Постанова

від 26.08.2020 по справі 910/13288/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2020 р. Справа№ 910/13288/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 27.08.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 (повний текст рішення складено 10.01.2020)

у справі № 910/13288/19 (суддя: Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Діфенс»

до Міністерства оборони України

про стягнення 1 861 200,00 грн

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт Діфенс» (надалі ТОВ «Смарт Діфенс», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (надалі відповідач) про стягнення 1 861 200,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про закупівлю за державні кошти №342/2/17/54-Д від 22.12.2017 позивачем (як постачальником) забезпечено виконання своїх договірних зобов`язань шляхом перерахування на рахунок відповідача (як замовника) грошових коштів в розмірі 1861200,00 грн. Як вказує позивач, у відповідності до п.11.3 вказаного договору забезпечення виконання договору про закупівлю підлягає поверненню замовником після виконання постачальником всіх умов договору, однак, за результатами виконання позивачем всіх договірних зобов`язань постачальника продукції, відповідачем відмовлено позивачу у поверненні суми забезпечення.

Заперечуючи проти позову, відповідач у своєму відзиві посилається на те, що у зв`язку з порушенням постачальником строку постачання продукції, в силу п. 11.4 договору, підстави для повернення позивачу грошових коштів у розмірі 1861200,00 грн відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 у справі №910/13288/19 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Діфенс» 1 861 200,00 грн забезпечення виконання договору та 27 918,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Міністерство оборони України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2020 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.

У зв`язку з перебуванням суддів Дикунської С.Я. та Станіка С.Р. 10.02.2020 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 10.02.2020 у справі №910/13288/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020, поновлено пропущений строк на звернення з апеляційною скаргою, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019, справу призначено до розгляду на 19.03.2020.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача, а рішення місцевого господарського суду від 23.12.2019 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

З метою недопущення розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, для убезпечення від ризику життя та здоров`я людей, зокрема представників учасників справи та працівників суду, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 повідомлено учасників справи, що 19.03.2020 розгляд справи №910/13288/19 не відбудеться.

Враховуючи постанову Кабінету Міністрів України №343 від 04.05.2020, якою послаблено заборони встановлені Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020, справу №910/13288/19 призначено до розгляду на 11.06.2020

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. 11.06.2020 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 11.06.2020 у справі №910/13288/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2020 справу №910/13288/19 прийнято до провадження у визначеному складі суду та призначити до розгляду на 09.07.2020.

09.07.2020 по справі оголошено перерву до 27.08.2020.

У судове засідання 27.08.2020 з`явився представники позивача та відповідача.

Представник Міністерства оборони України у судових засіданнях надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги повністю.

Представник ТОВ «Смарт Діфенс» у судових засіданнях апеляційного господарського суду, також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу, додаткових поясненнях та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 23.11.2017 Міністерством оборони України через авторизований електронний майданчик на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель (https://prozorro.gov.ua) було оприлюднено оголошення про проведення процедури закупівлі щодо предмета закупівлі: «Портативні детектори вибухових речовин спеціального призначення» (ідентифікатор UA-2017-11-23-003436-a).

22.12.2017 за результатами проведення зазначеної закупівлі між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Смарт Діфенс» (постачальник) укладено договір про закупівлю за державні кошти №342/2/17/54-Д (надалі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується у 2017 році поставити замовникові випробувальні та вимірювальні пристрої і апарати (38540000-2) (портативні детектори вибухових речовин спеціального призначення), а саме портативні детектори вибухових речовин Flir FIDO X3, в комплекті (далі - продукція) за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 1 до договору) (далі - специфікація), а замовник - прийняти та оплатити таку продукцію.

Згідно з п. 3.1 договору ціна договору становить 37223280,00 грн, у тому числі податок на додану вартість (ПДВ) 6203880,00 грн за КПКВ 2101710 (резервний фонд), КЕКВ 2260, код видатків 2260.060. Ціна за одиницю продукції - відповідно до специфікації.

У специфікації продукції (додаток №1 до договору в редакції додаткової угоди №1 від 22.12.2017) сторони погодили найменування, кількість, ціну продукції, комплект постачання та технічні вимоги до продукції.

Згідно зі специфікацією (в редакції додаткової угоди №1 від 22.12.2017) позивач зобов`язався поставити таку продукцію: портативний детектор вибухових речовин Flir, в комплекті, у кількості 38 комплектів, ціна за одиницю продукції без ПДВ: 816300,00 грн, ціна за одиницю продукції з ПДВ: 979560,00 грн, загальна вартість продукції з ПДВ: 37223280,00 грн.

Пунктом 5.1 договору визначено, що строк поставки продукції, передбаченого специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1), не пізніше 22.12.2017 включно. Місце поставки (передачі) є військова частина НОМЕР_1 (вул. Лісова Алея, 37, смт. Городок, Житомирська область, Україна, 12265); далі вантажоодержувач.

Додатковою угодою №1 від 22.12.2017 до п.5.1 договору внесено зміни та визначено, що строк поставки продукції становить не пізніше 26.12.2017.

Відповідно до п. 5.9 договору датою виконання зобов`язання по постачанню продукції є дата підписання вантажоодержувачем Акту(ів) приймання (форма № 4) (додаток №3).

Підпунктом 6.3.1 договору встановлено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку продукції в строки, встановлені цим договором.

Відповідно до п. 7.2 договору за порушення строків постачання продукції сплачується пеня у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленої продукції (з ПДВ) за кожний день прострочення поза встановлені договором строки, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної ціни.

В пункті 11.1 договору вказано, що постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань за договором у розмірі 5% від суми договору платіжним дорученням від 19.12.2017 №1421 на суму 1861200,00 грн.

Судом апеляційної інстанції перевірено та встановлено, що ТОВ «Смарт Діфенс» забезпечено виконання своїх зобов`язань за договором у розмірі 5% від суми договору та в якості забезпечення виконання договору перераховано відповідачу суму коштів у розмірі 1861200,00грн згідно платіжного доручення №1421 від 19.12.2017. Копія вказаного платіжного доручення міститься в матеріалах справи.

Пунктом 11.3 договору передбачено, що забезпечення виконання договору про закупівлю повертається після виконання постачальником всіх умов договору у повному обсязі стосовно якості продукції, кількості та строків і виключно за вартістю продукції за одиницю виміру згідно договору, а також у разі визначення судом результатів процедури закупівлі або договору не дійсними, у випадках, передбачених статтею 37 Закону України «Про публічні закупівлі», а також з умовами, зазначеними у договорі, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Відповідно до п. 11.4 договору забезпечення виконання договору про закупівлю не повертається у разі, якщо постачальник не виконав умов договору стосовно якості продукції, кількості або строків згідно договору.

Згідно з п. 11.5 договору кошти, що надійшли як забезпечення виконання договору (у разі, якщо вони не повертаються) підлягають перерахуванню до відповідного бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 30.12.2017 №342/2/11717 відповідач з посиланням на п. 11.4 договору повідомив позивача, що забезпечення виконання договору у розмірі 5% від суми договору на суму 1861200,00 грн не буде повернуте в зв`язку з порушенням постачальником строку постачання продукції.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення забезпечення виконання договору у розмірі 1861200,00 грн, вказуючи на виконання ним усіх умов договору. Проте, у поверненні позивачу забезпечення виконання договору Міністерством оборони України було відмовлено з посиланням на прострочення позивачем строку поставки товарів за договором на 1 день.

Як вірно вказав суд першої інстанції, за правовою природою договір про закупівлю за державні кошти №342/2/17/54-Д від 22.12.2017 є договором поставки.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено Північним апеляційним господарським судом, поставка обумовленої договором продукції була здійснена позивачем в повному обсязі, однак, з простроченням встановленого договором строку поставки на 1 день, що підтверджується видатковою накладною №32 від 27.12.2017, товаро-транспортною накладною №Р33 від 27.12.2017, повідомленням-підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України в централізованому порядку від 27.12.2017, актом №2 від 10.01.2018 взаєморозрахунків (поставки продукції) за договором №342/2/17/54-Д від 22.12.2017.

Отримання продукції за договором не заперечується й Міністерством оборони України.

Як зазначалось вище, у п. 7.2 договору сторони погодили відповідальність постачальника за порушення строків постачання продукції. Так, у позивача виникає обов`язок сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої продукції (з ПДВ) за кожний день прострочення поза встановлені договором строки, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної ціни.

Іншої відповідальності за порушення постачальником строків поставки продукції сторони не передбачили.

Листом від 30.12.2017 №342/2/11714 відповідач звернувся до позивача з претензією, в якій вимагав перерахувати пеню у розмірі 37223,28 грн за порушення терміну виконання зобов`язання з поставки продукції.

З наявного у справі платіжного доручення №3 від 05.01.2018 вбачається, що на виконання вимог претензії позивачем було сплачено суму пені у розмірі 27223,28 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що чинне цивільне законодавство розрізняє поняття «невиконання зобов`язання» та «неналежне виконання зобов`язання».

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем договору, а також у разі визнання судом результатів процедури закупівлі або договору про закупівлю недійсними та у випадках, передбачених статтею 37 цього Закону, а також згідно з умовами, зазначеними в договорі, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Як вірно звернув увагу місцевий господарський суд, до найбільш важливих загальних принципів права віднесено принцип справедливості, добросовісності і розумності, який згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України визнається загальною засадою цивільного законодавства.

У рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (постанова Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №49/38-09).

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що утримання відповідачем спірної суми забезпечення виконання договору не може розцінюватись як справедливе, добросовісне та розумне. Судом встановлено, що позивачем було виконано усі умови договору, зокрема поставлено 100% обумовленої договором продукції та сплачено пеню у розмірі 37223,28 грн за просторочення поставки на 1 день.

Оскільки, за умовами договору грошове забезпечення не повертається саме у випадку невиконання (а не неналежного виконання) умов договору, доводи скаржника про відсутність підстав для повернення спірної суми є необґрунтованими. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що іншої відповідальності за порушення постачальником умов договору щодо поставки продукції неналежної якості або порушення строків поставки продукції, ніж визначена у п.7.2, вказаним договором та додатками до нього сторони не передбачили.

Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про публічні закупівлі» кошти, що надійшли як забезпечення виконання договору (у разі якщо вони не повертаються), підлягають перерахуванню до відповідного бюджету, а у разі здійснення закупівлі юридичними особами (їхніми об`єднаннями) не за бюджетні кошти - перераховуються на рахунок таких юридичних осіб (їхніх об`єднань).

Оскільки, скаржником, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів з яких би вбачалось, що спірну суму було перераховано до відповідного бюджету, на переконання колегії суддів, грошові кошти в сумі 1861200,00 грн правомірно стягнуто судом з Міністерства оборони України на користь позивача.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів на заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2019, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Міністерства оборони України слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2019 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 у справі №910/13288/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 у справі №910/13288/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Міністерство оборони України.

4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 у справі №910/13288/19.

5. Матеріали справи №910/13288/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 15.09.2020

Головуючий суддяО.В. Тищенко

СуддіЄ.Ю. Шаптала

С.Р. Станік