачу в користування житлової кімнати площею 14 кв. м, а відповідачам - житлову кімнату площею 18 кв. м, встановити місцями загального користування - кухню, туалет, ванну кімнату, коридор, відшкодувати збитки в розмірі 54 000,00 грн, а саме по 27 000,00 грн з кожного відповідача.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, позов задоволено частково. Усунено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні 1/9 частиною кв. АДРЕСА_2 , вселено його до цієї квартири. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з підстав обґрунтованості позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні спільною власністю, вселення позивача, оскільки відповідачі не надали суду доказів, які б спростували факт здійснення перешкод позивачу у користуванні спірною квартирою.

Виходячи із загальної житлової площі вказаної квартири, розміру кожної житлої кімнати, кількості осіб, що проживають у квартирі, розміру частки жилої площі, що припадає на одну особу, суди дійшли висновку про те, що запропонований позивачем порядок з виділенням йому одному у користування меншої кімнати, а відповідачам - більшої, є безпідставним та таким, що порушує право власності відповідачів, тому відсутні правові підстави для визначення порядку користування житловим приміщенням.

Відмовивши в частині відшкодування шкоди (збитків), пов`язаних з винайманням житла, суди виходили з того, що позивач має постійне зареєстроване місце проживання в іншому місті, а тому мав можливість там проживати, надані ним докази про оплату кімнати у свого представника ОСОБА_4 є недопустимими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року , просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог, постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У серпні 2019року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди не звернули увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження неможливості ОСОБА_1 потрапити до спірної квартири, у позивача є ключі від замку вхідних дверей квартири, який відповідачі не змінили.

Суди не встановили, яким чином та коли відповідачі чинили перешкоди позивачу у користуванні спірною квартирою.

Суди не взяли до уваги висновок Верховного Суду від 12 вересня 2018 року, викладений у справі № 654/761/15-ц, провадження № 61-3693св18.

Суди застосували неналежний спосіб захисту права власності позивача, оскільки вселення позивача до спірної квартири не забезпечить можливість його проживання із дотриманням санітарно-гігієнічних та морально-етичних норм, тому належним способом захисту є надання позивачу грошової компенсації за належну йому частку в квартирі.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд переглядає судові рішення лише в частині задоволених позовних вимог.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що кв. АДРЕСА_1 належить сторонам у справі на праві власності та складається з 2-х ізольованих кімнат, житлова площа - 28,9 кв. м (1 кімната - 16,2 кв. м, 2 - 12,7 кв. м), загальна площа - 51,9 кв. м).

У цій квартирі зареєстровані та проживають: відповідач ОСОБА_5 з 19 жовтня 1983 року, відповідач ОСОБА_6 з 06 червня 1989 року.

Позивач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

На підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 березня 2014 року (справа № 2607/15135/12) ОСОБА_1 є власником 1/9 частини кв. АДРЕСА_1 . Відповідачі є співвласниками іншої частини квартири.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року, яке залишене без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2016 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в частині його вселення до спірної квартири задоволено частково.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві від 13 червня 2016 року відкрито виконавче провадженні ВП № 51397144 з примусового виконання виконавчого листа № 758/8603/15-ц від 29 квітня 2016 року, виданого на підставі вищевказаного судового рішення про вселення ОСОБА_1 до спірної квартири.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського Районного управління юстиції у м. Києві від 11 липня 2016 року виконавче провадження закінчено у зв`язку з повним виконанням рішення суду у добровільному порядку шляхом вселення ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Верховний Суд виходить з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Верховний Суд виходить з того, що дії власника майна не повинні суперечити закону і порушувати прав інших осіб та інтереси суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За змістом вказаної норми матеріального права кожен із співвласників має таке суб`єктивне право, яке пов`язане зі спільним майном: право користування частиною спільного майна або право на одержання матеріальної (майнової) компенсації.

Верховний Суд зазначає, що вимагати від інших співвласників квартири матеріальної компенсації у разі неможливості надання у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає частці співвласника у праві спільної часткової власності, має право співвласник. Право на одержання співвласником матеріальної компенсації є субсидіарним, тобто його здійснення можливе лише у випадку неможливості надання співвласником відповідної частини спільного майна в натурі.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

Отже, є необґрунтованими доводи касаційної скарги, що належним способом захисту є надання позивачу грошової компенсації за належну йому частку в квартирі, оскільки суди розглянули спір в межах позовних вимог, відповідно до вимог матеріального закону.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження неможливості ОСОБА_1 потрапити в спірну квартиру з вини відповідачів, оскільки у касаційній скарзі ОСОБА_9 не заперечує щодо наявності постійних конфліктів між сторонами, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, зокрема, листом Подільського районного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вселення ОСОБА_1 у квартиру, в якій він є співвласником, є засобом захисту його прав, свобод та інтересів, лише наявність того факту, що у позивачу належить менший розмір частки в квартирі у порівнянні з часткою відповідачів, не свідчить про порушення прав інших співвласників, тому доводи касаційної скарги у цій частині не заслуговують на увагу.

Суди обґрунтовано не взяли до уваги висновок Верховного Суду від 12 вересня 2018 року, викладений у справі № 654/761/15-ц, провадження № 61-3693св18, оскільки у цій справі інші підстави позову і суди встановили інші обставини справи.

Суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення .

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко