Рішення

від 11.09.2020 по справі 443/917/15-а

ЖИДАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №443/917/15-а

Провадження №2-а/443/49/20

РІШЕННЯ

іменем України

11 вересня 2020 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області у складі головуючого-судді Сливки С.І., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в :

02.06.2015 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суд із адміністративним позовом у якому з урахуванням остаточної заяви про зміну позовних вимог від 28.12.2017 року (Т 3 а.с.1 -18) просить суд:

- визнати протиправними : дії Миколаївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області при індексації пенсії ОСОБА_1 з 10 березня 2008 року по 31 грудня 2014 року; бездіяльність Миколаївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області щодо непроведення індексації пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення з 1 січня 2015 року по 30 вересня 2017 року та нездійснення щорічних перерахунків пенсії ОСОБА_1 з 1 березня у 2014-2017 роках відповідно до абзацу першого частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , внаслідок яких управлінням Пенсійного фонду України порушено принципи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування щодо рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат і диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу і розміру заробітної плати (доходу) та допущена дискримінація ОСОБА_1 за ознакою року народження (призначення пенсії), а також зобов`язати Миколаївське об`єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області провести ОСОБА_1 індексацію пенсії відповідно до статей 3, 4 і 6 Закону України Про індексацію грошових доходів населення з 10 березня 2008 року по 30 вересня 2017 року та здійснити щорічні перерахунки пенсії з 1 березня у 2014-2017 роках відповідно до абзацу першого частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування із застосуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію, підвищеної на коефіцієнт, який відповідає не менш як 20 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, порівняно з попереднім роком, але не менше зростання рівня інфляції (індексу споживчих цін) за минулий рік;

- стягнути з Миколаївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області (код ЄДРПОУ 41249879) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними діями і бездіяльністю, у сумі 63 785,68 (шістдесят три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) грн. 68 коп.

Позовні вимоги мотивує тим, що з 10 березня 2008 року вона отримує пенсію за віком. До 8 липня 2014 року мешкала за адресою АДРЕСА_1 і перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська. У зв`язку з проведенням бойових дій в зоні антитерористичної операції у Луганську, Позивачка вимушена була виїхати до смт. Гніздичів Жидачівського району Львівської області. 5 серпня 2014 року стала на облік у Управлінні Пенсійного фонду України в Жидачівському районі Львівської області. Після набрання чинності Законом України № 1706-VII Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб (далі - Закон 1706) Позивачка отримала статус внутрішньо переміщеної особи. 23 березня 2015 року вона звернулась до відповідача із заявою, в якій просила надати їй довідки про розмір призначеної і фактично виплаченої пенсії за період з 10 березня 2008 року, а також про розмір нарахованої індексації (помісячно), а також відомості, внесені до персональної облікової картки з системі персоніфікованого обліку застрахованої особи. З листа Відповідача від 27.03.2015 р. № 17/С-4, який позивачка отримала 28.03.2015 р., а також з довідок про розмір призначеної і фактично виплаченої пенсії, доданих до цього листа, вона дізналась, що її права у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і сфері індексації грошових доходів населення порушуються Пенсійним фондом України.

Стверджує, що застосування територіальними органами ПФУ при індексації її пенсії з 10.03.2008 р. по 31.12.2014 р. нормативно-правового акта, який не відповідає положенням Закону № 1282-XII, є протиправними діями цього органу. З 01.01.2015 року по 30.09.2017 рік територіальний орган взагалі не проводив індексацію її пенсії, про що свідчить довідки відповідача. Відтак, внаслідок протиправних дій і бездіяльності при індексації пенсії їй завдана матеріальна шкода у вигляді недоотриманих сум пенсії. Крім того, стверджує, що відповідачем не здійснено щорічного перерахунку її пенсії з 1 березня у 2014-2017 роках. Суму коштів яку, на її думку, слід стягнути з відповідача та порядок її обчислення, позивачка наводить у розрахунку відшкодування шкоди протиправними діями і бездіяльністю Миколаївського об`єднаного управління ПФУ у Львівській області.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 05.06.2015 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 15.01.2018 року справу передано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 року справу передано на розгляд до Жидачівського районного суду Львівської області.

На підставі розпорядження керівника апарату Жидачівського районного суду Львівської області Особи В.М. №159 від 03 серпня 2020 року справу передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2020 року головуючим у справі визначено суддю ОСОБА_2 .

Ухвалою судді Жидачівського районного суду Львівської області Сливки С.І. від 06 серпня 2020 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження).

Крім того, ухвалою від 17 серпня 2020 року відповідачу відмовлено у задоволенні його клопотання про передачу справи за підсудністю.

На заперечення позовних вимог відповідачем подано 20.08.2020 року відзив на позовну заяву. Обґрунтовуючи у відзиві правомірність своїх дій відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що індексація грошових доходів населення проводиться у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету ПФУ та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Проведення індексації наростаючим підсумком та виплата фактично нарахованої суми проводиться виключно у межах бюджетних асигнувань на вказані цілі, встановлених КМУ. Розмір соціальних виплат залежить від соціально-економічних можливостей держави. Стверджує, що відповідач при проведенні індексації пенсії позивача діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України і виплата індексації обчислена і виплачується відповідно до матеріалів пенсійної справи та чинного пенсійного законодавства України.

Крім того, на думку відповідача, позивачем пропущено строк звернення до суду із вказаним позовом, оскільки ОСОБА_1 взято на облік в управління ПФУ в Жидачівському районі Львівської області 05 серпня 2014 року, а до суду із адміністративним позовом вона звернулася лише 02.06.2015 року, тобто з порушенням ст.99 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 з10 березня 2008 року отримує пенсію за віком.

До 8 липня 2014 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська, а з 05 серпня 2015 року в управлінні Пенсійного фонду України в Жидачівському районі Львівської області ОСОБА_1 .

На сьогодні, ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні ПФУ в Станично-Луганському районі Луганської області (Т.3 а.с.78).

Матеріалами справи встановлено, що з 01.01.2015 року по 30.09.2017 рік територіальний орган не проводив індексацію пенсії позивачки, що підтверджується довідками відповідача (Т. 1, а.с. 23, 186; Т. 2, а.с. 160).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (надалі - Порядок №1078).

Згідно ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Судом встановлено, що позивачу за період з 01.01.2015 року по 30.09.2017 рік не виплачувалась індексація грошового забезпечення.

Стосовно наявності у позивача права на проведення індексації його доходів, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. (ст.9 Закону)

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Проте, як вже зазначалося, позивачу за період з 01.03.2008 по 31.12.2014 рр. та з 01.01.2015 року по 30.09.2017 р. не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат ним не вчинялися.

Статтею 3 Закону №1282-XII передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

За змістом статті 4 Закону №1282-XII (в редакції, що діяла до 01.01.2016 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону . Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, який установлюється у розмірі 101 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 911-VІІІ від 24.12.2015 року внесено зміни до ч. 1ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення"№1282-XII та поріг індексації підвищено зі 101 % до 103 %.

Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" №1078 від 17.07.2003 року індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

При цьому, прожитковий мінімум для непрацездатних осіб змінювався і відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік"з 1 січня 2015 року становив 949 грн.; з 1 вересня 2015 року - 1074 грн. В 2016 році відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік"з 01.01.2016 року прожитковий мінімум для непрацездатних осіб становив 1074 грн., з 01.05.2016 року -1130 грн., з 01.12.2016 року -1247 грн.

Суд зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Наведене в сукупності свідчить про те, що доводи відповідача щодо відсутності коштів для виплати індексації судом не заслуговують на увагу, оскільки індексація пенсії (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 по справі № 825/874/17.

З цих же підстав судом не враховуються заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.

Індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

За таких підстав, бездіяльність відповідача, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за вищевказаний період є протиправною.

Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що не нарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 10.03.2008 року по 30.09.2017 рік є протиправною, а тому належить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (пенсії) за період з 10.03.2008 року по 30.09.2017 рік.

Щодо позовної вимоги з приводу не проведення відповідачем щорічного перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 1 березня у 2014-2017 роках, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

За визначенням, наведеним в статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

На момент призначення пенсії позивачці ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV, крім індексації пенсії, передбаченої ч. 1 цієї статті, передбачала підвищення розміру пенсій 1 березня поточного року у разі якщо величина середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за даними спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики за минулий рік зросла, то з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, який відповідає не менше ніж 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком.

Зі змісту абз. 1 ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV, вбачається що єдиною об`єктивною умовою для здійснення щорічного перерахунку пенсій з 1 березня є зростання величини середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за минулий рік.

З 01.07.2013 року до 01.01.2017 року абз. 1 ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV передбачав, що щороку починаючи з 1 березня поточного року у разі, якщо середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за минулий рік зросла, здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій із застосуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію, підвищеної на коефіцієнт, який відповідає не менш як 20 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, порівняно з попереднім роком, але не менше зростання рівня інфляції (індексу споживчих цін) за минулий рік.

Змінена з 01.07.2013 редакція абз. 1 ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV передбачає не підвищення пенсій, а їх перерахунок. Прицьому, ця норма встановлює математичну формулу для визначення розміру мінімального коефіцієнту, на який підвищується заробітна плата, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію. Тобто розмір цього коефіцієнту поставлений у залежність не тільки від показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, порівняно з попереднім роком, а також від зростання рівня інфляції (індексу споживчих цін) за минулий рік.

Абз. 2 ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV з дати набрання ним чинності і до 11.10.2017 року передбачав, що розмір та порядок такого підвищення пенсії визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відтак, у разі, якщо середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за минулий рік зросла, Уряд України має обов`язок своїм правовим актом щорічно визначати розмір коефіцієнту підвищення заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію, у розмірі не меншому ніж передбачено у абз. 1 ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV.

Законом від 27.03.2014 № 1166-VI були внесені зміни в Закон № 1058-IV, зокрема, з 01.04.2014 року дію ч. 2 ст. 42 було зупинено.

Оскільки ч. 3 ст. 22 Конституції України забороняє звужувати зміст і обсяг існуючих прав і свобод громадян, позивачка у 2014, 2015, 2016 і 2017 роках не втратила право на щорічний перерахунок пенсії за абз. 1 ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV у зв`язку з внесенням змін до нього. До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд України у листі від 14.07.2006 № 1-5/400 (Т. 2 а.с. 154, 155), в якому роз`яснив апеляційним судам питання застосування законодавства, зокрема, що у випадках, коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

Не зважаючи на те, що 1 березня 2014 року ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV була чинною, тобто її дія не була зупинена, Кабінет Міністрів України у 2014 році та у наступних роках (2015-2017) не визначив своїм нормативним актом розмір коефіцієнту, передбаченого абз. 1 ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV.

У окремій думці стосовно Рішення КСУ від 25.01.2012 № 3-рп/2012 суддя КСУ Шишкін В.І. зазначив, що принцип законності, про який йдеться у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України перебуває в органічній сув`язі з положенням частини першої статті 129 Конституції України і його не можна трактувати відірвано від цього припису. Саме тому законодавець у процесуальних кодексах, прийнятих на основі Конституції України, акцентував увагу безпосередньо (частина сьома статті 9 вказаного Кодексу, на застосуванні аналогії закону або аналогії права при вирішенні спірних питань, вказуючи тим самим на обмеженість судів у праві (можливості) застосовувати підзаконні нормативно-правові акти.

На підставі аналогії закону, право позивачки на щорічний перерахунок пенсії з 1 березня не залежить від неприйняття Кабінетом Міністрів України у 2014-2017 роках рішення про визначення коефіцієнту, який застосовується при такому перерахункові пенсій, оскільки розмір мінімального коефіцієнту визначено у ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV.

Таким чином, питання щодо визначення мінімального розміру коефіцієнту, який має використовуватись при перерахункові пенсій з 1 березня у 2014-2017 роках, врегульовано Законом № 1058-IV.

Оскільки показники середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у 2013, 2014, 2015, 2016 роках є загальновідомими, а також є загальновідомим рівень інфляції (індекс споживчих цін) у цих роках, не представляє складності визначити мінімальні коефіцієнти, які мають застосовуватись при проведенні перерахунків пенсії позивачки у 2014-2017 роках на підставі абз. 1 ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV.

Не визначення Кабінетом Міністрів України розміру коефіцієнту, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV, не звільняє Пенсійний фонду України та його управління від обов`язку з виконання вимог Закону № 1058-IV щодо здійснення щорічного перерахунку пенсії позивачки з 1 березня у 2014-2017 роках з застосуванням мінімального розміру коефіцієнту, визначеного Законом № 1058-IV.

Оскільки єдина об`єктивна умова для здійснення щорічного перерахунку пенсій у 2014-2017 роках дотримувалась, тобто середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, у 2013, 2014, 2015, 2016 роках порівняно з попередніми роками щорічно зростали (2012 рік - 2752,95 грн.; 2013 рік - 2979,46 грн.; 2014 рік - 3149,45 грн; 2015 рік - 3661,41 грн.; 2016 рік - 4482,35 грн.), у територіального управління ПФУ є обов`язок здійснити позивачці такі перерахунки з 1 березня 2014, 2015, 2016 і 2017 років.

У 2014 році величина 20 відсотків (1,01646) показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у 2013 році (2979,46 грн.) порівняно з 2012 роком (2752,95 грн.) перевищила рівень інфляції у 2013 році (1,0050). Тому при перерахунку пенсії позивачки у 2014 році мінімальний коефіцієнт підвищення заробітної плати, з якої попередньо перерахована пенсія позивачки, має дорівнювати 20 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески порівняно з 2013 роком.

У 2015, 2016 і 2017 роках рівень інфляції (індекс споживчих цін) зріс на величину, що перевищує 20 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у 2014, 2015 і 2016 роках, порівняно з попередніми роками. Тому при перерахунках пенсії позивачки у 2015, 2016 і 2017 роках мінімальний коефіцієнт підвищення заробітної плати, з якої попередньо перерахована пенсія позивачки, має дорівнювати зростанню рівня інфляції (індексу споживчих цін) за минулий рік, тобто має дорівнювати 1,249; 1,433; 1,124 відповідно.

Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-IV (в редакції чинній при призначенні пенсії позивачці) Зс - середня заробітна плата (дохід) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії. З цієї норми вбачається, що розмір середньої заробітної плати, яка застосовується при призначенні пенсії, залежить від року звернення за призначенням пенсії.

Право на призначення пенсії за віком виникло у позивачки з 10 березня 2008 року, тобто на наступний день після досягнення нею 55-річного віку. При призначенні пенсії була застосована середня заробітна плата в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2007 рік - 1 197,91 грн.

У абз. 7 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України (далі - КСУ) зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).

В мотивувальній частині Рішення № 10-рп/2008 КСУ висловив позицію щодо предмету закону про Держбюджет України, а саме, що Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

У п. 5 мотивувальної частини Рішення № 6-рп/2007 КСУ зазначив, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає низці статей Конституції України (див. т. 1, а.с. 231). Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Державний бюджет України не може розглядатися як базовий нормативно-право¬вий акт, що регулює суспільні відносини в соціальній сфері, оскільки таку функцію виконують соціальні закони.

Оскільки в Україні не введено правовий режим воєнного або надзвичайного стану, відповідно до ч. 3 ст. 22, ч. 1 ст. 64 Конституції України право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України (в тому числі Законом № 1058-IV та Законом № 1282-XII) є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Застосовуючи судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд має врахувати зміст п. 40 остаточного рішення від 10.05.2011 у справі Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив: Вимога законності, яка випливає з Конвенції ( 995_004 ), означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (див. рішення у справі Ентрік проти Франції (Hentrich v. France) від 22 вересня 1994 року, серія A, N 296-A, сс. 19-20, п. 42). Хоча проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з`ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції (див. рішення у справі Кушоґлу проти Болгарії (Kushoglu v. Bulgaria), N 48191/99, п. 50, від 10 травня 2007 року). Отже, хоча Суд має лише обмежену компетенцію з перевірки дотримання національного законодавства, він може сформулювати відповідні висновки за Конвенцією, якщо встановить, що при застосуванні закону в тій чи іншій справі національні суди припустилися явної помилки або застосували його так, щоб ухвалити свавільне рішення (див. рішення у справах Компанія Анхойзер Буш проти Португалії (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [GC], N 73049/01, п. 83, ECHR 2007-I .

Таким чином, право позивачки на отримання пенсії за віком на рівні пенсій застрахованих осіб, які перебувають у схожому з позивачкою становищі, є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Відповідно до ст. 18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Бездіяльністю територіального органу Пенсійного фонду України щодо нездійснення щорічного перерахунку пенсії на підставі абз. 1 ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-IV у 2014-2017 роках та непроведення індексації пенсії відповідно до Закону № 1282-XII з 10.03.2008 року по 30.09.2017 рік позивачці завдана шкода у вигляді недоотриманої пенсії.

Разом з тим, нарахування індексації пенсії та проведення щорічного перерахунку пенсії належить до безпосередніх повноважень пенсійного фонду, який є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій. І оскільки така індексація та перерахунок позивачу не проводилися, тому суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача їх суму.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, а похідні позовні вимоги (задоволення яких відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України залежить від задоволення основної вимоги) підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 10.03.2008 року по 30.09.2017 рік, а також перерахувати розмір пенсії згідно із ст.42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV за період з 01 березня у 2014-2017 роках із застосуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію, підвищеної на коефіцієнт, який відповідає не менш як 20 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, порівняно з попереднім роком, але не менше зростання рівня інфляції (індексу споживчих цін) за минулий рік (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Щодо строків звернення позивачки ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом, про застосування яких заявив відповідач, суд зазначає наступне.

Частинами першою та третьою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції із позовом) встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Положення частини другої статті 99 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб`єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права. Стосовно майнових прав позивача та обов`язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов`язку резервувати певну частину коштів за період більше 6 місяців, що, в першу чергу, виправдано та зумовлено специфікою формування та використання коштів державних та місцевих бюджетів, а також інших фондів, якими розпоряджається суб`єкт владних повноважень.

Предметом спору у даній справі є визнання протиправним припинення виплати індексації пенсії відповідачем з березня 2008 року та щорічного перерахунку пенсії з березня 2014 року.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції із позовом) та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в інших законах, зокрема, законах України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , Про індексацію грошових доходів населення . Такий висновок суд робить, виходячи з наступного.

У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).

Як встановлено судом у даній справі, ОСОБА_1 є пенсіонером, має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб .

Відповідно до статті 7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема, відновлення усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до статті 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Оскільки судами встановлено, підтверджено матеріалами справи та не оскаржується сторонами, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб`єкта владних повноважень, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія.

Із зазначеного вбачається, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції), має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування суд дійшов до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії (заява № 48787/99), в якій встановив обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв`язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 182,70 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області (юридична адреса: м.Львів, вул. Митрополита Андеря,10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання дій протиправними та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправними : дії Миколаївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області при індексації пенсії ОСОБА_1 з 10 березня 2008 року по 31 грудня 2014 року; бездіяльність Миколаївського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області щодо непроведення індексації пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення з 1 січня 2015 року по 30 вересня 2017 року та нездійснення щорічних перерахунків пенсії ОСОБА_1 з 1 березня у 2014-2017 роках відповідно до абзацу першого частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , внаслідок яких управлінням Пенсійного фонду України порушено принципи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування щодо рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат і диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу і розміру заробітної плати (доходу).

Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України у Львівській області (юридична адреса: м.Львів, вул. Митрополита Андеря,10, код ЄДРПОУ 13814885) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення (пенсії) за період з 10.03.2008 року по 30.09.2017 рік, а також перерахувати розмір пенсії згідно із ст.42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV за період з 01 березня у 2014-2017 роках із застосуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію, підвищеної на коефіцієнт, який відповідає не менш як 20 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, порівняно з попереднім роком, але не менше зростання рівня інфляції (індексу споживчих цін) за минулий рік (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

В іншій частині задоволення позову - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнуваньГоловного управління пенсійного фонду України у Львівській області (юридична адреса: м.Львів, вул. Митрополита Андеря,10, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 182,70 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Жидачівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11 вересня 2020 року.

Суддя С.І. Сливка