Рішення

від 12.05.2020 по справі 219/2707/18

АРТЕМІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 219/2707/18

Провадження № 2/219/71/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2020 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Медінцевої Н.М.

за участю секретаря Петрейко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Бахмут в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агроінвест , приватного нотаріуса Бахмутського районного нотаріального округу Літвінової Валентини Анатоліївни про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки ,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , місце проживання якої: АДРЕСА_1 , звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Агроінвест , місце знаходження якого: с. Володимирівка Бахмутського району Донецької області, вул. Гагаріна, 87, ЄДРПОУ 32714347, приватного нотаріуса Бахмутського районного нотаріального округу Літвінової Валентини Анатоліївни, місцезнаходження якої: м. Бахмут Донецької області, вул. Незалежності, 73, про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки. В обґрунтування позовної заяви зазначено, що на праві власності їй належить земельна ділянка площею 6,5 га кадастровий номер 1420984500:01:057:0508, яка розташована на території Клинівської сільської ради Бахмутського району Донецької області для ведення товарного сільського господарського виробництва. Право власності на вказану земельну ділянку вона набула після смерті свого рідного брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За свого життя ОСОБА_2 01 квітня 2005 року уклав договір оренди землі з відповідачем строком на 10 років. У 2015-2016 роках письмового повідомлення про наміри продовжити дію договору від відповідача до ОСОБА_2 не надходило. Між тим, як виявилося у листопаді 2017 року начебто між її братом та відповідачем 03 березня 2016 року була укладена додаткова угода до договору оренди землі від 01 квітня 2005 року. Додаткова угода змінила суму орендної плати та строк дії договору. Договір підписаний начебто її братом, проте вона не визнає його підпис на цьому договорі, оскільки він не похожий. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат і з його смертю припинилась його цивільна правоздатність. Незважаючи на цю обставину, відповідач 31 березня 2017 року замовчуючи інформацію про смерть ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса та надав їй як реєстратору відповдвіний пакет документів для реєстрації. Вона вважає, що відповідач не має права користуватися земельню ділянкою, яка належить їй як спадкоємцю. Просить позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 30 березня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 10 годину 00 хвилин 29 травня 2018 року та визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з одночасним надісланням копії відзиву відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України позивачу.

Позивач до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином: відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві. Представником позивача подано на адресу суду заяву, в якій він просить справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити.

Повідомлені належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання відповідачі до судового засідання також не з`явилися. приватним нотаріусом Бахмутського районного нотаріального округу Літвіновою В.А. подано заяву про розгляд справи у її відсутність та просить вирішити справу на розсуд суду.

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю Агроінвест було раніше подано відзив на позовну заяву, згідно якого вони позов не визнають, вважають таким, що є необґрунтованим та просять у його задоволені відмовити з тих підстав, що позивач фактично ставить питання про припинення дії договору оренди земельної ділянки, що був укладений з попереднім власником, який помер, а позивач отримала земельну ділянку у власність порядку спадкування за законом. Слід зазначити, що протягом усього строку дії договору, тобто 10 років орендар добросовісно виконував усі умови цього договору, зокрема використовував земельну ділянку тільки за призначенням, поліпшував стан земельної ділянки, своєчасно і уповному обсязі сплачував орендну плату, дотримувався режиму природоохоронного використання землі. Орендар виконав умови договору і дію договору оренди було продовжено шляхом укладання з власником землі ОСОБА_2 додаткової угоди, яку наразі оскаржує позивач. Підтвердження тому свідчить те, що після спливу дії договору, тобто після 01 квітня 2015 року і до самої смерті орендодавця (23 березня 2017 року) відповідач продовжував користуватися спірною земельною ділянкою, добросовісно виконуючи обов`язки орендаря. При цьому до додаткової угоди були внесені зміни, передбачені діючим на той час законодавством, зокрема щодо нормативної оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати. Ці зміни значно покращували становище орендодавця і повністю відповідали його інтересам. Варто зазначити, що попереднім договором оренди було визначено, що нормативна оцінка земельної ділянки становить 61250,25 грн., тоді як у додатковій угоді нормативна оцінка земельної ділянки вже становить 133757,13 грн. Про вказані зміни позивач чомусь зомовчує, тоді як вони повністю відповідали інтересам орендодавця ОСОБА_2 . У даному випадку до позивача, як спадкоємця перейшли усі права та обов`язки попереднього орендодавця. Доводи, викладені у позовній заяві щодо недійсності підпису спадкодавця у додатковій угоді, ґрунтуються лише на припущеннях позивача і тому не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не підтверджені ніякими доказами. Той факт, що державна реєстрація додаткової угоди відбулася вже після смерті орендодавця, не може бути підставою для визнання її недійсною. Просять у задоволені позову відмовитиу повному обсязі.

При таких обставинах суд вважає за можливе розглянути дану справу під час відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах, заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Згідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є недоторканим… .

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Судом встановлено, що на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ДН № 141321, ОСОБА_2 на підставі розпорядження голови Артемівської райдержадміністрації № 811 від 15 жовтня 2004 року (а.с.7) належить земельна ділянка площею 7,1430 га у межах згідно з планом на території Клинівської сільської Ради Артемівського району Донецької області, цільове призначення (використання) земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до договору оренди землі від (а.с.8-9) від 01 квітня 2005 року між ТОВ Агроінвест в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 7,1430 га строком на 10 років.

Згідно додатковій угоді до договору оренди землі від 01 квітня 2005 року, від 03 березня 2016 року (а.с.10), яка укладена між ОСОБА_2 та ТОВ Агроінвест , в особі директора ОСОБА_5 , викладено розділ об`єкт оренди у новій редакції: п. 2 в орнду передається земельна ділянка, яка розташована за адресою: Клинівська сільська рада Артемівського району Донецької області, загальною площею - 6,4500 га, у тому числі: рілля - 6,4500 га, кадастровий номер - 1420984500:01:057:0508, цільове призначення ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить - 133757,13 грн., п. 7 договір укладено зі згоди сторін на строк двадцять років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. П. 8 орендна плата вноситься орендарем у грошовій, натуральній та відробітковій формі у розмірі - 4012,71 гривень у рік, що складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Договір укладено на двадцять років. Даний договір підписаний обома сторонами. Тобто цю додаткову угоду було укладено між сторонами за рік до смерті ОСОБА_2 , який у разі не згоди з цією додатковою угодою міг на протязі року оскаржити її, або у разі якщо він дійсно її не підписував поскаржитися на те, що відповідач підробив його підпис і незаконно продовжує користуватися його землею, проте нічого подібного ОСОБА_2 не робив і позиваче не було надано суду таких належних і допустимих підтверджуючих доказів.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.11) ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 70 років.

Відповідно до свідоцтва про право на спадину за законом від 28 вересня 2017 року (а.с.15-17) 15.04.2016 року - спадкоємцем на земельну ділянку є його рідна сестра - ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексувідносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, єзакон "Про оренду землі".

На підставіст.15 Закону України "Про оренду землі"(в редакції на час укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст. 12, 14, 19 Закону України "Про оренду землі"договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов`язання, відповідно до яких орендодавець за плату (розмір якої, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду, індексації передбачуються умовами договору, які не можуть суперечити законам України) передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Законує підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

Згідно із ч. 1, ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як визначено в ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У постанові від 18 грудня 2013 року судова палата у цивільних справах Верховного Суду України зазначила, що своє волевиявлення на укладання договору учасник (сторона) правочину виявляє в момент досягнення згоди усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документу. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом щодо договору. Відсутність державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, волевиявлення на укладання якого він виявляв в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним у порядку, визначеному ч. 3 статті 203 та ч. 1 статті 215 ЦК України.

Аналізуючи викладені норми чинного законодавства, текст додаткової угоди, суд вважає, що звертаючись з позовом, позивач посилалася на те, що спірна додаткова угода оренди землі не містить усіх, передбачених ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотних умов, але положення ст. 18, 19 Закону та ст. 638 ЦК України дають підстави для висновку про те, що сторони додаткової угоди, дійшли згоди, щодо істотних умов договору оренди землі, скріплюючи його своїми підписами, що ї є укладанням договору, а здійснення державної реєстрації такого договору після смерті орендодавця не є підставою для визнання такого договору недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до ч. 5 ст. 415 ЦК України землекористувач зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. В укладеному договорі оренди, орендар гарантує використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Відповідно до ст.ст. 21, 22 Закону України "Про оренду землі", чинним на час виникнення правовідносин, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доЗакону України "Про плату за землю". Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Виходячи з вказаних норм, така умова як розмір орендної плати визначається сторонами, а не законом. З оспорюваної додаткової угоди вбачається, що сторони дійшли згоди щодо орендної плати, сторонами встановлено та погоджено розмір орендної плати, та визначено строки її внесення. В судовому засіданні сторонами не заперечувалося, що заборгованості по сплаті орендної плати на час розгляду справи не має. Наведене свідчить, що протягом дії договору орендар виконував свої зобов`язання за договором оренди землі та виплачував орендну плату у строки, передбачені договором оренди землі.

Судом встановлено, що оспорювана додаткова угода земельної ділянки, укладена у письмовій формі, пройшла відповідну державну реєстрацію, що і позивач не заперечує, тобто ОСОБА_2 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було спрямоване на укладання договору оренди, до договору оренди земельної ділянки додана копія державного акту, при складанні, видачі та реєстрації якого було виконані відповідні плани та схеми земельної ділянки, кадастровий план з відображенням обмежень (обтяжень) у їх використанні та встановлених земельних сервітутів та акт приймання - передачі земельної ділянки. Таким чином, сторони, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов, склали і підписали договір оренди земельної ділянки, чим погодили його встановлену форму.

Так, посилання позивача на те, що договір підписаний начебто її братом, проте вона не визнає його підпис на цьому договорі, оскільки він не похожий, не можуть бути взятими до уваги, оскільки судом були роз`яснені сторонам положення ст. 143 ЦПК України щодо порядку призначення експертизи, але сторони, як позивач так і її представник відмовились від призначення по справі судової почеркознавчої експертизи для обґрунтування доводів. Можливість для проведення експертизи або інших процесуальний дій під час судового розгляду у сторін була, проте сторони у справі не скористалися наданим їм процесуальним правом заявляти клопотання про призначення експертизи, і тому суд не приймає до уваги та за основу доводи позивача, що підпис у додатковій угоді не її брата, оскільки це нічим не обґрунтовано та не доведено.

З матеріалів справи, вбачається, що відповідач добросовісно виконує свої обов`язки і померлий вчасно отримував орендну плату, тому бажання визнати недійсним договір оренди викликано прагненням позивача особисто використовувати земельну ділянку. Обставини, яікі вказані позивачем у позові, відповідно до вимог Закону України "Про оренду землі", не можуть бути підставою визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

В ч. 1, ч. 2 ст. 60 ЦПК України зазначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог, відсутні, оскільки позовні вимоги недоведені.

Оскільки у задоволені позовних вимог відмовлено, суд відповідно до вимог п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України не стягує з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати, а залишає їх за позивачем.

Керуючись ст. ст.3,4,9,12,76,81,258,259,263-265 ЦПК України, ст.ст.2,13,14,15,19, Закону України Про оренду землі ст.ст.203,215,638 ЦК України суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агроінвест , приватного нотаріуса Бахмутського районного нотаріального округу Літвінової Валентини Анатоліївни про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України, згідно якого процесуальні строки, визначені ст. 354 ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.М. Медінцева