Постанова

від 17.09.2020 по справі 127/26859/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/26859/19

Провадження № 22-ц/801/1468/2020

Категорія: 64

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т.П.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 рокуСправа № 127/26859/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О.В.,

за участі секретаря судового засідання - Богацької О.М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Укртелеком ,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу №127/26859/19 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Іщук Т.П. у залі суду,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ПАТ Укртелеком звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 22 січня 2018 року позивач та ПП ВІСМУТ-АВЕ уклали договір оренди комерційної нерухомості №59Е000-70/18, згідно умов якого у строкове платне користування передана комерційна нерухомість по АДРЕСА_1 на третьому поверсі триповерхової адміністративної будівлі, загальною площею 89,9 кв. м, у тому числі з поверховим планом приміщення №20 площею 8,5 кв. м, №21 площею 13,8 кв. м, №23 площею 11,8 кв. м, №24 площею 1,6 кв. м, №25 площею 28,2 кв. м, №26 площею 26,0 кв. м, що належать ПАТ Укртелеком на праві власності.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 20 червня 2019 року договір оренди комерційної нерухомості №59Е000-70/18 розірваний. 15 березня 2019 року комісією Вінницької філії ПАТ Укртелеком під час огляду належних позивачу приміщень було виявлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_3 без належних правових підстав використовують належне ПАТ Укртелеком майно, а саме нежитлові приміщення, розташовані на третьому поверсі триповерхової адміністративної будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

ПАТ Укртелеком подало заяву до Вінницького ВП ГУНП У Вінницькій області про вчинення кримінального правопорушення, яка внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань, однак керівником органу досудового розслідування не встановлено ознак кримінального правопорушення. Позивач вважає, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 без відповідних правових підстав використовують належні ПАТ Укртелеком нежитлові приміщення на третьому поверсі триповерхової адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 , за відсутності згоди останнього на використання такого майна відповідачами, що є перешкодою для товариства здійснювати володіння та користування даним майном на власний розсуд.

За вказаних обставин, посилаючись на норми статей 321, 391 ЦК України позивач, просив суд усунути перешкоди ПАТ Укртелеком у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з комерційної нерухомості (офісу) загальною площею 89,9 кв. м, приміщення №20 площею 8,5 кв. м, №21 площею 13,8 кв. м, №23 площею 11,8 кв. м, №24 площею 1,6 кв. м, № НОМЕР_1 площею 28,2 кв. м, № НОМЕР_2 площею 26,0 кв. м, що знаходиться на третьому поверсі триповерхової адміністративної будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2020 року позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди Публічному акціонерному товариству Укртелеком у здійсненні права власності (користування та розпорядження майном) шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з приміщення №20 площею 8,5 кв.м., приміщення № НОМЕР_3 площею 13,8 кв.м., що знаходяться на третьому поверсі триповерхової адміністративної будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_3 займають нежитлові приміщення № НОМЕР_4 , площею 8,5 кв.м., та № НОМЕР_3 - 13,8 кв.м, що розташовані на третьому поверсі триповерхової адміністративної будівлі АДРЕСА_1 , без належної правової підстави, чим позбавляють ПАТ Укртелеком можливості користуватися та розпорядитися ними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2020 року скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу у якій просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2020 року скасувати.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2020 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Денишенко Т. О., Голота Л. О.

Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2020 року.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2020 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Береговий О.Ю., Ковальчук О.В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2020 року справу призначено до розгляду на 17 вересня 2020 року о 08 год. 20 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_3 зазначають, що під час розгляду справи судом першої інстанції їм не було вручено позовної заяви, не проведено підготовче засідання у справі та проведено судовий розгляд без їх участі.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача, указував на те, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норму матеріального права, як підлягала застосуванню.

Також указував на необґрунтованість мотивів відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Про розгляд справи у судовому засіданні з викликом учасників справи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлялись належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив.

До початку судового розгляду справи ОСОБА_2 клопотання про відкладення розгляду справи не надав.

Відповідно до положень ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, неявка ОСОБА_2 в судове засідання не перешкоджає розгляду справи без його участі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 22 січня 2018 року між ПАТ Укртелеком в особі Вінницької філії ПАТ Укртелеком та Приватним підприємством ВІСМУТ-АВЕ укладений договір оренди комерційної нерухомості № 59Е000-70/18, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування комерційну нерухомість, розташовану в АДРЕСА_1 , загальною площею 89,9 кв.м, в тому числі з поверховим планом (додаток 3) приміщення № 20 площею 8,5 кв.м, № 21 -13,8 кв.м, № 23 - 11,8 кв.м, № 24 - 1,6 кв.м, №25 - 28,2 кв.м, № 26 - 26,0 кв.м для розміщення офісу.

За актом приймання - передачі б/н від 22 січня 2018 року позивач передав, а Приватним підприємством ВІСМУТ-АВЕ прийняло відповідно до умов договору комерційні приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 89,9 кв. м., згідно з поверховим планом, в тому числі: приміщення №20 площею 8,5 кв.м.; приміщення №21 - 13,8 кв.м., приміщення №23 - 11,8 кв.м., приміщення №24 - 1,6 кв.м., приміщення №25 - 28, 2 кв.м., приміщення №26 - 26,0 кв.м.

Указані приміщення належать ПАТ Укртелеком на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 29 грудня 2004 року № НОМЕР_5 , виданим на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 23 грудня 2004 року №2698; реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 березня 2017 року, індексний номер 82832862 (згідно Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 34465772, 24 серпня 2011 року (відомості про реєстрацію до 01 січня 2013 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 34336506 від 20 березня 2017 року).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 20 червня 2019 року у справі №902/288/19 позов ПАТ Укртелеком задоволений частково, розірвано договір оренди комерційної нерухомості №59Е000-70/18 від 22 січня 2018 року, укладений між ПАТ Укртелеком в особі Вінницької філії ПАТ Укртелеком та ПП ВІСМУТ-АВЕ . Стягнуто з ПП ВІСМУТ-АВЕ на користь ПАТ Укртелеком 40269,14 грн - основного боргу, 3518,02 грн - пені, 297,01 грн - 3 % річних, 2111,88 грн - інфляційних втрат та 3842, 00 грн витрат на сплату судового збору. У задоволенні позову в частині позовних вимог щодо виселення ПП ВІСМУТ-АВЕ відмовлено, посилаючись на те, що дана вимога є неналежним способом захисту порушеного права, що не випливає з договірних відносин.

15 березня 2019 року ПАТ Укртелеком в особі Вінницької філії звернулося до ГУ Національної поліції у Вінницькій області із заявою, вказавши, що 15 березня 2019 року під час огляду приміщень працівниками Вінницької філії ПАТ Укртелеком було встановлено, що двома невідомими особами захоплено одну з кімнат, що знаходиться на третьому поверсі триповерхової адміністративної будівлі АДРЕСА_1 , належну на праві приватної власності ПАТ Укртелеком . На запитання про підстави знаходження в приміщенні, особи зазначили, що проживають на підставі договору суборенди. На вимогу залишити приміщення - відмовилися. У поданій заяві просили встановити осіб, що здійснили захоплення приміщення ПАТ Укртелеком та вжити заходів для захисту прав товариства.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з приписами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як унормовано статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Як установлено судом нежитлові приміщення, належні на праві приватної власності ПАТ Укртелеком , а саме приміщення №20, площею 8,5 кв.м, та приміщення АДРЕСА_2 , займають відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_3 . Вказана обставина сторонами не заперечується.

У свою чергу відповідачі вказують на те, що вони займають спірні приміщення на законних підставах (вселенні працівниками поліції в грудні 2017 року, сплачують за дане приміщення ПП ВІСМУТ-АВЕ кошти та вказують про відсутність іншого місця для проживання, оскільки є потерпілими внаслідок шахрайських дій інших осіб).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Матеріали справи не містять жодних доказів про існування будь-яких договірних відносин між сторонами чи то з оренди спірних нежитлових приміщень, чи будь-яких інших правових підстав їх використання для проживання. Не знайшли свого підтвердження і обставини наявності договірних відносин із ПП ВІСМУТ-АВЕ щодо спірних нежитлових приміщень третього поверху адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 .

Також суду не надано жодних доказів, які б підтверджували доводи відповідачів стосовно їх перебування у трудових відносинах з ПП ВІСМУТ-АВЕ , якому ПАТ Укртелеком було надано в платне строкове користування нежитлове приміщення для розміщення офісу.

Отже, суд правильно встановив, що між власником приміщення позивачем та відповідачами відсутні будь-які договірні відносини.

Аргументи відповідачів про те, що спірне нежитлове приміщення фактично є їх житлом, а тому вони не можуть бути виселені без надання іншого житла не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України , в контексті вказаної Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі Прокопович проти Росії , заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства , заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом , що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі Баклі проти Сполученого Королівства від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Також, при вирішенні справ суди відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини повинні застосовувати Конвенцію та практику цього Суду як джерело права.

Отже, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві . Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності , зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, встановив дійсні обставини справи, надавши їм оцінку на предмет співмірності втручання у право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, принципу верховенства права та справедливості.

Доводи апеляційних скарг відносно того, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів зі спірного приміщення, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачами не було надано доказів свого законного вселення у спірні приміщення, не було надано ордеру, договорів оренди, тощо.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 ЦК ).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Зміст зазначених у ст. 15 ЦК підстав для захисту не розкривається, але він відображений у відповідних нормах, що регулюють ту чи іншу категорію правовідносин.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема і в створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК ), що має місце в справі яка розглядається.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, колегія суддів зважає на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Так зокрема, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Усуваючи позивачу перешкоди у користуванні власністю без вирішення питання про виселення особи із приміщення, утруднить виконання судового рішення, та не призведе до відновлення права власності (володіти користуватись, розпоряджатись) ПАТ Укртелеком на належне йому приміщення №20 площею 8,5 кв.м., приміщення № НОМЕР_3 площею 13,8 кв.м., що знаходяться на третьому поверсі триповерхової адміністративної будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

За положеннями ЗУ Про виконавче провадження виконання судового рішення про усунення перешкод у користуванні, звільнення приміщення можливо лише шляхом виселення.

Зокрема за положеннями ст. 66 Закону України Про виконавче провадження примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Усунення перешкод позивачу у користуванні власністю без вирішення позовних вимог про виселення не призведе до звільнення відповідачами займаного приміщення та відповідно не відновить порушене право власності ПАТ Укртелеком

Доводи апеляційних скарги про те, що підготовче судове засідання у справі призначене на 27 листопада 2019 року було проведено без повідомлення відповідачів є безпідставними, оскільки у матеріалах справи є розписка від 05 листопада про повідомлення ОСОБА_3 та ОСОБА_3 про дату час та місце проведення підготовчого судового засідання (Т.І. а.с. 78).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування судового рішення, оскільки результат вирішення цього позову по суті не зміниться. При цьому не може бути скасованим правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Отже, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року відстрочено ОСОБА_3 сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення у справі.

Отже, з ОСОБА_3 на користь держави слід стягнути 2881,5грн. судового збору.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення, то понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 2881,5 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. К. Медвецький

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук