Постанова

від 09.09.2020 по справі 494/1242/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 494/1242/16-ц

провадження № 61-27152св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Березівського районного суду Одеської області від 22 травня 2017 року у складі судді Дєткова О. Я. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки

з кадастровим номером 5121282000:01:004:0025, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 12 грудня 2006 року між нею та фермерським господарством Олександр (далі - ФГ Олександр ) укладено договір оренди земельної ділянки. У 2016 році вона написала заяву про продовження оренди на тих же умовах, однак, отримавши від ОСОБА_2 неперевірену нею інформацію про те, що ФГ Олександр дію договору оренди земельної ділянки пролонгувати не буде, підписала 31 травня 2016 року договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_2 . Цей договір був нею укладений під впливом обману з боку відповідача.

У зв`язку з цим на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просила визнати недійсним укладений 31 травня 2016 року між нею та ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки площею 2,53 га з кадастровим номером 5121282000:01:004:0025, розташованої на території Заводівської сільської ради Березівського району Одеської області, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 22 травня

2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що позивачка не довела існування фактів введення її відповідачем в оману, вимоги позивача про визнання укладеного договору оренди землі недійсним є необґрунтованими.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Березівського районного суду Одеської області від 22 травня 2017 року змінено та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд керувався тим, що позивач не довела наявність обставин укладення договору оренди землі під впливом обману. ОСОБА_2 знав про те, що раніше орендні відносини існували у ОСОБА_1 з ФГ Олександр , ОСОБА_2 запропонував свої умови оренди землі, на які ОСОБА_1 погодилась. Позивач не була обмежена у праві укласти договір оренди земельної ділянки ні з ФГ Олександр , ні з будь-якою іншою особою, рівно як

і безпосередньо самій переконатися у реальності наміру ФГ Олександр мати

з нею орендні відносини. Строк договору оренди землі від 12 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Олександр , закінчився через п`ять років з дати його реєстрації, а саме 06 листопада 2012 року. Надані ОСОБА_1 заяви щодо підтвердження бажання продовжити дію договору на новий строк фактично залишилось не реалізованим, так як державна реєстрація права оренди земельної ділянки на новий строк відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не була проведена, відтак після 06 листопада 2012 року право користування ФГ Олександр земельною ділянкою на правах оренди припинилось. Тому отримувані ОСОБА_1 кошти за користування

ФГ Олександр земельною ділянкою після 06 листопада 2012 року не були орендною платою у розумінні статті 93 Земельного кодексу України та статей 13, 21 Закону України Про оренду землі . На момент укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору оренди землі від 31 травня

2016 року будь-якого іншого зареєстрованого в установленому законом порядку права користування земельною ділянкою на правах оренди з кадастровим номером 5121282000:01:004:0025 не було. ФГ Олександр переважне право на укладення договору оренди зазначеної земельної ділянки на новий строк не оспорював. ОСОБА_1 не заперечувала укладення з ОСОБА_2 договору оренди землі від 31 травня 2016 року, підписання договору, надання документів, необхідних для проведення державної реєстрації виниклого на підставі договору речового права.

Аргументи учасників справи

У травні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржені судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано оцінки тому, що у неї був відсутній намір на укладення договору саме з відповідачем, оскільки такий договір був укладений під впливом обману. Суди попередніх інстанцій

у порушення вимог статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, відмовили у задоволенні клопотання про виклик свідків для всебічного та повного з`ясування обставин справи.

Суди не встановили та не надали оцінку матеріалам, які є у справі, зокрема, договору оренди землі від 25 травня 2016 року, який був підписаний між ОСОБА_1 та ФГ Олександрія ; заяві від 02 червня 2016 року на ім`я Голови Березівської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Березівська РДА) про відзив підпису на договорі оренди земельної ділянки від 31 травня 2016 року, оскільки відповідач ввів позивача в оману та отримав її підпис на підставі неправдивих відомостей; заяві до центру адміністративних послуг щодо реєстрації договору оренди землі від 25 травня 2016 року. Судом апеляційної інстанції при зміні мотивувальної частини рішення взагалі не була надана оцінка зазначеним доказам, які підтверджують відсутність у неї наміру на укладення договору з відповідачем. Вона є особою похилого віку, неграмотною, в силу юридичної необізнаності не знала правового механізму скасування факту, який вже відбувся.

Крім того, апеляційний суд проігнорував її доводи, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2017 року у аналогічній справі

№ 494/1332/16-ц задоволені позовні вимоги її чоловіка позивача - ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. У цій справі за тотожних обставин справи апеляційний суд встановив факт вчинення договору оренди земельної ділянки від 31 травня 2016 року під впливом обману зі сторони відповідача (а. с. 149 - 152).

Також апеляційним судом неправильно визначено строк дії укладеного позивачем з ФГ Олександр договору оренди землі від 12 грудня 2006 року, помилково не визнано цей договір продовженим на той самий строк в силу виконання умов договору узгодженим способом, не надано оцінки доказам продовження виконання цього договору. Суди попередніх інстанцій не долучили до матеріалів справи декларацію зі сплати сільськогосподарського податку

з боку ФГ Олександрія після 2012 року, яка надавалася нею в суді першої інстанції для підтвердження позовних вимог.

Відзиву на касаційну скаргу іншим учасником справи не подано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

14 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,53 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 5121282000:01:004:0025, що знаходиться за адресою: земельна ділянка НОМЕР_2 , масив НОМЕР_1 , сільська рада Заводівська, Березівський район, Одеська область.

12 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ФГ Олександр укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким останньому передано в оренду зазначену земельну ділянку терміном на п`ять років, починаючи з дати реєстрації. Договір зареєстровано у Березівському районному відділі Державного підприємства Центр державного земельного кадастру 06 листопада 2007 року за № 040751700273.

31 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_2 передано в оренду зазначену земельну ділянку терміном на десять років. Право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 31 травня 2016 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 червня 2016 року.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним

у судовій практиці.

У частині першій статті 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю .

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження

№ 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору

в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) .

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У цій справі суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач не довела наявність підстав для визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним як укладеного під впливом обману.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Як свідчить зміст постанови апеляційної суду, рішення суду першої інстанції змінено. Проте у постанові апеляційного суду не зазначено з яких підстав та

в якій частині змінюється оскаржене судове рішення . При цьому апеляційним судом ухвалене нове рішення без скасування такого самого рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено. Крім того колегія суддів вважає, що апеляційний суд помилково вдався до оцінки установлених обставин та доводів позивача щодо наявності (відсутності) правовідносин оренди землі між позивачем і попереднім орендарем (ФГ Олександр ), які не мають значення у цій справі з огляду на підстави та предмет позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції

і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Оскільки позовні вимоги у цій справі задоволенню не підлягають, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 413, 416 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року скасувати.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 22 травня

2017 року залишити в силі.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2018 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков