Рішення

від 14.09.2020 по справі 369/3186/17

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/3186/17

Провадження № 2/369/214/20

РІШЕННЯ

Іменем України

14.09.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Дубас Т.В.,

за участю секретаря Мазурик Д.С.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Княжицька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка.

Зі слів позивача, після смерті тітки позивача відкрилась спадщина на:

- житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння від 07.02.1992;

- земельну ділянку площею 0,3708 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 196051 від 14.09.2006;

- земельну ділянку площею 1,8547 га, із цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 026167;

- земельну ділянку площею 0,2179 га, що знаходиться Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позивач вказувала, що вона у встановлені строки звернулась до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області із заявою про прийняття спадщини, так як померла спадкоємців першої черги не мала.

Зі слів позивача, до нотаріуса також звернулись відповідачі.

Нотаріус своєю постановою від 21.02.2017 відмовила позивачу у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом, так як є спадкоємець всього майна за заповітом.

Посилаючись на викладене та норми законодавства позивач просила суд визнати за нею право власності в порядку спадкування на:

- житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,3709 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,2179 га, що знаходиться на території Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.04.2018, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 18.07.2018, у даній справі в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 26.06.2019 вказані судові рішення було скасовано, справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотивами Верховного Суду для скасування судових рішень, ухвалених попередньо у даній справі, стало те, що перший заповіт від 22.12.2004 за реєстровим № 343 стосувався всього спадкового майна, натомість другий заповіт від 22.12.2004 за реєстровим № 347 стосувався тільки земельної ділянки (паю) розміром 1,8547 га. Заповіт від 22.12.2004 за реєстровим № 347 суперечить заповіту від 22.12.2004 за реєстровим № 343, оскільки спадкодавець в останньому заповіті розпорядилася на випадок смерті тільки правом на земельну ділянку (пай) розміром 1,8547 га.

Таким чином, з позиції Верховного Суду, визначення спадкоємця на право на земельну ділянку (пай) розміром 1,8547 га має відбуватися згідно із заповітом від 22.12.2004 за реєстровим № 347, а все інше спадкове майно повинно спадкуватися на підставі закону, як частина спадщини, що не охоплена заповітом.

Разом з тим, Верховний Суд зауважив, що при розгляді справи суди не встановили, хто із спадкоємців ОСОБА_4 має право на спадкування за законом спадщини, що не охоплена заповітом.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.07.2019 було прийнято справу до свого провадження та призначено підготовче засідання.

18.11.2019 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, подали клопотання, в якому просили суд розглянути справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений, подав клопотання про направлення копії рішення суду на його адресу, а також письмові пояснення, в яких заперечував позицію позивача щодо спірних заповітів.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання також не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена, причини своєї неявки та позицію щодо позову суду не повідомила.

Третя особа в судове засідання свого представника не направила, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена, у матеріалах справи є лист Княжицької сільської ради про розгляд справи без її представника.

У зв`язку з неявкою сторін та їх представників у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що з огляду на свідоцтво про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

На час смерті померлій належали:

- домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння від 07.02.1992;

- земельна ділянка площею 0,2499 га, кадастровий номер 3222483602:01:001:0004, із цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 196051 від 14.09.2006;

- земельна ділянка площею 0,1209 га, кадастровий номер 3222483602:01:001:0005, із цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 196051 від 14.09.2006;

- земельна ділянка площею 1,8547 га, із цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 026167 від 25.10.2002,

- земельна ділянка площею 0,2179 га, кадастровий номер 3222483600:04:009:0192, із цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, що знаходиться Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 394113 від 15.11.2010.

У 2013 році позивач звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом про визнання заповітів недійсними, проте рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.05.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16.07.2015, у справі № 369/10909/13-ц у задоволенні даного позову було відмовлено. Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що померла ОСОБА_4 за життя склала заповіт, посвідчений 22.04.1998 секретарем Княжицької сільської ради, яким все своє майно заповіла своїй сестрі ОСОБА_5 .

Також за життя померла ОСОБА_4 склала заповіти, посвідчені 22.12.2004 Княжицькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області: за реєстровим № 343, відповідно до якого вона все своє майно заповіла відповідачу ОСОБА_2 , та за реєстровим № 347, відповідно до якого вона земельну частку (пай) розміром 1,8547 га заповіла відповідачу ОСОБА_2 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.06.2016 у справі № 369/2007/16-ц було встановлено факт родинних відносин між позивачем та померлою ОСОБА_4 а саме: що позивач була племінницею померлої.

За життя ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її брат та батько позивача ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про народження позивача та згаданим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.06.2016 у справі № 369/2007/16-ц.

03.06.2013 до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіної Н.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 за № 25 звернувся відповідач ОСОБА_2 .

09.11.2013 до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіної Н.В. від позивача надійшла заява про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 за законом.

09.11.2013 до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіної Н.В. від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4

15.08.2015 відповідач ОСОБА_2. зареєстрував шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м Києві, актовий запис № 1029, після реєстрації шлюбу ОСОБА_2. змінив прізвище на ОСОБА_2 .

Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіна Н.В. постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21.02.2018 відмовила позивачу у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне майно у зв`язку із наявністю заповітів, посвідчених від імені померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 22.12.2004 Княжицькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області за реєстровими №№ 343 та 347.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми та судову практику.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Як визначено ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 5 ст. 411 ЦПК України визначено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до ст. 1222 цього Кодексу спадкоємцями за заповітом і законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У частині другій та четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Частинами 2, 3 ст. 1254 ЦК України визначено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Відповідно до ч.1 ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Частиною 3 ст. 1266 ЦК України визначено, що племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлені обставини у справі у розрізі проаналізованих правових норм та судової практики суд приходить до наступних висновків.

При складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх конкуренція , оскільки необхідно з`ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно.

Аналіз частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що:

по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту;

по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.

Тлумачення частини третьої статті 1254 ЦК України свідчить, що складення нового заповіту, яким зменшено обсяг спадкової маси, порівняно з попереднім, але не змінено спадкодавця, скасовує попередній заповіт у відповідній частині, оскільки спадкодавець визначив спадкоємця тільки щодо частини спадщини.

Як було вказано Верховним Судом під час скасування попередніх судових рішень у даній справі, про що було зазначено вище за текстом, перший заповіт від 22.12.2004 за реєстровим № 343 стосувався всього спадкового майна, натомість другий заповіт від 22.12.2004 за реєстровим № 347 стосувався тільки земельної ділянки (паю) розміром 1,8547 га. Заповіт від 22.12.2004 за реєстровим № 347 суперечить заповіту від 22.12.2004 за реєстровим № 343, оскільки спадкодавець в останньому заповіті розпорядилася на випадок смерті тільки правом на земельну ділянку (пай) розміром 1,8547 га.

Таким чином, визначення спадкоємця на право на земельну ділянку (пай) розміром 1,8547 га має відбуватися згідно із заповітом від 22.12.2004 за реєстровим № 347, а все інше спадкове майно повинно спадкуватися на підставі закону, як частина спадщини, що не охоплена заповітом.

Під час нового розгляду суду потрібно встановити коло спадкоємців після смерті ОСОБА_4 , які відповідно до ч. 1 ст. 1245 ЦК України успадкували частину спадщини, що не охоплена заповітом, тобто спірне майно, на яке просить визнати право власності позивач,.

Так, за даними спадкової справи до нотаріуса протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини, тобто з дня смерті ОСОБА_4 , із заявами про прийняття спадщини після її смерті звернулись лише сторони.

Проте, тільки позивач надала і нотаріусу, і суду докази того, що вона має право на спадкування за законом за правом представлення, як племінниця померлої, так як її батько, брат померлої, на час смерті ОСОБА_4 вже помер.

Відповідачі не надали суду доказів того, що вони за обставин, що склались, мають право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

З огляду на викладене єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 , яка прийняла в установленому порядку спадщину, є позивач, тому позов слід задовольнити.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідачів на користь позивача порівну сплачений при подачі позову до суду судовий збір, тобто по 4 000грн.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 392, 1216, 1218, 1222, 1236, 1245, 1254, 1258, 1266, 1268 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 18, 19, 23, 30, 76-82, 141, 259, 263-268, 273, 351, 352, 354, 411ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Княжицька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на:

- житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,3709 га, що складається із земельної ділянки площею 0,2499 га, кадастровий номер 3222483602:01:001:0004, із цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, та земельної ділянки площею 0,1209 га, кадастровий номер 3222483602:01:001:0005, із цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,2179 га, кадастровий номер 3222483600:04:009:0192, із цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, що знаходиться Княжицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 000 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 000 грн. судового збору.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Княжицька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, код ЄДРПОУ 04358554, адреса: 08143, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Княжичі, вул. Шевченка, 26.

Суддя Т.В. Дубас