Ухвала

від 02.09.2020 по справі 923/1079/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 923/1079/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Приватного підприємства Гермес Плюс - не з`явився,

Херсонської міської ради - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства Гермес Плюс

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 (у складі колегії суддів: Колоколов С.І. (головуючий), Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.)

та рішення Господарського суду Херсонської області від 27.02.2020 (суддя Немченко Л.М.)

у справі № 923/1079/19

за позовом Приватного підприємства Гермес Плюс

до Херсонської міської ради

про визнання незаконним і скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Приватне підприємство Гермес Плюс (далі - ПП Гермес Плюс ) звернулося до суду з позовом до Херсонської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення від 27.09.2019 № 2160 Про припинення приватному підприємству Гермес Плюс строку дії договору оренди земельної ділянки .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Херсонської міської ради від 27.09.2019 № 2160, яким припинено у зв`язку із закінченням строку дії договір оренди земельної ділянки, укладений 18.10.2004 між ПП Гермес Плюс і Херсонською міською радою, наданої позивачу під реконструкцію існуючого кафе з надбудовою житлових поверхів, не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки строк дії зазначеного договору відповідно до статті 33 Закону України Про оренду землі поновлено у встановленому порядку до 19.07.2022, тому у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття відповідного рішення.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 27.02.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2020 року ПП Гермес Плюс подало касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.08.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 923/1079/19 за касаційною скаргою ПП Гермес Плюс з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.09.2020.

Учасники справи в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності зазначених представників сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження в справі № 923/1079/19 з огляду на таке.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 03.12.2004 між Акціонерним товариством Сигма (далі - АТ Сигма ) і ПП Гермес Плюс укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, за якими ПП Гермес Плюс набуло право власності на будівлю столової № 9, яка розташована за адресою: м. Херсон, вул. Суворова, 11/15, та квартиру № 41 в будівлі № 17, в м. Херсоні.

Рішенням Херсонської міської ради від 07.09.2004 № 622 вилучено з постійного користування AT Сигма земельну ділянку площею 0,1110 га по вул. Суворова, 11/15 у м. Херсоні та надано її в оренду ПП Гермес Плюс строком на 5 років під реконструкцію існуючого кафе з надбудовою житлових поверхів. На підставі цього рішення 18.10.2004 між Херсонською міською радою та ПП Гермес Плюс укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано у Херсонській міській філії Державного підприємства Херсонський регіональний центр державного земельного кадастру 02.11.2004 № 040471300299.

Рішенням Херсонської міської ради від 08.12.2009 № 1354 припинено договір оренди земельної ділянки, укладений із ПП Гермес Плюс , у зв`язку із закінчення строку його дії; зобов`язано ПП Гермес Плюс у місячний термін із моменту прийняття рішення повернути земельну ділянку на умовах, визначених договором оренди, та передати її до земель запасу міської ради.

Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12.01.2011 у справі № 2а-11/11, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012, рішення Херсонської міської ради від 08.12.2009 № 1354 визнано незаконним, зокрема, у частині припинення договору оренди земельної ділянки від 18.10.2004 та зобов`язання ПП Гермес Плюс у місячний термін із моменту прийняття рішення повернути земельну ділянку на умовах, визначених договором оренди, та передати її до земель запасу міської ради.

Рішенням Херсонської міської ради від 27.09.2019 № 2160 припинено строк дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між Херсонською міською радою та ПП Гермес Плюс , площею 0,1110 га, по вул. Суворова, 11/15 під реконструкцію існуючого кафе з надбудовою житлових поверхів у зв`язку із закінченням строку дії договору на підставі статті 31 Закону України Про оренду землі ; визнано таким, що втратив чинність з моменту закінчення строку дії, договір оренди земельної ділянки, укладений між сторонами та зареєстрований у Херсонській міській філії Державного підприємства Херсонський регіональний центр земельного кадастру , про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис від 02.11.2004 № 040471300299.

Предметом позову у справі є вимога ПП Гермес Плюс про визнання незаконним і скасування рішення від 27.09.2019 № 2160 Про припинення приватному підприємству Гермес Плюс строку дії договору оренди земельної ділянки .

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення його прав та інтересів рішенням Херсонської міської ради від 27.09.2019 № 2160 з огляду на те, що після закінчення дії договору оренди сторони не уклали жодної додаткової угоди про продовження дії договору на тих самих умовах і той самий строк. Оскільки обов`язковою підставою для визнання незаконним та скасування нормативно-правового акта або правового акта індивідуальної дії органу місцевого самоврядування є порушення прав чи законних інтересів суб`єкта господарювання, а при розгляді справи позивачем не доведено обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсним та скасування такого рішення органу місцевого самоврядування, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову.

У поданій касаційній скарзі ПП Гермес Плюс послалося на те, що в оскаржуваних судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 33 Закону України Про оренду землі без урахування висновків щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 12.06.2019 у справі № 917/67/18, від 07.03.2018 у справі № 923/410/16, у постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Постанова Верховного Суду України не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, тому суд касаційної інстанції не приймає до уваги посилання скаржника в обґрунтування підстав касаційного оскарження на постанову Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 12.06.2019 у справі № 917/67/18, висновками у яких ПП Гермес Плюс обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, міститься такий загальний висновок, зокрема, щодо застосування статті 33 Закону України Про оренду землі .

Статтею 33 Закону України Про оренду землі регламентовано право на поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми). А реалізація такого права можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою процедури і строків.

При цьому у справі № 594/376/17-ц (постанова від 10.04.2018) Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову орендаря земельної ділянки до орендодавця та нового орендаря спірної земельної ділянки за встановлених судом обставин існування між позивачем і орендодавцем укладеного договору оренди та недотримання позивачем порядку реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди за правилами статті 33 України Про оренду землі .

У справі № 920/739/17 (постанова 10.09.2018) до висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про поновлення на тих самих умовах договору оренди земельної ділянки Верховний Суд дійшов з урахуванням встановлених судом обставин укладення між сторонами договору оренди та до закінчення його дії виконання позивачем процедури і строків, передбачених статтею 33 Закону України Про оренду землі та порушення відповідачем цієї процедури і строків.

У справі № 917/67/18 (постанова від 12.06.2019) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову орендаря про визнання поновленим договору оренди землі на підставі частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі , оскільки з урахуванням установлених судами обставин щодо моменту здійснення державної реєстрації договору оренди та звернення позивача із позовом до закінчення строку його дії такі вимоги орендаря є передчасними.

У справі № 923/410/16 (постанова від 07.03.2018), висновками у якій скаржником також обґрунтовано підстави касаційного оскарження, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про визнання протиправним та скасування рішення орендодавця (відповідача) щодо непоновлення договору оренди земельної ділянки, прийнятого за результатами розгляду заяви орендаря про поновлення договору, поданої до закінчення строку договору з дотриманням строків та процедури, передбачених статтею 33 Закону України Про оренду землі .

Натомість у справі № 923/1079/19, яка розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення від 27.09.2019 № 2160 Про припинення приватному підприємству Гермес Плюс строку дії договору оренди земельної ділянки , встановивши обставини закінчення 07.09.2019 строку дії укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 18.10.2004 та відсутність з того часу укладеного договору оренди земельної ділянки площею 0,1110 га по вул. Суворова, 11/15 у м. Херсоні, як це передбачено частиною 8 статті 33 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). При цьому суди зазначили, що позивач як власник нерухомого майна має право на реалізацію свого права як власника такого майна на користування земельною ділянкою в передбаченому законом розмірі на загальних підставах.

Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 923/1079/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 12.06.2019 у справі № 917/67/18, від 07.03.2018 у справі № 923/410/16, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства Гермес Плюс на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2020 та рішення Господарського суду Херсонської області від 27.02.2020 у справі № 923/1079/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий