Постанова

від 10.09.2020 по справі 826/1418/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 826/1418/17

адміністративне провадження № К/9901/36511/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Українські Інфосистеми на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2017 (суддя - Аблова Є.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 (колегія суддів: Ганечко О.М., Коротких А.Ю., Літвіної Н.М.) у справі № 826/1418/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українські Інфосистеми до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю Українські Інфосистеми з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.11.2016 № 0023061404 і № 0023071404.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фактично висновки акта перевірки ґрунтуються на ймовірних порушеннях при створенні та під час провадження господарської діяльності контрагентом-постачальником (ТОВ Екодит , нова назва - ТОВ Готліб ЛТД ). Позивач зазначає, що господарські операції товариства підтверджені всіма необхідними та належним чином оформленими первинними документами, а ТОВ УкрІнфосистеми дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні податкового кредиту.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 у задоволені позову відмовлено, у зв`язку із тим, що позивачем не спростовано належними доказами висновки податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення вказаної господарської операції, а відтак наявні в матеріалах справи документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання послуг. При цьому судами попередніх інстанцій було враховано вирок Баришівського районного суду Київської області від 23.11.2016, згідно якого керівника контрагента позивача було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України, з призначенням їй покарання (набрало законної сили з 24.12.2016).

Не погоджуючись з даними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити, оскільки вважає, що укладена ним з ТОВ Екодит господарська угода носить реальний характер та не визнана в законодавчо обумовлений спосіб нечинною. Крім того, факт завершеності господарських правовідносин із контрагентом підтверджуються відповідними первинними та бухгалтерськими документи, що долучені до матеріалів справи. Посилання відповідача на вирок районного суду не доводить про фіктивність діяльності ТОВ Екодит , так як його керівника було визнано винним у вчиненні правопорушенні, яке передбачено статтею 205-1, а не ст. 205 КК України

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у жовтні 2016 року працівники ГУ ДФС у м. Києві відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 20.10.2016 № 6629 і направлень від 24.10.2016 провели документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Українські Інфосистеми з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ Готліб ЛТД (попередня назва ТОВ Екодит ), код ЄДРПОУ 36958313, за період з 01.07.2015 по 31.08.2015. За результатами перевірки складений акт від 04.11.2016 № 270/26-15-14-04-04/39210567 (далі по тексту - акт перевірки).

Згідно висновків акта перевірки, відповідач встановив порушення позивачем норм п.п. 198.1, 198.3 і 198.6 ст. 198, п. 200.1 і 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством завищено податковий кредит за звітний період липень 2015 року на суму податку на додану вартість у розмірі 174 361 грн. та завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за серпень 2015 року на 9 214 грн. Суть даних правопорушень, на думку працівників відповідача, полягає у неправомірному формуванні позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість (загальна сума 183 575,33 грн.) за результатами фінансово-господарських відносин з ТОВ Готліб ЛТД (попередня назва ТОВ Екодит ), реальність яких документально не підтверджено.

Такі висновки контролюючого органу мотивовані тим, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості здійснення ТОВ Екодит поставок на користь позивача. Так, згідно реєстру облікової картки суб`єкта фіктивного підприємництва за результатами опитування посадових осіб ТОВ Екодит встановлено їх непричетність до фінансово-господарської діяльності цього товариства. В ході аналізу даних поданої податкової звітності ТОВ Екодит не виявлено інформації про наявні у товариства складські приміщення та устаткування, автомобільний чи інший транспорт, трудові ресурси, що необхідні для здійснення господарської діяльності (зокрема, товариством податковий розрахунок за формою 1ДФ та декларація з податку на прибуток підприємств за 2015 рік до фіскального органу не подавалися). При цьому, документальні докази транспортування товарів від ТОВ Екодит до позивача, та в подальшому від позивача до його покупців до перевірки надані не були. За результатами проведеного аналізу даних АІС Податковий блок встановлено, що згідно номенклатури товарів у податкових накладних, зареєстрованих ТОВ Екодит в Єдиному реєстрі податкових накладних, останнє протягом 2015 року не придбавало товари (моторизований екран) та/або роботи/послуги (монтажно-будівельні роботи) аналогічні тим, що були реалізовані Товариством в липні-серпні 2015 року. Таким чином, встановити історію походження реалізованого позивачем товару і місце його зберігання, та реальність надання послуг/виконання робіт не вдалося. Крім того, в текстах ухвал Дніпровського районного суду м. Києва від 25.08.2015 та Богунського районного суду м. Житомира від 30.01.2015, винесених за результатами розгляду клопотань про надання тимчасового доступу до речей і документів у кримінальних провадженнях № 32014100050000075 та № 42015060000000009, зафіксовано, що в ході здійснення досудового розслідування у вказаних кримінальних провадженнях встановлений факт використання реквізитів ТОВ Екодит , як транзитного суб`єкта господарської діяльності, для формування схематичного незаконного податкового кредиту для реально діючих підприємств.

17.11.2016 ГУ ДФС у м. Києві на підставі зазначеного акта перевірки прийняло оспорювані у справі податкові повідомлення-рішення, а саме:

- за № 0023061404 (форми Р ), яким визначило позивачу до сплати суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 217951,25 грн., в тому числі 174 361 грн. за основним платежем, 43590,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- за № 0023071404 (форми В4 ), яким зменшило суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, по податковій декларації позивача з податку на додану вартість за серпень 2015 року на 9214 грн.

Незгода із прийнятим податковим повідомленням-рішенням стала підставою для звернення позивача до суду.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що впродовж липня-серпня 2015 року між позивачем (як замовником, покупцем), в особі директора Пятого А.В. , та ТОВ Екодит (як виконавцем/підрядником, постачальником), в особі директора ОСОБА_2 , укладено ряд договорів підряду та договір поставки, а саме: договір підряду № 185 від 01.07.2015; договір підряду № 186 від 01.07.2015; договір поставки № 08072015/35 від 08.07.2015; договір підряду № 201 від 22.07.2015; договір підряду № 220.

При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що суди попередніх інстанцій в сукупності встановлених обставин вірно зазначили, що надані позивачем первинні документи, що супроводжували вказані цивільно-правові угоди містять недостовірні відомості про їх здійснення та, як наслідок не підтверджують належним чином реальність виконання спірних господарських операцій, рух матеріальних активів між позивачем і названим контрагентом, використання результатів спірних господарських операцій у господарській діяльності позивача.

Вказані обставини були ретельно досліджені судами попередніх інстанцій, зауважень щодо яких з боку позивача у касаційній скарзі не зазначено. При цьому позивач в касаційні скарзі загалом вказує про наявність всіх необхідних документів первинного обліку не конкретизуючи їх.

Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та посилаючись на положення Податкового кодексу України, дійшли правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів/робіт/послуг від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

В тому числі з обов`язковим врахуванням того, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту або складу витрат, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою їх формування, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За таких обставин суди, надаючи оцінку обставинам справи та наявним у справі доказам, об`єктивно звернули увагу на недостатність наданих позивачем доказів для підтвердження фактів та результатів реального виконання здійснених ним з контрагентом господарських операцій, а також на оформлення первинних документів з порушенням вимог, встановлених статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , у зв`язку з чим зробили вмотивований висновок про не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних робіт та послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку - позивача.

Суди надали належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмета доказування, в їх сукупному зв`язку один з одним, з`ясували характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом, дослідили договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов`язані з його виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції.

Судами попередніх інстанцій правильно враховано вирок Баришівського районного суду Київської області від 23.11.2016, згідно якого керівника контрагента позивача було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України, з призначенням їй покарання. Також судами установлено, що за результатами розгляду матеріалів вказаного кримінального провадження та допиту свідків і обвинуваченого Баришівський районний суд Київської області встановив факт внесення ОСОБА_2 завідомо неправдивих відомостей до документів, які були подані для проведення державної реєстрації ТОВ Екодит , та подання таких документів державному реєстратору, яка не мала наміру здійснювати підприємницьку діяльність.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, Верховний Суд, погоджуючись із позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 05.03.2012 (справа №21-421а11), вважає за необхідне зауважити, що податкові накладні які стали підставою для формування платником податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Доводи позивача про те, що вказаним вироком не підтверджено, що його контрагент здійснює фіктивну діяльність, шляхом штучного формування ПДВ іншим суб`єктам господарювання не приймаються Судом касаційної інстанції до уваги, з огляду на наведені вище обставини, оцінка яким була надана судами попередніх інстанцій у повній мірі. До того ж такі мотиви висловлені судами попередніх інстанцій лише після повного аналізу господарських правовідносин позивача з ТОВ Екодит .

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Українські Інфосистеми залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник