Рішення

від 08.09.2020 по справі 922/1429/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

(додаткове)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2020 р.Справа № 922/1429/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база" (64300, Харківська обл., м. Ізюм, вул. М. Федоренко, 11/1) 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюм Агро Інвест" (64319, Харківська обл., с. Капитолівка, вул. Федоренко Маршала, 92) про за участю представників: спонукання до укладення договору позивача - не з`явився, відповідача - не з`явився, третьої особи - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Харківської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю Ізюмська міжрайонна база (позивача) до Товариства з обмеженою відповідальністю Ізюм Агро Інвест (відповідача), в якому позивач просить суд визнати укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю Ізюмська міжрайонна база та Товариством з обмеженою відповідальністю Ізюм Агро Інвест Договір про користування залізничною під`їзною колією (її частиною), в редакції та на умовах Товариства з обмеженою відповідальністю Ізюмська міжрайонна база .

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.08.2020 у справі № 922/1429/20 у позові відмовлено.

17.08.2020 представником відповідача подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом в рамках надання правничої допомоги (вх. № 18937) з додатковими документами, тобто, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У вказаному детальному опису робіт (наданих послуг) представник відповідача просить покласти на відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26152,50 грн.

02.09.2020 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява про проведення додаткового судового засідання без участі представника відповідача (вх. № 20106), в якій зазначає про те, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу у цій справі складає 27000,00 грн., таким чином розмір витрат на правову допомогу у цій справі у позивача та відповідача є приблизно однаковим.

03.09.2020 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката (вх. № 20296), в якому позивач зазначає про неспівмірність понесених витрат на правничу допомогу та не погоджується із заявленими до відшкодування: 2550,00 грн. за підготовку та направлення адвокатських запитів до АТ "Українська залізниця", до КП "Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації" та до Державного земельного кадастру; 2125,00 грн. за підготовку заяви про залучення до участі у справі 3-ої особи, клопотання про відкладення розгляду справи. пояснення; та 9790,00 грн. за відрядження та компенсація витрат, зокрема щодо послуг зв`язку та Інтернету, канцелярські витрат, тощо. З урахуванням цього, просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з урахуванням викладених заперечень та зазначених сум.

07.09.2020 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли пояснення щодо складу та розміру судових витрат відповідача (вх. № 20498), де зазначає про те, що за своїм змістом витрати на відрядження та поштові витрати відносяться до витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду і тому ці витрати не можуть бути зменшені судом за клопотанням іншої сторони в порядку ст. 126 ГПК України.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

З урахуванням наведеного, приймаючи рішення, господарський суд Харківської області прийшов до висновку, що судове засідання по розгляду заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу має бути призначено на 08.09.2020 о 10:30, про що було своєчасно та належним чином повідомлено учасників справи.

Позивач, відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача в судове засідання 08.09.2020 не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся своєчасно та належним чином.

Розглянувши заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 26152,50 грн., суд виходить з наступного.

09.06.2020 від представника відповідача надійшла заява щодо орієнтовного розрахунку судових витрат, які відповідач поніс і які може понести у зв`язку з розглядом справи (вх. 3 12859), згідно якого розмір витрат на послуги адвоката склав 27000,00 грн. (т.с. 1 а.с. 128-129).

У відповіді на відзив (вх. № 14139 від 22.06.20) відповідач також просить вирішити питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 129 ГПК України (т.с. 1 а.с. 173-175).

У запереченнях до відповіді на відзив на позовну заяву (вх. № 16483) відповідач також просить вирішити питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 129 ГПК України (т.с. 2 а.с. 103).

Як зазначено в ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (ч. 2 ст. 244 ГПК України).

17.08.2020 представником відповідача подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом в рамках надання правничої допомоги (вх. № 18937) з додатковими документами, тобто, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У вказаному детальному опису робіт (наданих послуг) представник відповідача просить покласти на відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26152,50 грн.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями частини 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до статті 26 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Судом встановлено, що 26.05.2020 року між позивачем (замовник) та Калішніковим Артемом Борисовичем , який здійснює адвокатську діяльність (виконавець) було укладено договір про надання правової допомоги №б/н (т.с. 2 а.с. 59-60), відповідно до умов п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати замовнику правову допомогу під час розгляду справи № 922/1429/20 зокрема в Господарському суді Харківської області.

Крім того, 17.06.2020 між відповідачем (замовник) та Калашніковим А.Б., який здійснює адвокатську діяльність (виконавець) було укладено Договір про погодження розміру гонорару (винагороди) за договором про надання правової допомоги від 26.05.2020 (т.с. 1 а.с. 61), відповідно до умов якого замовник та виконавець погодили, що вартість 1 години роботи становить 850,00 грн., участь в одному судовому засіданні становить 1700,00 грн., вартість передбаченого п. 1 цього договору гонорару (винагороди) замовник компенсує виконавцю його додаткові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги: вартість послуг зв`язку та Інтернету, канцелярських та витратних матеріалів, послуг банку, податки та збори, тощо у розмірі 10% від загальної суми професійної правничої допомоги за договором.

Позивачем долучено до матеріалів справи Акт приймання-передачі наданих послуг від 13.08.2020 згідно Договору про надання правової допомоги від 26.05.2020, в якому зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу становлять 28490,00 грн. (т.с. 2 а.с. 62).

Інтереси позивача в судових засіданнях також представляв адвокат А.Б. Калашніков.

При цьому, суд зазначає, що в силу приписів частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 7 статті 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Тобто, застосування відповідних положень частини 7 статті 129 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи.

Разом з тим, надані відповідачем договір, акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис робіт (наданих послуг), не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до положень статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Надалі об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила цей висновок у постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та у постанові від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, зазначивши, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України). У постанові від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважила, що викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 правова позиція має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтувати наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Отже, відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 ГПК України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Дослідивши наданий відповідачем детальний опис робіт (наданих послуг) у справі, виконаних адвокатом А.Б. Калашніковим, судом встановлено наступне.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Згідно із детальним описом робіт (наданих послуг) відповідачу були надані такі послуги на загальну суму 26152,50 грн., а саме:

- ознайомлення з матеріалами справи (2 год.) вартістю 1700,00 грн.;

- підготовка правової позиції та її обговорення із замовником (1 год.) вартістю 850,00 грн.;

- підготовка та направлення адвокатських запитів (1 запит - 1 година): до АТ "Українська залізниця", до КП "Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації" вартістю 1700,00 грн.;

- подання запиту та отримання витягу з Державного земельного кадастру (1 год) вартістю 850,00 грн.;

- підготовка процесуальних документів: відзив на позовну заяву (2,5 год); доповнення до відзиву на позовну заяву (1 год.), заява про залучення до участі у справі третьої особи (1 год.), клопотання про відкладення розгляду справи (0,5 год.), заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (1,5 год.), пояснення додаткові (1 год.) - вартістю 6375,00 грн.;

- участь у судових засіданнях (3) вартістю 5100,00 грн.;

- відрядження з Києва до Харкова (2400грн. за 1 відрядження), всього вартістю 7200,00 грн.;

- компенсація витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (вартість послуг зв`язку та Інтернету, канцелярських та витратних матеріалів, послуг банку, податки та збори, тощо) - 10 % від загальної суми професійної правничої допомоги вартістю 2377,50 грн.

Разом з тим, на переконання суду, надання адвокатом вищевказаних послуг щодо підготовки та направлення адвокатських запитів до АТ "Українська залізниця", до КП "Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації" вартістю 1700,00 грн. та подання запиту та отримання витягу з Державного земельного кадастру вартістю 850,00 грн. в контексті даної справи не можна вважати такими, що є неминучими та необхідними, та здійснена на власний розсуд відповідача.

Також, надання адвокатом вищевказаних послуг щодо підготовки про заяви про залучення до участі у справі третьої особи та клопотання про відкладення розгляду справи також не можна вважати такими, що є неминучими та необхідними, при цьому, слід врахувати й те, що за наслідками їх розгляду у їх задоволенні судом було відмовлено.

Щодо витрат за відрядження у розмірі 7200,00 грн., суд зазначає, що матеріали справи містять докази понесення витрат на відрядження (копії посадочних документів) лише на суму 4268,26 грн.

При цьому, суд вдруге зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

З урахуванням наведеного, витрати на відрядження представником відповідача доведено та підтверджено на суму 4268,26 грн.

Щодо компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (вартість послуг зв`язку та Інтернету, канцелярських та витратних матеріалів, послуг банку, податки та збори, тощо) - 10 % від загальної суми професійної правничої допомоги вартістю 2377,50 грн. суд зазначає, що витрати на послуги Інтернету, канцелярських та витратних матеріалів, послуг банку, податки та збори, тощо) взагалі не можна вважати такими, що є неминучими та необхідними у контексті даної справи, більш того, такі витрати навіть не підтверджені з боку відповідача, оскільки не надано жодного доказу на підтвердження понесення відповідачем таких витрат, у встановлені згідно п. 4.3. договору про надання правової допомоги від 26.05.20 строки. Поштові витрати знаходять своє документальне підтвердження на суму 396,20 грн., що убачається із наданих представником відповідача копії накладних АТ "Укрпошта" та фіскальних чеків.

Таким чином, суд вважає, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу доведений та документально підтверджений на суму 12750,00 грн. та інші витрати, пов`язані із розглядом справи, а саме витрати на відрядження на суму 4268,26 грн. та поштові витрати на суму 396,20 грн.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Керуючись статтями 126, 221, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюмська міжрайонна база" (64300, Харківська обл., м. Ізюм, вул. М. Федоренко, 11/1, код ЄДРПОУ 01768594) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізюм Агро Інвест" (64319, Харківська обл., с. Капитолівка, вул. Федоренко Маршала, 92, код ЄДРПОУ 41302225) - 12750,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу; 4268,26 грн. витрат на відрядження та 396,20 грн. поштових витрат.

Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.09.2020 р.

Суддя Є.М. Жиляєв