Постанова

від 09.09.2020 по справі 911/2656/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/2656/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 (колегія суддів у складі: головуючий Тищенко А.І., Михальська Ю.Б., Скрипка І.М.)

за позовом Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області

до 1. Української міської ради Обухівського району Київської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційна будівельна компанія "Укржитлоінвест"

про визнання незаконним і скасування рішення та договору оренди земельної ділянки

за участю:

відповідача-2: 1) Рубан С.В. (директор), 2) Степанов О.О. (адвокат)

прокурор: Шекшеєва В.С. (посвідчення) ,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі-прокурор) звернувся у суд з позовом в інтересах держави, що діє як позивач до Української міської ради Обухівського району Київської області (далі-відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційна будівельна компанія "Укржитлоінвест" (далі-відповідач-2), згідно якого просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 62 сесії 6-го скликання від 13.11.2014 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду відповідачу-2 для будівництва багатофункціонального житлового комплексу в м. Українка по вул. Соснова та про надання земельної ділянки в оренду" (далі - Рішення);

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, який укладений між відповідачами № 3210 від 25.11.2014 та скасувати його державну реєстрацію.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішення прийнято відповідачем-1 з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки правових підстав для його прийняття не існувало, у зв`язку з чим Рішення та договір оренди, є такими, що суперечать вимогам законодавства.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Суди розглядали справу неодноразово.

2.2. Рішенням Господарського суду Київської області від 03.11.2017 (суддя Бацуца В.М.), позов задоволено повністю.

2.3. Свій висновок суд першої інстанції мотивував тим, що Рішення прийнято відповідачем-1 незаконно, оскільки у встановленому законом порядку відповідні земельні торги для надання відповідачу-2 спірної земельної ділянки в оренду не проводились, у зв`язку з чим оспорюваний договір, який укладений на підставі Рішення, є недійсним.

2.4. Оскарженою постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2019, вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

2.5. Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні правовідносини виникли 28.11.2012, тобто з моменту укладення договору про внесення змін в договір оренди від 26.02.2010, яке мало наслідком вилучення частини земельної ділянки для суспільних потреб, та до яких слід застосовувати ст.32 1 Закону України "Про оренду землі". При цьому суд послався на те, що Рішення та оспорюваний договір відповідають вимогам законодавства, а позов прокурора є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги перший заступник прокурора Київської області посилався на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що механізму надання в оренду земельної ділянки взамін тієї, що підлягає використанню для суспільних потреб, Закон України "Про оренду землі" чи інший нормативно-правовий акт не містять. При цьому скаржник посилається на те, що право на компенсацію втрат, пов`язаних з вилученням майна для потреб суспільної необхідності, виникає у суб`єкта з моменту прийняттям органом місцевого самоврядування рішення про викуп такого та має бути реалізовано до моменту його вилучення. Апеляційним судом проігноровано позиції Верховного Суду та Вищого господарського суду України, які викладені у постановах від 06.11.2018 від 30.05.2017 відповідно у даній справі, згідно яких незаконне використання земельної ділянки порушує правовий порядок розпорядження землею, тим самим надає підстави для звернення із цим позовом саме прокурора.

3.3. Відповідачі-2 у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог викладених у касаційній скарзі, у зв`язку з чим просить залишити оскаржувану постанову суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що 11.02.2010 відповідачем-1 на 53-ій сесії 5-го скликання прийнято рішення, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу-2 в оренду для будівництва набережної, багатофункціонального житлового комплексу з нежитловими приміщеннями соціального призначення та дитячим садком в м. Українка, в районі вулиці Будівельників, в межах Української міської ради Обухівського району Київської області та надано відповідачу-2 в оренду строком на 15-ть років, земельну ділянку, площею 4,1185 га.

4.2. 26.02.2010 між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого відповідач-2 та на підставі відповідного акта прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться в місті Українка, в районі вулиці Будівельників, в межах Української міської ради Обухівського району Київської області, загальною площею 4,1185 га, кадастровий номер 3223151000:01:029:0007 (далі-земельна ділянка), строком на 15-ть років. Даний договір був зареєстрований у встановленому законом порядку.

4.3. 08.12.2011 відповідачем-1 прийнято рішення "Про розгляд рішення виконкому Української міської ради № 371 від 24.11.2011", яким, серед іншого, вирішено: збудувати дитячий дошкільний навчальний заклад на 280 місць на частині земельної ділянки орієнтовною площею 1,15 га в районі вулиці Будівельників, що надана в оренду відповідачу-2; отримати згоду від відповідача-2 щодо припинення права оренди частини земельної ділянки орієнтовною площею 1,15 га із орендованої ним земельної ділянки; надати відповідачу-2 замість вилученої частини земельної ділянки в районі вул. Будівельників, земельну ділянку в межах м. Українка згідно з порядком, встановленим ст. 134 Земельного кодексу України.

4.4. Відповідач-2 листом від 22.12.2011 № 1104 надав згоду на вилучення частини земельної ділянки, орієнтовною площею 1,15 га, шляхом поділу земельної ділянки.

4.5. Рішенням відповідача-1 від 29.12.2011 "Про розгляд клопотання відповідача-2 щодо вилучення частини земельної ділянки орієнтованою площею 1,15 га із орендованої земельної ділянки площею 4, 1185 га" було надано дозвіл відповідачу-2 на розроблення відповідної документації із землеустрою щодо встановлення права користування земельною ділянкою на умовах оренди, орієнтовною площею 2,9685 га із земельної ділянки.

4.6. 14.06.2012 відповідачем-1 прийнято рішення, яким, зокрема, внесені зміни до рішення відповідача-1 від 11.02.2010, затверджено технічну документацію із землеустрою, внесені зміни до договору оренди земельної ділянки від 26.02.2010.

4.7. Рішенням відповідача-1 від 11.10.2012 внесено зміни до рішення від 14.06.2012, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки та припинено право користування відповідачу-2 земельною ділянкою 1,15 га, віднесено її до категорії земель житлової та громадської забудови та переведено її в землі запасу відповідача-1.

4.8. 28.11.2012 між відповідачами укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.02.2010, яким внесені зміни до пунктів 1.1, 2.1 та 6.1 та, зокрема, передбачено передачу відповідачу-2 у користування для будівництва набережної, багатофункціонального житлового комплексу з нежитловими приміщеннями соціального призначення в районі вулиці Будівельників в м. Українка двох земельних ділянок площею 2,8489 га, кадастровий номер 3223151000:01:029:0010 та 0,1196 га, кадастровий номер 3223151000:01:029:0011. Даний договір був зареєстрований у встановленому законом порядку.

4.9. Рішенням відповідача-1 від 25.12.2012 надано дозвіл відповідачу-2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, строком на 15-ть років, орієнтовною площею 1,15 га (землі житлової та громадської забудови) в районі вул. Соснової в м. Українка для багатофункціонального житлового комплексу, замість вилученої для суспільних потреб земельної ділянки площею 1,15 га в районі вул. Будівельників.

4.10. Проект землеустрою щодо відведення в оренду відповідачу-2 земельної ділянки, площею 1,0846 га, що розташована в м. Українка в районі вул. Соснової на території Української міської ради Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням - для будівництва багатофункціонального житлового комплексу, був погоджений відповідними державними установами.

4.11. 13.11.2014 відповідачем прийнято Рішення, на підставі якого, 25.11.2014 між відповідачами укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого відповідач-2 прийняв в оренду земельну ділянку, площею 1,0846 га для будівництва багатофункціонального житлового комплексу, кадастровий номер 3223151000:01:026:0027, яка розташована у Київській області, Обухівський район, м.Українка, в районі вул.Соснової. Даний договір був зареєстрований у встановленому законом порядку.

4.12. Відповідно до частин 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.13. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

4.14. Згідно частини першої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

4.15. Відповідно до частини першої статті 14 наведеного Закону, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

4.16. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

4.17. Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

4.18. Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

4.19. Пунктом 34 частини першої статті 26 "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

4.20. Згідно з частиною десятою статті 59 наведеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

4.21. Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

4.22. Згідно частини першої статті 116 Земельного кодексу України, у редакції чинній на момент прийняття Рішення, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

4.23. Частиною першою статті 122 наведеного Кодексу передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

4.24. Статтею 124 вказаного Кодексу встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч.2).

4.25. Відповідно до статті 134 зазначеного Кодексу земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1). Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб (ч.2).

4.26. Згідно статті 135 Земельного кодексу України, земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів (ч.1). Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу (ч.2).

4.27. При цьому положеннями частини другої статті 134 вказаного Кодексу визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала.

Отже відповідно до вказаної норми продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) не підлягають права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що ініціатива припинення орендних правовідносин з користування земельною ділянкою (її частиною) належить органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які прийняли рішення про їх вилучення, викуп або примусове відчуження для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Разом з тим, згідно статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства.

У даному спорі виникли цивільні правовідносини, у яких, як вбачається із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, учасники таких правовідносин діяли добросовісно та розумно, відповідач-2 надав свою згоду на вилучення земельної ділянки для використання її для суспільних потреб і замість неї відповідач-1 передав йому у користування іншу земельну ділянку, така дія відповідає вказаним загальним засадам цивільного законодавства.

4.28. Відповідно до статті 12 частини 1 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, а у частині п`ятій передбачено, що особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

При цьому межі здійснення цивільних прав чітко передбачені у статті 13 ЦК України.

Через категорії межі здійснення суб`єктивних цивільних прав та обмеження здійснення суб`єктивних цивільних прав у законі встановлюється така поведінка власника, яка не суперечить актам цивільного законодавства. Власник майна повинен враховувати межі та обмеження цивільних прав.

Межі здійснення цивільних прав фактично виражаються у формулі дозволено все, що прямо не заборонено законом , а обмеження (заборони), які мають найбільш загальний характер і які особа - власник повинна враховувати у своїй поведінці, конкретизуються у статті 13 ЦК України.

Із наведеного вище вбачається, що спірна поведінка прямо не заборонена законом.

4.29. Виходячи із викладеного, правових підстав для скасування оскарженої у касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції у вказаній частині, немає.

4.30. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписами статті 15 вказаного Кодексу унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2).

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права у справах, які законом віднесені до юрисдикції господарського суду.

4.31. Встановивши, що прокурор не довів у встановленому законом порядку те, що відповідні рішення відповідача-1 та договори, які передували прийняттю Рішення, не визнані недійсними у встановленому законом порядку, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що відповідачем-1 не було допущено порушень при прийнятті Рішення та укладенні оспорюваного договору.

4.32. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, є законним та обґрунтованим.

4.33. Заявник касаційної скарги цих висновків не спростував.

4.34. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції, а доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу про відсутність правових підстав для скасування постанови суду, знайшли своє підтвердження.

4.35. В силу частин 1, 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.36. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

4.37. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

4.38. Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

4.39. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.40. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

4.41. Суд касаційної інстанції погоджується із висновком апеляційного суду про відмову в позові, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що прокурором не доведено порушення прав та інтересів держави, що виключає підстави для задоволення позову.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 .0 3.2019 у справі Господарського суду Київської області №911/2656/16, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов