Постанова

від 14.09.2020 по справі 913/13/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2020 р. Справа № 913/13/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В. ;

за участі секретаря судового засідання Крупи О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" (вх.№1867Л/2) та апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№1819Л/2) на рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі №913/13/20 (повний текст рішення складено 07.07.2020 у приміщенні господарського суду Луганської області суддею Івановим А.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк", м.Сєвєродонецьк Луганської області,

до 1. Фірми "АВК", м. Попасна Луганської області,

2. ОСОБА_1 , м. Первомайськ Луганської області,

про стягнення 2706180,95 грн,

та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , м.Первомайськ Луганської області,

до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк", м.Сєвєродонецьк Луганської області,

про визнання договору поруки недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" звернулося до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Фірми "АВК" та ОСОБА_1 , в якій просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором кредитної лінії №204 від 22.11.2013 станом на 01.11.2019 у розмірі 2414498,36 грн, з яких: строкові проценти за користування кредитом за період з 01.01.2019 по 31.10.2019 - 24842,47 грн, прострочені проценти за користування кредитом за період з 05.02.2016 по 30.09.2019 - 1068302,75 грн, 3% річних за прострочення сплати боргу за кредитом за період з 05.02.2016 по 31.10.2019 - 168176,17 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 05.02.2016 по 31.10.2019 - 110604,76 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати боргу за кредитом за період з лютого 2016 по жовтень 2019 - 673500,00 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з лютого 2016 по жовтень 2019 - 369072,21 грн. Також АТ "Ощадбанк" просило стягнути з Фірми "АВК" заборгованість за договором кредитної лінії №204 від 22.11.2013 у розмірі за період з 18.08.2015 по 05.02.2016 у сумі 291682,59 грн, з яких: прострочені проценти за користування кредитом за період з 18.08.2015 по 05.02.2016 - 136957,62 грн, 3% річних за прострочення сплати боргу за кредитом за період з 18.08.2015 по 05.02.2016 - 21070,40 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 18.08.2015 по 05.02.2016 - 5411,27 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати боргу за кредитом за період з вересня 2015 по лютий 2016 - 100500,00 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з вересня 2015 по лютий 2016 - 27743,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.11.2013 між сторонами укладено договір кредитної лінії №204, відповідно до умов якого позивач за первісним позовом зобов`язався надати кредит, а перший відповідач за первісним позовом - отримати його, належним чином використовувати, повернути у передбачені договором строки та сплатити проценті й інші платежі за користування даним кредитом. Сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його у розмірі 1500000,00 грн та встановили, що кредит надається терміном повернення не пізніше 21.11.2014. Крім того, позивач за первісним позовом та другий відповідач за первісним позовом 22.11.2013 уклали договір поруки №204/31, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалася перед банком відповідати солідарно у повному обсязі, що й Фірма "АВК", за своєчасне та повне виконання останнім зобов`язання за договором кредитної лінії №204 від 22.11.2013, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені у майбутньому. Позивач за первісним позовом зазначає, що має право вимоги до відповідачів за первісним позовом щодо сплати нарахованих процентів за користування кредитом за період з 18.08.2015 по 31.10.2019. Станом на 01.11.2019 наявна непогашена заборгованість за кредитом згідно з договором кредитної лінії №204 від 22.11.2013, яка складає 2706180,95 грн. У солідарному порядку підлягає стягненню з відповідачів за первісним позовом заборгованість у сумі 2414498,36 грн, а заборгованість за період з 18.08.2015 по 05.02.2016 у розмірі 291682, 59 грн підлягає стягненню одноособово з Фірми "АВК", що стало підставою для звернення позивача за первісним позовом до суду.

06.03.2020 з зустрічною позовною заявою до господарського суду звернулась ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним, в якій просила об`єднати зустрічний позов в одне провадження з первісним позовом, визнати договір поруки №204/31, укладений між ПАТ Державний Ощадний банк України , ОСОБА_1 та фірмою АВК від 22.11.2013, недійсним. У задоволенні первісного позову просила відмовити у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що договір поруки №204/31 від 22.11.2013 не підписувала, а про порушення свого права стосовно не підписання договору поруки вона дізналась лише 26.02.2020, коли її представник ознайомився з матеріалами справи.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 10.03.2020, зокрема, прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 . Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

У відзиві на зустрічну позовну заяву позивач за первісним позовом просив суд, зокрема, застосувати строки позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішенням господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі №913/13/20 первісний позов Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з Фірми "АВК" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" 3% річних за прострочення сплати боргу за кредитом за період з 05.02.2016 по 31.10.2019 у сумі 168176,17 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати боргу за кредитом за період з лютого 2016 по жовтень 2019 у розмірі 673500,00 грн та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 12625,14 грн. Стягнуто з Фірми "АВК" на користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" 3% річних за прострочення сплати боргу за кредитом за період з 18.08.2015 по 05.02.2016 у сумі 21070,40 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати боргу за кредитом за період з вересня 2015 по лютий 2016 у розмірі 100500,00 грн та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1823,56 грн. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. Судові витрати за зустрічним позовом покладено на позивача за зустрічним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції мотивував його тим, що відповідачі за первісним позовом у встановлений договором строк кредитної лінії №204 від 22.11.2013 строк заборгованість не сплатили, суд дійшов висновку, що відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання за договором кредитної лінії №204 від 22.11.2013 також і в період після звернення позивача за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів до господарського суду Луганської області (рішення від 30.10.2015 у справі №913/661/15), та до Роменського міськрайонного суду Сумської області (рішення від 26.07.2016 у справі №585/2369/16-ц). Водночас, взявши до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №912/1120/16, дійшов висновку, що строк кредитування Фірми АВК є таким, що закінчився, як і її право законно користуватися позиченими коштами, вимоги АТ Ощадбанк про стягнення строкових процентів за користування кредитом та прострочених процентів за користування кредитом не підлягають задоволенню, як і вимоги про визнання нарахувань за цими процентами, а саме 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом. Щодо зустрічного позову про визнання недійсним договору поруки господарський суд зазначив, що твердження ОСОБА_1 про те, що вона не підписувала договір поруки №204/31 від 22.11.2013, є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, оскільки на момент укладення спірного договору поруки ОСОБА_1 була єдиним учасником Фірми АВК (їй належало 100% голосів), що підтверджується пунктом 4.1 Статуту Фірми АВК , затвердженого рішенням засновника від 11.12.2012. Також згідно з протоколом №2 загальних зборів учасників Фірми АВК від 15.11.2013, які відповідно до пунктів 9.1, 9.2, 9.4 Статуту є вищим органом управління підприємства, вирішено одноголосно звернутись до ТВБВ №10012/0183 філії -Луганського обласного управління АТ Ощадбанк щодо отримання відновлювальної кредитної лінії у сумі 1500000 грн, а поруку за зазначеним кредитом запропонувала надати особисто засновник та єдиний учасник Фірми АВК ОСОБА_1 , що й було вирішено прийняти.

Не погодившись з прийнятим рішенням, АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі №913/13/20 у частині відмови у стягненні солідарно з фірми "АВК" та ОСОБА_1 процентів за користування кредитом за період з 05.02.2016 по 31.10.2019 у сумі 1093145, 22 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 05.02.2016 по 31.10.2019 у сумі 110604,76 грн, інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з лютого 2016 по жовтень 2019 у сумі 369072, 21 грн та в частині відмови у стягненні з фірми "АВК" процентів за користування кредитами у період з 18.08.2015 по 04.02.2016 у сумі 136957,62 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 18.08.2015 по 05.02.2016 в сумі 5411,27 грн, інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з вересня 2015 по лютий 2016 у сумі 27743,30 грн. Ухвалити у цій частині нове рішення, яким вимоги АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" про стягнення за договором кредитної лінії №204 від 22.11.2013 задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову, оскільки судом першої інстанції не у повному обсязі та неправильно встановлені дійсні обставини, які мають значення для справи. Також, як стверджує заявник, судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховані норми матеріального права, а саме: ст.536, 599, 631, 1048, 1054 Цивільного кодексу України. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №904/889/18, від 05.03.2019 у справі №922/409/17, від 19.05.2020 у справі №910/9167/19, заявник вважає, оскільки позичальник не виконав зобов`язання щодо погашення кредиту та своєчасної сплати процентів за користування кредитом, що підтверджено виписками по рахункам позичальника, то зобов`язання за кредитним договором не припинилось, і банк правомірно, посилаючись на пункт 2.7.2 кредитного договору, нарахував проценти за період з 18.08.2015 по 31.10.2019.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" на рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі №913/13/20. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 07.09.2020 о 14:15 годині. Встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання учасникам справи. Встановлено учасникам справи строк до 28.08.2020 для подання письмових заяв, клопотань тощо. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2020 заяву представника АТ "Ощадбанк" в особі філії -Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду 07.09.2020 о 14:15 год. у справі №913/13/20 задоволено. Ухвалено провести судове засідання у режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EasyCon".

Також з рішенням суду першої інстанції не погодилася ОСОБА_1 та звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (з урахуванням заяви про уточнення вимог апеляційної скарги), в якій посилаючись на порушення норм чинного законодавства, просить рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі №913/13/20 у частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 скасувати та в цій частині ухвалити постанову, якою визнати договір поруки №204/31 від 22.11.2013, укладений між ПАТ "Державний ощадний банк України", ОСОБА_1 та фірмою "АВК", недійсним. Стягнути з АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5255,00 грн. Також просить суд витребувати у АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" для огляду у судовому засіданні оригінали доказів, перелік яких зазначений у частині вимог апеляційної скарги.

Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права. Як стверджує заявник, суд першої інстанції у порушення норм ст.74, 78, частини 11 ст.80, частини 6 ст.91 Господарського процесуального кодексу України залишив поза увагою клопотання ОСОБА_1 про зобов`язання банку надати суду для огляду у судовому засіданні оригінали доказів, а саме: заяву ОСОБА_2 від 22.11.2013, Статут Фірми АВК , протокол зборів учасників Фірми АВК від 03.08.2012, протокол реєстрації для участі у позачергових зборах Фірми АВК від 15.11.2013, кредитну заяву Фірми АВК від 15.11.2013, договір поруки №204/31, укладений між ПАТ Державний ощадний банк України , ОСОБА_1 та Фірмою АВК від 22.11.2013. Апелянт зазначає про наявність сумнівів з приводу достовірності доданих копій документів, наданих позивачем (банком). Апелянт вважає, оскільки банком не надано оригіналу договору поруки, відтак банк визнає той факт, що ОСОБА_1 не укладала договір поруки. У порушення частини 2 ст.207 Цивільного кодексу України ОСОБА_1 не підписувала договір поруки №204/31 від 22.11.2013.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.0.8.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Встановлено заявнику апеляційної скарги десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги. Розяснено про наслідки не усунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, передбачені статтями 174, 260 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (вх.№1819Л/2) на рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі №913/13/20. Ураховуючи, що у провадженні апеляційної інстанції вже знаходиться апеляційна скарга Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" (вх.№1867Л/2) на рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі №913/13/20, а іншою особою - ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на те ж саме рішення, яка підлягає розгляду, апеляційний господарський суд прийняв її до спільного розгляду з раніше поданою і призначеною до провадження скаргою. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 07.09.2020 о 14:15 годині. Встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання учасникам справи. Учасникам справи надати своє ставлення (письмово) щодо заявленого ОСОБА_1 клопотання про витребування доказів. Встановлено учасникам справи строк до 31.08.2020 для подання письмових заяв, клопотань тощо. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.

25.08.2020 від позивача за первісним позовом до суду надійшов відзив (вх.№7897) на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначає, що твердження ОСОБА_1 про те, що банк ухиляється та навмисно не надає суду оригінал договору поруки №204/31 від 22.11.2013, є хибним оскільки банком неодноразово зазначалось, що оригінали договору кредитної лінії №204 від 22.11.2013 та договору поруки №204/31 від 22.11.2013 знаходяться в приміщенні філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк за попередньою юридичною адресою: м.Луганськ, вул.Шевченко, буд.1. Зазначене приміщення розташоване на території, яка тимчасово не контролюється органами державної влади України, що є загальновідомим фактом, і на якій на даний час проводиться операція об`єднаних сил. Невстановленими озброєними особами було здійснено незаконне зайняття даного приміщення банку та незаконне заволодіння майном, коштами та документами банку, про що в Єдиному реєстрі досудових розслідувань містяться дані про відкриття кримінального провадження №12015130550000125 від 13.02.2015. Копії договорів та супровідних документів по кредитній справі роздруковані зі сканованих копій, які зберігаються на електронних носіях інформації банку та виготовлені шляхом сканування оригіналів документів за кредитною справою відповідно до внутрішніх документів банку. Надати оригінали вказаних документів банк не має можливості з причин, що не залежать від волі банку. Щодо оригіналу Статуту Фірми АВК відповідно до ст.143 Цивільного кодексу України статут зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення. Також оригінал Статуту зберігається у засновника (учасника) підприємства. Щодо оригіналів протоколу зборів учасників Фірми АВК від 03.08.2012, службового розпорядження №134к/1 від 06.08.2012, протоколу реєстрації для участі у позачергових зборах Фірми АВК від 15.11.2013, протоколу №2 загальних зборів учасників Фірми АВК від 15.11.2013 зазначені документи є внутрішніми документами Фірми АВК , а при укладенні кредитного договору надавались копії вказаних документів, тому їх оригінали є тільки у відповідачів. Стосовно оригіналів кредитної заяви Фірми АВК та заяви на укладення договору кредитної лінії, договору застави та поруки, оригінали цих заяв також знаходяться у приміщенні філії - Луганського обласного управління АТ Ощадбанк за попередньою юридичною адресою: м.Луганськ, вул.Шевченко, буд.1. Також банк зазначає, що заява про згоду на укладення договору кредитної лінії, договору застави та поруки було посвідчено нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Луганської області Дашдаміровим Е.А. та зареєстрованого в реєстрі за №1325, який засвідчив вірність підпису ОСОБА_2 , перевірив його дієздатність та факт реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . Також у цій заяві зазначено, що ОСОБА_2 повністю розуміє, що ОСОБА_1 відповідає перед банком за виконання зобов`язань за договором кредитної лінії усім належним їй майном, у тому числі майном, що знаходиться у спільній сумісній власності засновника підприємства та особи, з якою він перебуває в зареєстрованому шлюбі. Після надання вищезазначеної заяви, між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки №204/31 від 22.11.2013. Крім того, заява була сформована на спеціальному бланку нотаріальних документів за номером ВТО №465195. Згідно з витягом з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2009 №2053/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.11.2009 №1043/17059, бланк витрачено 22.11.2013, код витрачання бланка: 8-заява. Також банк зазначає, що ОСОБА_1 не спростувала факт укладання кредитного договору та договору поруки, оскільки вона була обізнана про наявність рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26.07.2016 у справі №595/2369/16, яке набрало чинності 18.10.2016, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за спірним кредитним договором та про наявність виконавчих проваджень, оскільки боржниця особисто отримала постанову про відкриття виконавчого провадження №54600908 від 30.08.2017 та надала до Кремінського РВ ДВС ГТУЮ декларацію про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, копії яких містяться у матеріалах справи.

25.08.2020 банк звернувся до суду з заявою (вх.№7898), в якій надає пояснення щодо оригіналів документів (аналогічні, зазначеним у відзиві на апеляційну скаргу), які просить витребувати ОСОБА_1 у банка.

У судовому засіданні 07.09.2020 оголошено перерву до 14.09.2020 до 16:30 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 заяву представника АТ "Ощадбанк" в особі філії -Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду на 14.09.2020 об 16:30 год. у справі №913/13/20 задоволено. Ухвалено провести судове засідання у режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EasyCon".

Після перерви у судове засідання 14.02.2019 представник відповідача за первісним позовом не з`явився, розгляд справи було продовжено зі стадії, на якій було оголошено перерву.

Щодо клопотання про витребування оригіналів документів, заявленого в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до положень статті 81 Господарського процесуального кодексу України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Слід зазначити, що суд не вправі збирати докази у справі, проте, в разі обгрунтованості неможливості самостійного подання учасником справи доказів, що мають значення для повного з`ясування обставин справи, суд наділений повноваженнями витребувати такі докази.

Статтею 81 Господарського процесуального кодексу України встановлено право учасника справи у разі неможливості самостійно надати докази подати клопотання про витребування доказів судом.

Норми частини 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України містять вимоги щодо змісту клопотання про витребування доказів. Так, у клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , посилаючись на частину 11 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовує свою апеляційну скаргу саме тією обставино, що суд першої інстанції не витребував у банка оригінали документів, у тому числі спірного договору поруки, внаслідок чого стверджує, що не укладала договір поруки. У прохальній частині перелічує документи, які просить суд апеляційної інстанції витребувати у банка.

Як зазначалося вище, банком надано письмові пояснення щодо причин неможливості надати оригінали спірних договорів. Крім того, банк зазначив, що оригінали протоколу зборів учасників Фірми АВК від 03.08.2012, службового розпорядження №134к/1 від 06.08.2012, протоколу реєстрації для участі у позачергових зборах Фірми АВК від 15.11.2013, протоколу №2 загальних зборів учасників Фірми АВК від 15.11.2013 є внутрішніми документами Фірми АВК , а при укладенні кредитного договору надавались копії вказаних документів, а їх оригінали є тільки у відповідачів.

З аналізу поданого клопотання та наведених вище процесуальних норм вбачається, що клопотання ОСОБА_1 не відповідає приписам статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо форми та змісту клопотання про витребування доказів.

Зокрема, суд виходить з того, що однією з необхідних умов задоволення клопотання про витребування доказів є надання суду доказів, які дії вживались учасником справи з метою самостійного отримання доказів, про витребування яких він заявляє до суду.

Причинами неможливості самостійного отримання доказу особою, яка бере участь у справі, може бути відмова особи, в якої знаходиться доказ, надати цей доказ, законодавчо встановлена заборона передання певної інформації тощо. Особа, яка звертається з клопотанням про витребування доказу, повинна надати підтвердження того, що їй відмовлено в отриманні доказів, або відсутності відповіді на запит про отримання доказу.

Всупереч наведеному, заявником не надано суду доказів на підтвердження вжиття заходів, спрямованих на отримання доказів самостійно.

Виходячи з вищевикладеного, заявником не дотримано порядку та форми подання клопотання про витребування доказів відповідно до вимог ст.81 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що у задоволенні клопотання слід відмовити.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 Господарським процесуальним кодексом України, а також, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та повноту встановлення обставин справи і відповідність їх наданим доказам, встановила таке.

22.11.2013 між ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк"" (банк) та Фірмою "АВК" (позичальник) укладено договір кредитної лінії №204 (далі - договір), відповідно до умов якого банк зобов`язався надати кредит, а позичальник отримати його, належним чином використовувати, повернути у передбачені договором строки та сплатити проценти й інші платежі за користування даним кредитом. Сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 1500000,00 грн.

Предметом цього договору є правовідносини, за якими банк зобов`язується надати на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується отримати, належним чином використовувати та повернути у передбачені цим договором строки кредит, сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором (пункт 2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору встановлено, що кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 21.11.2014.

Сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 1500000, 00 грн (пункт 2.3 договору).

У пункті 2.3.2 договору сторони погодили графік збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування.

З метою дотримання діючого ліміту кредитування згідно з умовами цього договору позичальник зобов`язаний не пізніше останнього банківського дня періоду, в якому закінчується строк користування кредитом у межах встановленого в звітному періоду діючого ліміту кредитування, здійснити погашення частини кредитних коштів у сумі, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування на наступний період.

Відповідно до пунктів 2.2-2.4 договору кредит надано у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) на поповнення обігових коштів з остаточним терміном повернення не пізніше 21.11.2014. Максимальним ліміт кредитування становить 1500000,00 грн.

За умовами договору позичальник зобов`язався використати кредит за цільовим призначенням та здійснити погашення кредиту відповідно до графіку та сплатити інші платежі, передбачені договором.

Згідно з пунктом 2.7.1 договору проценти за користування кредитом розраховуються позивачем на основі процентної ставки у розмірі 19,5% (дев`ятнадцять цілих п`ять десятих) річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором.

Проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості відповідача та за термін фактичного користування кредитом, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим договором (пункт 2.7.2.).

У пункті 2.7.3 договору сторони передбачили, що нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту проценти повинні бути сплачені позичальником не пізніше п`ятого числа місяця, наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту. Перший раз позичальник сплачує проценти не пізніше 05.12.2013.

Банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником та/або поручителем взятих на себе обов`язків та недотримання умов, передбачених договором та/або Документами забезпечення, вимагати негайного повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих процентів за користування кредитом, у тому числі, але не виключно, якщо позичальник вчасно не сплатив суму кредиту, її частину або проценти за користування кредитом або будь - які інші суми, які підлягають сплаті за договором (пункт 3.3.1).

Відповідно до пункту 5.3.2 договору кредитної лінії позичальник зобов`язаний точно в строки, обумовлені цим договором, погашати кредит та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати плату (проценти) за користування кредитом, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за цим договором на першу вимогу банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено в договорі, а також у повному обсязі всі платежі та відшкодувати завдані збитки.

22.11.2013 ПАТ Державний ощадний банк України , ОСОБА_1 та Фірма АВК уклали договір поруки №204/31, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язалася перед банком відповідати солідарно у повному обсязі, що й Фірма "АВК", за своєчасне та повне виконання останнім зобов`язання за договором кредитної лінії №204 від 22.11.2013, а також додатковими договорами до нього, які укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Банк належним виконав зобов`язання за договором кредитної лінії №204 від 22.11.2013 та надав Фірмі "АВК" кредит у розмірі та на умовах, визначених договором.

Водночас Фірма АВК , починаючи з 2014 року, неналежним чином виконувала зобов`язання за договором, припинила здійснювати погашення кредиту та сплату процентів, чим порушила умови договору, що призвело до утворення заборгованості перед позивачем.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку з невиконанням Фірмою "АВК" грошових зобов`язань позивач за первісним позовом у 2015 році звертався до Господарського суду Луганської області за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів з позовом про стягнення з Фірми АВК заборгованості за кредитом, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Луганської області від 30.10.2015 у справі №913/661/15 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фірми "АВК" на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитом у сумі 1500000,00 грн (яка утворилась з 03.11.2014), заборгованість за відсотками у сумі 330965,75 грн, 3% річних за простроченим кредитом у сумі 33780,82 грн за період з 03.11.2014 по 17.08.2015 , 3% річних за простроченими відсотками у сумі 5065,76 грн, інфляційні нарахування по простроченому кредиту у сумі 665850,00 грн за період з 06.08.2014 по 17.08.2015, інфляційні нарахування по простроченим відсоткам у сумі 89801,91 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 52509,28 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У 2016 році банк звертався до Роменського міськрайонного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 , за участі третьої особи - Фірми "АВК", про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26.07.2016 у справі №585/2369/16-ц позов ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 , третя особа Фірма "АВК" про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за договором кредитної лінії №204 від 22.11.2013 станом на 05.02.2016 у розмірі 2865035,32 грн, судовий збір у розмірі 42975,53 грн та витрати за розміщення оголошення у газеті у розмірі 420 грн.

Зазначеними судовими рішеннями встановлені обставини, що не підлягають доказуванню у даній справі у силу приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оцінку доказів здійснено під час розгляду справ, зокрема, спірним: кредитному договору та договору поруки.

Зазначені судові рішення набрали законної сили, однак Фірмою АВК та ОСОБА_1 виконані не були, що стало підставою для звернення банку до господарського суду з даним позовом.

Як зазначає АТ "Ощадбанк", станом на 01.11.2019 наявна непогашена заборгованість за кредитом згідно з договором кредитної лінії №204 від 22.11.2013, яка складає 2706180, 95 грн.

Оскільки рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі №913/13/20 АТ Ощадбанк оскаржується частково, а саме: у частині відмови у стягненні солідарно з Фірми "АВК" та ОСОБА_1 процентів за користування кредитом за період з 05.02.2016 по 31.10.2019 у сумі 1093145, 22 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 05.02.2016 по 31.10.2019 у сумі 110604,76 грн, інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з лютого 2016 по жовтень 2019 у сумі 369072,21 грн та у частині відмови у стягненні з фірми "АВК" процентів за користування кредитами у період з 18.08.2015 по 04.02.2016 у сумі 136957,62 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 18.08.2015 по 05.02.2016 в сумі 5411,27 грн, інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з вересня 2015 по лютий 2016 у сумі 27743,30 грн, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, колегією суддів не переглядається правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог в іншій частині.

Відповідно до частини 1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до частини 1 ст.1049 та ст.1050 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у цій частині, правильно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо характеру спірних правовідносин, зокрема, відносно прав банка вимагати сплати процентів за договором після закінчення строку кредитування, викладені у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 про те, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягають положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Апелянт - АТ Ощадбанк зазначає, що має право вимоги до відповідачів за первісним позовом щодо сплати нарахованих процентів за користування кредитом за період з 18.08.2015 по 31.10.2019 включно, оскільки сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

Проте Велика Палата Верховного Суду вказала, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, ураховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 зазначила, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи те, що характер спірних відносин у даній справі є подібним до характеру спірних відносин у справі №912/1120/16, господарський суд правомірно взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду стосовно можливості нарахування процентів за частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України у випадку прострочення боржником, тобто неналежного виконання ним грошового зобов`язання, після закінчення строку кредитування та звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості та нарахованих процентів.

З огляду на те, що строк кредитування Фірми "АВК" є таким, що закінчився, як і її право законно користуватися позиченими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги АТ "Ощадбанк" про стягнення строкових процентів за користування кредитом та прострочених процентів за користування кредитом не підлягають задоволенню, як і вимоги про визнання нарахувань за цими процентами, а саме: 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

Щодо посилань АТ Ощадбанк на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №904/889/18, від 05.03.2019 у справі №922/409/17, від 19.05.2020 у справі №910/9167/19 про те, що належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання, колегія суддів вважає, що постанови Верховного Суду, на правові позиції у яких посилається АТ Ощадбанк , мають інші предмети спору та прийняті за іншої фактично-доказової бази, за інших обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій в таких справах, і за інших поданих сторонами та оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийняті відповідні судові рішення. Разом тим, характер спірних відносин у даній справі є подібним до характеру спірних відносин у справі №912/1120/16, в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі №913/11/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, та дійшла висновку про те, що тлумачення умов договору, укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, а регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Отже, зазначені апелянтом судові рішення не підтверджують доводів заявника про правомірність нарахування процентів за період з 18.08.2015 по 31.10.2019 за умовами пункту 2.7.2 кредитного договору, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин щодо інших предметів спорів: про зобов`язання вчинити певні дії за договором про закупівлю послуг, про визнання недійним договору поставки, про зобов`язання вчинити певні дії за договором про передачу обладнання у тимчасове користування тощо, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних про стягнення строкових процентів за користування кредитом та прострочених процентів за користування кредитом, та про стягнення нарахувань за цими процентами, а саме: 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом.

Щодо зустрічного позову про визнання недійсним договору поруки, заявленого ОСОБА_1 , та оскарженого у суді апеляційної інстанції у цій частині рішення, колегія суддів виходить з такого.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що договір поруки №204/31 від 22.11.2013 вона не укладала. На її думку, оскільки банком не надано оригіналу спірного договору, тому банк визнає факт не укладення договору поруки. Також апелянт стверджує, що у порушення частини 2 ст.207 Цивільного кодексу України ОСОБА_1 не підписувала договір поруки №204/31 від 22.11.2013, укладеного між ПАТ Державним ощадним банком України , ОСОБА_1 та Фірмою АВК .

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому за змістом пункту 3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України унормовано, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Отже, господарським судом правильно встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а відтак спірний правочин є укладеним.

Згідно з частиною 1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 ст.203 Цивільного кодексу України).

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами частини 1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Беручи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивач, звертаючись до суду з вимогами про визнання договору недійсним, повинен довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Як свідчать матеріали справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на момент укладення договору кредитної лінії №204 від 22.11.2013 та оспорюваного договору поруки №204/31 від 22.11.2013 ОСОБА_1 була єдиним учасником Фірми "АВК" (їй належало 100% голосів), що підтверджується пунктом 4.1 Статуту Фірми "АВК", затвердженого рішенням засновника від 11.12.2012 (а.с.190-194, том 1).

Згідно з протоколом №2 від 15.11.2013 загальних зборів учасників Фірми "АВК", які відповідно до пунктів 9.1-9.2, 9.4 Статуту є вищим органом управління підприємства, вирішено одноголосно звернутись до ТВБВ №10012/0183 філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" щодо отримання відновлюваної кредитної лінії у сумі 1500000 грн, а поруку за зазначеним кредитом запропонувала надати особисто засновник та єдиний учасник Фірми "АВК" ОСОБА_1 , що й було вирішено прийняти (а.с.198, том 1).

Вказаний протокол №2 загальних зборів учасників від 15.11.2013 містить такі ж умови, на яких 22.11.2013 були укладені договір кредитної лінії №204 від 22.11.2013 та договір поруки №204/31 від 22.11.2013.

Також матеріали справи містять копію заяви ОСОБА_2 (чоловіка ОСОБА_1 ) про згоду на укладання договору кредитної лінії, договору застави та договору поруки, яка посвідчена нотаріально нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Луганської області Дашдаміровим Е.А. та зареєстрована у реєстрі №1325 (а.с.188, том 1).

Як зазначалося вище рішенням господарського суду Луганської області від 30.10.2015 у справі №913/661/15 стягнуто з Фірми "АВК" на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за спірним кредитним договором, а рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26.07.2016 у справі №585/2369/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за договором кредитної лінії №204 від 22.11.2013 станом на 05.02.2016. Зазначені судові рішення набрали законної сили, про їх наявність ОСОБА_1 була обізнана, що підтвердив у судовому засіданні її представник, однак не оскаржила судове рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 26.07.2016 у справі №585/2369/16-ц через неспроможність сплатити судовий збір.

Матеріали справи також містять копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.08.2017(ВП №54600908), яка містить напис про отримання боржником - ОСОБА_1 вказаної постанови на виконання виконавчого листа №2/585/708/16 від 19.10.2016, виданого Роменським міськрайонним судом Сумської області (а.с.206, том 1).

Отже, обставини щодо не підписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, мають бути доведені позивачем за зустрічним позовом та підтверджені належними доказами.

Апелянт ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не призначалась судова почеркознавча експертиза, натомість проігноровано клопотання ОСОБА_1 про витребування оригіналів документів, заявленого у відповіді на відзив від 30.03.2020.

Такі твердження апелянта спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам процесуального законодавства.

Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення своїх вимог. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

Таким чином, принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані у процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Обов`язок подання доказів сторонами та іншими учасниками справи встановлений частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу (позивач повинен надати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач - разом з поданням відзиву). Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

З матеріалів справи убачається, провадження за первісним позовом банку у даній справі відкрито ухвалою господарського суду Луганської області від 14.01.2020. Відзиву на первісну позовну заяву ОСОБА_1 суду не надавала. 06.03.2020 заявила зустрічну позовну заяву, в якій також не зазначала про необхідність витребування судом у банку оригіналів доказів. Клопотання про витребування оригіналів доказів заявлено ОСОБА_1 03.04.2020 у відповіді на відзив банку на зустрічну заяву ОСОБА_1 , тобто майже через 4 місяці після відкриття провадження за первісним позовом у даній справі та без обґрунтування неможливості подати докази та заявити відповідне клопотання у встановлений Господарським процесуальним кодексом України строк.

Згідно з частиною 1 ст.118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із зазначенням встановленого законом або призначеного судом строку. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 07.05.2020 господарським судом розглянуто клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи ОСОБА_1 , в якому заявниця просила суд витребувати у Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" оригінал договору поруки №204/31 від 22.11.2013, оскільки у неї він відсутній. Господарський суд зазначив, що у письмових поясненнях АТ "Ощадбанк" вказав, що позбавлений можливості надати суду оригінал спірного договору, оскільки він залишився у м.Луганськ у приміщенні філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк", де на даний час здійснюється операція об`єднаних сил. Суд встановив, що у сторін відсутня можливість надати суду оригінал договору поруки №204/31 від 22.11.2013 для проведення почеркознавчих досліджень підпису ОСОБА_1 . Керуючись положеннями пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, якими визначено, що для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-почеркознавчої експертизи з огляду на неможливість надання сторонами матеріалів, необхідних для проведення досліджень, а саме: оригіналу договору поруки №204/31 від 22.11.2013.

Вказана ухвала суду сторонами не оскаржувалась.

Колегія суддів зазначає, що відсутність оригіналів документів не може бути підставою для скасування судового рішення, на чому наполягає апелянт - ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи містять достатні та належні докази, які підтверджують наявність спірних правовідносин про поруку ОСОБА_1 за зобов`язанням Фірми АВК перед банком. Твердження апелянта про сумніви з приводу достовірності наданих копій документів не підтверджені доказами у спростування існування спірних правовідносин між банком, Фірмою АВК та ОСОБА_1 .

Отже, твердження ОСОБА_1 про те, що вона договір поруки №204/31 від 22.11.2013 не підписувала, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору поруки, заявленого ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, господарський суд правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.

Щодо висновку суду першої інстанції про не застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 через необґрунтованість її вимог, колегія суддів зазначає, що апелянти не наводять доводів у спростування таких висновків господарського суду.

У справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуально кодексу України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.269, 270, пунктом 1 ст.275, ст.276, ст.282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 01.07.2020 у справі №913/13/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.09.2020.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя І.В. Тарасова