Постанова

від 09.09.2020 по справі 468/1693/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 468/1693/18

провадження № 61-22564св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство Злагода ,

розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства Злагода на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 серпня 2019 року у складі суддіМуругова В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, розгляд касаційної скарги Приватного підприємства Злагода (далі - ПП Злагода ) на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 серпня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП Злагода про визнання недійсними договорів оренди землі.

Позов мотивовано тим, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку позивач є власником земельної ділянки площею 8,43 га в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка складається із земельних ділянок площею 5,82 га кадастровий номер 4820680800:04:000:0225 та площею 2,61 га кадастровий номер 4820680800:03:000:0220.

01 грудня 2004 року між сторонами було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 7 років, який після закінчення строку його дії був пролонгований ще на 7 років.

У жовтні 2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення йому земельної ділянки, однак останній надав позивачу договори оренди вище вказаних земельних ділянок від 01 грудня 2013 року строком на 10 років та акти приймання - передачі земельних ділянок.

Позивач зазначав, що вказані договори оренди земельних ділянок не укладав та не підписував.

Посилаючись на викладені обставини, просив визнати недійсними договори від 01 грудня 2013 року оренди земельних ділянок: площею 5,82 га з кадастровим номером 4820680800:04:000:0225 та площею 2,61 га з кадастровим номером 4820680800:03:000:0220, укладені між ОСОБА_1 та ПП Злагода .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 серпня 2019 року позов задоволено.

Визнано укладений 01 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПП Злагода договір оренди землі щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 2,61 га кадастровий номер 4820680800:03:000:0220, що розташована в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, недійсним.

Визнано укладений 01 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПП Злагода договір оренди землі щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 5,82 га кадастровий номер 4820680800:04:000:0225, що розташована в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, недійсним.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договори оренди земельних ділянок від 01 грудня 2013 року підлягають визнанню недійсними, оскільки підписані від імені ОСОБА_1 не ним, а іншою сторонньою особою. При цьому суд зазначив , що строк позовної давності за вимогами про визнання договорів недійсними не сплинув, оскільки позивач дізнався про їх наявність у жовтні 2018 року і дана обставина не спростована відповідачем.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПП Злагода подало до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 серпня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПП Злагода на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 серпня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року, в якій заявник просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки їх прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, тому вони підлягають скасуванню. Заявник вказує, що суди першої та апеляційної інстанції необґрунтовано не застосували строк позовної давності, не дослідили питання, чи міг позивач дізнатись про порушення своїх прав раніше.

Доводи інших учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилається на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок, розташованих в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,82 га та 2,61 га з кадастровими номерами: 4820680800:04:000:0225 та 4820680800:03:000:0220 відповідно, належних йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 051232 від 25 жовтня 2004 року.

ПП Злагода користувалось вказаними земельними ділянками на підставі договору оренди землі від 01 грудня 2004 року, зареєстрованого у Баштанському районному відділі Миколаївської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України 03 листопада 2006 року за № 040600601633.

Згідно договору оренди землі без номера від 01 грудня 2013 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 12 лютого 2015 року, ОСОБА_1 надав земельну ділянку площею 2,61 га, кадастровий номер 4820680800:03:000:0220 у строкове платне користування ПП Злагода на строк 10 років.

Згідно договору оренди землі без номера від 01 грудня 2013 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 12 лютого 2015 року, ОСОБА_1 надав земельну ділянку площею 5,82 га, кадастровий номер 4820680800:03:000:0225, у строкове платне користування ПП Злагода на строк 10 років.

Установлено, що обидва договори оренди землі від 01 грудня 2013 року він не підписував, а про їх наявність дізнався лише у жовтні 2018 року. До цього часу вважав, що земельні ділянки продовжували перебувати в оренді у відповідача за попереднім договором, на умовах якого він і отримував орендну плату.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 81 від 23 квітня 2019 року підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець розділу Підписи сторін договору оренди землі від 01 грудня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП Злагода (кадастровий номер земельної ділянки 4820680800:03:000:0220), виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Підпис від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець розділу Підписи сторін договору оренди землі від 01 грудня 2013 року укладеного між ОСОБА_1 та ПП Злагода (кадастровий номер земельної ділянки 4820680800:03:000:0225), виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі -у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, їх умови не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, посилаючись на умови договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

Суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджував.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на тому, що не укладав договори оренди, користування належними йому земельними ділянками відповідачем без договірних відносин є незаконним. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Оскільки факт відсутності волевиявлення ОСОБА_1 (орендодавця) на укладення оспорюваних договорів оренди землі на умовах, що в ньому викладені, підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи № 81 від 23 квітня 2019 року, то такий договір є неукладеним. Тому ефективним способом захисту позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовував позов позивач.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв 'язку із обранням неефективного способу захисту.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства Злагода задовольнити частково.

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 13 серпня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 листопада 2019 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства Злагода про визнання недійсними договорів оренди землі відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає .

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун