Постанова

від 03.09.2020 по справі 522/7720/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1974/20

Номер справи місцевого суду: 522/7720/18

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2020 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 522/7720/18

Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/1974/20

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бикової К.А.,

учасники справи:

- позивачі - 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 ,

- відповідач - ОСОБА_3 ,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія ДІМЕЛ ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія ДІМЕЛ , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності в порядку спадкування,за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Бондар В.Я. 27 серпня 2019 року,

встановив:

У травні 2018 року адвокат Гареєв Є.Ш. , діючий від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнень позову, остаточно просить: 1) визнати недійсним договір купівлі-продажу №3354 від 12.04.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О. Ѕ частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який був придбаний ОСОБА_3 ; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу №3353 від 12.04.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О. Ѕ частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який був придбаний ОСОБА_3 ; 3) визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ часинку будинку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 ; 4) визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ часинку будинку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 ..

Вищевказані позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними тітками ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті залишилася спадщина, яка складається з будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 11.04.2018 року позивачі звернулися до нотаріуса Шостої одеської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини. Через декілька днів від сусідів позивачі дізналися, що по території будинку гуляють невідомі особи та було встановлено, що будинок 12.04.2018 року було продано ОСОБА_3 .. Продаж будинку відбувся від імені ТОВ Компанія ДІМЕЛ . ОСОБА_5 нібито була співзасновником ТОВ Компанія ДІМЕЛ , яке було зареєстроване 22.03.2018 року, тобто вже після смерті ОСОБА_5 . 06.04.2018 року ОСОБА_5 внесла свій будинок у статутний фонд, а 12.04.2018 року ТОВ Компанія ДІМЕЛ його продало. Таким чином, в результаті шахрайських дій невстановлених осіб, було відчужено будинок померлої людини. Позивачі є рідними тітками померлої, інших спадкоємців вона не мала, однак, позивачі не мають правовстановлюючих документів на будинок, що перешкоджає прийняттю спадщини (Т. 1 а. с. 4 - 7, Т. 2 а. с. 7 - 12).

06.06.2018 року до суду першої інстанції надійшов відзив ОСОБА_3 , в якому останній просив відмовити у задоволенні позову. Посилався на те, що будинок було придбано на законних підставах, шляхом укладення з ТОВ ДІМЕЛ договору купівлі-продажу, завіреного у нотаріуса. Позивачі не надали суду докази того, що вони є тітками померлої та, що інших спадкоємців немає. Доводи викладені у позові грунтуються на припущеннях, тому у задоволенні позову слід відмовити (Т. 1, а. с. 75 - 80).

У судове засідання суду першої інстанції учасники справи не з`явились (Т. 2, а. с. 217).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2019 року вказані вище позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу №3354 від 12.04.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О. Ѕ частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ Компанія ДІМЕЛ та ОСОБА_3 ..

Визнано недійсним договір купівлі-продажу №3353 від 12.04.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О. Ѕ частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ Компанія ДІМЕЛ та ОСОБА_3 ..

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ часинку будинку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 ..

Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ часинку будинку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 ..

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ Компанія ДІМЕЛ не мала права власності на будинок АДРЕСА_1 на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна з ОСОБА_3 , адже передача ОСОБА_5 права власності вчинялася після її смерті, та, зокрема акт прийому-передачі визнано недійсним, а реєстрація права власності ТОВ Компанія ДІМЕЛ скасована, тому суд першої інстанції вважав за необхідне визнати недійсним такі договору купівлі-продажу, згідно яких ОСОБА_3 набув права власності на об`єкт спадкування.

Крім того, зважаючи на обставини справи, відсутність у позивачів правовстановлюючих документів, що стало перешкодою для видачі останнім свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції вважав за можливе визнати за позивачами право власності на будинок АДРЕСА_1 (Т. 2, а. с. 218 - 220).

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вищевказаного позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленим, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно позбавлено його права на надання заперечень на позов, оскільки відмовлено йому у задоволенні вмотивованої заяви про відкладення розгляду справи. Вказує на незалучення судом першої інстанції належного відповідача по справі - нотаріуса Вахненко Ю.О., яка відмовила позивачам у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на частку домоволодіння АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_5 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Гареєв Є.Ш., діючий від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на безпідставність доводів апеляційної скарги.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Від адвоката Гареєва Є.Ш., діючого від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивачів.

Від інших учасників справи заяв, клопотань не надійшло.

Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому вирішені спору, освідомленість учасників справи про її розгляд, наявність клопотання адвоката Гареєва Є.Ш., діючого від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про розгляд справи за відсутності сторони позивачів, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих її учасниками і досліджених судом доказів вірно встановив вищевказані обставини по справі, дійшов правильного вищезазначеного висновку про необхідність задоволення позову. Висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 11, 15, 16, 202, 203, 204, 215, 216, 328, 1216, 1218, 1220, 1222, 1261 - 1265, 1268, 1269, 1270, 1296 ЦК України, ст. 46 Закону України Про нотаріат ) та процесуального (ст. ст. 263, 264 ЦПК України) права. Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду.

На підставі наявних у справі, наданих її учасниками і досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (Т. 1, а. с. 200).

21 березня 2018 року загальними зборами ТОВ Компанія ДІМЕЛ було затверджено статут Товариства, на якому міститься підпис двох засновників ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (Т. 1, а. с. 208 - 210).

22 березня 2018 року було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Дімел , засновниками якого є ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (Т.1 а. с. 15, Т. 2 а. с. 13 - 15).

23 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія ДІМЕЛ та ОСОБА_5 було складена та підписано Акт приймання-передачі майна, згідно якого ОСОБА_5 передала ТОВ Компанія ДІМЕЛ житловий будинок АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 199).

Таким чином, матеріалами справи підтверджуються доводи позивачів, що передача у власність будинку померлої ОСОБА_5 на користь ТОВ Компанія ДІМЕЛ неможлива, адже реєстрація юридичної особи та складення акту-прийому передачі нерухомого майна вчинено після смерті ОСОБА_7 ..

Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/16833/18 від 18.12.2018 року визнано недійсним Акт приймання-передачі майна, що вноситься до Статутного капіталу ТОВ Компанія ДІМЕЛ , складений 23.03.2018 року між ОСОБА_5 та директором ТОВ Компанія ДІМЕЛ - ОСОБА_17., засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крушельницьким Павлом Миколайовичем 23.03.2018 року, згідно з яким будинок за адресою: АДРЕСА_1 було внесено у статутний капітал ТОВ Компанія ДІМЕЛ ; скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ Компанія ДІМЕЛ на вищевказаний будинок (Т. 2, а. с. 52 - 53).

12.04.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія ДІМЕЛ та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О. за №3353 (Т. 1, а. с. 83).

12.04.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія ДІМЕЛ та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О. за №3354 (Т. 1, а. с. 85).

Отже, ТОВ Компанія ДІМЕЛ не було власником нерухомого майна, а саме будинку АДРЕСА_1 на час укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_3

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися 11.04.2018 року до Шостої одеської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 (Т. 1, а. с. 8, 9).

Шостою одеською державною нотаріальною конторою 11.04.2018 року було зареєстровано спадкову справу №106/2018, про що свідчить витяг №51542374 про реєстрацію в Спадковому реєстрі та відповідний лист №1803/02-14 від 10.05.2018 року (Т. 1, а. с. 10, а. с. 148).

20.10.2017 року право власності на будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_5 , про що свідчить інформаційна довідка №120251267 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно а Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (Т. 1, а. с. 11 - 12).

12.04.2018 року право власності на будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_3 , що вбачається з інформаційної довідки №121790992 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно а Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (Т. 1, а. с. 13 - 14).

Родинні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підтверджується наступним.

ОСОБА_8 , 1910 року народження мала трьох дочок: ОСОБА_9 , 1937 року народження, ОСОБА_10 , 1942 року народження, ОСОБА_11 , 1946 року народження, про що свідчить архівна довідка №671 від 02.07.2018 року (Т. 1, а. с. 157).

ОСОБА_9 - позивач по справі, яка після одруження взяла прізвище чоловіка ОСОБА_12 , про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 (Т. 1, а. с. 152).

ОСОБА_10 рідна сестра позивача є матір`ю померлої ОСОБА_5 про що свідчить запис про укладення шлюбу №4 від 12.01.1977 року, згідно якого підтверджується зміна прізвища ОСОБА_5 на ОСОБА_5 (Т. 1, а. с. 153) та свідоцтвом про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_3 (Т. 1, а. с. 154).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що померла ОСОБА_5 є племінницею позивача ОСОБА_1 .

Родинні відносини як тітки та племінниці між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 встановлено рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/11904/18 від 29.08.2018 року (Т. 1, а. с. 203 - 204).

Згідно частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Вахненко Ю.О. відмовила ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на частку домоволодіння АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_5 , у зв`язку з відсутністю в позивачів правовстановлюючих документів (Т. 2, а. с. 212).

Між учасниками справи склалися правовідносини щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання права власності в порядку спадкування.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

За правилами частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, -відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав с (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності визнання недійсними спірних договорів, з огляду на те, що ТОВ Компанія ДІМЕЛ не мала права власності на будинок АДРЕСА_1 на час укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна з ОСОБА_3 , адже передача ОСОБА_5 права власності вчинялася після її смерті, що є неможливим.

Крім того, як зазначалось вище, рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/16833/18 від 18.12.2018 року: визнано недійсним Акт приймання-передачі майна, що вноситься до Статутного капіталу ТОВ Компанія ДІМЕЛ , складений 23.03.2018 року між ОСОБА_5 та директором ТОВ Компанія ДІМЕЛ - ОСОБА_17., засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крушельницьким Павлом Миколайовичем 23.03.2018 року, згідно з яким будинок за адресою: АДРЕСА_1 було внесено у статутний капітал ТОВ Компанія ДІМЕЛ ; скасовано державну реєстрацію права власності ТОВ Компанія ДІМЕЛ на вищевказаний будинок (Т. 2, а. с. 52 - 53).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з вимогами статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення його померлим.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина 1 статті 1223 ЦК України) або особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, про що наголошує частина 5 статті 1268 ЦК України.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, якій починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України). Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Відповідно до статті 66 Закону України Про нотаріат на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.

Відповідно частини 1 статті 46 Закону України Про нотаріат нотаріуси, які вчиняють нотаріальні дії, мають право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до пункту 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (у подальшому - Порядок вчинення нотаріальних дій) видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до пункту 4.18 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за відсутності у спадкодавця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до пункту 3.3. Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13, у випадках відсутності правовстановлюючих документів у зв`язку з їх втратою та відсутності реєстрації об`єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім`я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування (пункт 23) передбачено звернення до суду за правилами позовного провадження осіб, яким нотаріус відмовив в оформленні права на спадкування.

Відповідно до норм частини 5 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із частиною 3 статті 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Як передбачено статтею 328 ЦК України право власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами частини 1 статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

З огляду на вищевикладені норми права, встановлені судами вищевказані факти апеляційний суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення і в частині визнання за позивачами - спадкоємцями спірного майна за законом, права власності таке майно.

Апеляційна скарга не містить доводів на спростування вказаних вище встановлених по справі фактів.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно позбавлено його права на надання заперечень на позов, оскільки відмовлено йому у задоволенні вмотивованої заяви про відкладення розгляду справи, є безпідставними з огляду на наступне.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Отже, відсутність апелянта у судовому засіданні, відмова останньому у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи судом першої інстанції не є обставиною, яка має наслідком задоволення апеляційної скарги.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на можливість ОСОБА_3 реалізувати свої процесуальні права, а зокрема права на участь у розгляді справи в судовому засіданні в апеляційному суді.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки також не мають наслідком її задоволення.

Таким чином, апеляційна скарга є безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 у суду апеляційної інстанції відсутні.

Згідно з частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе