Рішення

від 09.09.2020 по справі 915/688/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року Справа № 915/688/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом : Заступника прокурора Миколаївської області (код ЄДРПОУ 02910048, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030)

в інтересах держави

до відповідачів:

1.Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001)

2.Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Інвест-Миколаїв» (код ЄДРПОУ 38313624, пр. Центральний, 293, м. Миколаїв, 54008)

про: визнання недійсною додаткової угоди №25/у-19 до договору оренди землі від 27.05.2014 №10353, повернення земельної ділянки,

за участі представників учасників справи :

від 1-го відповідача: Кравченко О.А., згідно довіреності

від 2-го відповідача: Верцюх І.М., згідно ордеру

прокурор Бескровна І.І.,

встановив:

20.05.2020 заступник прокурора Миколаївської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ТОВ «Альянс-Інвест-Миколаїв» , якою прокурор просить суд:

1) визнати недійсною укладену 24.12.2019 між Миколаївською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Інвест-Миколаїв» додаткову угоду №25/У-19 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 27.05.2014 №10353;

2) зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-Інвест-Миколаїв» повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 3614 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:003:0017 по пр. Центральному, 293 у місті Миколаєві.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/688/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок укладення додаткової угоди, усупереч вимог ст. 134 Земельного кодексу України, ТОВ «Альянс-Інвест-Миколаїв» у позаконкурентному порядку набуто право оренди спірної земельної ділянки строком до 27.05.2023, чим порушено інтереси територіальної громади у сфері земельних відносин.

Ухвалою суду від 25.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 22 червня 2020 року о 10:00 год., встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

05.06.2020 відповідачем 1 подано до господарського суду відзив на позовну заяву.

Відповідач позовні вимоги заперечує, просить у задоволені позову відмовити.

В обгрунтування своїх заперечень відповідач 1 посилається на таке:

- з метою забезпечення виконання вимог частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі Миколаївською міською радою прийнято рішення від 09.06.2016 № 5/4, яким визначено уповноваженою особою на підписання додаткових угод (договорів про зміни) про поновлення договорів оренди землі міського голову Сєнкевича О.Ф.;

- ТОВ Альянс-Інвест-Миколаїв звернулось до Миколаївської міської ради про поновлення договору оренди землі від 27.05.2014 № 10353 у строк, який передбачений умовами договору та вимогами статті 33 Закону України Про оренду землі ;

- листом управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 06.12.2018 № 17-5244 управління погодило можливість поновлення договору оренди землі від 27.05.2014 № 10353 для будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованим торговим центром по прос. Центральний, 293 у м. Миколаєві;

- до підписання додаткової угоди була відсутня заборгованість з орендної плати за землю, що в свою чергу свідчить про те, що ТОВ Альянс-Інвест-Миколаїв після закінчення строку дії договору оренди землі від 27.05.2014 № 10353 продовжувала користуватися земельною ділянкою площею 3614 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:003:0017 по прос. Центральний, 293 у м. Миколаєві;

- Миколаївською міською радою як орендодавцем за договором оренди землі від 27.05.2014 № 10353 протягом одного місяця після закінчення строку дії договору до ТОВ Альянс-Інвест-Миколаїв не направлявся лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі;

- у ТОВ Альянс-Інвест-Миколаїв виникло право на поновлення договірних відносин між сторонами в силу вимог закону на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі шляхом укладання додаткової угоди № 25/у-19 до договору оренди землі від 27.05.2014 № 10353 про поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором;

- укладення спірного правочину відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, Законом України Про оренду землі та не є порушенням умов основного договору;

- твердження позивача про порушення спірним правочином вимог частини 8 статті 33 Закону України Про оренду землі базується на невірному тлумаченню норми закону;

- твердження позивача щодо використання відповідачем 2 земельної ділянки не за її цільовим призначенням не обгрунтовано належними та допустимими доказами, адже до матеріалів справи додано акт обстеження земельної ділянки від 23.12.2019, яким встановлено, що земельна ділянка частково огорожена бетонним парканом, частково металевим парканом, в акті відсутні будь-які відомості щодо використання ТОВ Альянс-Інвест-Миколаїв земельної ділянки не за її нецільовим призначенням;

- додаткова угода № 25/у-19 до договору оренди землі від 27.05.2014 № 10353 була укладена сторонами у відповідності до вимог законодавства України, адже:

- не суперечила актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало його внутрішній волі;

- правочин вчинений у формі, встановленій законом;

- правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (поновлення договірних відносин).

18.06.2020 відповідач 2 подав до суду відзив на позовну заяву.

Відповідач 2 позовні вимоги не визнає, просить у задоволені позову відмовити.

Заперечення обгрунтовано наступним:

- відповідачем 2 дотримано умов, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі для поновлення договору оренди землі: орендар належно виконував свої обов`язки зо договором оренди, до закінчення строку дії договору 18.05.2018 подав до Миколаївської міської ради через центр надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради заяву про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки №000359, до якої долучено проект відповідної додаткової угоди, повідомлень від відповідача 1 щодо відмовити в поновлені договору або претензій щодо неналежного виконання орендарем умов договору відповідач 2 не отримував;

- позивачем не обрунтовано твердження щодо втрати відповідачем 2 переважного права на продовження договору оренди;

- в даному випадку набуття права оренди відповідачем 2 у позаконкурентному порядку повністю відповідає нормам чинного законодавства;

- позивачем не надано належни[ та допустимих доказів на підтвердження нецільового використання земельної ділянки відповідачем 2.

22.06.2020 прокурором подано до суду відповідь на відзив Миколаївської міської ради за вих. №05/1-264вих20 від 19.06.2020, згідно якої прокурор вважає, що позовна заява обгрунтована та законна, підлягає задоволенню.

22.06.2020 підготовче засідання у справі відкладено на 03.08.2020.

09.07.2020 прокурором подано суду відповідь на відзив ТОВ Альянс-Інвест-Миколаїв за вих. №05/1-283вих20 від 01.07.2020, згідно якої прокурор вважає позовну заяву обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Прокурор зазначає, що стверджуючи про поновлення договору оренди землі від 27.05.2014 за ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі відповідач залишає поза увагою, що ч. 11 зазначеної норми передбачена можливість оскарження у судовому порядку відмови та зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі, проте товариством бездіяльність (зволікання) міської ради щодо неукладення додаткової угоди до договору оренди землі від 27.05.2014 у судовому порядку оскаржено не було. Натомість, між відповідачами укладено додаткову угоду, яка суперечить вимогам закону в частині розпорядження землями комунальної власності без дотримання конкурентного порядку.

Крім того, відповідачами не надано суду жодних доказів звільнення, відповідно до умов договору спірної ділянки від споруд автостоянки та, відповідно, зміни функціонального використання в межах строків, визначених у договорі.

Прокурор також наголошує, що саме використання землі на час дії договору оренди землі від 27.05.2014 (ще у 2018 році, тобто зі спливом майже 4 років після початку дії договору) під розміщення автостоянки було підставою для Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради вважати неможливим продовження договірних правовідносин з товариством.

09.07.2020 відповідачем 1 подано суду заперечення на відповідь на відзив.

Відповідач 1, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, зазначає, що незалежно від того чи було передбачено умовами договору оренди землі можливість поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах без прийняття рішення міською радою, шляхом укладення додаткової угоди до нього, сторони мали право на укладення спірного правочину, оскільки це імперативно передбачено приписами спеціального нормативного акту, який регулює правовідносини, пов`язані з орендою землі, Законом України Про оренду землі .

Оскільки ТОВ Альянс-Інвест-Миколаїв продовжувало користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди, орендодавець не заперечував проти такого користування, відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі, наявні підстави для поновлення договору оренди землі від 27.05.2014 №103 шляхом укладення додаткової угоди №25/у-19 до договору, яким поновлено договір оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідач 1 також зазначає, що твердження позивача про порушення спірним правочином вимог ч. 8 ст. 33 Закону України Про оренду землі базуються на невірному тлумаченні норми закону.

Відповідач заперечує твердження позивача щодо порушення вимог ст. 134 Земельного кодексу України посиланням на те, що у даному випадку продаж земельної ділянки на конкурентних засадах (земельних торгах) не повинен був застосовуватись, адже між сторонами укладений спірний правочин щодо поновлення договору оренди землі, який підпадає під виключення, які передбачені частиною 2 ст. 134 Земельного кодексу України.

Крім того, відповідач наголошує на тому, що позивачем не доведено належними доказами використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та зазначає, що у разі невиконання орендарем обов`язків за договором оренди землі, зокрема нецільового використання земельної ділянки, способом захисту порушених прав є виключно вирішення питання щодо розірвання договору оренди землі, а не визнання додаткових угод недійсними, що на думку відповідача, є окремою підставою для відмови у позові.

Аналогічну позицію викладено відповідачем 2 у запереченнях від 28.07.2020.

03.08.2020 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 09 вересня 2020 року о 10:30 год.

Ухвалою суду від 09.09.2020 судом частково задоволено заяву прокурора про забезпечення позову, судом заборонено ТОВ «Альянс-Інвест-Миколаїв» (код ЄДРЮОФОП 38313624, пр. Центральний, 293, м. Миколаїв, 54008) вчиняти дії, спрямовані на забудову земельної ділянки по пр. Центральному, 293 у місті Миколаєві, визнання готовим до експлуатації об`єктів нерухомості та оформлення права власності на них.

У судовому засіданні прокурор підтримала позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та відповідях на відзиви відповідачів, просить позов задовольнити.

Представник відповідача 1 позовні вимоги заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, просить відмовити у задоволені позову.

Представник відповідача 2 позовні вимоги заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, просить відмовити у задоволені позову.

На підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд прголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

27.05.2014 між Миколаївською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю Альнс-Інвест-Миколаїв (далі - ТОВ Альянс-Інвест-Миколаїв ) укладено договір оренди землі №10353, який 07.08.2014 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №6631609 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, Миколаївська міська рада на підставі рішення від 27.06.2013 №29/42 зі змінами, внесеними рішенням від 12.12.2013 №36/36 передає, а ТОВ Альянс-Інвест-Миколаїв приймає в оренду земельну ділянку для будівництва багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованим торговим центром по пр. Леніна, 293.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 3614 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:003:0017.

Відповідно до пункту 3.1. Договір діє протягом 4 (чотирьох) років та 6 (шести) місяців з дати його укладання до 27.11.2018. Орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на подовження строку дії договору. У цьому разі орендар повинен за шість місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди. Підставою для продовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення орендодавця.

За умовами п.12.6. Договору подовження строку оренди (поновлення Договору): орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на подовження строку оренди (поновлення договору). У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 6 (шість) місяців до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

24.12.2019 між Миколаївською міською радою та ТОВ Альянс-Інвест-Миколаїв укладено додаткову угоду №25/У-19 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 27.05.2014 за №10353 (далі - Додаткова угода).

Пунктом 1.1. Додаткової угоди пункт 3.1. розділу 3. Договору доповнено наступним: Договір поновлено на 4 (чотири) роки та 6 (шість) місяців (до 27.05.2023) .

Щодо представництва прокурором інтересів держави як самостійним позивачем суд зазначає наступне.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Консультативна Рада Європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів 13.07.2005 для підготовки висновків з питань, які стосуються прокурорської служби, та сприяння ефективному впровадженню Рекомендації REC (2000) 19 Комітету міністрів Ради Європи Державам-членам "Про роль прокуратури в системі кримінального судочинства", наголосила: "З перших засідань Генеральні прокурори Європи розуміли, що втручання прокуратури за межами кримінальної сфери може виправдовуватися лише її загальним завданням діяти "від імені суспільства та у державних інтересах, забезпечувати застосування закону", як це завдання визначається у Рекомендації № R (2000) 19, і що такі функції не можуть ставити під сумнів принцип розподілу повноважень законодавчої, виконавчої та судової гілок влади або той факт, що лише компетентні суди можуть вирішувати спори, заслухавши обидві сторони".

У матеріалах КРЄП відзначено, що не існує загальних міжнародних правових норм та правил стосовно завдань, функцій та організації прокурорської служби за межами сфери кримінального права. Діяльність прокурорських служб викликана потребою суспільства у належному захисті прав людини та державних інтересів. Розмаїття функцій прокурорських служб за межами кримінального права випливає з національних правових та історичних традицій. Держава має суверенне право визначати свої інституційні та правові процедури реалізації її функцій із захисту прав людини та державних інтересів, дотримання принципу верховенства права та її міжнародних зобов`язань. Сфери компетенції відрізняються та включають, серед іншого, цивільне, сімейне, трудове, адміністративне, виборче право, а також захист довкілля, соціальних прав та прав вразливих груп населення.

Відповідно до висновку № 3 (2008) КРЄП "Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права" необхідно зважати на те, щоб держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, забезпечували реалізацію цих функцій у відповідності з такими принципами:

1) у зв`язку з завданнями та повноваженнями прокурорів за межами сфери кримінального права та правозахисною роллю судів має дотримуватися принцип розподілу влад;

2) дії прокурорів за межами сфери кримінального права мають характеризуватися чесністю та неупередженістю;

3) ці функції реалізуються від імені суспільства та у державних інтересах з метою забезпечення застосування права із дотриманням основних прав та свобод у межах компетенції, наданої прокурорам за законом, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентним правом Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ);

4) такі повноваження прокурорів мають якомога точніше регулюватися законом;

5) не повинно допускатись неналежних втручань у діяльність прокурорських служб;

6) діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін);

7) дії прокурорських служб від імені суспільства на захист державного інтересу у некримінальних справах не повинні порушувати принцип зобов`язальної сили остаточних судових рішень (res judicata) з певними винятками, встановленими у відповідності з міжнародними зобов`язаннями, включаючи прецедентне право ЄСПЛ;

8) обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлене законом;

9) має бути гарантоване право осіб або інститутів, задіяних або зацікавлених у цивільних справах, оскаржувати дії або бездіяльність прокурорів;

10) слід ретельно стежити за змінами прецедентного права ЄСПЛ щодо діяльності прокурорських служб за межами кримінального права для забезпечення повної відповідності правої основи такої діяльності та пов`язаної практики відповідним рішенням ЄСПЛ.

На сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Зокрема, ЄСПЛ в низці справ роз`яснював, що одна лише участь ( активна чи пасивна ) прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення у справі Martinie v., application no. 58675/00, 12.04.2006, § 53,). Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі Kress v. France, application no. 39594/98, 07.06.2001, § 81; рішення у справі F.W. v. France, application no. 61517/00, 31.03.2005, § 27).

Підтримка прокуратурою однієї зі сторін, безумовно, може бути виправданою за належних обставин, наприклад для захисту прав вразливих груп - дітей, інвалідів тощо, які вважаються нездатними захищати свої інтереси самостійно, або коли захисту потребують державні інтереси (рішення від 15.01.2009 у справі Menchinskaya v. Russia, application no. 42454/02, § 35)

У справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію: "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Слід також звернути увагу на позицію Європейського суду з прав людини стосовно того, що принцип рівності сторін є одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Останній потребує справедливої рівноваги сторін : кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення ЄСПЛ від 24.07.2003 у справі Yvon v. France, application no. 44962/98, рішення ЄСПЛ від 18.02.1997 у справі Niderost-Huber v. Switzerland, application no. 18890/91, рішення ЄСПЛ від 07.06.2001 у справі Kress v. France, application no. 39594/98).

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятій Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012 (далі - Рекомендація CM/Rec (2012)11), обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.

При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 Рекомендації CM/Rec (2012)11).

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131 1 Основного Закону в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається, зокрема, така функція як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" регламентовано особливості представництва інтересів громадянина або держави в суді, що полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У позовній заяві прокурор зазначає, що продовження строку оренди земельної ділянки з порушенням умов договору, за відсутності рішення власника (розпорядника) - Миколаївської міської ради та, відповідно, незаконне укладення додаткової угоди до договору оренди землі порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, оскільки унеможливлює реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Окрім того, враховуючи, що земельна ділянка є вільною від забудови, після закінчення строку оренди, остання повинна була надаватись за результатами земельних торгів, що відповідає економічним та соціальним інтересам місцевого самоврядування, наповнення місцевого бюджету, застосування ринкових ставок орендної плати за землю.

Прокурор вказав, що Миколаївська міська рада є одним з відповідачів, дії якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання спірної земельної ділянки в користування. Зазначеним прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах та підстави для звернення до суду за захистом інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, в якій прокурор виступав як самостійний позивач у зв`язку з тим, що ним оскаржувались рішення самого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, погодилася з доводами касаційної скарги прокурора та визнала, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду як самостійний позивач.

Виходячи з наведених міркувань, господарський суд дійшов висновку про правомірність доводів прокурора в цій частині.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частин другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістом положень частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебуваються у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною четвертою статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Зі змісту норм Конституції України, ЦК України, ЗК України слідує, що органи виконавчої влади у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної власності (надання земельних ділянок юридичним особам у користування, укладення, зміни, розірвання договорів оренди земельної ділянки) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними у тому числі із суб`єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають із правовідносин, у яких такі органи реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за умови відповідності складу сторін спору статті 4 ЦПК України підвідомчі судам загальної юрисдикції.

Відносини, пов`язані з набуттям та реалізацію громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина перша статті 5 названого Закону).

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, договір оренди землі є договором, за яким у сторін виникають обов`язки щодо його виконання: в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право оренди земельної ділянки. Відповідно до частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону; згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, орендар набуває речове право оренди земельної ділянки з моменту державної реєстрації такого права.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша стаття 15 Закону України "Про оренду землі").

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18) зазначено, що норми Господарського кодексу України визначають загальний порядок укладення господарських договорів, натомість відносини щодо передачі земельних ділянок в користування (оренду) із земель комунальної власності та укладення відповідних договорів оренди регулюються спеціальними нормами законодавства, закріпленими, зокрема, в Земельному кодексі України та Законі України "Про оренду землі". Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі".

Порядок поновлення договору оренди земельної ділянки визначено статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (який при вирішенні цього спору застосовується судом в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) .

Так, нормами зазначеної статті регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини перша-п`ята цієї статті), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина шоста цієї статті).

Зокрема, ч. 1-5 ст. 33 Закону встановлено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до приписів ч. 6 зазначеної статті, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Предметом позову у даній справі є визнання недійсною додаткової угоди про поновлення дії договору оренди землі та повернення спірної земельної ділянки у розпорядження територіальної громади.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині третій зазначеної статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Надаючи оцінку доводам сторін в цьому спорі, господарський суд перш за все звертає увагу на зміст статті 203 Цивільного кодексу України, на яку посилається прокурор в своєму позові та якою встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог цієї норми у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Так, відповідно до частини першої цієї норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже не всі неправомірні (з тієї чи іншої точки зору) дії учасника цивільних правовідносин віднесено законодавцем до підстав недійсності укладених ними правочинів, а тільки ті, які потягли за собою укладення правочину зі змістом, який суперечить актам цивільного законодавства.

Застосовуючи наведені міркування до обставин цієї справи, господарський суд відзначає, що низка порушень Закону, на які посилається прокурор в позові, та які на його думку містяться у діях сторін спірного правочину не тотожні поняттю суперечності закону змісту відповідного правочину.

Частина доводів прокурора взагалі не має жодного відношення до обставин, якими оперує законодавець у правовідносинах недійсності правочинів.

Так, зловживання орендодавцем своїм правом на розгляд заяви орендаря та укладення додаткової угоди в розумінні ст. 33 Закону України Про оренду землі , а також наслідки такого зловживання у вигляді пропущення встановленого цією нормою строку, не є підставою недійсності укладеної в подальшому угоди.

Як правило закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язань, що виникли за цим договором. При цьому має братися до уваги низка обставин, зокрема, зміст умов договору, та положення спеціальних норм ЦК України або ГК України щодо певного виду правовідносин, наявність або відсутність вимог спеціальних законів, які регулюють певний вид правовідносин чи порядок укладення певного виду договорів.

За загальним правилом зобов`язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК, стаття 202 Господарського кодексу України). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604-609 ЦК України.

Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України у справі № 905/2187/13 наведено такий правовий висновок з цього питання: закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Не є самі по собі підставою недійсності укладеної між відповідачами угоди і обставини користування відповідачем 2 земельною ділянкою на протязі більш ніж 1 року без укладеного договору оренди.

Ці обставини можуть бути предметом судового розгляду у спорах, зокрема, про завдання шкоди діями, бездіяльністю органу місцевого самоврядування в порядку, визначеному, зокрема, ст. 1173 ЦК України, або в контексті правомірності персональних дій відповідних посадових осіб орендодавця чи орендаря.

Обставини облаштування на спірній земельній ділянці автостоянки, на які посилається прокурор, могли мати наслідком відмову в продовженні договору оренди земельної ділянки за ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , але не є підставою недійсності вже укладеної угоди.

Зміст додаткової угоди в частині строку поновлення договору не суперечить Закону, зокрема, ч. 6 ст. 33 ЗУ Про оренду землі , оскільки ним не змінюється жодних положень договору оренди, крім строку на який він поновлюється, а отже сторонами дотримано принципу поновлення на той самий строк та на тих самих умовах .

Строк зазначений в додатковій угоді є ідентичним строку основного договору.

Стосовно тверджень прокурора щодо неправомірності підпису міського голови у додатковій угоді, господарський суд виходить з того, що ст. 203 ЦК України, оперує поняттям цивільної дієздатності.

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає в порядку, визначеному статтєю 92 ЦК України і реалізується нею відповідно до установчих документів та закону.

Рішення Миколаївської міської Ради №5/4 від 09.06.2016, яке додано до відзиву відповідача 1 (а.с. 59), визначає уповноваженою особою на підписання додаткових угод (договорів про зміни) про поновлення договорів оренди землі міського голову Сенкевича О.Ф.

Разом з тим, такими, що свідчать про недійсність спірної додаткової угоди є твердження прокурора, які стосуються обставин втрати орендарем свого переважного права на поновлення договору у зв`язку із порушенням порядку, визначеного ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі .

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Так, відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди , продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

(правова позиція Великої Палати Верховного Суду згідно постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц)

Матеріали справи не містять доказів подання орендарем визначеного наведеним порядком проєкту додаткової угоди у встановлений договором строк.

Наявна в матеріалах справи заява за реєстраційним № 0003598 не містить переліку документів, які до неї було додано, зокрема, чи додано проєкт додаткової угоди.

Отже суд констатує відсутність належних доказів на підтвердження факту дотримання орендарем порядку поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі в цій частині.

При цьому суд звертає увагу на правові наслідки, які витікають з засад господарського судочинства, зокрема, принципів змагальності і диспозитивності.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Дотримання наведеного вище порядку поновлення договору є обов`язковою умовою збереження за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі, в іншому випадку це право втрачається.

Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2019 року у справі №625/166/18, який підтримав висновок апеляційного суду про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі у разі втрати орендарем свого переважного права на укладення договорів оренди земельних ділянок.

Ці обставини свідчать про те, що зміст спірної додаткової угоди суперечить положенням Закону, оскільки не відповідає порядку поновлення договорів оренди землі, визначеному частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі .

Доводи, викладені відповідачами у відзивах цих висновків не спростовують.

Щодо заперечень відповідачів про невідповідність обраного прокурором способу захисту - визнання недійсним додаткової угоди, господарський суд зазначає таке.

Можливість захисту особою порушеного права шляхом визнання недійсним додаткової угоди не протирічить положенням ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки остання має всі ознаки правочину.

Крім того, судовою практикою, в т.ч. Верховним Судом не сформульовано жодних заперечень щодо цього.

Зокрема, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянуто справу № 904/2258/18 з таким самим предметом, Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянуто аналогічну справу № 699/848/17, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 925/68/18 залишено в силі рішення про визнання недійсним додаткової угоди.

Таким чином, суд дійшов висновку про обгрунтованість та законність позовних вимог прокурора в частині, указаній в цьому рішенні та наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсною додаткової угоди №25/У-19 від 24.12.2019 до договору оренди землі, укладеної між Миколаївською міською радою та ТОВ Альянс-Інвест-Миколаїв та зобов`язання відповідача 2 повернути земельну ділянку територіальні громаді м. Миколаєва.

Наведені обставини свідчать про необхідність задоволення позову прокурора про недійсність додаткової угоди, а також повернення земельної ділянки, у зв`язку з відсутністю правових підстав користування нею.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 129, 130, 177-185, 196, 201-221, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсною укладену 24.12.2019 між Миколаївською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс-Інвест-Миколаїв» додаткову угоду №25/У-19 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 27.05.2014 за №10353.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-Інвест-Миколаїв» (код ЄДРПОУ 38313624, пр. Центральний, 293, м. Миколаїв, 54008) повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 3614 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:003:0017 по пр. Центральному, 293 у місті Миколаєві.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-Інвест-Миколаїв» (код ЄДРПОУ 38313624, пр. Центральний, 293, м. Миколаїв, 54008) на користь прокуратури Миколаївської області (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, р/р UA748201720343150001000000340) 17789,21 грн витрат по сплаті судового збору за подачу позову та витрати по оплаті заяви про забезпечення позову в сумі 525,50 грн.

5. Стягнути з Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради на користь прокуратури Миколаївської області (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, р/р UA748201720343150001000000340) 17789,21 грн витрат по сплаті судового збору за подачу позову та витрати по оплаті заяви про забезпечення позову в сумі 525,50 грн.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

7. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

8. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Заступник прокурора Миколаївської області (код ЄДРПОУ 02910048, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030)

відповідач: Миколаївська міська рада (код ЄДРПОУ 26565573, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001)

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-Інвест-Миколаїв» (код ЄДРПОУ 38313624, пр. Центральний, 293, м. Миколаїв, 54008)

Повний текст судового рішення складено і підписано 18.09.2020.

Суддя В.О.Ржепецький