Рішення

від 04.09.2020 по справі 908/172/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/17/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2020 Справа № 908/172/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Фізичної особи-підприємця Москаленко Дениса Федоровича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" (69037 м. Запоріжжя вул. Незалежної України, буд. 40, кВ. 62, ідентифікаційний код юридичної особи 33175829)

про стягнення 320 990 грн. 10 коп.

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" (69037 м. Запоріжжя вул. Незалежної України, буд. 40, кв. 62, ідентифікаційний код юридичної особи 33175829)

до відповідача за зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця Москаленко Дениса Федоровича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

про визнання недійсним договору поставки № 10/01 від 10.01.2018

за участю представників

позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним): Зіменко І.А., ордер ЗП № 0984998 від 20.02.2020

відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним): Мартиненко К.І., договір б/н від 11.06.2020

СУТЬ СПОРУ:

28.01.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Москаленко Дениса Федоровича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" 234 000 грн. 00 коп. основної суми заборгованості, 32 065 грн. 09 коп. пені, 12 486 грн. 60 коп. інфляційних збитків, 7 338 грн. 41 коп. 3 % річних.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 28.01.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/172/20 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 31.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/172/20, присвоєно справі номер провадження 27/17/20. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 25.02.2020.

Відповідачу, відповідно до ст. 165 ГПК України, у строк до 20.02.2020 запропоновано подати до суду відзив із його документальним обґрунтуванням.

14.02.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" звернулося до Господарського суду Запорізької області з зустрічним позовом до Фізичної особи-підприємця Москаленко Дениса Федоровича про визнання недійсним договору поставки № 10/01 від 10.01.2018 р., укладений між Фізичною особою-підприємцем Москаленко Денисом Федоровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ".

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.02.2020, зустрічну позовну заяву передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 18.02.2020 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" до розгляду.

Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 908/172/20, ухвалено здійснювати розгляд справи № 908/172/20 за правилами загального позовного провадження. Розгляд зустрічної позовної заяви призначено разом із первісним позовом у підготовчому засіданні 25.02.2020.

25.02.2020 судом проведено підготовче засідання у справі № 908/172/20.

Представником відповідача за первісним позовом (позивач зазусрічним позовом) було заявлено клопотання б/н від 24.02.2020 (вх. № 4069/08-08/20 від 25.02.2020) про залучення и у якості доказу до матеріалів справи № 908/172/20 копії довідки Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу № 119/03-16 від 13.02.2020, мотивуючи тим, що наведений доказ не був поданий ТОВ "ВТФ РІЦ" до суду разом із зустрічним позовом, оскільки помилково до зустрічного позову ТОВ "ВТФ РІЦ" була додана копія аналогічної довідки Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу № 118/01-16 від 13.02.2020, яка є доказом у справі № 908/173/20 Господарського суду Запорізької області за позовом ФОП Москаленко Д.Ф. до ТОВ "ВТФ РІЦ" про стягнення 391 000 грн. 00 коп. та за зустрічним позовом ТОВ "ВТЦ РІЦ" до ФОП Москаленко Д.Ф. про визнання недійсним договору про надання юридичних, консультаційних та бухгалтерських послуг № 29/12-2017 від 29.12.2017.

Клопотання розглянуто не було, вирішення питання щодо розгляду зазначеного клопотання відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) судом було відкладено (клопотання буде розглянуто у наступному засіданні).

Ухвалою суду від 25.02.2020, відповідно до ст. 183 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 23.03.2020.

28.02.2020 на адресу суду директор Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" надіслав на адресу Господарського суду заяву (вх. № 4435/08/08/20 від 28.02.2020), в порядку ст. 246 ГПК України, про постановлення окремої ухвали щодо дій громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яку направити до Прокуратури Запорізької області (заява буде розглянута у наступному засіданні).

Заява про постановлення окремої ухвали щодо дій громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Суд відзначає, що заявником в обґрунтування поданої заяви не надано жодного належного та допустимого доказу, у зв`язку з чим, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ", в порядку ст. 246 ГПК України, про постановлення окремої ухвали не підлягає задоволенню.

05.03.2020 на адресу Господарського суду директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" надіслані письмові пояснення (вх. № 4914/08-08/20 від 05.03.2020 про повторність у скоєнні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінальних правопорушень та про ведення ОСОБА_1 бухгалтерського обліку на ТОВ "ВТФ РІЦ" у 2018-2019 р.р. (письмові пояснення прийняті судом та долучені до матеріалів справи).

17.03.2020 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" надіслав клопотання № 5654/08-08/20 від 17.03.2020) щодо долучення до матеріалів справи додаткових документів, які підтверджують звернення підприємства за наданням правої допомоги (документи прийняті судом та долучені до матеріалів справи).

Ухвалою суду від 23.03.2020, відповідно до ст. 177 ГПК України, строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів, до 30.04.2020 на підставі ст. 183 ГПК України, підготовче засідання відкладено на 21.04.2020.

24.03.2020 відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) надіслав на поштову адресу Господарського суду відзив (вх. № 6242/08-08/20 від 24.03.2020) на зустрічну позовну заяву. Проти зустрічних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" заперечив у повному обсязі. Просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову.

24.03.2020 на адресу Господарського суду, в порядку ст. 88 ГПК України, надійшла заява свідка (вх. № 6246/08-08/20 від 24.03.2020), долучено до матеріалів справи та буде розглянуто судом з урахуванням думки інших учасників судового процесу в наступному судовому засіданні.

Також, 24.03.2020 позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним) на адресу суду надіслані заперечення (вх. 6247/08-08/20 від 24.03.2020) на заяву ТОВ "ВТФ РІЦ" на постановлення судом окремої ухвали в порядку ст. 246 ГПК України. ФОП Москаленко Д.Ф., вважає, що подання заяви є спробою безпідставно уникнути оплати за надані за договором послуги та намагання затягнути процес розгляду даної справи. Просить суд відмовити у задоволенні вказаної заяви в повному обсязі.

Ухвалою від 21.04.2020, відповідно до Постанови Верховної ради України № 54-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короно вірусної хвороби (COVID-19), якою внесено зміни до деяких законодавчих актів України, в тому числі п.п 3 п. 11 постановлено у Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436 розділ X "Прикінцеві положення", а також Конвенції про захист прав людини і основних свобод, підготовче засідання у справі № 908/172/20 відкладено.

Ухвалою суду від 12.06.2020 у справі № 908/172/20 призначено підготовче засідання на 08.07.2020.

Ухвалою суду від 08.07.2020 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті 16.07.2020.

Ухвалою суду від 16.07.2020 оголошувалася перерва до 17.08.2020.

Ухвалою суду від 17.08.2020 оголошувалася перерва до 04.09.2020.

У судовому засіданні 04.09.2020 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Технічна фіксація здійснюється на комплексі Акорд .

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача за первісним позовом підтримав первісні позовні вимоги, з підстав зазначених у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги, які обґрунтовує наступним: 10.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ та Фізичною особою-підприємцем Москаленко Денисом Федоровичем був укладений договір поставки № 10/01, за умовами якого позивач зобов`язується передати у власність відповідача товар, а відповідач в порядку та на умовах визначених цим договором, зобов`язується прийняти й оплатити товар. Розрахунок за цим договором між позивачем та відповідачем провадиться шляхом оплати відповідачем поставленого товару протягом 10 календарних днів з дати поставки відповідного товару, на підставі отриманого відповідачем рахунку. Позивач свої договірні зобов`язання з поставки товару виконав повністю, що підтверджується узгодженими та підписаним між сторонами видатковими накладними. Відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання за договором, а саме не здійснив розрахунок за поставлений товар згідно договору. Позивач просив суд стягнути з відповідача 234 000 грн. 00 коп. основної суми заборгованості, 32 065 грн. 09 коп. пені, 12 486 грн. 60 коп. інфляційних збитків, 7 338 грн. 41 коп. 3 % річних.

Представник відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) підтримав зустрічні позовні вимоги в повному обсязі, які мотивовані наступним. ФОП Москаленко Д.Ф., як постачальник зобов`язаний був забезпечити поставку товару на адресу покупця - ТОВ ВТФ РІЦ зазначену у п. 4.2 договору, передати товар покупцю разом із документами, що стосуються товару, а покупець прийняти та оплатити поставлений товар протягом 10 календарних днів з дати поставки товару на підставі отриманого рахунку. При цьому, умовами договору сторонами не визначено, які саме документи на товар ФОП Москаленко Д.Ф. повинен передати ТОВ ВТФ РІЦ разом із передачею товару, у зв`язку з чим з урахуванням п. 7.6 договору та ст. 662 ПК України ФОП Москаленко Д.Ф. повинен був передати ТОВ ВТФ РІЦ товар разом із документами, які його стосуються та підлягають передачі відповідно до законодавства. Пунктом 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363 визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. ФОП Москаленко Д.Ф., у разі здійснення поставки товару за договором у кількості 78 тон на адресу ТОВ ВТЦ РЇЦ - мав додатково до кожної Видаткової накладної виписати відповідну товарно-транспортну накладну та надати таку ТТН в розпорядження ТОВ ВТЦ РІЦ для використання її у бухгалтерському обліку, постановку товару на складській облік, тощо. Однак, до Первісного позову не додано будь-яких товарно-транспортиих накладних, які б підтверджували відвантаження 78 тон товару від ФОП Москаленко Д.Ф. до ТОВ ВТЦ РІЦ . Також, Первісна позовна заява взагалі не містить обставин транспортування 78 тон товару.

Відповідач за зустрічним позовом надав письмовий відзив, відповідно до якого заперечив проти зустрічного позову та просив суд в задоволенні зустрічної позовної заяви про визнання недійсним договору поставки № 10/01 від 10.01.2018 відмовити в повному обсязі.

17.08.2020 позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) надав пояснення вх. № 15829/08-08/20, які містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, оригінали яких оглядалися в судових засіданнях, вислухавши пояснення представника позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

10.01.2018 року між Фізичною особою-підприємцем Москаленко Денисом Федоровичем (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" (покупець) укладено договір поставки № 10/01.

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти й оплатити товар.

Під товаром у цьому договорі розуміється паливні брикети соняшника 50мм*250мм (п. 1.2 договору).

Згідно п. 1.3 договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що є предметом поставки за цим договором, визначаються у відповідній видатковій накладній.

У розділі 2 договору сторони узгодили, що постачальник зобов`язаний поставити товар належної якості, а покупець зобов`язаний забезпечити своєчасне і належне приймання товару, що відповідає вимогам, визначеним щодо нього у цьому договорі; оплатити за товар обумовлену суму коштів у встановлені цим Договором строки.

Відповідно до п. 3.1 договору розрахунок за цим договором між постачальником і покупцем провадиться шляхом оплати покупцем поставленого покупцю товару протягом 10 календарних днів з дати поставки відповідного товару, на підставі отриманого покупцем рахунку.

Згідно п. 7.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 р. але в будь-якому випадку до моменту повного та належного виконання усіх своїх зобов`язань за цим договором.

Як зазначив у позовній заяві позивач за первісним позовом, на виконання умов договору позивач за первісним позовом передав у власність відповідачу за первісним позовом товар, а саме паливний брикет соняшника 50мм*250мм на загальну суму 234 000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000002 від 10.01.2018 на суму 54 000 грн. 00 коп.; № РН-0000096 від 08.10.2018 на суму 90 000 грн. 00 коп., № РН-0000114 від 10.10.2019 на суму 90 000 грн. 00 коп.

10.01.2018 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № СФ-000002 від 10.01.2018 року на суму 54 000 грн. 00 коп.

08.10.2018 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № СФ-000096 від 08.10.2018 на суму 90 000 грн. 00 коп.

10.10.2019 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № СФ-000114 від 10.10.2019 року па суму 90 000 грн. 00 коп.

Позивач вважає, що відповідач прийняті обов`язки за договором в частині оплати вартості товару належним чином не виконав.

Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішень суду.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Дослідивши зміст договору від 10.01.2018 № 10/01, на підставі якого виникло грошове зобов`язання, суд вважає, що даний договір за своєю правовою природою є договором поставки, до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, а також положення глави 54 Цивільного кодексу України, що регулюють відносини пов`язанні з купівлею та продажем майна (товару).

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір, відповідно до стаття 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір № 10/01 від 10.01.2018 підписаний сторонами, підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ скріплений відтиском круглої печатки господарюючого суб`єкта.

Частиною 1 стаття 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що ідентифікують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву підприємств від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (із змінами та доповненнями) (надалі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, фактом підтвердження отримання товару або послуг є виключно первинні документи, які відображаються в регістрах бухгалтерського обліку відповідно до вимог діючого законодавства.

До первинних документів, які підтверджують виконання договору або наявність яких є обов`язковою, згідно зі змістом договору купівлі-продажу (поставки) відносяться: накладні, акти приймання-передачі товару, специфікація, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які свідчать про реальність здійснення операції.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що позивач за первісним позовом передав у власність відповідачу за первісним позовом товар, а саме паливний брикет соняшника 50мм*250мм на загальну суму 234 000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000002 від 10.01.2018 на суму 54 000 грн. 00 коп.; № РН-0000096 від 08.10.2018 на суму 90 000 грн. 00 коп., № РН-0000114 від 10.10.2019 на суму 90 000 грн. 00 коп., які містять лише підпис та відбиток печатки підприємства відповідача та підпис ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене вбачається, що додані позивачем до позовної заяви копії накладних не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не містять посади і прізвища особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку відповідача, особистого чи електронного підпису такої особи та печатки підприємства, що суперечить приписам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що позбавляє вказані документи доказової сили.

Накладні, копії яких надані позивачем не містять відмітку (прізвище ім`я та по батькові підпис та відтиск печатки) відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" про отримання товару. Такі видаткові накладні не можуть свідчити про отримання відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" товару від позивача у справі - Фізичної особи-підприємця Москаленко Дениса Федоровича.

Позивачем до позовної заяви не надано Товарно-транспортних накладних на відпуск товару, а саме паливних брикетів соняшника 50мм*250мм, лише до відзиву на зустрічну позовну заяву Фізичною особою-підприємця Москаленко Денисом Федоровичем надано Товарно-транспортні накладні № Р-1 від 10.01.2018, № Р-2 від 08.10.2018, № Р-3 від 08.10.2018, № Р4 від 10.10.2019, № Р5 від 10.10.2019.

З яких вбачається, що відомості про вантаж, а також інформація про відповідальних представників, які здійснювали приймання передавання товару відсутні.

Як вже зазначалося вище, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" унормовано, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Посилання позивача на акт звірки взаємних розрахунків станом на 29.11.2019, який підписаний позивачем та ОСОБА_2 та твердження позивача про те, що оскільки відповідач підписав даний акт звірки взаємних розрахунків, а отже фактично визнав наявність у нього перед позивачем заборгованості в розмірі 234 000 грн. 00 коп. не приймаються судом, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Отже, розглянувши матеріали справи, судом досліджено, що додані до позовної заяви позивачем копії видаткових накладних № РН-0000002 від 10.01.2018 на суму 54 000 грн. 00 коп.; № РН-0000096 від 08.10.2018 на суму 90 000 грн. 00 коп., № РН-0000114 від 10.10.2019 на суму 90 000 грн. 00 коп. не є належним чином оформленими первинними документами, відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99.

Крім того надана позивачем оборотно-сальдова відомість по рахунку: 281 за 01.01.18-30.11.19

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі "Горнсбі поти Греції" зазначено: "…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем в позовній заяві не були доведені обставини, не надано належних та допустимих доказів на їх підтвердження, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, суд не знаходить правових підстав для задоволення первісних позовних вимог. Суд відмовляє у первісному позові повністю.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 4 814 грн. 85 коп. покладається на позивача.

Позивач за зустрічним позовом просив визнати договір поставки № 10/01 від 10.01.2018 недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, в силу припису зазначеної статті правомірність правочину презумується, і обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається саме на позивача.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, якими унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частинами 1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Більше того, як зазначалося, ознака вчинення фіктивного правочину лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

За доводами позивача за зустрічним позовом, оскаржуваний договір є фіктивним та порушує майнові права ТОВ ВТФ РІЦ , шляхом безпідставного стягнення грошових коштів за первісним позовом у сумі 320 990 грн. 10 коп. за фактично непоставлений товар.

За висновком суду, доводи позивача не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 ГПК України в ході вирішення наявного спору, виходячи з наступного.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Вимогами ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Господарського кодексу України передбачено, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Судом встановлено, що 10.01.2018 між Фізичною особою-підприємцем Москаленко Денисом Федоровичем (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" (покупець) укладено договір поставки № 10/01.

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти й оплатити товар.

Під товаром у цьому договорі розуміється паливні брикети соняшника 50мм*250мм (п. 1.2 договору).

Згідно п. 1.3 договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що є предметом поставки за цим договором, визначаються у відповідній видатковій накладній.

У розділі 2 договору сторони узгодили, що постачальник зобов`язаний поставити товар належної якості, а покупець зобов`язаний забезпечити своєчасне і належне приймання товару, що відповідає вимогам, визначеним щодо нього у цьому договорі; оплатити за товар обумовлену суму коштів у встановлені цим Договором строки.

Відповідно до п. 3.1 договору розрахунок за цим договором між постачальником і покупцем провадиться шляхом оплати покупцем поставленого покупцю товару протягом 10 календарних днів з дати поставки відповідного товару, на підставі отриманого покупцем рахунку.

Згідно п. 7.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019 р. але в будь-якому випадку до моменту повного та належного виконання усіх своїх зобов`язань за цим договором.

Як зазначив позивач за первісним позовом на виконання умов договору позивач за первісним позовом передав у власність відповідачу за первісним позовом товар, а саме паливний брикет соняшника 50мм*250мм на загальну суму 234 000 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000002 від 10.01.2018 на суму 54 000 грн. 00 коп.; № РН-0000096 від 08.10.2018 на суму 90 000 грн. 00 коп., № РН-0000114 від 10.10.2019 на суму 90 000 грн. 00 коп.

10.01.2018 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № СФ-000002 від 10.01.2018 року на суму 54 000 грн. 00 коп.

08.10.2018 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № СФ-000096 від 08.10.2018 на суму 90 000 грн. 00 коп.

10.10.2019 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № СФ-000114 від 10.10.2019 року па суму 90 000 грн. 00 коп.

Договір поставки № 10/01 від 10.01.2018 підписаний від імені позивача за зустрічним позовом директором - ОСОБА_2 та скріплений печаткою підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ".

У заяві свідка ОСОБА_2 , справжність підпису якого посвідчено нотаріально 13.03.2020, зазначено зокрема, що ОСОБА_2 , який з 22.12.2017 по 04.12.2019 займав посаду директора ТОВ "ВТФ РІЦ", зазначено, що згідно з п. 12.3.1 Статуту ТОВ "ВТФ РІЦ" директор товариства, зокрема: розпоряджається майном та коштами Товариства, представляє Товариство у відносинах з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, укладає в країні та за її межами договори та інші угоди від імені Товариства. 10 січня 2018 р. між ТОВ ВТФ РІЦ та Фізичною особою-підприємцем Москаленко Денисом Федоровичем був укладений Договір поставки № 10/01 паливних брикетів соняшника 50мм*250 мм (далі-Договір). ОСОБА_2 , підтвердив, що Договір поставки № 10/01 від 10 січня 2018 р. від імені ТОВ "ВТФ РІЦ" підписано мною, як директором товариства, власноручно при повному розумінні його змісту і значення. Поставка товару (паливних брикетів соняшника 50мм*250 мм) відбулася в повному обсязі на загальну суму 234 000,00 грн., що підтверджується узгодженими та підписаним між Сторонами видатковими накладними, а саме: видатковою накладною № РН-0000002 від 10.01.2018 р. на суму 54 000,00 грн., видатковою накладною № РН-0000096 від 08.10.2018 р. на суму 90 000,00 грн., видатковою накладною № РН-0000114 від 10.10.2019 р. на суму 90 000,00 грн. Вказані видаткові накладні підписані мною власноручно, як директором товариства при наявності всіх на те повноважень. Претензій по якості товару - не було. Вказаний товар використовувався ТОВ "ВТФ РІЦ" для власних потреб, а саме з метою обігріву приміщення (за допомогою твердопаливного котла) за адресою: Запорізька обл., смт Кушугум, вул. Колгоспна, 1/25, де здійснюється господарська діяльність товариства, зокрема і виробляються меблі.

В той же час, у зв`язку з несприятливою фінансовою ситуацією на ТОВ ВТФ РІЦ , яка склалася через невиконання своїх зобов`язань контрагентами, товариство не в змозі було сплатити кошти за отриманий від ФОП Москаленко Д.Ф. товар. Станом на 04.12.2019 заборгованість ТОВ ВТФ РІЦ перед ФОП Москаленко Д.Ф. складала 234 000,00 грн.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ст. 2 ГПК України принципами господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи. За умовами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на вищевикладене, господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У даному випадку позивачем за первісним позовом подані видаткові накладні, які не є належним чином оформленими первинними документами, відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99.

Крім того, суд вважає, що заява свідка ОСОБА_3 , не спростовує висновку суду, суд приймає до уваги, що згідно ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Оскільки у справах про визнання правочину недійсним з підстав його фіктивності обов`язок доказування покладається саме на позивача, то саме позивач має довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Жодних належних та допустимих у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України доказів на підтвердження наявності у всіх сторін договору № 10/01 від 10.01.2018 умислу на вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, позивачем за зустрічним позовом суду не подано.

Посилання позивача за зустрічним позовом на ненадання Фізичною особою-підприємцем Москаленко Д.Ф. будь-яких товарно-транспортних накладних, які б підтверджували відвантаження 78 тон товару від ФОП Москаленко Д.Ф. до ТОВ ВТЦ РІЦ та на те, що всі три видаткові накладні, складені ФОП Москаленка Д.Ф., не містять в собі: посади, прізвища особи, яка з боку ТОВ ВТФ РІЦ отримувала товар за договором; номер та дату довіреності ТОВ ВТФ РЩ на особу, що отримувала товар за договором, у зв`язку з чим не можливо ідентифікувати особу, яка нібито брала участь у здійсненні господарських операцій по договору з боку ТОВ ВТФ РІЦ спростовуються наступним.

Відповідачем за зустрічним позовом до відзиву на зустрічну позовну заяву та в обґрунтування своїх заперечень на зустрічний позов було надано товарно-транспортні накладні № Р-1 від 10.01.2018, № Р-2 від 08.10.2018, № Р-3 від 08.10.2018, № Р-4 від 10.10.2019, № Р-5 від 10.10.2019, які свідчать, що відповідальна особа Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" - ОСОБА_2 прийняв товар - паливні брикети соняшника 50мм*250мм.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.5 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до ст. 62 Закону України Про господарські товариства , що діяв на момент спірних правовідносин, дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

Згідно з п. 12.3.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" директор товариства, зокрема розпоряджається майном та коштами Товариства, представляє Товариство у відносинах з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, укладає в країні та за її межами договори та інші угоди від імені Товариства.

Підпис ОСОБА_2 на товарно-транспортних накладних скріплений круглою печаткою юридичної особи - товариства.

Крім того, договір поставки № 10/01 від 10.01.2018 підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" директором ОСОБА_2 та скріплений круглою печаткою юридичної особи - товариства.

Судом встановлено, що договір поставки № 10/01 від 10.01.2018 був вчинений у письмовій формі; сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, в тому числі щодо предмету, умов розрахунку та строку дії договору.

На момент укладення спірного договору, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містилися відомості про те, що ОСОБА_2 був директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ" та підписантом (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10.01.2018 - дата укладення договору поставки № 10/01 від 10.01.2018 міститься в матеріалах справи).

Отже, ОСОБА_2 на момент укладення договору поставки № 10/01 від 10.01.2020 був директором позивача за зустрічним позовом, а відтак був уповноважений на укладення спірного договору та підписання всіх первинних документів особисто без довіреності, оскільки на момент підписання був підписантом, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У відповідності до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем, належними та допустимими доказами, у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, не доведено суду того, що в дійсності 78 тон паливного брикету соняшника за договором на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю ВТФ РІЦ не поставлялося та останнє його ніколи не отримувало, що є належними та допустимими доказами фіктивності договору, оскільки в дійсності його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Наявними у справі доказами позовні вимоги позивача за зустрічним позовом не підтверджено, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати по зустрічному позову в розмірі 2 102 грн. 00 коп. покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ".

Керуючись ст.ст. 123, 129, 180, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні первісних позовних вимог Фізичної особи-підприємця Москаленко Дениса Федоровича, с. Малишівка, Запорізький район, Запорізька область до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ", м. Запоріжжя відмовити.

У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТФ РІЦ", м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця Москаленко Дениса Федоровича, с. Малишівка, Запорізький район, Запорізька область відмовити.

Рішення оформлено та підписано 14.09.2020.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.С. Дроздова