Постанова від 07.09.2020 по справі 922/368/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2020 р. Справа № 922/368/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

за участю секретаря Гончарова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Судаков Д.О., довіреність від 27.12.19 р. № 08-21/4464/2-19 ;

від відповідача - Седньов М.Ю., довіреність від 06.12.19 р. № 4808

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» , м. Київ (вх. № 1816 Х 2/5) на рішення господарського суду Харківської області від 16.06.2020 у справі № 922/368/20 (суддя Аріт К.В., повний текст рішення складено та підписано 26.06.2020)

за позовом Харківської міської ради, м.Харків,

до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Київ

про стягнення 253797,62 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2020 року Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати в сумі 253797,62 грн.

Позов обґрунтовано несплатою відповідачем плати за землю у період з 01.03.2017 по 31.12.2019 за користування за відсутності правовстановлювальних документів земельною ділянкою по вул.Старошишкінській, 5-А у м.Харкові, за кадастровим номером 6310136600:12:003:0503, на якій розташовано належне відповідачу на праві власності нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16 червня 2020 у справі № 922/368/20 позов задоволено повністю, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 253797,62 грн. та 3806,96 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення обґрунтовано,зокрема, тим, що внаслідок безоплатного використання відповідачем у період з 01.03.2017 по 31.12.2019 земельної ділянки комунальної власності по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові з кадастровим номером 6310136600:12:003:0503 для експлуатації та обслуговування набутих ним у власність нежитлових будівель літ.«В-1» , літ.«Г-1» , літ.«А-4» , без оформлення у встановленому порядку права користування зазначеною земельною ділянкою, він, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України .

Відповідач із зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається, зокрема, на порушення судом першої інстанції правил територіальної юрисдикції (підсудності), встановленої ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом, в той час як місцезнаходженням відповідача є м. Київ, а тому дана справа підсудна господарському суду міста Києва.

Також відповідач зазначає про прийняття судом першої інстанції в порушення статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України для визначення базової вартості одного кв.м. землі та нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, неналежного та недопустимого доказу -листа Відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру в Харківській області від 22.11.2019 № 2999/116-19, який містить інформацію лише щодо вартості земельної ділянки станом на час звернення позивача та цей лист і матеріали справи не містять відомостей щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, як основи для визначеня розміру орендної плати за її користування у спірний період, за який позивач просить суд стягнути безпідставно збережені грошові кошти.

Крім цього, скаржник посилається на безпідставність висновку суду першої інстанції щодо сформованості спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, в обґрунтування якого суд послався на норми Земельного кодексу України та інші нормативно-правові акти, відповідно до яких земельна ділянка в разі відсутності державної реєстрації за суб`єктами приватного права та державою може вважатися власністю територіальної громади, оскільки це суперечить вимогам ч. 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, якою встановлено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї, в той час як державна реєстрація права власності на спірну ділянку відсутня.

Згідно з протоколом системи автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2020 для розгляду судової справи №922/368/20 було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - доповідач Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» , м. Київ на рішення господарського суду Харківської області від 16.06.2020 у справі № 922/368/20 та призначено справу до розгляду на 03 вересня 2020 о 12:15.

06.08.2020 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 7357), в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.

В обґрунтування своїх заперечень проти апеляційної скарги позивач,зокрема, зазначає про безпідставність доводів відповідача, що судом в якості доказу для визначення базової вартості та нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки прийнято неналежний та недопустимий доказ- лист Відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру в Харківській області від 22.11.2019 № 2999/116-19, оскільки позивач при наданні цього листа до позовної заяви не посилався на нього як на доказ, що визначає нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, а обґрунтовував цим листом лише коефіцієнти функціонального використання земельної ділянки (Кф),і ндексації(Кі), в той час як розрахунок спірної суми здійснено на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 24.06.2019 № 1037/0/45-19, виданий відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області, копія якого наявна у матеріалах справи.

Крім цього позивач зазначає про безпідставність доводу апеляційної скарги про те, що спірна земельна ділянка не сформована в якості об`єкта цивільних прав через відсутність державної реєстрації права власності на неї, оскільки відповідно до наданого позивачем до матеріалів справи витягу з Державного земельного кадастру від 13.09.2019 № НВ-0003732612019, зазначена земельна ділянка не перебуває ані у державній, ані у приватній власності, як наслідок, в силу приписів абз. б п. 3 Перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності перебуває у комунальній власності, чому кореспондує норма ст. 83 Земельного кодексу України, яка зазначає, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ та міст, є комунальною власністю.

В судовому засіданні 03.09.2020 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, а представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення-без змін.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на таке.

Як свідчать матеріали справи, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 30.10.2019 року №186831242 право власності на нежитлові будівлі: літ.«В-1» площею 58,2 кв.м., літ.«Г-1» площею 14,4кв.м. літ.«А-4» площею 4561,2 кв.м. по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові з 10.02.2016 року зареєстроване за ПАТ «УКРТЕЛЕКОМ» на підставі наказів Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 27.12.1999 року №155, від 25.11.2003 року №227, акту приймання-передачі від 25.11.2003 року; рішення виконавчого комітету Київської районної ради м.Харкова від 21.09.2004 №233.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.09.2019 року № НВ-0003732612019 року земельна ділянка площею 0,3999 га з кадастровим номером 6310136600:12:003:0503 по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові має цільове призначення - для розміщення та експлуатації об`єктів і споруд телекомунікацій; категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання - для експлуатації та обслуговування АТС 34 та допоміжних будівель і споруд. Датою державної реєстрації вказаної земельної ділянки є 24.02.2017 року.

Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на земельну ділянку по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові з кадастровим номером 6310136600:12:003:0503, та з урахуванням ст.ст.12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,3999 га з кадастровим номером 6310136600:12:003:0503 по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Розрахунок розміру безпідставно збережених ПАТ «Укртелеком» коштів у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові (кадастровий номер 6310136600:12:003:0503) від 24.06.2019 року №1037/0/45-19, виданий Відділом у м.Харкові ТУ Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до листа ГУ ДФС у Харківській області від 11.09.2018 року №22057/9/20-40-12-14-24 ПАТ «Укртелеком» за 2017 рік нараховано 49122,12 грн. боргу за користування земельною ділянкою.

Відповідно до листа Харківського управління Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 12.12.2019 року №13477/10/28-10-54-18-53 ПАТ «Укртелеком» за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:12:003:0503 нараховано за 2018 рік 49122,12 грн. та за 2019 рік 73683,18грн. боргу за користування земельною ділянкою. ПАТ «УКРТЕЛЕКОМ» не має заборгованості по земельному податку з юридичних осіб.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 30.10.2019 обстежено земельну ділянку та встановлено, що ПАТ «Укртелеком» використовує земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:12:003:0503 по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ.«В-1» , літ.«Г-1» , літ.«А-4» , право власності на які зареєстровані за відповідачем.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 13.09.2019 року № НВ-0003732612019 про земельну ділянку по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові (кадастровий номер 6310136600:12:003:0503) площа вказаної земельної ділянки складає 0,3999 га.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові (кадастровий номер 6310136600:12:003:0503) від 24.06.2019 року №1073/0/45-19, виданого Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області, площа вказаної земельної ділянки складає 0,3999 га.

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові від 30.10.2019.

Відповідач - ПАТ «Укртелеком» , набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, у встановленому законодавством порядку не оформив речового права на вказану земельну ділянку.

Зважаючи на наведені обставини, позивач посилається на те, що ПАТ«Укртелеком» , використовуючи земельну ділянку по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові з кадастровим номером 6310136600:12:003:0503 для обслуговування належного йому на праві власності нерухомого майна, у період з 01.03.2017 по 31.12.2019 не сплачував за її користування плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як уповноваженого органу власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати -253797,62 грн., що і стало підставою для подання позову у даній справі про стягнення зазначених коштів на підставі положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України,якими врегульовано зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідач в обгрунтування своїх заперечень проти позову посилається на недоведеність того, що спірна земельна ділянка була сформована як об`єкт цивільних прав у періоді, за який позивач просить стягнути безпідставно збережені грошові кошти,оскільки право власності на неї не зареєстроване.

Також відповідач зазначає, що заявлена позивачем до стягнення сума безпідставно збережених грошових коштів обґрунтована здійсненими позивачем розрахунками, які не ґрунтуються на даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати за земельну ділянку, оформлених як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель відповідно до ч. 2 статті 20 та ч. 3 статті 23 Закону України Про оцінку земель , в той час як до позовної заяви додано Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, сформований станом на 24.06.2019, в якому містяться дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки саме на зазначену дату, тоді як розрахунки безпідставно збережених грошових коштів здійснені позивачем за період з 01.03.2017, за відсутності доказу щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки в період з 01.03.2017 по 24.06.2019, яким може бути лише витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з наступних мотивів.

Як зазначено вище, предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача безпідставно збережених за рахунок позивача грошових коштів в сумі 253797,62 грн. у вигляді несплаченої орендної плати за користування відповідачем протягом періоду з 01.03.2017 по 24.06.2019 земельною ділянкою площею 0,3999 га.по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові, кадастровий номер 6310136600:12:003:0503, на якій розташоване набуте ним у власність нерухоме майно.

Правовою підставою заявлених позовних вимог визначено статті 1212 -1214 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. а ст.80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У відповідності до статей 122 , 123 , 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що платою за землю є обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72 , 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України ).

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України ). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України ).

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: 1) збільшення або збереження майна однією особою -набувачем 2) зменшення або незбільшення майна у іншої особи -потерпілого; 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача зменшенням або вiдсутністю збільшення майна на стороні потерпілого 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану осіб на час такої зміни, або правова підстава для цього повинна згодом відпасти.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України ).

В силу статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.120 ЗК України до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічним чином встановлено перехід права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на будівлі або споруди положеннями статті 377 ЦК України.

Згідно зі ст.7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.

Отже, за змістом наведених норм, правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень".

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Як зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права та факт неукладення відповідного договору не заперечується відповідачем.

Зі змісту глави 15 , статей 120 , 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і № 922/5468/14.

Оскільки протягом спірного періоду відповідний договір оренди земельної ділянки відповідачем не укладено, відповідач не сплатив орендну плату, яку він сплатив би в разі наявності відповідного договору

З вищенаведених норм та обставин справи вбачається, що у спірних правовідносинах наявні передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України умови для повернення відповідачем позивачеві спірної суми грошових коштів як безпідставно збереженого майна, оскільки внаслідок несплати відповідачем у спірному періоді орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, яку він як власник нерухомого майна, що розташоване на цій ділянці, відповідно до законодавства, повинен сплачувати позивачеві з моменту набуття цього майна у власність,відбулося збереження цих коштів за рахунок неотримання їх позивачем, і при цьому правові підстави для такого збереження коштів відсутні.

При цьому колегія суддів зазначає, що за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є достатньою підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені, та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки, яке перейшло до власника розташованої на цій ділянці нерухомості виникає в результаті його оформлення шляхом укладення відповідного договору, з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Тобто фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України , для застосування якої не має значення наявність правопорушення в діях набувача (зазначені правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18).

З огляду на викладене, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України .

Аналогічний правовий висновок викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79 - 1 Земельного кодексу України , формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї(ч. 9 статті).

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79 - 1 Земельного кодексу України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Харківська міськрада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Як правомірно встановлено господарським судом першої інстанції, спірна земельна ділянка по вул.Старошишкінській, 5-А у м.Харкові, відповідно до вимог статті 79 -1 Земельного кодексу України є сформованною, оскільки з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.09.2019 року НВ-0003732612019 (а.с. 36) та витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (а.с. 39) вбачається, що їй присвоєно кадастровий номер 6310136600:12:003:0503, що відповідно до ч. 4 статті 79-1 Земельного кодексу України є фактом, з настанням якого земельна ділянка вважається вже сформованою, що в свою чергу передбачає наявність визначення її меж, площі та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Тобто, за змістом статті 79-1 Земельного кодексу України, присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці неможливе без її формування, яке в свою чергу передбачає визначення її площі та меж та внесення про неї інформації до Державного земельного кадастру.

До того ж, у наведених витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки також зазначено про внесенні до Державного земельного кадастру відомості щодо спірної земельної ділянки, зокрема щодо її цільового призначення та виду використання, її площі та категорії земель.

При цьому, відповідно до ч. 9. статті 24 Закону України Про державний земельний кадастр , кадастровий номер присвоюється саме при здійсненні державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

В зазначеному витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку зазначено про проведення державної реєстрації земельної ділянки 24.02.2017, а тому у спірному періоді, за який позивач просить стягнути безпідставно збережені відповідачем грошові кошти- з 01.03.2017 по 31.12.2019, спірна земельна ділянка вже була сформована.

Крім цього, з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.09.2019 року №НВ-0003732612019 вбачається, що земельна ділянка по вул.Старошишківській, 5-А у м.Харкові не перебуває ані у державній, ані в приватній власності, як наслідок, в силу приписів п.б п.3 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» перебуває у комунальній власності.

Вказаному положенню кореспондує норма статті 83 Земельного кодексу України, яка зазначає, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селиш, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Зазначене додатково підтверджується положеннями статті 28 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , якою встановлено особливості державної реєстрації прав на земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до частини першої цієї статті рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав .

Частиною другою цієї статті передбачено, що під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Згідно з частиною 3 згаданої статті, державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вказана земельна ділянка в розумінні чинного законодавства є сформованим об`єктом цивільних прав, що належить до комунальною власності, власник - територіальна громада м.Харкова, представницьким органом якої є Харківська міська рада, яка відповідно до положень статі 122 Земельного кодексу України має повноваження з надання вказаної земельної ділянки у користування.

Зазначеним спростовуються доводи скаржника щодо несформованості спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та недоведеності того, що земельна ділянка є комунальною власністю та належить на праві власності територіальній громаді міста Харкова, уповноваженим органом якої є позивач.

Крім цього, суд зазначає, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів), а також доводи про необов`язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати.

Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18).

З матеріалів справи вбачається, що розрахунок розміру безпідставно збережених ПАТ «Укртелеком коштів у розмірі орендної плати за спірну земельну ділянку за період з 01.03.2017 по 31.12.2019 здійснювався Харківською міською радою на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул.Старошишківській, 5-А у м. Харкові (кадастровий номер 6310136600:12:003:0503) від 01.07.2019 року №1091/0/45-19, виданий Відділом у м.Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідач заперечуючи проти позову та в доводах апеляційної скарги

посилається на те, що зазначений Витяг не підтверджує обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку розміру безпідставно збережених грошових коштів за період з 01.03.2017 по 24.06.2019, оскільки сформований станом на 24.06.2019, а тому містить лише дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки саме на зазначену дату, тоді як розрахунки безпідставно збережених грошових коштів здійснені позивачем за період з 01.03.2017 по 31.12.2019, а тому, на його думку доказом щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки в період з 01.03.2017 по 24.06.2019 може бути лише витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за цей період.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи як безпідставні, з огляду на наступне.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України , наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 статтею 79 Господарського процесуального кодексу и України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженим Наказом Мінагрополітики від 25.11.2016 року №489 "Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» , наказом Мінагрополітики від 27.01.2006 року №18/15/21/11 "Про Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів", рішеннями Харківської міської ради від 27.02.2008 №41/08 та від 03.07.2013 №1209/13 встановлено порядок розрахунків.

Нормативна грошова оцінка тієї чи іншої земельної ділянки отримується шляхом застосування відповідної формули, яка затверджена Наказом Мінагрополітики №489 від 25.11.2016.

Витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки відомості про які на момент видачі такого витягу внесені до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу» і програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки на певну дату (яка вже минула).

Інформація про нормативну грошову оцінку земельної ділянки надається Держгеокадастром у Харківській області у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що підтверджується листом Відділу у м.Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 22.11.2019 року № 2999/116-19.

Отже, оскільки Позивач звернувся у 2019 році до Відділу у м.Харкові Держгеокадастру у Харківській області з метою отримання витягу на земельну ділянку і технічної документації про її нормативну грошову оцінку, то отримав її станом на 2019 рік.

Витяг є матеріальним носієм інформації та рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 року №1209/13 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 року» встановлена базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у розмірі 291,18 грн., яка щорічно підлягає індексації в порядку, встановленому законодавством України.

Отже, як зазначено вище, з норм законодавства ( частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" ) не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів), а також доводи про необов`язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати.

Разом з тим, чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель" , не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.

Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Таким чином , стосовно здійсненого позивачем розрахунку розміру позовних вимог, колегія суддів, враховуючи положення статті 79 - 1 Земельного кодексу України та статей 20 , 23 Закону України "Про оцінку земель" , вважає, що перевіривши цей розрахунок, місцевий господарський суд правомірно виходив з правильності визначення позивачем суми безпідставно збережених відповідачем коштів на основі належного і допустимого доказу - витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул.Старошишківській, 5-А у м. Харкові (кадастровий номер 6310136600:12:003:0503) від 01.07.2019 року №1091/0/45-19, виданого Відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

При цьому колегія суддів враховує відсутність подання відповідачем до суду будь-якого контррозрахунку розміру безпідставно збережених грошових коштів позивача.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи скаржника щодо прийняття судом в якості доказу для визначення базової вартості та нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки з метою здійснення розрахунку спірної суми орендної плати листа Відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру в Харківській області від 22.11.2019 № 2999/116-19, оскільки з позовної заяви вбачається, що при здійсненні розрахунку спірної суми стосовно розміру нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки позивач керувався саме даними витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 24.06.2019 № 1037/0/45-19, який видано відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області, а наведений лист надав лише на обґрунтування коефіцієнтів функціонального використання земельної ділянки(Кф) та індексації(Кі).

Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції правил територіальної юрисдикції (підсудності), встановленої ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає загальні правила територіальної підсудності, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (а.с. 19-26) місцезнаходженням відповідача є м. Київ, бульвар Тараса Шевченка,18.

Зважаючи на це, дана справа підсудна господарському суду Київської області.

При цьому колегія суддів враховує, що даний спір про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою не є спором, що виникає з приводу нерухомого майна, для якого ч. 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України встановлена виключна підсудність за місцезнаходженням майна, оскільки до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються нерухомого майна, в той час як позовні вимоги у даній справі є вимогами про стягнення безпідставно збереженого майна у вигляді грошових коштів, несплачених за час безоплатного користування нерухомим майном-земельною ділянкою.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного суду у складі Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 03.06.2019 у справі № 903/432/18.

Таким чином, дана справа розглянута судом першої інстанції з порушенням правил територіальної підсудності.

Згідно з частиною 1 статті 279 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Разом з тим, частиною 2 цієї статті передбачено, що справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується представником відповідача в судовому засіданні, що при розгляді даної справи в суді першої інстанції відповідач не заявляв про непідсудність справи господарському суду Харківської області.

Зокрема відсутні посилання на непідсудність справи у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив, будь-яких заявах чи клопотаннях відповідача, поданих суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі не наведено поважних причин незаявлення відповідачем суду першої інстанції про непідсудність справи, як не наведено їх представником відповідача і в судовому засіданні суду апеляційної інстнції.

Зважаючи на наведене, в даному випадку порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та направлення справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга-без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.06.2020 по справі № 922/368/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 17.09.2020

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль