Ухвала

від 14.09.2020 по справі 140/1960/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті апеляційного провадження

14 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/1960/19 пров. № А/857/8982/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Довгої О. І. суддів -Глушка І. В. Матковської З. М.

перевіривши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 140/1960/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Талфорт" до Головного управління ДПС у Волинській області про скасування повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

ухвалою судді Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з порушенням строків встановлених ч.1 ст.295 КАС України, а також вимог ст. 296 КАС України в частині несплати апелянтом судового збору.

Головному управлінню ДПС у Волинській області надано десятиденний строк з моменту отримання ухвали суду для усунення недоліків.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором № 7900729607319 копію зазначеної ухвали скаржник отримав 20 серпня 2020 року.

На виконання вимог ухвали суду апелянт надіслав платіжне доручення про сплату судового збору, а також клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги,

В обгрунтування клопотання податковий орган фактично покликається на ті ж доводи, що були вказані у попередньому клопотанні, поданому разом з апеляційною скаргою, а саме - покликається на позицію Верховного Суду у справі №820/1212/17 від 15 травня 2020 року та зазначає, що право на апеляційне оскарження гарантоване Конституцією України. При цьому стверджує, що суб`єкт владних повноважень, впродовж року після прийняття судом першої інстанції рішення, має процесуальне право звернутись до апеляційного суду зі скаргою на нього. Разом з тим, обгрунтовуючи своє клопотання податковий орган апелює до практики ЄСПЛ, зокрема його позицій щодо права на оскарження судового рішення та права на справедливий суд.

Проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження з огляду на наступне.

Згідно із пунктом шостим частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Закріплений у статті 6 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28 березня 2006 року, заява №23436/03).

Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходив з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах Осман проти Сполученого королівства від 28 жовтня 1998 року та Круз проти Польщі від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Устименко проти України від 06 жовтня 2015 року суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є обмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.

Аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями можуть скористатися правом їх оскарження у апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк. При цьому усі учасники судового процесу рівні перед законом і судом.

Строки подання апеляційних скарг у цій категорії справ визначені статтею 295 КАС.

Із матеріалів справи судом встановлено, що Головне управління ДПС у Волинській області, до моменту подання цієї скарги, уже оскаржувало рішення суду першої інстанції у даній справі.

Так, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року було залишено без руху апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області з причини несплати судового збору у розмірі 28815 грн.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року задоволено клопотання Головного управління ДПС у Волинській області та продовжено на десять днів, з дня отримання копії цієї ухвали, строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

15 січня 2020 року Головне управління ДПС у Волинській області повторно подало клопотання про продовження процесуального строку, мотиви якого були тотожні попередньому клопотанню.

16 січня 2020 року ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду відмовлено податковому органу у задовленні клопотання про повторне продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги, а саму скаргу повернуто апелянту.

Отже, з моменту постановлення Восьмим апеляційним адміністративним судом 18 листопада 2019 року ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, з урахуванням продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги, апелянт так і не зміг у наданий йому строк усунути недоліки скарги.

Надалі, зі спливом більше ніж шести місяців, апелянт повторно подав апеляційну скаргу на рішення суду у цій справі, та, як вбачається з її змісту, з тими ж недоліками, що були наявні й під час подання первинної скарги. Судовий збір апелянт сплатив лише 21 серпня 2020 року.

Відповідно до ч.8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Отже, після усунення обставин, які були підставою для повернення апеляційної скарги, її може бути подано повторно. У такому випадку скаржник повинен вживати невідкладних заходів щодо усунення недоліків, які стали причиною повернення апеляційної скарги. До такої скарги застосовуються ті ж вимоги, що й до первинно поданої, у тому числі й дотримання строків на її подання. Цьому відповідає правова позиція Європейського суду з прав людини викладена у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" де зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поряд з цим судом встановлено, що у період з 16 січня 2020 року (дати прийняття судом ухвали про повернення первинно поданої апеляційної скарги) фактично по 20 серпня 2020 року включно апелянт не вчиняв жодних дій щодо оскарження рішення суду у цій справі. Покликання Головного управління ДПС у Волинській області (вказані у попередньому клопотанні про поновлення строку) на введений на території України карантин апеляційний суд у контексті обставин справи вважає недоречними зважаючи на те, що перебіг строку на подання апеляційної скарги розпочався значно раніше, а ніж було введено карантин. При цьому суд наголошує, що після повернення апеляційної скарги апелянт мав ще понад два місяці до введення карантину, а отже такі доводи не підтверджують поважність причин пропуску строку на подання апеляційної скарги, а навпаки свідчать про невиправдане зволікання із поданням апеляційної скарги.

У такій ситуації, за наявних обставин, колегія суддів приходить висновку, що задоволення клопотання про поновлення строку для поновлення строку на подання апеляційної скарги становитеме втручання у принцип res judicata.

Також, суд відхиляє доводи апелянта в частині покликань на позицію Верховного Суду у справі №820/1212/17 від 15 травня 2020 року з огляду на те, що фактичні обставини справи у тому спорі стосуються обставин подання апеляційної скарги зі сплатою судового збору в сумі понад три мільйони гривень, що не співвідноситься із судовим збором у цій справі.

Щодо практики Європейського суду з прав людини, на яку покликається апелянт, то суд зазначає наступне.

Згідно Преамбули метою прийняття та функціонування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є забезпечення їх загального та ефективного визнання і додержання. Згідно статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Конвенція є юридичним механізмом, який покликаний забезпечити захист прав людини від посягань з боку держави чи неналежного виконання нею своїх обов`язків. При цьому Конвенція не покликана забезпечувати захист інтересів держави.

Відповідно до статті 19 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини.

Покликання Головного управління ДПС у Волинській області на окремі фрагменти рішень Європейського суду у даному спорі суд вважає необгрунтованими, та як правові позиції цих рішень покликані захищати інтереси особи та забезпечити їй належний захист від протиправних дій чи бездіяльності з боку держави та державних органів уповноважених на виконання її функцій. Суд переконаний, що державний орган та держава вцілому не вправі використовувати юридичні механізми захисту прав визначені Конвенцією та правовими позиціями Європейського суду з прав людини для задоволення власних інтересів, оскільки це прямо суперечить меті та завданню самої Конвенції та може призвести до зловживання домінуючим становищем суб`єкта владних повноважень у адміністративних правовідносинах.

Таким чином суд констатує, що Головним управління ДПС у Волинській області не наведено поважних причин пропуску строку на подання апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись статтями 298, 299, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 140/1960/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Талфорт" до Головного управління ДПС у Волинській області про скасування повідомлення - рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач О. І. Довга судді І. В. Глушко З. М. Матковська