Постанова від 09.09.2020 по справі 913/717/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2020 р. Справа № 913/717/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І.

при секретарі Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат Чаруковський Р.В.

відповідача - адвокат Цимбалюк О.В.

в.о. директора Красний В.М.

розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман Донецької області (вх.№1940Д/1) на рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі № 913/717/19, повний текст якого складено та підписано у приміщенні господарського суду Луганської області 13.07.2020 суддею А.В. Івановим

за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман Донецької області,

до товариства з обмеженою відповідальністю "Соколівські надра", м. Сєвєродонецьк Луганської області,

про стягнення 261 742,97 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2019 року акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до господарського суду Луганської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Соколівські надра", в якій просило стягнути з відповідача заборгованість за договором на організацію складування вантажів №ДОН/РФ-19172/НЮ-П від 14.03.2019 в розмірі 261742 грн. 97 коп., а саме: основний борг в сумі 235 855 грн. 20 коп., пеню в розмірі 23 546 грн. 37 коп. та перерахунок вартості послуг в сумі 2 341 грн. 40 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.03.2019 між сторонами було укладено договір на організацію складування вантажів №ДОН/РФ-19172/НЮ-П, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати відповідачу право на розміщення вантажу (складування) на відкритому майданчику (частині майданчику) у смузі відведення залізниці, який розташований в районі колії №24 ст. Сіль Бахмутського району Донецької області, загальною площею 2800 м. кв., а позивач зобов`язався прийняти та оплатити вказані послуги.

За умовами даного договору вартість послуг з організації складування вантажу на 1 м. кв. становить 1 240 360 грн. 80 коп., а їх оплата здійснюється на умовах 100% попередньої оплати за 1 місяць протягом 5 днів з дня погодження позивачем заявки про надання послуги та отримання відповідачем рахунку (п.п. 4.1.1, 4.1.2).

Як зазначає позивач, в період з 14.03.2019 по 12.11.2019 ним було направлено відповідачу 8 рахунків на загальну суму 444 561 грн. 60 коп. за надані послуги. В свою чергу, відповідач за вказаний період оплатив надані послуги частково в сумі 208 706 грн. 40 коп., в зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 235 855 грн. 20 коп., що стало підставою для звернення позивача до суду.

Рішенням господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі № 913/717/19 в позові відмовлено повністю. Витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу покладено на позивача.

Стягнуто з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (84404, Донецька обл., м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22, ідентифікаційний код 40150216) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Соколівські надра" (93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Донецька, буд. 37-а, ідентифікаційний код 34086384) суму витрат наданої професійної правничої допомоги в розмірі 18 400,00 грн.

Акціонерне товариство "Українська залізниця", м. Київ, в особі регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман Донецької області із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі № 913/717/19 скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Стягнути з відповідача на користь позивача витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Так, на думку на апелянта, відмовляючи в задоволенні позову безпідставно та необґрунтовано відхилив надані позивачем докази та пояснення і ухвалив рішення виключно на підставі доказів і заперечень відповідача.

Так, суд першої інстанції, на думку апелянта, дійшов помилкового висновку про те, що ТОВ Промбудгіпс використовувало з відповідачем один і той самий майданчик, оскільки даний висновок судом першої інстанції був зроблений на підставі доказу, який поданий з порушенням вимог ст. 80 ГПК України, у відповідності до якої суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Так, апелянт зазначає, що даний доказ (а саме лист № 2-17 від 17.02.2020) у нього відсутній.

Також, апелянт не погоджується з висновком суду щодо відсутності в матеріалах справи доказів постійного використання майданчика відповідачем, оскільки накладні та реєстри відправок не можуть свідчити про те, що майданчик використовувався відповідачем виключно в ці дні, тому що процес відвантаження продукції може тривати не один день, а декілька днів. Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції помилково не взято до уваги складені позивачем акти загальної форми. Також, є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що заявки відповідають формі, встановленій в додатку № 1 до договору, оскільки дані заявки оформлені з порушенням п.п. 3.2.,3.3. договору, а саме не містять письмового погодження позивача. Апелянт також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доказами використання відповідачем майданчик мали бути акти приймання-передачі наданих послуг, підписані уповноваженими представниками сторін, оскільки позивачем не заперечував відсутність узгоджених актів приймання-передачі наданих послуг, які відповідач не узгоджував через його власне тлумачення умов договору, але відсутність погоджених актів сталась саме через їх необґрунтоване, на думку апелянта, не підписання та повернення відповідачем.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 913/717/19, встановлено відповідачу строк для подання відзиву. Розгляд справи призначено на 09.09.2020.

04.09.2020 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

14.03.2019 між АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" (сторона 1, позивач) та ТОВ "Соколівські надра" (сторона 2, відповідач) укладено договір на організацію складування вантажів №ДОН/РФ-19172/НЮ-П (далі договір).

Умовами договору передбачено, що позивач надає відповідачу право на розміщення вантажу (складування) на відкритому майданчику (частині майданчику) у смузі відведення залізниці, який розташований в районі колії №24 ст. Сіль Бахмутського району Донецької області, загальною площею 2800 м. кв., а відповідач приймає та оплачує вказану послугу (п. 1.1.).

Згідно п. 1.3. договору складування вантажу здійснюється на відкритому майданчику (або частині майданчику) у смузі відведення залізниці, визначеному позивачем.

Площа майданчика для організації складування вантажу та строк складування визначається в заявці, що надається відповідачем (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору відповідач тимчасово розміщує вантаж, зазначений у пункті 2 цього договору (щебінь гіпсовий, камінь гіпсовий, глина) на відкритому майданчику (частині майданчику) у смузі відведення залізниці, визначеному позивачем протягом строку дії цього договору, попередньо направивши позивачу заявку щодо надання послуги за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору.

Договір діє до 14.03.2021 (п. 3.1.1. договору).

За приписами пунктів 3.2.-3.4. договору заявка щодо надання послуги направляється відповідачем на адресу позивача у письмовій формі не пізніше, ніж за 5 (п`ять) днів до запланованої дати розміщення вантажу. Позивач протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дати отримання заявки про надання послуг розглядає її та надає письмове погодження чи вмотивовану відмову. Відповідач має право зробити додаткову (-ві) заявку (-ки) протягом дії цього договору, направивши її на адресу позивача не пізніше, ніж за 10 (десять) календарних днів до запланованої дати розміщення вантажу.

Сторони в пунктах 4.1.1-4.1.3. узгодили, що вартість послуг з організації складування вантажу визначається з розрахунку вартості організації складування вантажу на 1 м 2 за добу та становить за цим договором 1240360,80 грн. з ПДВ. Кожного місяця, наступного за звітним кварталом, позивач буде здійснювати коригування ціни за фактичним показником індексу цін виробників промислової продукції за надані послуги відповідно до офіційних даних Державної служби статистики України.

Оплата послуг відповідно до цього договору здійснюється у національній валюті України на умовах 100% передньої оплати за 1 місяць шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 5 (п`яти) днів з дати погодження ним заявки про надання послуги та отримання відповідачем рахунку.

Відповідач здійснює оплату позивачу за надання послуг з організації складування вантажу на умовах, визначених у п. 4.1.2. цього договору в розмірі, що розраховується з урахуванням площі майданчику, на якому планується розмістити вантаж та строку надання послуг.

Як зазначає позивач, в період з 14.03.2019 по 12.11.2019 ним було направлено відповідачу 8 рахунків на загальну суму 444 561 грн. 60 коп. за надані послуги. В свою чергу, відповідач за вказаний період оплатив надані послуги частково в сумі 208 706 грн. 40 коп., в зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 235 855 грн. 20 коп.

Оскільки відповідачем обов`язок щодо оплати заборгованості за договором не виконано позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення суми основного боргу в сумі 235 855 грн. 20 коп., пені в розмірі 23 546 грн. 37 коп. грн. та 2 341 грн. 40 коп. перерахунку вартості послуг, а всього 261 742 грн. 97 коп.

Відповідач проти позову заперечив, зазначаючи про те, що на виконання умов договору направив позивачу заявку про надання послуги, а пізніше додаткові заявки із зазначенням конкретних дат складування, та здійснював оплату за надання послуг з організації складування вантажу в розмірі, що розраховується з даних, зазначених у заявці. Відповідач вважає, що документально підтвердженими є послуги на суму в 239 248,80 грн., яку було сплачено позивачу. До того ж, на думку відповідача, за даним договором у нього існує переплата.

Також відповідач зазначає, що на даний час рахунки та акти наданих послуг не узгоджені сторонами та неоформлені належним чином, тому у позивача відсутнє документальне підтвердження обсягів та ціни наданих послуг, в зв`язку з чим відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, відповідач просив здійснити розподіл судових витрат на правничу допомогу та стягнути з позивача суму витрат наданої професійної правничої допомоги в розмірі 36 809,26 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю правовою природою договір, який укладено сторонами, є договором надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Позивач стверджував, що надав відповідачу послугу з розміщення вантажу (складування) на відкритому майданчику (частині майданчику) у смузі відведення залізниці, який розташований в районі колії №24 ст. Сіль Бахмутського району Донецької області на загальну суму 444 561 грн. 60 коп., в зв`язку з чим направив відповідачу 8 рахунків на вказану суму (т. 1 а.с. 20-25).

Відповідач оплатив виставлені рахунки частково на суму 208 706 грн. 40 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 26-34, т. 2 а.с. 141-152).

При цьому, позивач вважав, що відповідач має сплатити згідно умов договору за кожен день березня (18 днів) та 8 місяців (з квітня по листопад включно) 2019 року, в яких йому було надано право на розміщення вантажу (складування).

В свою чергу, відповідач заперечував проти такого підходу позивача до розрахунку вартості наданих послуг і зазначав, що умовами договору, а саме п. 4.1.3. передбачено, що оплата за надання послуг з організації складування вантажу розраховується з урахуванням площі майданчику, на якому планується розмістити вантаж та строку надання послуг.

Також зазначив, що згідно з п. 2.2. договору площа майданчика для організації складування вантажу позивачем та строк складування визначаються в заявці (додаток 1), що надається відповідачем.

Виходячи з аналізу умов договору на організацію складування вантажів №ДОН/РФ-19172/НЮ-П від 14.03.2019 в їх сукупності, колегія суддів вважає, що оплата за даним договором має здійснюватись з урахуванням положень п. 4.1.2. та 4.1.3., якими встановлено порядок оплати послуг.

Так, згідно п.п. 4.1.2. та 4.1.3. оплата послуг відповідно до цього договору здійснюється у національній валюті України на умовах 100% передньої оплати за 1 місяць шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 5 (п`яти) днів з дати погодження ним заявки про надання послуги та отримання відповідачем рахунку.

Відповідач здійснює оплату позивачу за надання послуг з організації складування вантажу на умовах, визначених у п. 4.1.2. цього договору в розмірі, що розраховується з урахуванням площі майданчику, на якому планується розмістити вантаж та строку надання послуг.

При цьому, відповідно до п. 2.2. договору площа майданчика для організації складування вантажу позивачем та строк складування визначаються в заявці (додаток 1), що надається відповідачем.

Отже, саме заявка є підставою для визначення площі майданчика для організації складування та строку складування, тобто площі, на якій буде розміщено вантаж та кількості днів розміщення вантажу, що безпосередньо впливає на розмір оплати послуг, яку має оплатити відповідач позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.03.2019 відповідач згідно умов договору направив позивачу заявку за формою, передбаченою додатком №1, в якій просив здійснити заходи щодо складування вантажу на майданчику, який розташований в районі колії №24 ст. Сіль Бахмутського району Донецької області та вказав кількість днів по місяцях, в які планується складування вантажу на майданчику, а саме 4 дні у березні, 10 днів у квітні, по 12 днів у травні, червні, липні, серпні, вересні і жовтні та 10 днів в листопаді 2019 р. (т. 1 а.с. 35).

Позивач листом №НГ-НЗ-1-06/922 від 22.03.2019 повідомив відповідача, що в заявці у графі "Строк складування" необхідно зазначити конкретні дати складування окремо по кожному місяцю, після чого надати повторну заявку позивачу (т. 1 а.с. 36).

В листі №22/3-5 від 22.03.2020 відповідач зазначив конкретні дати складування каменю гіпсового на майданчику в березні-червні 2019 року, як того вимагав позивач (т. 1 а.с. 37).

Однак, вже листом №НГ-НЗ-1-06/1079 від 29.03.2020 позивач повідомив відповідачу, що згідно з рекомендаціями АТ "Укрзалізниця" строк складування вантажу, що вказується у заявці, повинен відповідати строку дії самого договору на організацію складування вантажу та зазначатися в місяцях (т. 1 а.с. 38).

Відповідач в листі №08/04-1 від 08.04.2020 не погодився з тим, що строк складування вантажу має зазначатися в місяцях, вважаючи, що вказана позиція позивача не відповідає умовам договору на організацію складування вантажів №ДОН/РФ-19172/НЮ-П від 14.03.2020 (т. 1 а.с. 40-41).

В подальшому відповідач надіслав позивачу лист №19/6 від 19.06.2019, в якому зазначив конкретні дати складування каменю гіпсового на майданчику в липні-вересні 2019 року, разом із заявкою на складування від 19.06.2019 в липні-вересні 2019 року (т. 1 а.с. 112-113).

Також відповідач листом №11/1 від 01.11.2019 повідомив позивача про конкретні дати складування каменю гіпсового на майданчику в листопаді 2019 року та надав заявку на складування у листопаді 2019 року (т. 1 а.с. 122).

Таким чином, відповідачем, відповідно до умов договору, було надано позивачу заявку із зазначенням кількості днів по місяцях, в які планується використовувати майданчик для складування вантажу.

В подальшому на вимогу позивача відповідач вказав конкретні дні, в які планує використовувати майданчик. Отже, відповідач на виконання умов договору надав заявку, уточнив дні в які буде використовуватись майданчик, тобто діяв добросовісно та відповідно до умов договору.

В свою чергу, відповідач змінив свою думку щодо строку складування та порядку оплати, який визначений в договорі та в листі №НГ-НЗ-1-06/1079 від 29.03.2020, вказавши, що строк складування має вказуватись в місяцях, хоча це прямо не передбачено умовами договору та суперечить суті домовленостей сторін, які полягали в укладенні договору щодо тимчасового складування вантажу в певні дати кожного місяця, а не постійного використання (оренди) майданчику протягом строку дії договору.

Таке трактування умов договору позивачем щодо строку складування по місяцях та відповідно помісячної оплати свідчило б про наявність між сторонами правовідносин оренди майданчику, натомість сторони уклали договір тимчасового складування за заявками відповідача у чітко визначені дати, що вказує на відсутність у позивача правових підстав вимагати стягнення за договором як за користування земельною ділянкою (майданчиком/частиною майданчику), тобто за кожен повний місяць.

Аналіз умов договору на організацію складування вантажів №ДОН/РФ-19172/НЮ-П від 14.03.2019 дає підстави стверджувати, що з вказаного договору не вбачається можливості постійного використання (оренди) відповідачем майданчику протягом строку дії договору, по суті оренди, оскільки майно не вибувало із користування залізниці і не передавалось іншій стороні договору за актом приймання-передачі. В зв`язку з чим, ототожнення позивачем договору на організацію складування вантажів з договором оренди є помилковим.

Посилання позивача на те, що заявки не були ним погоджені не підтверджуються фактичними обставинами та матеріалами справи, оскільки матеріали справи не містять письмової вмотивованої відмови позивача в узгодженні заявок відповідача, як і доказів на підтвердження того, що позивач повертав заявки, не приймав плату від відповідача чи намагався розірвати договір в період з березня по листопад 2019 року.

Пропозиція позивача припинити договір за взаємною згодою була викладена лише в грудні 2019 року в листі №6.0Н-01/95 від 19.12.2019 (т. 2 а.с. 231).

Також доводи позивача про те, що при укладанні договору на організацію складування вантажів №ДОН/РФ-19172/НЮ-П від 14.03.2019 заявку, як додаток №1 до договору, не було оформлено сторонами у відповідності до Порядку укладання договорів на організацію складування вантажів не відповідають дійсності, оскільки з наданого позивачем додатку №1 вбачається, що форма первинної заявки та подальших заявок, а також їх зміст повністю відповідає додатку №1 (заявка) до договору (т. 1 а.с. 109, 113).

При цьому, в заявках відповідач вказував кількість днів складування по місяцях, а конкретні дати складування зазначались відповідачем у листах, які надсилались позивачу разом із заявками (т. 1 а.с. 111, 112, 122). Заперечень щодо неправильності оформлення заявок, неможливості зазначення конкретних дат складування окремими листами тощо, позивачем не заявлялось.

Тому колегія суддів вважає, що заявки відповідають формі встановленій в додатку №1 до договору, укладені у відповідності до умов договору на організацію складування вантажів №ДОН/РФ-19172/НЮ-П від 14.03.2019 та оформлені належним чином.

Твердження позивача про те, що відповідач постійно використовував майданчик протягом 18 днів березня та з квітня по листопад 2019 року також не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, навпаки накладні та реєстри відправок свідчать, що відповідач використовував майданчик лише в певні дні місяця, зазначені в заявках і сплачував позивачу саме за ці дні.

Так, складування вантажу на майданчику та його відправка в конкретні дати березня-листопада 2019 року підтверджується накладними та реєстрами відправок ТОВ "Соколівські надра" по станції Сіль Бахмутського району Донецької області (т. 1 а.с. 136-241, т. 2 а.с. 1-139).

Оплата складування відповідачем у відповідності до кількості днів, в які використовувався майданчик та відбувалась відправка вантажу, підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (т. 2 а.с. 141-152).

Посилання позивача на акти загальної форми, як доказ постійного використання відповідачем майданчику, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки з вказаних актів не вбачається, що саме ТОВ "Соколівські надра" використовувало майданчик в дати, зазначені в цих актах (т. 2 а.с. 214-228).

В даних актах зазначено лише те, що на майданчику в районі колії №24 знаходиться техніка, вагончик, насип щебінь-гіпс, вагон-вагова. Будь-яких фактичних даних, які б підтверджували, що вказане майно належить саме відповідачу та використовується ним акти загальної форми не містять.

До того ж, вказані акти складались не кожного дня протягом строку дії договору та використання майданчика відповідачем, а лише за 2 дні березня, 13 днів квітня, 9 днів травня та 6 днів червня 2019 року, що також спростовує доводи позивача про постійне використання майданчику відповідачем.

Доводи позивача про те, що за умовами вказаного договору він зобов`язався здійснити резервування необхідної площі для належного надання послуг складування вантажу і тому не може надавати послуги на майданчику іншим особам, оскільки його постійно використовує відповідач, є також безпідставними.

В якості доказу того, що інше підприємство також використовувало майданчик в той самий час, що і відповідач, останнім було подано лист №2-17 від 17.02.2020, в якому зазначено про те, що ТОВ "Промбудгіпс" здійснювало відвантаження гіпсового щебеню з відкритого майданчику в районі колії №24 ст. Сіль Регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" в певні дні з березня по липень 2019 року.

В свою чергу, колегія суддів не приймає даний лист в якості доказу використання іншим підприємством зазначеного майданчику, оскільки даний доказ подано з порушенням п. 9 ст. 80 ГПК України, у відповідності до якої суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Крім того, колегія суддів зазначає, що доказами використання відповідачем майданчику протягом 18 днів березня та всіх без виключення днів з квітня по листопад 2019 року мали б бути акти приймання-передачі наданих послуг підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Оскільки у відповідності до пп. 4.3., 4.4. договору факт надання послуг позивачем та прийняття їх результатів відповідачем оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін протягом 3 робочих днів після фактичного надання послуг.

У випадку, якщо надісланий позивачем акт приймання-передачі наданих послуг не підписаний відповідачем протягом 10 робочих днів з моменту його отримання і належним чином не повідомлено про причини не підписання, послуги вважаються прийнятими у повному обсязі. В такому разі, датою підписання акту є дата його отримання відповідачем.

Таким чином, про прийняття відповідачем послуг в обсягах та за ціною вказаною у актах приймання-передачі можна стверджувати лише у разі або їх підписання відповідачем, або не повідомлення позивача про причини не підписання.

Натомість акти приймання-передачі наданих послуг, які позивач надсилав відповідачу, не підписані відповідачем та повернуті позивачу без узгодження, що підтверджується листами відповідача №09/07-1 від 09.07.2019, №13/08-1 від 13.08.2019 №13/09-1 від 13.08.2019, №04/11-1 від 04.11.2019, №18/11-1 від 18.11.2019, №12/12-1 від 12.12.2019 (т. 2 а.с. 116-117, 119-120)

Вказане також підтверджує і сам позивач у відповіді на відзив (т. 2 а.с. 207-208).

Отже, належним чином оформлених актів приймання-передачі наданих послуг матеріали справи не містять.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що сторони по різному тлумачать умови договору на організацію складування вантажів №ДОН/РФ-19172/НЮ-П від 14.03.2019, зокрема щодо умов оплати, строку користування майданчиком, порядку подання заявки та її форми, про, що зазначали також і позивач, і відповідач.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 справі №753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem .

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ( no individually negotiated ), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" ( under the diminant sinfluence of the party )".

Так, умови договору щодо порядку оплати, подання заявки та її форми, строку користування майданчиком включені до нього позивачем, оскільки саме позивач розробив проект договору на організацію складування вантажів, а відповідач по суті лише приєднався до умов запропонованих позивачем.

За таких обставин, залізниця має нести ризик, пов`язаний з неясністю умов договору щодо порядку оплати, подання заявки та її форми, строку користування майданчиком тощо.

З системного аналізу викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не надав доказів та не навів доводів, які б підтверджували той факт, що відповідач користувався майданчиком в кожний з днів 18 днів березня та всіх без виключення днів з квітня по листопад 2019 року (в тому числі і вихідні).

В зв`язку із наведеним твердження позивача про те, що відповідач має сплатити позивачу за користування майданчиком за 18 днів березня та 8-м повних місяців є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.

Враховуючи принцип змагальності сторін, розподіл обов`язку доказування та подання доказів, на позивача, у даному випадку, покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме, щодо постійного користування відповідачем майданчиком в кожний з днів протягом 18 днів березня та в кожний з днів протягом квітня-листопада 2019 року.

З огляду на викладене, встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження користування відповідачем майданчиком за 18 днів березня та в кожний з днів протягом квітня-листопада 2019 року, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому, колегія суддів відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Тому, дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Щодо тверджень апелянта про те, що накладні та реєстри відправок не можуть свідчити про те, що майданчик використовувався відповідачем виключно в ці дні, тому що процес відвантаження продукції може тривати не один день, а декілька днів, колегія суддів зазначає, що вказане позивачем спростування висновків рішення суду першої інстанції не є обґрунтованим і не підтверджується матеріалами справи та доказами, які надані позивачем під час судового розгляду його позову. Зазначене в апеляційній скарзі є суб`єктивним міркуванням представника позивача, підґрунтям якого є лише припущення. В свою чергу, як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, вантаж фактично в день складування одразу завантажувався у вагони та відправлявся за призначенням, зазначене підтверджується документами, що додані до відзиву, а саме заявкою, листом № 22/3-5 від 22. 03.2019, листом № 19/6 від 19.06.2019, листом № 11/1 від 01.11.2019, довідкою від 16.01.2019 № 016/01-1, Реєстрами відвантаження та постачання вантажу, накладними, платіжними документами.

Жодного документального доказу того факту, що процес відвантаження продукції може тривати не один, а декілька днів позивачем до матеріалів справи не подано.

Стосовно інших доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що вони є тотожними доводам, які покладені позивачем в обґрунтування своїх вимог у суді першої інстанції. Вказані доводи були проаналізовані як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції та їм надана відповідна правова оцінки, а мотиви їх відхилення зазначені вище.

Відносно витрат на надання професійної правничої допомоги в сумі 36 809 грн. 25 коп., заявлених відповідачем, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати: на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У відповідності до ч. 3 ст. 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Разом з відзивом на позовну заяву відповідач подав попередній розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27 708 грн. 00 коп., який був надісланий позивачу 28.01.2020 та вручений 04.02.2020, що підтверджується фіскальним чеком від 28.01.2020, описом вкладення до цінного листа та накладною №9340209851928 від 28.01.2020 (т. 2 а.с. 155).

Пізніше відповідач подав заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу, в якій визначив загальну суму таких витрат в сумі 36 809 грн. 25 коп. (т. 3 а.с. 1-3).

Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас ч. 4 ст. 126 ГПК встановлено, що України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Вказане підтверджується висновками Верховного Суду, наведеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Як свідчать матеріали справи, відповідач звернувся до адвоката Цимбалюка О.В. з метою надання останнім правової допомоги, пов`язаної із захистом прав та інтересів відповідача у даній справі.

На підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відповідач надає копії договору підряду №16 щодо надання професійної правничої допомоги від 06.03.2020, акта виконаних робіт №03/31 від 31.03.2020, платіжного доручення №272 від 01.04.2020, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2970 від 30.07.2008 (т. 3 а.с. 4-9), довіреності від 03.02.2020 (т. 2 а.с. 166) та оригінал ордеру серії ДН №ООО, 16/02 від 02.01.2020 (т. 2 а.с. 185).

Так, відповідно до умов договору №16 щодо надання професійної правничої допомоги від 06.03.2020, акта здачі-прийняття робіт від 31.03.2020, який укладений між ТОВ "Соколівські надра" (клієнт) та Цимбалюком О.В. (адвокат), адвокат зобов`язується надати правову допомогу за дорученням клієнта (п. 1.1).

Згідно із положеннями п.п. 4.3.1. договору остаточна вартість правничої допомоги (правової послуги) встановлюється сторонами в акті виконаних робіт (наданих послуг).

31.03.2020 між відповідачем та адвокатом підписаний акт виконаних робіт №03/31, відповідно до якого загальна сума наданої професійної правничої допомоги становить 36 809 грн. 25 коп.

На підтвердження доказів оплати наданих послуг відповідачем надана копія платіжного доручення №272 від 01.04.2020 на суму 36 809 грн. 25 коп.

Колегія суддів вважає підтвердженими витрати відповідача на професійну правничу допомогу, пов`язані зі усним консультуванням, аналізом та вивченням матеріалів справи, вивчення та аналізу умов договору, складанням відзиву на позовну заяву, заяви щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження, представництва в господарському суді першої інстанції.

Положеннями ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката в даній справі не подавалось.

Разом з тим, за приписами ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання господарського судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Враховуючи складність даної справи; виконані адвокатом Цимбалюком О.В. відповідні роботи (надані послуги); час, що витрачений адвокатом на виконання таких робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та значенням справи для відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню у розмірі 18 400 грн. 00 коп.

Оскільки саме на вказану суму витрати на професійну правничу допомогу є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Викладене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеним у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, які в силу положень ч. 4 ст. 236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.

Схожі висновки зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі №753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №910/3929/18 та інших.

У відповідності до положень ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати наданої професійної правничої допомоги в розмірі 18 400 грн. 00 коп.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, у зв`язку із чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця", м. Київ, в особі регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман Донецької області на рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі № 913/717/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі № 913/717/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 14.09.2020.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко