Постанова

від 11.09.2020 по справі 440/2375/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2020 року

м. Київ

справа №440/2375/19

адміністративне провадження №К/9901/2499/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Желєзного І.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокіл Полтавщина"

на постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гуцала М.І., Бенедик А.П., Донець Л.О. від 17 грудня 2019 року

у справі № 440/2375/19

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокіл Полтавщина"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У липні 2019 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також - позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокіл Полтавщина" (далі також - відповідач, ТОВ "Сокіл Полтавщина"), в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 151342,32 грн. та пеню в розмірі 6629,13 грн.

2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року позов задоволено.

3. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Сокіл Полтавщина" задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 440/2375/19 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Сокіл Полтавщина" на користь позивача адміністративно-господарські санкції в розмірі 100 894,88 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 4 419,42 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

4. 16 січня 2020 року відповідачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року у справі №440/2375/19, в якій просить таку скасувати та ухвалити нове рішення, в якому позовні вимоги позивача залишити без задоволення.

5. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2020 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.

6. Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №440/2375/19.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ Сокіл Полтавщина подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік (форма № 10-ПІ).

8. Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2018 році становила 78 осіб.

9. При цьому кількість осіб з інвалідністю-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі також - Закон № 875-XII)становить 3 особи.

10. Відповідно до вказаного Звіту, працюючи інваліди штатні працівники, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві в 2018 році відсутні.

11. За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 151 342,32 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6 629,13 грн (за 73 дні (з 16 квітня 2019 року по 27 червня 2019 року).

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

12. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що у порушення вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідачем у 2018 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, що є підставою для застосування вказаних вище сум адміністративно-господарських санкцій та пені.

13. Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив залишити без задоволення позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідач відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" створив відповідні робочі місця згідно штатного розпису ТОВ "Сокіл Полтавщина" та наказу №1-В від 02 січня 2018 року про затвердження штатного розпису. Також зазначав, що відповідачем 03 січня 2018 року надіслано поштового листа №03-01-18-2 із повідомленням про відкриті вакансії та проханням направити за наявності кандидатів на співбесіду для подальшого працевлаштування. Однак, звернення або надходження кандидатів для проходження співбесіди та працевлаштування відсутні до цього часу включно, тому вважає, що відповідач не порушував норм закону, а відтак немає підстав для настання відповідальності.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року та обов`язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року.

15. Частково задовольняючи апеляційну скаргу та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що для відповідача норматив працевлаштування осіб з інвалідністю складає 2, а не 3 особи, що свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції про задоволення позову у повному обсязі заявлених вимог.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ НА НЕЇ

16. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, оскільки таке прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що надсилав поштою листа від 03 січня 2018 року № 03-01-18-2 із повідомленням про відкриті вакансії на виконання Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та прохання направити за наявності кандидатів на співбесіду для подальшого працевлаштування. Однак, звернення або надходження кандидатів для проходження співбесіди та працевлаштування не отримував, тож відповідач не порушував норм закону, а відтак не має підстав для відповідальності.

17. Від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції під час прийняття рішення дійшов помилкового висновку, що розрахунок адміністративно-господарських санкцій та пені потрібно розраховувати виходячи із середньооблікової чисельності 49 осіб, а не 78 осіб. В іншій частині позову суди встановили факт неналежного виконання обов`язку відповідача щодо інформування центру зайнятості про вільні вакантні посади для осіб з інвалідністю. Доказів створення або виділення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві відповідача суду не надано.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

19. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

20. Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

21. Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

22. При цьому, частиною 2 статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

23. Частиною1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

24. Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

25. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

26. Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

27. Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

28. У зв`язку з цим, суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

29. Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

30. На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

31. Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

32. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.

33. За правилами, визначеними статтею 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

34. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте таким, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

35. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

36. До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з осіб з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

37. Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

38. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

39. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.

40. При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

41. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

42. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

43. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18.

44. Разом з тим, як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

45. Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

46. Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки.

- Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування осіб з інвалідністю.

- Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.

- Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

- До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

- Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.

47. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 12 липня 2019 року у справі № 812/1126/18.

48. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ Сокіл Полтавщина є охоронною фірмою та виконує приписи Закону України Про охоронну діяльність , працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

49. Судом апеляційної інстанції встановлено, що видами діяльності по КВЕД ТОВ Сокіл Полтавщина згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: діяльність приватних охоронних служб. Також, ТОВ Сокіл Полтавщина має ліцензію Міністерства внутрішніх справ України від 05 травня 2016 року № 362 на надання послуг, пов`язаних з охороною власності.

50. Організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян, у тому числі умови залучення громадян до охоронної діяльності, визначені положеннями Закону України "Про охоронну діяльність".

51. Відповідно до статті 11 Закону України "Про охоронну діяльність", персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони, зокрема, не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків.

52. Частиною 6 статті 11 Закону України "Про охоронну діяльність" передбачено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

53. При цьому, у спірних правовідносинах норми Закону України "Про охоронну діяльність" щодо врегулювання особливостей обрахування кількості штатних працівників для мети працевлаштування інвалідів, є спеціальною відносно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

54. Таким чином, відповідно до Закону України "Про охоронну діяльність" правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону України "Про охоронну діяльність".

55. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 818/466/16 та від 02 квітня 2019 року у справі №808/1547/16.

56. Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2018 році склала 78 осіб, з яких, з урахуванням вимог частини 6 статті 11 Закону України Про охоронну діяльність", 49 осіб є працівники, які не задіяні у виконанні заходів охорони.

57. Перевіряючи здійснений позивачем розрахунок адміністративного-господарських санкцій, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що під час такого розрахунку потрібно виходити не з середньооблікової кількості штатних працівників відповідача - 78 осіб, а з наявних 49 працівників, які не були задіяні у виконанні заходів охорони.

58. Колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що для відповідача норматив працевлаштування осіб з інвалідністю складає 2, а не 3 особи з інвалідністю.

59. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2018 році ТОВ Сокіл Полтавщина вживало заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: 03 січня 2018 року надіслано поштового листа №03-01-18-2 із повідомленням про відкриті вакансії та проханням направити за наявності кандидатів на співбесіду для подальшого працевлаштування, а тому відповідач вважає, що виконав у 2018 році свій обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

60. Разом з тим, не підтверджено факт отримання центром зайнятості звіту за формою №3-ПН від 03 січня 2018 року чи іншого письмового повідомлення про відкриті вакансії для інвалідів. Надана відповідачем копія Журналу реєстрації вихідної кореспонденції, з якої вбачається, що за вих. № 03-01-18-2 від 03 січня 2018 року зареєстроване повідомлення про відкритті вакансії, не підтверджує сам факт направлення на адресу Глобинської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості.

61. Судами попередніх інстанцій встановлено, що із копії листа Глобинської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 14 червня 2019 року №16/27/431-19 та листа Глобинської районної філії Полтавського обласного центру зайнятості від 26 липня 2019 року №16/27/519-19 вбачається, що ТОВ Сокіл Полтавщина на протязі 2018 року не подано звіти за формою 3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю.

62. Таким чином, відповідач не виконав свій обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року та обов`язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року.

63. Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що у 2018 році він вживав будь-яких заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

64. Таким чином, обов`язок підприємства щодо створення нормативу робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості двох робочих місць відповідачем не виконано, оскільки взагалі не подавалися звіти за формою №3-ПН за 2018 рік з моменту наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) (не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії).

65. Відповідач не повідомляв центр зайнятості про наявність вакантної посади для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій не є безпідставним.

66. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18.

67. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі.

68. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

69. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст.139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокіл Полтавщина" залишити без задоволення.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Cудді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко