Рішення

від 15.09.2020 по справі 127/3774/20

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/3774/20

Провадження № 2/127/572/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошина С.В.,

за участі секретаря Волхової М.А.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Федорова Ю.А.,

представника відповідача ПП Світлана Люкс - Шекунова В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в залі Вінницького міського суду Вінницької області №24, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приватного підприємства Світлана - Люкс (ЄДРПОУ 33810895, м. Вінниця, вул. Зодчих 36) про повернення безпідставно отриманих коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з позовною заявою до ПП Світлана - Люкс (надалі відповідач) про повернення безпідставно отриманих коштів. Позов мотивовано тим, що 12.06.2018 відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №112 директором відповідача ОСОБА_2 від позивача були отримані грошові кошти в сумі 66300 грн. за туристичні путівки до Туніської Республіки на 3 особи. Про подорож директор ПП Світлана - Люкс ОСОБА_2 повідомив лише те, що вона має відбутись з 30.06.2018 по 12.07.2018, про деталі подорожі зобов`язався повідомити пізніше. Подорож не відбулась з невідомих позивачу причин, а гроші на усну вимогу позивача відповідач повертати відмовився, мотивуючи відмову тим, що кошти відсутні, оскільки відповідач діяв лише як посередник, про що раніше відповідач позивачу не повідомляв. Про ці обставини позивачу вперше стало відомо в серпні 2018 року. Будь - якого дозволу на перерахування його коштів на користь інших осіб позивач відповідачу не надавав, а якби позивачу станом на час внесення коштів відповідачу було відомо про наведені обставини, позивач не погодився б на подорож. З огляду на викладене, позивач стверджує, що відповідач при перерахунку коштів діяв на власний розсуд, розпорядився коштами, не з`ясувавши волевиявлення клієнта (позивача). Після звернень позивача з вимогами повернути кошти або надати рівноцінні туристичні тури відповідач надав позивачу копії роздруківок ТОВ Тревел Профешенл Груп , з яких позивач дізнався що ПП Світлана - Люкс діяло як турагент через ТОВ Тревел Профешнл Груп , яке в свою чергу здійснювало посередницьку діяльність, також виступаючи в якості турагента, та фактичним надавачем послуг та туроператором виступало ТОВ Оазіс Тревел Україна , яке на момент прийняття коштів уже мало фінансові труднощі. Позивач звертає увагу суду на те, що під час надання ним коштів відповідачу договір про туристичні послуги не укладався та відповідачем не пропонувався. Документальних підтверджень про розмір винагороди як турагента/ів, доказів перерахунку коштів іншим особам, та взагалі взаємовідносин між даними підприємствами на вимогу позивача відповідачем надано не було, а тому, враховуючи ту обставину, що кошти вносились на користь саме відповідача у відсутність договірних відносин між позивачем та відповідачем, позивач, посилаючись на ст.ст. 19 - 1, 20, 30 Закону України Про туризм , ст.ст. 625, 1212 ЦК України, просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 87767,07 грн., з яких 66300 - сума основного боргу; 3201,72 грн. - 3% річних; 6265, 35 грн. інфляційних втрат та 12000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою суду від 17.02.2020 року відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Розгляд справи по суті призначено на 11.03.2020 року (а.с. 14 - 15).

З огляду на запровадження в Україні в березні 2020 року карантину, розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями сторін.

17.06.2020 року на адресу суду засобами поштового зв`язку від відповідача надійшов відзив на позов. Суть відзиву зводиться до наступного. Відповідач вважає, що наведені у позові обставини не відповідають фактичним обставинам справи, позов є бездоказовим. Згідно агентського договору Партнерська програма від 24.03.2016 року А 16/2403-13 ПП Світлана - Люкс виступає в якості турагента туроператора ТОВ Тревел Профешнл Груп , надаючи послуги туроператору з реалізації сформованого туроператором туристичного продукту (п. 1.1. Договору). Також відповідачем подана заява про приєднання до агентського договору. Під час звернення позивача 11.06.2018 року до відповідача відносно придбання туристичної путівки до Туніської Республіки на 3 особи позивачу була надана детальна інформація відносно вказаної турподорожі, зокрема, вартості послуг, місця перебування, надання різноманітних турпослуг. 11.06.2018 року відповідачем був складений договір про надання послуг на туристичне обслуговування. На момент складання договору не було відомостей відносно готелю, в якому будуть проживати позивач разом з вказаними ним особами. З огляду на викладене, у цей день вказаний договір не було підписано. Після отримання інформації відносно готелю та внесення її в договір позивачу пропонувалось підписати вищевказаний договір, однак з невідомих причин позивач зволікав з підписанням договору, так і не підписавши його. Позивач усвідомлював, що відповідач діє як турагент різноманітних туроператорів, які, маючи ліцензію, володіють виключним правом на організацію міжнародних турподорожей, оскільки раніше неодноразово користувався послугами відповідача як турагента. Після отримання детальної інформації і з`ясування всіх деталей майбутньої турподорожі позивач власноручно вніс в касу підприємства 66300 грн. оплати за турпутівки, згідно прибуткового касового ордеру № 112 від 12.06.2018 року, що, на думку відповідача, свідчить про те, що надана інформація щодо поїздки позивача повністю влаштовувала. Після отримання коштів від позивача відповідач перерахував кошти туроператору ТОВ Тревел Профешнл Груп , що підтверджується відповідним платіжним дорученням від 12.06.2018 року. Оскільки тур реалізовано не було, відповідач неодноразово звертався до туроператора з проханням повернути кошти. Згідно відповідей на звернення відповідача останній дізнався, що туроператор ТОВ Тревел Профешнл Груп в даному випадку виступив як агент, перерахувавши кошти іншому туроператору ТОВ Оазіс Тревел Україна , яке не забезпечило надання турпродукту згідно надісланої заявки. Відповідачу не було відомо, що ТОВ Тревел Профешнл Груп іноді виступає в якості турагента, та відповідач вважав, що послуга, що надається ТОВ Тревел Профешнл Груп за даних обставин надається саме як туроператором. Агентських договорів відповідач з ТОВ Оазіс Тревел Україна не укладав, а тому не знав, що турпослуга надається саме ним як туроператором, жодної інформації щодо їх фінансового стану, станом на час перерахування коштів на користь ТОВ Тревел Профешнл Груп відповідач не мав. З огляду на те, що відповідач у даних правовідносинах виступив в якості турагента та перерахував кошти на користь туроператора, просив в задоволенні позову до ПП Світлана - Люкс відмовити та залучити до участі у справі в якості відповідача ТОВ Тревел Профешнл Груп (а.с. 63 - 65).

Ухвалою суду від 23.06.2020 року у задоволенні клопотання відповідача про залучення в якості співвідповідача ТОВ Тревел Профешнл Груп відмовлено, оскільки позивач заперечував проти залучення вказаної особи в якості співвідповідача (а.с. 105 - 106).

01.07.2020 року на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив представника позивача адвоката Федорова Ю.А., в якій останній вказує на те, що надісланий на адресу суду відзив на позовну заяву ще раз підтверджує законність пред`явлених вимог. Відповідач не надав передбаченої ст. ст. 19 - 1, 20 Закону України Про туризм інформації про туристичний продукт , не уклав договір на туристичне обслуговування з позивачем, не надав останньому ваучер (путівку), що вказує на безпідставність отримання відповідачем від позивача коштів. Також посилається на те, що відповідач набув за рахунок позивача 66300 грн. за відсутності договору на туристичне обслуговування, який є єдиною підставою для отримання коштів, як про це прямо наведено в ч. 1 ст. 20 Закону України Про туризм , що є підставою для застосування судом правил ст. 1212 ЦК України. Представник позивача вказує також на те, що наданий відповідачем агентський договір Партнерська програма від 24.03.2016 року не може бути прийнятий судом, оскільки його дія закінчилась 31.12.2017 року, тобто до подій, які є предметом розгляду суду. Будь - яких доказів того, що дія вказаного договору була продовжена відповідачем не представлено. Заява про приєднання до Агентського договору без дати не стосується даної справи, оскільки за відсутності укладеного договору про туристичне обслуговування між відповідачем та/або ТОВ Тревел Профешнл Груп та позивачем даний документ не підтверджує жодних обставин справи, оскільки його не можливо жодним чином ідентифікувати та пов`язати з ситуацією, що склалась. Також відповідачем не надається сам Агентський договір, якого стосується вказана заява про приєднання . Крім того, як зазначає сам відповідач ТОВ Тревел Профешнл Груп діяло також як турагент, про що позивачу стало відомо значно пізніше, а з наданих відповідачем документів ТОВ "Тревел Профешнл Груп вказується як туроператор. Відповідач не перебуває з ТОВ Оазіс Тревел Україна в жодних відносинах, а тому стверджувати, що відповідач діяв правомірно, перерахувавши через посередника кошти на його користь, не є можливим. Будь - яких доказів, які б свідчили про ознайомлення позивача з інформацією щодо схеми надання туристичних послуг не існує. Представник позивача стверджує, що наданий до суду примірник договору про надання туристичних послуг був запропонований позивачу до підпису в листопаді 2018 року, але з датою 11.06.2018 року, тому позивач відмовився від його підпису. Як вбачається з дублікату квитанції про перерахування коштів від 12.06.2018 року грошові кошти відправлялись через касу банку ОСОБА_2 як фізичною особою, а не через розрахунковий рахунок ПП Світлана - Люкс , що вказує на те, що відповідач ніяких коштів не відправляв, а фактичним розпорядником коштів виявився ОСОБА_2 , який самостійно розпорядився коштами. З огляду на викладене просив позов задовольнити.

07.07.2020 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача на позов, зміст яких зводиться до наступного. Відповідач вказує, що позивачу було надано всю необхідну інформацію про туристичний продукт, позивач з умовами поїздки погодився, а тому самостійно вніс кошти в касу відповідача. Вини відповідача у ситуації, що склалась, немає, оскільки відповідач виконав всі залежні від нього дії. Агентський договір, що є в матеріалах справи, на переконання відповідача, вказує, що у відносинах з ТОВ Тревел Профешнл Груп відповідач виступав в якості турагента і на момент виникнення спірних правовідносин вказаний агентський договір діяв, що підтверджується відповідними листами туроператора. Відповідач вважає твердження позивача, що йому не було надано належної інформації відносно діяльності відповідача недостовірним, оскільки позивач неодноразово користувався послугами відповідача та будь - яких нарікань чи зауважень на його роботу не було. Перерахування коштів на рахунок туроператора самостійно директором відповідача не порушує вимог чинного законодавства. Просили у задоволенні позову відмовити.

В судовому засідання представник позивача ОСОБА_3 зазначив, що позов він підтримує з тих же підстав, що у ньому наведено. Додатково зазначив, що відповідачем позивачу не вручено навіть ваучер на поїздку, що хоч якось могло би підтвердити договірні відносини сторін по справі. Зазначив, що кошти відповідачем набуто безпідставно та у відсутність будь - яких договірних відносин. На запитання суду повідомив, що 08.11.2019 рокуна адресу відповідача направлялась досудова вимога про повернення коштів, разом з тим пред`явити він її не може, оскільки власне сама вимога не збереглась. Підписати договір про надання туристичних послуг позивачу представником відповідача дійсно пропонувалось, разом з тим така пропозиція надійшла уже після того як подорож не відбулася, а тому позивач відмовився його підписувати. Позивач у будь - яких як фактичних так і договірних відносинах як з ТОВ Тревел Профешнл Груп так і з ТОВ Оазіс Тревел Україна не перебував, а тому із позовом він звернувся саме до ПП Світлана - Люкс .

Представник відповідача ПП Світлана Люкс - Шекунов В.М. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на відзив на позовну заяву та свої заперечення. Додатково зазначив, що позивач користується послугами відповідача близько 10 років. Про фінансові проблеми ТОВ Оазіс Тревел Україна , що унеможливлюють реалізацію туристичного туру позивача, він дізнався через 5 - 6 днів після перерахування коштів. Ваучер на переліт мав бути наданий ТОВ Тревел Профешнл Груп за 3 - 4 дні до вильоту, однак ваучер видано не було. Коли склалась вказана проблемна ситуація позивач спочатку просив надати рівнозначні тури, а першу вимогу про повернення коштів він, як представник відповідача отримав в березні 2020 року. На запитання суду повідомив, що заявку про приєднання до агентського договору, що на а.с. 72, він направив до ТОВ Тревел Профешнл Груп в березні 2018 року, на що отримав відповідь, що з 12.03.2018 рокуПП Світлана - Люкс приєднались до агентського договору (а.с. 83). Також зазначив, що дійсно, будь - яких відносин між відповідачем та ТОВ Оазіс Тревел Україна не існувало. Кошти ним було перераховано зі згоди позивача, хоч договір на туристичне обслуговування з ним і не був підписаний. Кошти представником відповідача перераховувались особисто через Приват Банк , оскільки це було необхідно для оперативності, та щоб не змінився курс іноземної валюти. На запитання суду повідомив, що у відповідача є свій розрахунковий рахунок в Перший інвестиційний банк , однак щоб перевести кошти через цей банк необхідно було мінімум 3 дні, що за цих обставин не влаштовувало ні позивача ні відповідача.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні фактичні обставини справи та правовідносини, що врегульовані нормами Закону України Про туризм та ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України Про туризм (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) з поміж інших, суб`єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність є:

туристичні оператори (туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

туристичні агенти (турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг;

Як встановлено судом з довідки серії АА № 235305 з ЄДРПОУ - ПП Світлана - Люкс , код ЄДРПОУ 33810895, має статус юридичної особи, видами діяльності якої за КВЕД є послуги з організації подорожувань (63.30.0); надання місць кемпінгами (55.22.0) та інше. (а.с. 57).

Відповідно до п. 2.2. Статуту відповідача предметом діяльності підприємства є послуги з організації подорожувань, надання місць кемпінгам, управління нерухомим майном, та інше; для досягнення поставлених перед підприємством завдань, воно у встановленому законом порядку в Україні та за її межами здійснює посередницьку, консалтингову, агентську, консигнаційну, маркетингову, дилерську та іншу діяльність; самостійно встановлює порядок та умови отримання (передачі) майна, а також ціни, ставки, тарифи та розцінки на послуги відповідно до чинного законодавства; здійснює різні види угод з будь - якими контрагентами (п. 3.1. Статуту).

Засновниками підприємства є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з частками в статутному капіталі 70 та 30 відсотків відповідно (п.п. 1.1. та 5.2. Статуту).

Зі змісту статуту також слідує, що підприємство самостійно здійснює свою господарську діяльність, розпоряджається продукцією та чистим прибутком. Господарська діяльність здійснюється на основі договорів із замовниками та споживачами (п.3.3. Статуту); підприємство несе відповідальність по своїх зобов`язаннях в межах належного йому майна, на яке, згідно з законодавством України, може бути звернено стягнення (п. 1.6. Статуту); Підприємство несе відповідальність по своїм боргам всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення (п. 11.1. Статуту).

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України Про туризм суб`єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність.

Зі змісту вказаної норми закону слідує, що виключно суб`єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України.

Як встановлено судом відповідач по справі 24.03.2016 року уклав з ТОВ Тревел Профешнл Груп агентський договір Партнерська програма № А16/2403-13, відповідно до умов якого ТОВ Тревел Профешнл Груп , як туроператор, доручає, а відповідач, як тур агент, зобов`язується за винагороду надавати послуги Туроператору з реалізації сформованого Туроператором туристичного продукту шляхом укладення від імені та під контролем в інтересах Туроператора цивільно - правових договорів з споживачами туристичних послуг (туристами ), юридичними особами, а також виконувати інші дії, пов`язані з реалізацією туристичного продукту та передбачені умовами цього Договору. Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2017 року (а.с. 66 - 70).

По спливу строку вказаного договору відповідач, відповідно до заявки про приєднання до Агентського договору ТОВ Тревел Профешнл Груп , з 12.03.2018 року приєднався до Агентського публічного договору на безстроковій основі (а.с. 72, 83).

В розумінні п. 1.2. наведеного Договору туристом (споживачем туристичних послуг) є фізична особа, яка виявила бажання придбати туристичний продукт Туроператора та його іноземних контрагентів, і уклала з Турагентом договір про надання туристичних послуг .

Під цивільно - правовим договором слід розуміти договір (угоду), предметом якого є надання Туроператором та його контрагентами комплексу туристичних послуг як на території України так і за її межами (п. 1.5. Договору). Турагент представляє інтереси Туроператора на умовах, визначених цим договором на території України (п. 1.8. Договору). Змістом доручення Туроператора Турагенту, що надається відповідно до цього Договору, є укладення Турагентом від імені, в інтересах, під контролем Туроператора договорів про надання туристичних послуг з туристами (п. 1.1. Договору) за формою, що додається до цього Договору на підставі акцептованих туроператором заявок.

Таким чином, відповідач по справі, в розумінні ч. 2 ст. 5 Закону України Про туризм та наведених пунктів укладеного з ТОВ Тревел Профешнл Груп Договору, являється турагентом ТОВ Тревел Профешнл Груп .

Як встановлено з копії прибуткового касового ордеру №112 від 12.06.2018 року ПП Світлана - Люкс цього ж дня прийняло від ОСОБА_1 66300 грн. за туристичні путівки до ОСОБА_5 на 3 особи (а.с. 89).

Разом з тим, Договір про надання туристичних послуг (на туристичне обслуговування) відповідач, як турагент ТОВ Тревел Профешнл Груп , з позивачем не уклав.

Обставина неукладення Договору про надання туристичних послуг визнається сторонами по справі, а тому в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Матеріали справи містять належним чином завірену копію проекту Договору про надання туристичних послуг зі всіма реквізитами позивача та відповідача, що датований 11 червня 2018 року, разом з тим така копія проекту договору не може свідчити про існування між позивачем та відповідачем, як агентом туроператора, договірних зобов`язань, оскільки такий договір не містить підпису позивача.

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 20 Закону України Про туризм (в редакції закону, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом. Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону.

Таким чином спеціальним законом встановлено вимоги до форми договору на туристичне обслуговування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти з поміж інших також правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 4 ст. 20 Закону України Про туризм визначено істотні умови договору на туристичне обслуговування.

Зі змісту пояснень сторін по справі, що надані в судовому засіданні, судом встановлено, що позивачем та відповідачем не було досягнуто згоди, щодо усіх істотних умов договору, зокрема не було погоджено місце розміщення позивача за кордоном на час туристичної подорожі (відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 20 Закону України Про туризм це є істотною умовою договору на туристичне обслуговування).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в розумінні наведених вище норм ЦК України та ст. 20 Закону України Про туризм , вказаний договір не є укладеним, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору та проект вказаного договору не підписано позивачем по справі.

З огляду на викладене, суд не може констатувати факт, що ПП Світлана - Люкс при прийнятті готівкових коштів від ОСОБА_1 та здійсненні з коштами подальших банківських операцій щодо їх перерахування на користь третіх осіб, діяло як турагент ТОВ Тревел Профешнл Груп , тобто від його імені, в його інтересах та під його контролем, як це визначено умовами Агентського договору Партнерська програма , укладеного між ТОВ Тревел Профешнл Груп та ПП Світлана - Люкс , оскільки договір на туристичне обслуговування між ТОВ Тревел Профешнл Груп , в особі його агента ПП Світлана - Люкс , та позивачем по справі ОСОБА_1 не укладено.

Зі змісту ч. 1 ст. 20 Закону України Про туризм вбачається, що турист набуває обов`язку оплатити туристичний продукт виключно той, який передбачений умовами договору на туристичне обслуговування (туристичний продукт надається туроператором за замовленням туриста), а тому будь - яке позадоговірне набуття коштів туроператором/турагентом від особи (яка до укладення договору на туристичне обслуговування туристом не вважається) на переконання суду повинно вважатись безпідставним.

Як наслідок, у відповідача була відсутня відповідна договірна підстава для прийняття та перерахування коштів на користь спочатку ТОВ Тревел Профешнл Груп та в подальшому на користь ТОВ Оазіс Тревел Україна .

Як встановлено ч. 14 ст. 20 Закону України Про туризм (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) права і обов`язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором, укладеним між ними, а також цим Законом.

Пунктом 4.19 Агентського договору між ТОВ Тревел Профешнл Груп та ПП Світлана - Люкс встановлено, що турагент несе повну відповідальність за укладення договору на туристичне обслуговування у формі, визначеній Туроператором в Додатку № 1 до цього Договору… У випадку неукладення Турагентом договору на туристичне обслуговування або договору з юридичною особою Турагент зобов`язаний негайно зробити ануляцію заявки.

Судом не встановлено факту проведення відповідачем по справі ануляції заявки.

Відсутність у ПП Світлана - Люкс ліцензії на здійснення туроператорської діяльності та неукладення з позивачем в інтересах туроператора договору про надання туристичних послуг вказує на те, що відповідач не маючи змоги самостійно організувати тур до Республіки Туніс, за який фактично отримав кошти, безпідставно отримав кошти від позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 32, ст. 34 Закону України Про туризм за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Спори з питань надання туристичних послуг розглядаються у встановленому законом порядку третейськими судами та судами загальної юрисдикції.

Позивач просив стягнути на його користь з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України 87767,07 грн., з яких 66300 - сума основного боргу; 3201,72 грн. - 3% річних; 6265, 35 грн. в якості інфляційних втрат та 12000 грн. моральної шкоди.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1,2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1,2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03.06.2015 рокуу справі № 6 - 100цс 15, а також у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 рокуу справі № 367/6344/16 - ц.

З аналізу фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що відсутність договірних зобов`язань між позивачем та туроператором ТОВ Тревел Профешнл Груп , внаслідок неукладення його агентом (відповідачем) договору на туристичне обслуговування зумовлює неможливість покладення відповідальності з відшкодування позивачу коштів, що сплачено за тур, який не організований та не відбувся на ТОВ Тревел Профешнл Груп .

Наявність між позивачем та відповідачем певних домовленостей з приводу подорожі позивача до Республіки Туніс без укладення договору на туристичне обслуговування і без надання належної інформації про туристичний продукт та особу, що його сформувала, без надання відповідного ваучера (путівки) вказує на безпідставність отримання відповідачем від позивача коштів та свідчить про відсутність правової підстави для набуття або збереження відповідачем грошових коштів позивача; вказані кошти відповідач набув за рахунок позивача (потерпіла особа); вказані дії відповідача з набуття коштів позивача спричинили останньому шкоду у вигляді погіршення його майнового стану на суму коштів, що були внесені відповідачеві згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №112 від 12.06.2018 року , а отже наявні всі ознаки безпідставності отримання відповідачем майна позивача.

Встановивши у справі відсутність між позивачем та ТОВ Тревел Профешнл Груп , від імені та в інтересах якого, згідно позиції відповідача, діяв останній, договірних правовідносин з приводу туристичного обслуговування, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих відповідачем коштів в сумі 66 300 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України 3 % річних від простроченої суми та інфляційних втрат суд виходить з наступного.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.03.2016 рокуу справі № 6-2491цс15, за яким дія ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст. 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18).

Таким чином, суд приходить до висновку, що дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

До вказаного висновку суд дійшов з урахуванням позиції Верховного Суду, що висловлено у Постанові від 18.03.2020 року (справа № 760/6938/16-ц).

З урахуванням викладеного суд прийшов до висновку що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем допускають застосування положень ст. 625 ЦК України.

Разом з тим суд зауважує наступне.

У відповіді на відзив представником позивача зазначено, що 08.11.2019 року позивачем спрямовувалась відповідачу вимога про повернення коштів. Поряд з цим позивачем до матеріалів справи не долучено відповідної вимоги про повернення коштів. В судовому засіданні, на запитання суду, представник позивача повідомив, що досудова вимога, яка спрямовувалась позивачем на адресу відповідача, не збереглася. Представник відповідача в свою чергу заперечував факт отримання такої вимоги в 2019 році.

Таким чином позивачем перед судом не доведено належними та допустимими доказами направлення на адресу відповідача досудової вимоги про повернення коштів, хоча обов`язок доведення вказаної обставини лежить саме на ньому (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки зобов`язання відповідача з повернення коштів позивачу виникло на підставі ст. 1212 ЦК України, а тому строк виконання обов`язку з повернення коштів в розумінні закону не є встановленим. Позивач, як кредитор, має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник в свою чергу повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Враховуючи ту обставину, що позивачем перед судом не доведено внесення на розгляд відповідача досудової вимоги з повернення коштів та не довів обставину, що її зміст містив вимогу про повернення коштів, разом з тим 13.02.2020 року звернувся до суду з відповідним позовом, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин аналогію закону, та вважає, що обов`язок відповідача з повернення безпідставно набутих коштів виник не пізніше 21.02.2020 року (13.02.2020 + 7 днів), та тільки з 21.02.2020 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання обов`язку з повернення коштів.

Як встановлено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач просив здійснити нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України індексу інфляції з червня 2018 по грудень 2019 та 3% річних з 12 червня 2018 року по 07 лютого 2020 року.

Разом з тим, як встановлено судом, у вказаний період відповідач не може вважатись таким, що в розумінні ст. 530, ст. 625 ЦК України прострочив виконання грошового зобов`язання, оскільки не отримав вимогу про повернення коштів (протилежного перед судом не доведено), а тому в задоволенні позову в частині стягнення індексу інфляції за період з червня 2018 року по грудень 2019 та 3% річних за період з 12 червня 2018 року по 07 лютого 2020 року слід відмовити.

Доводи відповідача з приводу того, що він, як турагент, перерахував спірні кошти на рахунок туроператора ТОВ Тревел Профешнл Груп , а останній, діючи як турагент, в подальшому перерахував їх на користь туроператора ТОВ Оазіс Тревел Україна , а тому ці кошти не можуть бути стягнуті з відповідача не заслуговують на увагу, оскільки для стягнення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України обставини подальшого відчуження безпідставного набутого майна (гроші - речі визначені родовими ознаками) не має правового значення, так як судом встановлено факт безпідставного набуття коштів саме відповідачем, що вчинено за відсутності договірних відносин позивача як з відповідачем так і з будь - якими іншими третіми особами, внаслідок не укладення договору на туристичне обслуговування.

На переконання суду встановлення кінцевого бенефіціара (особи, яка в кінцевому рахунку отримала спірну суму коштів на свою користь - за даних обставин ТОВ Оазіс Тревел Україна а.с. 79,80) для вирішення питання про стягнення з відповідача коштів, які ним набуто у відсутність договірних відносин з позивачем правового значення не має, оскільки відповідач отримавши кошти в касу міг розпорядитись та розпорядився ними на власний розсуд.

Доводи відповідача про надання позивачу детальної інформації про тур спростовані в судовому засіданні самим відповідачем, оскільки останній визнав ту обставину, що йому також не було відомо ким саме сформовано туристичний продукт та хто у спірних правовідносинах мав виступити в якості туроператора, що є порушенням п. 3 ч. 4 ст. 19-1 Закону України Про туризм .

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 12000 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За змістом ст. 23 ЦК України розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля , необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування моральної шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала , причинний зв`язок між ними та вину.

Судом встановлено, що позивач самостійно вніс в касу відповідача кошти в сумі 66300 грн. за туристичні путівки до ОСОБА_5 . Разом з тим позивач перед судом не довів, що він звертався до 13.02.2020 (дата звернення до суду) до відповідача з вимогою про повернення коштів. Як наслідок позивач не довів перед судом факту спричинення йому моральної шкоди станом на день звернення до суду; право позивача захищене шляхом стягнення з відповідача коштів, які останній безпідставно отримав. Враховуючи правову підставу стягнення коштів з відповідача, як безпідставно набутих, суд вважає, що неможливо за таких обставин покладати на відповідача ще й обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди за те, що відповідач зі своєю сім`єю змарнував свою сімейну відпустку, оскільки туристична поїздка не відбулась. На переконання суду дії відповідача за своїм складом та характером не містять необхідних чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, що могло би стати підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд зазначає наступне.

Судові витрати у справі складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

При зверненні позивача до суду ним сплачено судовий збір за позовну вимогу майнового характеру про стягнення коштів 840 грн. 80 коп. (а.с. 5). Враховуючи часткове задоволення позову (75,5%), з відповідача на користь позивача, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню в рахунок компенсації судового збору 634,80 грн., тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо стягнення заявлених позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. суд зважає на наступне.

24.04.2020 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про відшкодування витрат, понесених у зв`язку з наданням позивачу професійної правничої допомоги в розмірі 10000 грн. (а.с. 47).

Додатками до вказаної заяви долучено договір про надання правничої допомоги від 22.11.2019 року, акт № 1 прийому - передачі виконаних робіт від 27.03.2020 та квитанцію №2 від 29.11.2019 року про оплату правової допомоги на загальну суму 10000 грн. (а.с. 45, 47, 48).

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на прафесйну правничу допомогу суд зважає на наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 19 Закону Про адвокатуру і адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Суд приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд звертає увагу, що в судовому засіданні, що відбулось 15.09.2020 представник відповідач ОСОБА_2 заявив про необгрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн., враховуючи предмет спору та складність справи, а тому просив їх зменшити.

Дослідивши додані до заяви квитанції про сплату витрат на професійну правничу допомогу, а також відповідний розрахунок (Акт № 1 від 27.03.2020), суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки види правової допомоги, що наведено у розрахунку по деяким позиціям не зумовлюють необхідності витрачання додаткового часу представника позивача на надання такої допомоги. Зокрема по п. 2 Акту представником позивача витрачено 4 години часу на вивчення практики Верховного Суду, Вінницького апеляційного суду та Вінницького міського суду Вінницької області, у справах вказаної категорії. Суд зазначає, що практика Вінницького міського суду Вінницької області та Вінницького апеляційного суду не є преюдиційною для розгляду справи, а тому її вивчення обумовлено власним розсудом представника позивача та не є витратами часу адвоката на надання правової допомоги у цій справі. Аналогічно по п. 3 Акту, представником позивача не могло бути затрачено 6 годин свого часу на складання трьох з половиною аркушів позовної зяви. Витрати часу в цій частині є завищеними.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на правову допомогу не є перед судом належним чином обґрунтованим та відповідно доведеним.

За таких обставин витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню частково у розмірі 2000 грн., оскільки саме в цій сумі витрати на професійну правничу допомогу є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та поза межами судового засідання, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та справедливості.

При цьому суд враховує заперечення представника відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування.

До аналогічних висновків в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 19.02.2020 року (справа N 755/9215/15-ц провадження N 14-382цс19).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 14, 17, 19 - 1, 20, 34 Закону України Про туризм ; ст.ст. 8, 23, 207, 208, 509, 530, 625, 638, 1166, 1167, 1212 ЦК України; ст.ст. 8, 12, 81, 82, 141, 263 - 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства Світлана - Люкс про повернення безпідставно отриманих коштів задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства Світлана - Люкс (ЄДРПОУ 33810895, м. Вінниця, вул. Зодчих 36) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - 66300 грн. (шістдесят шість тисяч триста гривень), з яких: 66300 грн. - сума безпідставно отриманих коштів.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства Світлана - Люкс (ЄДРПОУ 33810895, м. Вінниця, вул. Зодчих 36) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - 2634,80 грн. (дві тисячі шістсот тридцять чотири грн. 80 коп.) судових витрат, з яких: 634,80 грн. - компенсація сплаченого при зверненні до суду судового збору; 2000 грн. - витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Учасники справи:

Позивач : ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

Відповідач : Приватне підприємства Світлана - Люкс (ЄДРПОУ 33810895, м. Вінниця, вул. Зодчих 36).

Повний текст рішення суду складено 16.09.2020 року.

Суддя: