Окрема думка

від 09.09.2020 по справі 1-27/10

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у кримінальній справі щодо ОСОБА_5 за його заявою про перегляд судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом (справа № 1-27/10, провадження № 13-22зво20)

Вироком Апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року ОСОБА_5 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі КК), до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

За вироком ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні в с. Тіньках Чигиринського району Черкаської області низки злочинів, зокрема, розбоїв й умисних вбиств.

Так, 04 жовтня 2004 року, 11 листопада та 22 грудня 2007 року, 17 травня та 06 липня 2009 року ОСОБА_5 вчинив розбої з умисними вбиствами з корисливих мотивів осіб похилого віку ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 відповідно.

Крім того, 24 березня 2008 року він вчинив повторно крадіжку грошей ОСОБА_11 на загальну суму 16150 грн з проникненням у житло.

Також, влітку 2005 року ОСОБА_5 в с. Липняжці Добровеличківського району Кіровоградської області без передбаченого законом дозволу придбав 76 бойових патронів калібру 5,6 мм, які перевіз у с. Теньки, де зберігав за місцем проживання до 11 липня 2009 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2011 року вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни, а його та захисника касаційні скарги без задоволення.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) «Сіянко проти України» від 09 січня 2020 року встановлено порушення у справі ОСОБА_5 п. 1, п.п «с» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) у зв`язку з обмеженням права заявника на захист, коли він 10 липня 2009 року дав показання про визнання вини в умисних вбивствах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Таке порушення, на думку ЄСПЛ, полягало у наступному. Після допиту 10 липня 2009 року ОСОБА_5 як обвинуваченого слідчим Пав. в межах кримінальної справи щодо вбиства ОСОБА_10 , під час якого заявник відмовився від права на правову допомогу, його було доставлено до слідчого П. і він уперше зізнався у крадіжці з будинку К., а потім у вчиненні низки вбивств, стосовно чого слідчий склав п`ять явок з повинною заявника. При цьому ЄСПЛ зазначив, що з показань працівників міліції під час розгляду справи на національному рівні вбачається, що вони знали про намір заявника зізнатися у вчиненні вбивств, оскільки він, нібито, повідомив їх про це. Тому працівники міліції мали всі підстави підозрювати ОСОБА_5 у вчиненні кількох вбивств, оскільки на той момент він вже зізнався у вчиненні вбиства Кл. Отже, органам влади мало бути відомо про правові наслідки, до яких призвело б таке обвинувачення, у тому числі ризик довічного позбавлення волі, та що національне законодавство не передбачало відмови від права на правову допомогу у справах, пов`язаних з таким обвинуваченням, і давало заявнику право на обов`язкову участь захисника. Але, як встановив суд, ніщо не свідчить, що працівники міліції роз`яснили заявнику, який не мав юридичного досвіду, можливі наслідки його зізнавальних показань перед їхнім протоколюванням і забезпечили присутність захисника. Суд констатував, що попередня відмова від правової допомоги, зроблена заявником 10 липня 2009 року щодо обвинувачення у вчиненні вбиства Кл., не могла вважатись дійсною у зв`язку з подальшими зізнавальними показаннями, і ці зізнавальні показання, відповідно, не могли вважатися такими, що були надані після ефективної відмови. Суд дійшов висновку, що у цей день, коли заявник надав вказані показання, його право на правову допомогу було обмежене (пункти 13, 69, 70, 71, 72 рішення).

Зміст цих явок з повинною, зокрема, стосовно вбивств жінок, було використано для обвинувачення в їх вчиненні ОСОБА_5 та для його засудження.

У зв`язку з цим ЄСПЛ визнав, що Уряд України переконливо не довів, що за виняткових і конкретних обставин справи загальну справедливість кримінального провадження не було непоправно порушено внаслідок обмеження права заявника на правову допомогу, коли він надав свої первинні зізнавальні показання у вчиненні вбивств З., Цо., Є. та ОСОБА_12 .

У заяві ОСОБА_5 , з урахуванням пояснень у судовому засіданні, просив переглянути судові рішення у його справі з підстави установлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, скасувати вирок апеляційного суду та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заявник стверджував, що в основу судових рішень стосовно нього, як констатовано ЄСПЛ, покладено, крім іншого, докази, отримані з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону (порушення його права на захист), а саме дані з його явок з повинною.

09 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду (далі Велика Палата) переглянула справу та постановила:

Заяву ОСОБА_5 про перегляд судових рішень з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2011 року щодо ОСОБА_5 змінити.

Виключити з вироку та ухвали посилання на явки з повинною ОСОБА_5 від 10 липня 2009 року як на докази винуватості в умисних вбивствах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

У решті ці судові рішення залишити без зміни.

Судді ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не погоджуються з постановленим рішенням з наступних підстав.

1. У рішенні «Сіянко проти України» ЄСПЛ, викладаючи загальні принципи, які мають застосовуватися щодо обмеження права на правову допомогу захисника та загальної справедливості провадження, крім іншого, зазначив, що за епізодами, які призвели до засудження заявника за вчинення вбивств ОСОБА_13 , Цо., Є., ОСОБА_14 , його попередня відмова 10 липня 2009 року від права на правову допомогу, зроблена раніше цього ж дня стосовно обвинувачення у вчиненні вбивства Кл., не могла вважатись дійсною у зв`язку з подальшими зізнавальними показаннями, і ці зізнавальні показання, відповідно, не могли вважатись такими, що були надані після ефективної відмови. З огляду на зазначене Суд дійшов висновку, що 10 липня 2009 року, коли заявник надав зізнавальні показання, його право на правову допомогу було обмежено (пункти 68, 69, 71, 72).

Ці зізнавальні показання ймовірно значно вплинули на подальший хід кримінального провадження щодо заявника, органам влади саме з цих показань стало відомо про злочини, і саме вони обумовили проведення розслідування відповідних фактів, дозволило слідчим органам долучити додаткові докази, які були використані у справі проти заявника, у тому числі речові докази, вказали слідчим органам межі, довкола яких вони побудували справу, а також фокус для пошуку інших підтверджуючих доказів (пункти 76, 77).

Крім того, оцінюючи те, що 13 липня 2009 року заявник підтвердив свої зізнавальні показання у присутності свого захисника (від яких відмовився лише на останній стадії), Суд зазначив, що немає жодних доказів надання заявнику до цього допиту можливості особисто побачитись з захисником (п. 77).

У підсумку ЄСПЛ констатував, що у порушеному щодо заявника кримінальному провадженні, розглянутому загалом, не було виправлено процесуальних недоліків, які виникли на стадії досудового слідства, що змусило Суд визнати: «Уряд переконливо не довів, що за виняткових та конкретних обставин справи загальну справедливість кримінального провадження не було непоправно порушено внаслідок обмеження права заявника на правову допомогу 10 липня 2009 року, коли він надав свої первинні зізнавальні показання у вчиненні вбивств З., Цо., Є., ОСОБА_14 » (п. 79).

За таких висновків міжнародної судової установи виключення з вироку і ухвали посилання на явки з повинною з залишенням у решті судових рішень без зміни, на нашу думку, не усунуло загальної несправедливості кримінального провадження. Усунути останнє могло лише скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд у компетентний суд першої інстанції.

2. Велика Палата, як зазначалося раніше, змінила судові рішення у справі шляхом виключення з них посилання на явки з повинною ОСОБА_5 від 10 липня 2009 року як на докази винуватості в умисних вбивствах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , визнавши їх недопустимими.

На нашу думку, Велика Палата увійшла в оцінку доказів у справі (оцінку фактів), зробивши висновок про достатність доказів, що залишаються після виключених, для визнання заявника винним, чим фактично знову розглянула справу, на що повноважень, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року (далі КПК 1960 року) та Кримінальним процесуальним кодексом, не мала.

Питання допустимості і достатності доказів підлягає окремому дослідженню лише під час повноцінного судового розгляду. Це не може відбуватися при перегляді судових рішень за виключними обставинами, адже потребує безпосереднього дослідження доказів, допиту певних осіб, зокрема ОСОБА_5 (ч. 1 ст. 257 КПК 1960 року).

У справі «Яременко проти України (№ 2)» ЄСПЛ констатував, що розгляд справи Верховним Судом України у порядку виключного провадження стосувався встановлення вини заявника у вчиненні кримінального правопорушення у розумінні ст. 6 Конвенції і призвів до повторної оцінки фактів справи, а у підсумку до нового рішення у справі (п. 64). Верховний Суд України вирішив, що первинні визнавальні показання заявника були єдиними порушеннями у кримінальній справі щодо нього та що виключення цих доказів не вплине на переконливість решти доказів у справі. На думку Суду, це останнє питання саме по собі вимагає ретельного розгляду доказів у цій справі в межах повного нового розгляду, а не в рамках дуже обмеженого перегляду, здійсненого Верховним Судом України (п. 66).

Аналогічних висновків дійшов Суд і у справі «Шабельник проти України (№ 2)» (пункти 47, 53, 56).

З огляду на викладене, виходячи з констатованого ЄСПЛ характеру (змісту) порушень Конвенції, на нашу думку, провадження у справі ОСОБА_5 повинно було бути здійснено шляхом повторного розгляду справи компетентним судом першої інстанції, включаючи відновлення усього провадження у справі, як того просив заявник у заяві про перегляд судових рішень.

З урахуванням вищенаведеного вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду судові рішення у справі щодо ОСОБА_5 повинна була скасувати у повному обсязі з призначенням нового розгляду справи.

Судді Великої Палати

Верховного Суду

ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3

ОСОБА_4