Постанова

від 07.09.2020 по справі 926/247/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2020 р. Справа № 926/247/20

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників сторін:

від позивача - не з`явився

від відповідача (скаржника) - не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрофірма Гвіздівці , вих.№25 від 21 квітня 2020 року

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 12 березня 2020 року (підписане 30.03.2020 року), суддя Проскурняк О.Г.

у справі №926/247/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Суффле Агро Україна , с. Крупець Славутського району Хмельницької області

до відповідача Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрофірма Гвіздівці , с. Гвіздівці Сокирянського району Чернівецької області

про стягнення заборгованості в сумі 837 923,62 грн.

в с т а н о в и в :

31 січня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Суффле Агро Україна звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрофірма Гвіздівці про стягнення заборгованості в сумі 837 923,62 грн., з яких: 700 000 грн. - основного боргу, 3 032,49 грн. - 3% річних, 848,14 грн. - інфляційні втрати, 29 042,99 грн. - пеня та 105 000 грн. - штраф. Поряд з тим, просило суд у рішенні зазначити у відповідності до ч.10 ст.238 ГПК України про нарахування пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12 березня 2020 року у справі №926/247/20 позов задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 700 000 грн. - основного боргу, 3 032,49 грн. - 3% річних, 848,14 грн. - інфляційних втрат, 29 042,99 грн. - пені, 105 000 грн. - штрафу та 12 568,86 грн. - судового збору. Поряд з тим, суд вирішив органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, здійснювати нарахування пені за порушення строків оплати за договором поставки №1300029377 від 08.08.2019 р. за поставлений товар, з визначенням граничного строку її нарахування до моменту виконання судового рішення в частині стягнення 700 000 гривень простроченої заборгованості, з урахуванням приписів законодавства України, починаючи з 13.01.2020 року, нараховувати пеню за формулою: СБ х (ОС х 2)% / КДР х КДП, де: СБ сума боргу; ОС облікова ставка НБУ; КДР кількість днів у році; КДП кількість днів прострочення.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем не виконано умов укладеного між сторонами договору поставки щодо оплати вартості поставленого товару на загальну суму 700 000 грн. Поряд з тим, суд на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, визнав правомірним стягнення з відповідача вказаних нарахувань в повному обсязі. Також, враховуючи положення ч.3 ст.549 ЦК України та п.п.8.1, 8.2 укладеного між сторонами договору поставки, суд визнав обґрунтованими вимоги в частині стягнення пені та штрафу. Поряд з цим, врахувавши умови п.8.1 Договору та положення ч.10 ст.238 ГПК України, ч.ч.11, 12 ст.26 ЗУ Про виконавче провадження , суд у рішенні зазначив про нарахування пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач - Дочірнє сільськогосподарське підприємство Агрофірма Гвіздівці звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 12 березня 2020 року у справі №926/247/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що станом на час подання апеляційної скарги борг відповідача перед позивачем становить 194 000 грн., оскільки відповідач здійснив часткове повернення товару позивачу на загальну суму 126 678,20 грн (згідно накладної №5190038783 від 09.09.2019 на суму 107 831,23 грн. та накладної №5190038784 від 09.09.2019 на суму 18 846,97 грн.). Поряд з цим, зазначає, що здійснив часткову оплату товару, що підтверджується платіжними дорученнями: №679 від 17.12.2019 на суму 98 400,44 грн., №5 від 06.03.2020 на суму 100 000 грн., №25 від 10.03.2020 на суму 200 000 грн. та №32 від 13.03.2020 на суму 206 000 грн. У зв`язку з наведеним, вважає неправильними і розрахунки 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу.

У відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 09 червня 2020 року) позивач зазначає, що погоджується з твердженнями відповідача про часткову сплату заборгованості, при цьому, під час розрахунку суми боргу, сплачені 17 грудня 2019 року 98 400,44 грн. були враховані позивачем та судом, про що зазначено в рішенні суду, так само як і враховано повернення товару на суму 126 678,20 грн. Щодо решти оплат, здійснених відповідачем під час розгляду справи, зазначає, що відповідач жодного разу не з`явився в судове засідання та не повідомив суд про здійснення часткової оплати боргу, відповідних доказів суду не надав. Разом з тим, часткова оплата товару в сумі 206 000 грн. здійснена відповідачем 13 березня 2020 року, тобто після прийняття рішення судом першої інстанції. Враховуючи наведене, позивач не підтримує позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, який сплачено відповідачем в процесі розгляду справи та після прийняття судом рішення у справі, та підтримує вимоги щодо стягнення 194 000 грн. - основного боргу і в частині решти позовних вимог (щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу. Просить у частині вимог, що виконані відповідачем закрити провадження у справі та у відповідній частині визнати судове рішення нечинним, а у решті просить оскаржуване рішення залишити без змін. Поряд з тим, у відзиві позивач просить розглядати справу без участі його представника.

У письмових поясненнях по справі (вих.№31 від 02 липня 2020 року) скаржник також зазначає, що присуджені до стягнення пеня та штраф є одним видом цивільно-правової відповідальності, що виключає їх одночасне застосування за одне і те саме порушення, оскільки суперечить ст.61 Конституції України.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов`язковою, враховуючи заяву позивача (викладену у відзиві на апеляційну скаргу), колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 08 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Суффле Агро Україна (в тексті договору - продавець) та Дочірнім сільськогосподарським підприємством Агрофірма Гвіздівці (в тексті договору - покупець) укладено договір поставки №1300029377, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1.1 продавець зобов`язався поставляти, а покупець - приймати та оплачувати вартість сільськогосподарських товарів: насіння ячменю, кукурудзи, ріпаку, соняшника, пшениці, сої, гороху, сорго, люцерни та жита; засоби захисту рослин; мінеральні добрива; добрива для позакореневого підживлення.

Згідно з п.4.1 Договору номенклатура товару, його кількість та ціна зазначаються у Специфікаціях до договору.

Якщо інші умови оплати не будуть погоджені сторонами, покупець зобов`язується оплатити вартість товару не пізніше 31 жовтня 2019 року (п.4.3 Договору).

Відповідно до п.8.1 Договору в разі несвоєчасної оплати вартості товарів покупцем відповідно до договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої чи несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення п.6 ст.232 ГК України.

Покупець додатково сплачує штраф у розмірі 15% від суми прострочення за кожен 1 повний місяць прострочення (п.8.2 Договору).

У відповідності до п.9.6 Договору останній діє з моменту підписання до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною №5190038162 від 09 серпня 2019 року на суму 379 547,11 грн. Строк оплати за вказаною накладною визначено в специфікації №2500546872 від 08 серпня 2019 року, а саме: 30 листопада 2019 року.

18 грудня 2019 року відповідач частково оплатив заборгованість за вказаною накладною в сумі 98 400,44 грн. Крім того, 09 вересня 2019 року відповідач на підставі документу №5190038783 здійснив часткове повернення товару на суму 107 831,23 грн.. Таким чином, борг за вказаною накладною становить 173 315,44 грн.

14 серпня 2019 року позивач поставив відповідачу товар на суму 85 976,27 грн згідно з видатковою накладною №5190038163. Строк оплати за вказаною накладною визначений в специфікації №2500548636 від 13 серпня 2019 року, а саме: 30 листопада 2019 року.

09 вересня 2019 року відповідач на підставі документу №5190038784 здійснив часткове повернення товару на суму 18 846,97 грн. Докази оплати за даною накладною в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано, відтак, заборгованість за вказаною накладною становить 67 129,30 грн.

Згідно з видатковою накладною №5190038723 від 06 вересня 2019 року позивач поставив відповідачу товар на суму 303 239,92 грн. Поряд з тим, за видатковою накладною №5190038773 від 10 вересня 2019 року позивач поставив відповідачу товар на суму 14 746,54 грн. Строк оплати за вказаними накладними настав 30 листопада 2019 року, що визначено в специфікації №2500558236 від 06 вересня 2019 року. Докази оплати за вказаними накладними в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано, відтак заборгованість за такими накладними становить 317 986,46 грн.

Враховуючи наведене, 30 листопада 2019 року настав строк оплати відповідачем товару на загальну суму 558 431,20 грн.

Крім цього, 11 вересня 2019 року позивач поставив відповідачу товар на суму 141 568,80 грн. згідно з видатковою накладною №5190038774. Строк оплати товару згідно специфікації №2500559306 від 11 вересня 2019 року - протягом 30 днів (11 жовтня 2019 року). Докази оплати за вказаною накладною в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано.

Загальний борг відповідача перед позивачем за договором поставки №1300029377 від 08 серпня 2019 року становить 700 000 грн.

У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Суффле Агро Україна звернулось до суду з цим позовом про стягнення з Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрофірма Гвіздівці заборгованості в сумі 837 923,62 грн., з яких: 700 000 грн. - основного боргу, 3 032,49 грн. - 3% річних, 848,14 грн. - інфляційні втрати, 29 042,99 грн. - пеня та 105 000 грн. - штраф. Поряд з тим, просило суд у рішенні зазначити, у відповідності до ч.10 ст.238 ГПК України, про нарахування пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обов`язок покупця щодо оплати товару передбачено частиною 1 ст.692 ЦК України.

В силу положень ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що строк оплати поставленого товару погоджувався сторонами у окремих специфікаціях до договору, відтак, відповідач зобов`язався оплатити товар у вказаний у специфікаціях строк.

Як зазначалось вище, відповідач частково повертав товар, частково здійснював оплату, проте не у визначений строк та не в повному обсязі, у зв`язку з чим, станом на час подання позову, у відповідача існувала заборгованість за договором в сумі 700 000 грн., яка підтверджена належними доказами, що знаходяться у матеріалах справи.

Поряд з цим, апеляційним судом встановлено, що в процесі розгляду справи та після винесення судом першої інстанції рішення відповідачем сплачено частково заборгованість в сумі 506 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №5 від 06.03.2020 на суму 100 000 грн., №25 від 10.03.2020 на суму 200 000 грн. та №32 від 13.03.2020 на суму 206 000 грн., відтак, основний борг відповідача, який залишився неоплаченим станом на час ухвалення постанови апеляційним судом становить 194 000 грн.

Наведене підтверджено і позивачем у відзиві на апеляційну скаргу. Також у відзиві позивач зазначив, що не підтримує позовні вимоги в частині сплаченого основного боргу та просив суд закрити провадження в цій частині і визнати нечинним рішення суду першої інстанції у цій частині. Щодо решти позовних вимог позивач підтримав такі та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Колегія суддів розцінює заяву позивача, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, як відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 506 000 грн.

Згідно з п.1 ч.2 ст.46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч.1 ст.274 ГПК України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

Відзив на апеляційну скаргу підписаний представником позивача адвокат Стельмах Ю.М. (довіреність від 06 грудня 2019 року дійсна до 30 грудня 2020 року).

Статтею 61 ГПК України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

У довіреності від 06 грудня 2019 року адвоката Стельмах Ю.М. уповноважено представляти інтереси ТзОВ Суффле Агро Україна , в тому числі і надано право повної або часткової відмови від позовних вимог.

Отже, адвокат Стельмах Ю.М. наділений процесуальним правом на подання заяви про відмову від позову під час розгляду цієї справи.

Колегією суддів встановлено, що відмова позивача від частини позовних вимог не порушує будь-чиїх прав та обов`язків, відтак така заява приймається судом.

За приписами п.4 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Згідно з ч.2 ст.274 ГПК України якщо заява про відмову від позову відповідає вимогам статей 191, 192 ГПК України суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

На підставі викладеного, у зв`язку з прийняттям апеляційним судом відмови позивача від частини позовних вимог щодо стягнення з відповідача 506 000 грн. - основного боргу, належить визнати нечинним рішення Господарського суду Чернівецької області від 12 березня 2020 року у справі №926/247/20 в частині стягнення з відповідача 506 000 грн. - основного боргу та закрити провадження у справі в цій частині.

Згідно з ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

У ч.6 ст.231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 2 ст.343 ГК України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з цим, у п.п.8.1, 8.2 Договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної оплати вартості товарів покупцем відповідно до договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої чи несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення п.6 ст.232 ГК України. Покупець додатково сплачує штраф у розмірі 15% від суми прострочення за кожен 1 повний місяць прострочення.

З огляду на вказані приписи та перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 032,49 грн. - 3% річних, 848,14 грн. - інфляційних втрат, 29 042,99 грн. - пені, 105 000 грн. - штрафу.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, викладені у письмових поясненнях у справі, про те, що присуджені до стягнення штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності та не можуть бути застосовані за одне і те саме порушення, оскільки це суперечить ст.61 Конституції України.

Колегія суддів звертає увагу, що у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року у справі №911/2813/17 та від 23 липня 2019 року у справі №910/7398/18.

Крім цього, відповідно до ч.10 ст.238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом.

Згідно з ч.ч.11, 12 ст.26 ЗУ Про виконавче провадження якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Враховуючи, що сторонами у п.8.1 Договору погоджено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, а строк нарахування штрафних санкцій не обмежується строком, встановленим частини 6 статті 232 ГК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача та зобов`язання органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, здійснювати нарахування пені за порушення строків оплати за договором поставки №1300029377 від 08 серпня 2019 року за поставлений товар, з визначенням граничного строку її нарахування до моменту виконання судового рішення в частині стягнення 700 000,00 гривень простроченої заборгованості, з урахуванням приписів законодавства України, починаючи з 13.01.2020 року, нараховувати пеню за формулою: СБ х (ОС х 2)% / КДР х КДП, де: СБ сума боргу; ОС облікова ставка НБУ; КДР кількість днів у році; КДП кількість днів прострочення.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та підставність позовних вимог, разом з цим, враховуючи сплату відповідачем частини основного боргу та відмову позивача від позову в цій частині, вважає за можливе прийняти відмову позивача від частини позовних вимог щодо стягнення з відповідача 506 000 грн. - основного боргу, визнати нечинним рішення суду першої інстанції в цій частині та закрити провадження у справі в цій частині. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.231, 236, 270, 274, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю Суффле Агро Україна від позову в частині стягнення з Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрофірма Гвіздівці 506 000 грн. - основного боргу.

Визнати нечинним рішення Господарського суду Чернівецької області від 12 березня 2020 року у справі №926/247/20 в частині стягнення з Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрофірма Гвіздівці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Суффле Агро Україна 506 000 грн. - основного боргу.

Закрити провадження у справі №926/247/20 в частині стягнення з Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрофірма Гвіздівці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Суффле Агро Україна 506 000 грн. - основного боргу.

В решті (щодо стягнення з Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрофірма Гвіздівці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Суффле Агро Україна 194 000 грн. - основного боргу, 3 032,49 грн. - 3% річних, 848,14 грн. - інфляційних втрат, 29 042,99 грн. - пені, 105 000 грн. - штрафу та 12 568,86 грн. - судового збору) рішення Господарського суду Чернівецької області від 12 березня 2020 року у справі №926/247/20 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського підприємства Агрофірма Гвіздівці залишити без задоволення.

Матеріали справи №926/247/20 повернути до Господарського суду Чернівецької області .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 16 вересня 2020 року

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.