Постанова

від 09.09.2020 по справі 910/7407/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2020 р. Справа№ 910/7407/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства Дартс

на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2018

у справі № 910/7407/18 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Міністерства розвитку громад та територій України;

2. Фонду державного майна України;

3. Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до: 1. Приватного підприємства Дартс ;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Київкомунекологія ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

ОСОБА_1

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави (далі також - прокурор) в особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, правонаступником якого є Міністерство розвитку громад та територій України (далі - Мінрегіон, позивач-1), Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, позивач-2), Регіонального відділення ФДМУ по м. Києву (далі - РВ ФДМУ по м. Києву, позивач-3) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства Дартс (далі - ПП Дартс , відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Київкомунекологія (далі - ТОВ НВП Київкомунекологія , відповідач-2), в якому просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (групи нежитлових приміщень загальною площею 3 388,80 кв.м, що знаходяться за адресою: вул. Івана Гонти, 3А, літера В у Шевченківському районі м. Києва) №348/03 від 10.11.2003, укладений між Державним підприємством спеціалізованих ремонтно-будівельних та монтажно-налагоджувальних робіт Київкомунекологія (далі - ДП Київкомунекологія ) та ПП Дартс , зареєстрований на товарній біржі Українська універсальна біржа ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ПП Дартс на об`єкт нерухомого майна: група приміщень нежитлового будинку загальною площею 4 132, 6 кв.м за адресою: вул. Івана Гонти, 3А, літера В м. Київ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1193492480000, номер запису про право власності 19395917).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладений з порушенням вимог законодавства, а саме, суперечить частині шостій статті 5 Закону України Про приватизацію державного майна , Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , оскільки майно, яке не підлягає приватизації, було відчужено на користь суб`єкта господарювання приватного сектору економіки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 позов задоволено повністю, визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.11.2003 №348/03 та скасовано державну реєстрацію права власності ПП Дартс на об`єкт нерухомого майна: група приміщень нежитлового будинку загальною площею 4 132,6 кв.м за адресою: вул. Івана Гонти, 3А, літера В , м. Київ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що на момент укладення оспорюваного договору ДП Київкомунекологія було включено до додатку №1 Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , що свідчить про наявність прямої заборони на відчуження майна цього підприємства на користь фізичних та юридичних осіб; порушення встановлених Законом вимог щодо обмеження приватизації майна державного підприємства, відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР, є безумовною підставою для визнання спірного договору недійсним.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ПП Дартс звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт наголошував на тому, що прокурор не навів жодних підстав для здійснення ним судового захисту інтересів держави в особі Мінрегіону, ФДМУ, РВ ФДМУ по місту Києву та не вказав на наявність обставин, які перешкоджають здійсненню самостійного захисту прав та інтересів суб`єктами владних повноважень, яких він представляє; суд не розглянув та не застосував строк позовної давності до вимоги про визнання недійсним правочину, який вчинено у 2003 році, про необхідність застосування якого зазначено представником відповідача-1 усно у судовому засіданні; судом залишено поза увагою преюдиційні обставини, встановлені у рішенні суду у справі №910/4133/17, в якій вирішувався спір між тими ж сторонами щодо правомірності набуття права власності за оспорюваним договором; ФДМУ та Мінрегіон не є заінтересованими особами та не наділені повноваженнями на звернення з даним позовом до суду.

Заступник прокурора міста Києва, Мінрегіон та ФДМУ скористалися правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, прокурор вказував на правомірність свого звернення з даним позовом до суду в інтересах держави, яке полягає в тому, що незважаючи на законодавчо встановлену заборону на відчуження майна ДП Київкомунекологія , право приватної власності на державне нерухоме майно зареєстровано за юридичною особою на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу, який не відповідає вимогам закону та спрямований на незаконне заволодіння державним майном; економічні інтереси держави полягають в законному та ефективному використанні об`єктів, що є державною власністю; при укладенні оспорюваного договору сторонами не було дотримано порядок відчуження державного майна, оскільки спірне майно не може бути приватизоване; правовідносини, пов`язані з вибуттям нерухомого майна з державної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність дій відповідачів щодо відчуження цього майна такому суспільному інтересу не відповідають; внаслідок нездійснення Мінрегіоном та ФДМУ, а також неналежного здійснення РВ ФДМУ по м. Києву ефективного захисту інтересів держави право власності на державне нерухоме майно залишається зареєстрованим за ПП Дартс , що безумовно є підставою для вжиття заходів представницького характеру відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Також прокурор наголошував на безпідставності доводів апеляційної скарги про сплив строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом, оскільки посилаючись на заявлення представником відповідача усного клопотання про застосування строку позовної давності у судовому засіданні, апелянтом не зазначено дату такого засідання; строк позовної давності Прокуратурою м. Києва та позивачами при зверненні до суду не пропущено, а порушене право позивачів підлягає захисту, оскільки позивачам не було і не могло бути відомо про порушення їх права до березня 2017 року з огляду на те, що відомості про оспорюваний договір внесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно лише 10.03.2017 при реєстрації права власності ПП Дартс на нежитлові приміщення по вул. І. Гонти, 3А, літера В , а до цього часу спірний договір не реєструвався, у тому числі, відсутня дійсна реєстрація на товарній біржі та у БТІ м.Києва; ані Прокуратура м. Києва, ані Мінрегіон, ані ФДМУ, ані РВ ФДМУ по м. Києву не були сторонами оспорюваного договору, не були учасниками купівлі-продажу вищевказаного майна, а відчуження останнього відбулось поза волею власника, без повідомлення позивачів.

Крім того, на думку прокурора, з урахуванням зазначення у тексті оспорюваного договору директором ДП Київкомунекологія Шаповалова О.П., якого призначено на посаду директора лише 26.02.2007, наявні підстави вважати, що 10.11.2003 даний договір не укладався, а його текст складено пізніше з метою використання для незаконної реєстрації за приватним підприємством права власності на державне майно.

За твердженням прокурора, висновки, яких дійшов суд апеляційної інстанції у справі № 910/4133/17, зроблені з урахуванням відповідних підстав та предмета позову РВ ФДМУ по м. Києву, а отже, судове рішення у зазначеній справі не може бути доказом законності оспорюваного договору, оскільки питання відповідності останнього актам законодавства, на які посилається прокурор у своєму позові, судами під час розгляду справи №910/4133/17 не досліджувались, а вимога про визнання недійсним договору позивачем не заявлялась.

Прокурор, позивач-1 та позивач-2, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, також наголошували на тому, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог законодавства, а саме, суперечить частині 6 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна , Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , оскільки майно, яке не підлягає приватизації, за оспорюваним договором було відчужено на користь суб`єкта господарювання приватного сектору економіки; ДП Київкомунекологія не мало права розпоряджатись спірними приміщення шляхом укладення договору купівлі-продажу, а отже, спірний договір суперечить вимогам ст.ст. 89, 90, 225 ЦК УРСР, ст.ст. 4, 37 Закону України Про власність ; оспорюваний правочин суперечить ст.ст. 29, 62, 63 ЦК УРСР, ст.ст. 14, 16 Закону України Про підприємства в Україні та п. 3.2, ст.ст. 5-6 Статуту підприємства, оскільки його підписано від імені ДП Київкомунекологія особою, яка не була на момент підписання цього договору директором; оспорюваний договір не відповідає вимогам ст. 15 Закону України Про товарну біржу в редакції, що діяла на момент його укладення, оскільки Українською універсальною біржею оспорюваний договір не реєструвався.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 (головуючий суддя Буравльов С.І., судді: Калатай Н.Ф., Власов Ю.Л.) апеляційну скаргу ПП Дартс залишено без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2018 у справі №910/7407/18 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.11.2019 касаційну скаргу ПП Дартс задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у справі №910/7407/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив, що Законом України Про товарну біржу (у редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину) встановлено імперативну вимогу про те, що угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі; згідно з інформацією Української універсальної біржі від 06.06.2018, наданої на запит Київської місцевої прокуратури №10, спірний договір купівлі-продажу не реєструвався на товарній біржі Українська універсальна біржа ; суди не врахували, що Закон України Про товарну біржу є спеціальним законом щодо визначення правових умов створення діяльності товарних бірж на території України та правил укладення господарських договорів, в тому числі їх реєстрації; судами не враховано, що не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації, а встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину; суд апеляційної інстанції, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам та встановленим фактичним обставинам справи, виходячи з обраних позивачем предмету та підстав позову, а також способу захисту.

Верховний Суд вказав, що при новому розгляді справи суду варто врахувати вищенаведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи та всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 08.01.2020 апеляційну скаргу ПП Дартс на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2018 у справі № 910/7407/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 апеляційну скаргу ПП Дартс на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2018 у справі № 910/7407/18 прийнято до провадження вищевказаним складом суду, розгляд апеляційної скарги призначено на 26.02.2020.

20.01.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від першого заступника прокурора міста Києва надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 заяву першого заступника прокурора міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову із доданими до неї документами повернуто заявнику без розгляду.

28.01.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від першого заступника прокурора міста Києва повторно надійшла вказана заява про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2020 заяву заступника прокурора міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 910/7407/18 задоволено, до завершення апеляційного розгляду справи № 910/7407/18 накладено арешт на об`єкт нерухомого майна: групу приміщень нежитлового будинку загальною площею 4 132,6 кв. м по вул. Івана Гонти, 3А, Літера В (реєстраційний номер: 1193492480000); до завершення апеляційного розгляду справи №910/7407/18 заборонено суб`єктам державної реєстрації, які утворені та діють у відповідності до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень вчиняти реєстраційні дії, зокрема, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо об`єкту нерухомого майна: група приміщень нежитлового будинку загальною площею 4 132,6 кв.м по вул. Івана Гонти, 3А, Літера В (реєстраційний номер: 1193492480000).

Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшли: 25.02.2020 від прокуратури - клопотання про відкладення розгляду справи; 26.02.2020 від Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) - лист щодо виконання ухвали суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 розгляд апеляційної скарги ПП Дартс на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2018 у справі № 910/7407/18 відкладено на 01.04.2020.

Враховуючи рекомендаційний лист Ради суддів України від 16.03.2020 №9рс-186/20 щодо встановлення на період з 16.03.2020 до 24.04.2020 особливого режиму роботи судів України, ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 та від 01.04.2020 учасників судового процесу було повідомлено про те, що розгляд апеляційної скарги ПП Дартс 01.04.2020 та 22.04.2020 не відбудеться, а датою наступного судового засідання є 20.05.2020.

08.05.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Прокуратури м. Києва надійшли пояснення, в яких прокурор, з урахуванням висновків, викладених у постанові суду касаційної інстанції, вказував на наявність підстав для скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем-1 з огляду на те, що таке майно є державною власністю та відповідно до закону не підлягає приватизації, а отже, не може належати юридичній особі на праві приватної власності; наявність реєстрації права власності на спірне майно за ПП Дартс , яке не набуло у законному порядку це право, порушує право власності держави на це майно, яке підлягає відновленню шляхом скасування такої реєстрації; оспорюваний договір не міг бути належною правовою підставою для реєстрації права власності на спірне майно, оскільки його укладено з порушенням встановленого законом порядку та підписано особою, яка не була власником такого майна.

Крім того, прокурор у своїх поясненнях наголошував на тому, що навіть без визнання в судовому порядку недійсним договору купівлі-продажу від 10.11.2003, є підстави для скасування державної реєстрації права власності ПП Дартс на спірне нерухоме майно відповідно до ст. 26 Закону Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , оскільки таку реєстрацію проведено всупереч вимог ст.ст. 22, 27 цього Закону.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.06.2020.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1579/20 від 09.06.2020 у зв`язку перебуванням судді Чорногуза М.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/7407/18.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2020 апеляційну скаргу у справі №910/7407/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 апеляційну скаргу ПП Дартс на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2018 у справі № 910/7407/18, призначену на 17.06.2020, прийнято до провадження вищевказаним складом суду.

17.06.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшла заява про відвід головуючого судді від розгляду справи №910/7407/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 розгляд апеляційної скарги ПП Дартс на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2018 у справі № 910/7407/18 відкладено на 08.07.2020.

08.07.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи для надання представникові скаржника можливості ознайомитись з матеріалами справи, клопотання про витребування доказів та клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 у задоволенні заяви ПП Дартс про відвід головуючого судді Мальченко А.О. від розгляду справи за апеляційною скаргою ПП Дартс на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2018 у справі №910/7407/18 відмовлено; у задоволенні клопотання ПП Дартс про витребування доказів відмовлено; клопотання ПП Дартс про призначення у справі почеркознавчої експертизи залишено без розгляду; розгляд апеляційної скарги відкладено на 26.08.2020.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2622/20 від 25.08.2020 у зв`язку з перебуванням судді Козир Т.П., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці з 03.08.2020 по 04.09.2020, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/7407/18

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2020 апеляційну скаргу у справі № 910/7407/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 апеляційну скаргу ПП Дартс на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2018 у справі № 910/7407/18, призначену на 26.08.2020, прийнято до провадження вищевказаним складом суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2020 розгляд апеляційної скарги ПП Дартс на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2018 у справі № 910/7407/18 відкладено на 09.09.2020.

У судове засідання відповідач-2 та третя особа в черговий раз не з`явились, своїх уповноважених представників не направили, про місце, день та час розгляду даної справи повідомлялись належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності відповідача-2 та третьої особи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а також те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування їх пояснень, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без їх участі.

У судовому засіданні 09.09.2020 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представники позивачів та прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечили, вважають рішення законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

09.09.2020 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 10.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К.С. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про державну реєстрацію права власності ПП Дартс на групу нежитлових приміщень, розташованих у місті Києві по вулиці Івана Гонти, 3-А, літера В (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1193492480000), що підтверджується інформаційною довідкою №124790141 від 22.05.2018 (а.с. 26-31, т. 1).

Підставою виникнення права власності ПП Дартс на групу нежитлових приміщень, розташованих у місті Києві по вулиці Івана Гонти 3-А літера В (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1193492480000), визначено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 348/03 від 10.11.2003, який укладений на товарній біржі Українська універсальна біржа , та технічний паспорт на ці приміщення.

Підставою внесення запису до вказаного Державного реєстру визначено рішення приватного нотаріуса Меженської К.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 34221238 від 10.03.2017.

17.03.2017 вказаним нотаріусом змінено загальну площу нежитлових приміщень об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 1193492480000 з 3 338,8 кв.м на 4 132,6 кв.м.

Так, за умовами договору купівлі-продажу нерухомого майна № 348/03 від 10.11.2003, ДП Київкомунекологія , правонаступником якого є ТОВ НВП Київкомунекологія , в особі директора Шаповалова О.П. (у тексті договору - продавець) було відчужено на користь ПП Дартс в особі директора Дорожинського А.Ж. (у тексті договору - покупець) групу нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. І. Гонти, 3А, літ. В в Шевченківському районі м. Києва, загальною площею 3 338,80 кв.м.

Як встановлено судом першої інстанції, ДП Київкомунекологія було створено на підставі наказу Голови Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №131 від 18.06.1998 шляхом реорганізації Державного підприємства спеціалізованих ремонтно-будівельних та монтажно-налагоджувальних робіт Укркомунекологія . Наказом №186 цього ж державного органу у серпні 1998 року створеному державному підприємству було передано у повне господарське відання об`єкти нерухомого майна, які знаходились у місті Києві по вулицях Івана Гонти 3А та Алішера Навої 1.

На час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ДП Київкомунекологія було включено до додатку № 1 Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (а.с. 24, т. 1), у зв`язку з чим, за твердженням прокурора та позивачів, спірне нерухоме майно - група приміщень нежитлового будинку по вул. Івана Гонти, 3А, літера В у м. Києві, незаконно вибуло з державної власності, чим було порушено інтереси держави.

Посилаючись на невідповідність договору купівлі-продажу нерухомого майна №348/03 від 10.11.2003 вимогам чинного на час його укладення законодавства та неможливість його підписання Шаповаловим О.П., який не був і не міг бути на той час керівником ДП Київкомунекологія , у зв`язку з чим даний договір не міг бути належною правовою підставою для внесення відповідного запису про державну реєстрацію права власності, прокурор звернувся в інтересах держави в особі позивачів з даним позовом до суду про визнання його недійсним та скасування державної реєстрації права власності.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову повністю та вважає, що у даному випадку наявні правові підстави для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.ч. 3,5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, на скільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

Прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у тому числі, стосовно того, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо правомірності звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Мінрегіону, ФДМУ, РВ ФДМУ по місту Києву, а доводи апеляційної скарги в цій частині вважає безпідставними та необґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як передбачено ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом до суду, прокурор вказував на те, що порушення інтересів держави, у даному випадку, полягає в тому, що, незважаючи на законодавчо встановлену заборону на відчуження майна ДП Київкомунекологія , право власності на державне нерухоме майно зареєстровано за юридичною особою на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, який не відповідає вимогам закону та спрямований на незаконне заволодіння державним майном.

В силу приписів Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 № 8-92 Про управління майном, що є у загальнодержавній власності , Закону України Про управління об`єктами державної власності , Закону України Про Фонд державного майна України на Мінрегіон та ФДМУ покладено функції щодо здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням об`єктів державної власності.

Однак, ані Мінрегіон, ані ФДМУ не здійснювали належним чином такий контроль, внаслідок чого державне майно залишається зареєстрованим на праві власності за приватним підприємством.

При цьому, позивачем-1 та позивачем-3 не вживались заходи щодо відновлення порушеного права власності держави на нерухоме майно по вул. І. Гонти, 3А, літера В у м. Києві в судовому порядку шляхом визнання недійсним спірного договору та скасування державної реєстрації.

Крім того, за змістом ст. 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна , п. 1, п. 4.3 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву РВ ФДМУ по м. Києву реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, а одним з основних завдань регіонального відділення є захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами.

РВ ФДМУ по м. Києву є стороною договору оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу ДП Київкомунекологія , укладеного 20.07.2007 з ТОВ НВП Київкомунекологія , а отже, зобов`язане здійснювати контроль за використанням переданого в оренду державного майна та захищати майнові інтереси держави.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про приватизацію державного майна приватизацією державного майна є відчуження цього майна на користь фізичних та юридичних осіб.

Таким чином, включення майна певного державного підприємства до визначеного Законом переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, є прямою забороною відчуження майна цього підприємства на користь фізичних та юридичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України Про власність майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства.

Відчуження на користь приватної юридичної особи державного майна підприємства, яке має законодавче обмеження щодо такого відчуження, прямо суперечить вимогам закону.

У зв`язку з тим, що позивачами неналежно здійснювався захист інтересів держави, оскільки право власності на державне нерухоме майно залишається зареєстрованим за ПП Дартс , колегія суддів вважає обґрунтованими підстави для вжиття заходів представницького характеру відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України України (далі - ГК України).

Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 10.11.2003 та скасування державної реєстрації права власності на вказане майно.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Аналогічні приписи містить ст. 628 ЦК України, якою унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за приписами статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені норми та враховуючи, що правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, у справі, що переглядається, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме Цивільний кодекс Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР).

Так, статтею 48 ЦК УРСР закріплено, що недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

За змістом оспорюваного договору останній за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, за яким, згідно зі статтею 224 ЦК УРСР, продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

В оспорюваному договорі зазначено, що останній укладений на виконання умов аукціону та зареєстрований на товарній біржі Українська універсальна біржа (ідентифікаційний код 32166221) 10.11.2003 за №348/03/4603.

Водночас, згідно з інформацією Української універсальної біржі (ідентифікаційний код 32166221) від 06.06.2018, наданої на запит Київської місцевої прокуратури вих. № 43-4047вих18 від 29.05.2018, аукціон з продажу майна, що є предметом згідно з п. 1 договору купівлі-продажу майна № 348/03 від 10.11.2003, укладеного між ПП Дартс та ДП Київкомунекологія , не проводився та вказаний договір на товарній біржі Українська універсальна біржа не реєструвався (а.с. 32-34, т. 1).

Крім того, з даної відповіді Української універсальної біржі вбачається, що ані печатка в оспорюваному договорі, ані бланк цього договору не відповідають печатці та бланку товарної біржі Українська універсальна біржа та директором останньої ОСОБА_2 оспорюваний договір не підписувався.

Разом з тим, у статті 1 Закону України Про товарну біржу від 10.12.1991 (у редакції, чинній на момент вчинення правочину) закріплено, що товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.

За змістом статті 15 вказаного Закону біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Отже, Законом України Про товарну біржу встановлено імперативну вимогу про те, що угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі, однак, судом першої інстанції наведеного не враховано.

Відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення , тощо.

Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Водночас господарським судам необхідно враховувати, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним .

Таким чином, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Відповідна правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними та підтримана у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.11.2019 у даній справі.

При цьому, доводи прокурора про неправомірність застосування до спірних правовідносин Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу датовано 10.11.2003, тобто під час дії ЦК УРСР, а у зазначеній постанові Пленуму Верховного Суду України надано роз`яснення судам стосовно цивільних правовідносин щодо недійсності правочинів, які регулюються ЦК України, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що, в силу ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, встановивши, що оспорюваний договір не є укладеним в розумінні Закону України Про товарну біржу , який є спеціальним законом щодо визначення правових умов створення діяльності товарних бірж на території України та правил укладення господарських договорів, в тому числі їх реєстрації, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (групи нежитлових приміщень загальною площею 3 388,80 кв.м, що знаходяться за адресою: вул. Івана Гонти, 3А, літера В у Шевченківському районі м. Києва) №348/03 від 10.11.2003, укладеного між ДП Київкомунекологія та ПП Дартс .

В апеляційній скарзі відповідач наголошував на необхідності застосування судом наслідків пропуску строку позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання недійсним договору, укладеного у 2003 році.

Водночас, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Таким чином, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи необґрунтованість заявленої позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору, наслідки спливу строку позовної давності не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з тим, прокурором було заявлено вимогу про скасування державної реєстрації права власності ПП Дартс на спірний об`єкт нерухомого майна, в обґрунтування якої прокурор посилався на те, що дану реєстрацію було проведено всупереч вимогам ст.ст. 22, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , а саме, на підставі договору та документів, які не відповідають вимогам законодавства, у зв`язку з чим, відповідно до ст. 26 цього Закону, є підстави для її скасування у судовому порядку.

Так, правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Згідно зі ст. 2 цього Закону державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; а Державним реєстром речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, урегульований ч. 1 ст. 15 Закону, передбачав, зокрема, прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації, внесення записів до Державного реєстру прав.

При розгляді вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності суд перевіряє, в тому числі, факт наявності або відсутності у державного реєстратора законних підстав для внесення записів до Державного реєстру прав на підставі ст.ст. 26, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Статтею 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції чинній станом на дату здійснення оскаржуваної державної реєстрації) передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Як було зазначено вище, відповідно до відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, підставою виникнення права власності ПП Дартс на групу нежитлових приміщень, розташованих у місті Києві по вулиці Івана Гонти, 3-А, літера В (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1193492480000) визначено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 348/03 від 10.11.2003, який укладений на товарній біржі Українська універсальна біржа .

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна, в порушення вимог ст. 15 Закону України Про товарну біржу , не реєструвався на товарній біржі, а відтак, є неукладеним, у зв`язку з чим не міг бути належною правовою підставою для реєстрації права власності на вказані приміщення.

Крім того, відповідно до п. 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції постанови КМУ від 23.08.2016 № 553) для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об`єкта, також подається технічний паспорт на такий об`єкт.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою для реєстрації права власності ПП Дартс на спірне майно зазначено також технічний паспорт на групу нежитлових приміщень нежитлового будинку б/н, виданий 27.02.2017 ТОВ Бюро технічної інвентаризації .

Проте, згідно з листом ТОВ Бюро технічної інвентаризації вих. №1-10/01 від 10.01.2018 вказаний технічний паспорт від 27.02.2017 ним не виготовлявся (а.с. 120, т. 1).

Також у наданих Слідчому СВ Шевченківського Управління поліції ГТУ Національної поліції у м. Києві поясненнях (лист від 07.08.2017 112/01-16, а.с. 104-105, т. 1) приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Меженська К.С. повідомила, що ПП Дартс для проведення реєстрації права власності на нерухоме майно за вказаною вище адресою надано, у тому числі інформаційну довідку Київського міського бюро технічної інвентаризації від 27.02.2017 № 846 (а.с. 117, т. 1).

Водночас, з відповіді КП Київської міської ради Київського міського бюро технічної інвентаризації , наданої листом №062/14-2744 (И-2018) від 07.03.2018 на запит Київської місцевої прокуратури №10, вбачається, що інформаційна довідка № 846 від 27.02.2017 щодо майна по вул. І.Гонти, 3-А не видавалась (а.с. 119, т. 1).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами прокурора та вважає, що державну реєстрацію права власності за ПП Дартс на нежитлові приміщення по вул. І. Гонти, 3А у м. Києві було здійснено на підставі недостовірних документів, які не відповідають вимогам, встановленим законодавством.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у cтатті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як захист права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом ст. 11 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині 2 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час здійснення оскаржуваної державної реєстрації права власності) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак, згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за змістом наведеної правової норми виконанню підлягають, зокрема, рішення про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи встановлений судом апеляційної інстанції факт неукладення договору купівлі-продажу нерухомого майна (групи нежитлових приміщень загальною площею 3 388,80 кв.м, що знаходяться за адресою: вул. Івана Гонти, 3А, літера В у Шевченківському районі м. Києва) №348/03 від 10.11.2003, за яким право власності на вказане нерухоме майно повинно було перейти від ДП Київкомунекологія до ПП Дартс , а відтак, безпідставність та незаконність державної реєстрації права власності за останнім, колегія суддів дійшла висновку про необхідність захисту права власності держави на спірне нерухоме майно та його поновлення шляхом скасування такої державної реєстрації за приватним підприємством.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме, скасування державної реєстрації права власності ПП Дартс на об`єкт нерухомого майна: група приміщень нежитлового будинку загальною площею 4 132,6 кв.м, за адресою: вул. Івана Гонти, 3А, літера В , м. Київ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1193492480000, номер запису про право власності 19395917). В іншій частині позову, а саме, у визнанні недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна (групи нежитлових приміщень загальною площею 3 388,80 кв.м, що знаходяться за адресою: вул. Івана Гонти, 3А, літера В у Шевченківському районі м. Києва) №348/03 від 10.11.2003 необхідно відмовити.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзивах на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, дійшла висновку про те, що доводи скаржника знайшли своє часткове підтвердження матеріалами справи, оскільки оскаржуване рішення прийняте за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в ньому, не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ПП Дартс підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі № 910/7407/18 - частковому скасуванню, з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Дартс на рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2018 у справі №910/7407/18 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі №910/7407/18 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію права власності Приватного підприємства Дартс (04111, м. Київ, вул. Щербакова, 47; ідентифікаційний код 30022877) на об`єкт нерухомого майна: група приміщень нежитлового будинку загальною площею 4 132,6 кв.м, за адресою: вул. Івана Гонти, 3А, літера В , м. Київ (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1193492480000, номер запису про право власності 19395917).

Стягнути з Приватного підприємства Дартс (04111, м. Київ, вул. Щербакова, 47; ідентифікаційний код 30022877) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код 02910019) 881 (вісімсот вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Київкомунекологія (04112, м. Київ, вул. І. Гонти, 3-А; ідентифікаційний код 35031969) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код 02910019) 881 (вісімсот вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України (01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, будинок 9; ідентифікаційний код 37471928) на користь Приватного підприємства Дартс (04111, м. Київ, вул. Щербакова, 47; ідентифікаційний код 30022877) 881 (вісімсот вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, будинок 18/9; ідентифікаційний код 00032945) на користь Приватного підприємства Дартс (04111, м. Київ, вул. Щербакова, 47; ідентифікаційний код 30022877) 881 (вісімсот вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 50-Г; ідентифікаційний код 19030825) на користь Приватного підприємства Дартс (04111, м. Київ, вул. Щербакова, 47; ідентифікаційний код 30022877) 881 (вісімсот вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи № 910/7407/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 14.09.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз