Рішення

від 10.09.2020 по справі 759/18862/19

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/18862/19

пр. № 2/759/1472/20

10 вересня 2020 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бабич Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Волошина А.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

представника відповідача за первісним та позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини ,-

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного суду з позовною заявою до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини (а.с.1-34 т.1), в якій просив суд визначити місце проживання малолітньої доньки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 29.06.2013 року по 02.07.2016 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою.

Від шлюбу у позивача та відповідача народилася донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До кінця лютого 2014 року позивач ОСОБА_1 проживав на території АР Крим у м. Сімферополі, однак, з початком збройної агресії та окупації Криму, проживання там стало для позивача неможливим і небезпечним, у зв`язку з чим він переїхав на материкову частину України.

Позивач у позові зазначив, що ним було вирішено залишити дитину на короткий час з матір`ю та виїхати до Києва, де забезпечити підготовку всього необхідного для переїзду доньки.

22.06.2016 року шлюб між ними було розірвано за рішенням суду. Станом на момент звернення до суду із позовом позивач вказував, що дитина проживає з ним. Утриманням, забезпеченням усім необхідним, турботою про фізичний, психічний стан дитини, створенням усіх належних умов для її всебічного та повного розвитку, культурним та духовним вихованням, займається позивач та його родина. Відповідачка увесь час проживає в АР Крим, фактично забезпечувати усі належні та необхідні умови для доньки не здатна, має на утриманні трьох дітей, з яких двоє є малолітніми та один неповнолітній. Змінювати місце проживання шляхом переїзду на материкову Україну, відповідач ОСОБА_5 не бажає.

Як зазначав позивач у своєму позові перебування дитини на території окупованого півострову є небезпечним навіть у короткий проміжок часу. Задля уникнення загрози життю дитини, власним здоров`ю й свободі, недопущення насильницької втрати українського громадянства, особистих прав на свободу пересування, висловлювання власної думки. Позивач вважає, що постійне проживання дитини з ним на території неокупованої частини України, її виховання в україномовному середовищі відповідає інтересам доньки та її батьків. Позивач також вказує, що має всі належні матеріально-побутові умови, має достатньо можливостей для матеріального забезпечення інтересів доньки, оскільки має дохід як приватний підприємець, не має протипоказань з медичного боку.

Посилаючись на викладені у позові обставини, позивач просив заявлені позовні вимоги задовольнити та визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02.10.2019 року на підставі ст. 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , підсудність справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, визначена у Святошинському районному суду м. Києва (а.с. 114 т.1).

Ухвалою суду від 17.10.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.116-117 т.1).

14 квітня 2019р. на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позов (а.с. 121-126 т.1), в якому відповідач за первісним позовом заперечила проти задоволення позову.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_7 14.11.2019 року подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання для спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернення її за попереднім місцем проживання (а.с. 1-6 т.2). Зустрічний позов був прийнятий ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 14.11.2019р. до розгляду з первісним позовом (а.с.94-96 т.2).

Зустрічний позов обґрунтований тим, що після реєстрації шлюбу подружжя лише деякий час мешкало разом на дачі відповідача у с. Давидівка, Сімферопольського району, АР Крим та разом з сином позивача за зустрічним позовом і донькою відповідача за зустрічним позовом. Через застосування відповідачем за зустрічним позовом фізичної сили до її сина, вона у стані вагітності змушена була піти від відповідача за зустрічним позовом ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народилася донька - ОСОБА_6 .

У своєму зустрічному позові позивач за зустрічним позовом зазначає, що після народження доньки відповідач за зустрічним позовом відбирав у неї немовля, мотивуючи тим, що має на дитину такі ж права як і мати. Позивач за зустрічним позовом зціджувала грудне молоко й передавала його відповідачу за зустрічним позовом аби нагодувати дитину. На початку березня 2014 року відповідач за зустрічним позовом повідомив ОСОБА_7 , що поновив стосунки з колишньою дружиною, тому не має наміру спільно проживати з позивачем за зустрічним позовом, та переїхав до м. Києва. При цьому, їх спільна дитина залишилась проживати з матір`ю.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що з моменту укладення шлюбу відповідач за зустрічним позовом не піклувався про їх з дитиною матеріальне становище. 22.06.2016 року шлюб між ними було розірвано за рішенням суду. Позивач за зустрічним позовом стверджує, що будь-яких суперечок стосовно місця проживання дитини у сторін не виникало і спору про місце її проживання між нею та відповідачем за зустрічним позовом не було.

Позивач стверджує, що не перешкоджала спілкуванню відповідача за зустрічним позовом з дитиною, підтвердженням чого слугують тимчасові поїздки доньки до відповідача за зустрічним позовом. Вказала, що у серпні 2019 року погодила з відповідачем за зустрічним позовом поїздку дитини на відпочинок до санаторію у супроводі батька з його обов`язком повернути доньку назад додому у вересні 2019 року, однак відповідач за зустрічним позовом досягнуті домовленості порушив, перед поїздкою забрав оригінал медичної карти з медичного закладу, де обліковувалась дитина, документ про щеплення дитини і саму Зоряну матері не повернув.

Позивач за зустрічним позовом заявляє, що може надати дитині належне матеріально-побутове утримання, достатнє для нормального рівня проживання та розвитку доньки, займається її фізичним та духовним розвитком. Крім того, позивач зазначає, що від народження і до відібрання дитини відповідачем за зустрічним позовом їх малолітня донька постійно проживала за місцем проживання позивача за зустрічним позовом, де в неї сформувалось безпечне, спокійне сімейне та соціальне середовище із сформованими родинними і соціальними зв`язками, що, всупереч інтересам дитини, було порушено відповідачем за зустрічним позовом.

З огляду на викладені обставини позовної заяви, позивач за зустрічним позовом просила заявлені зустрічні позовні вимоги задовольнити та відібрати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути її за попереднім місцем постійного проживання: АДРЕСА_1 , у супроводі матері ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В подальшому, 15.01.2020 року судом було прийнято до розгляду заяву представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про збільшення позовних вимог з додатковою вимогою визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 за місцем проживання її матері ОСОБА_7 (а.с.201-202 т.2).

29.11.2019р. на адресу суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву (а.с.117-122 т.2) із запереченнями проти його задоволення, зважаючи на те, що проживання дитини на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим є небезпечним та суперечить її інтересам .

04 грудня 2019р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов (а.с. 140-144 т.2), в якій, заперечуючи проти доводів позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) щодо небезпеки дитини проживання на окупованій території, зауважила, що лише суб`єктивної оцінки політичної ситуації без підтвердження належними доказами наявності небезпеки фізичного чи психологічного насилля щодо дитини недостатньо і лише обставина проживання дитини на цій території не вказує на недотримання інтересів дитини.

15.01.2020 року представник позивача за зустрічним позовом подала заяву про збільшення позовних вимог, в яких зазначила, що позивач за зустрічним позовом бажає скористатися наданим їй ст. 49 ЦПК України процесуальним правом збільшити розмір заявлених позовних вимог і з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд відібрати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути її за попереднім місцем постійного проживання: АДРЕСА_2 у супроводі матері ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання матері - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою суду від 05.02.2020 року задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) й призначено по справі судово-психологічну експертизу, на час проведення якої провадження у справі зупинено (а.с.85-87 т.3).

16.04.2020 року з експертної установи повернуто матеріали справи, виконано ухвалу та надано висновок експерта (а.с.89-105 т.3).

Ухвалою суду від 21.04.2020 року відновлено провадження та призначено підготовче засідання на 18.05.2020 року (а.с.106-107 т.3).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , заявлені позовні вимоги за основним позовом підтримав та просив їх задовольнити, вказуючи на докази, які наданні в обґрунтування заявлених позовних вимог та призначити справу до судового розгляду. Проти задоволення зустрічних вимог заперечував.

У судовому засіданні представники відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заявлені позовні вимоги за основним позовом не визнали, просили в їх задоволені відмовити. Заявлений зустрічний позов підтримали та просили їх задовольнити, вказуючи на докази, які наданні в обґрунтування заявлених позовних вимог та призначити справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служби у справах дітей та сім?ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, не з`явився, повідомлений належним чином, причини неявки до суду невідомі, представник третьої особи пояснень до позову не подав. Направив до суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.138 т.2, а.с. 120, 140, 143, 170 т.3).

Під час підготовчого засідання по справі за вищезазначеним позовом судом були виконані всі дії, передбачені ч. 2 ст. 197 ЦПК України, а саме вивчені письмові матеріали справи, з`ясовані фактичні обставини справи, що підлягають з`ясуванню під час судового розгляду.

Обставин, що перешкоджали б призначенню справи до розгляду по суті, судом не встановлено, у зв`язку з чим судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

10 вересня 2020 року представник позивача за зустрічним позовом подала заяву про відмову від частини позовних вимог, в яких зазначила, що позивач за зустрічним позовом бажає скористатися наданим їй ст. 49 ЦПК України відповідним процесуальним правом, оскільки підстава для відібрання дитини у батька відпала, і з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання матері - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.183 т.3).

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги обох сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Сторони з 29.06.2013 року по 02.07.2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу у позивача та відповідача народилася донька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 148 т.1).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.06.2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , зареєстрований у відділі державної реєстрації актів про шлюб реєстраційної служби Сімферопольського міського управління юстиції в Автономній Республіці Крим 29 червня 2013 року, актовий запис № 428, було розірвано (а.с.47-48 т.1).

Також встановлено, що на даний час позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає в приватному будинку за адресою: АДРЕСА_4 , в якому мешкає разом з дружиною ОСОБА_8 та малолітньої донькою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . (а.с. 10 т.3 - копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 20 грудня 2019 року, а.с. 42-46 т.1- копія паспорта, а.с. 53 т.1 - копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщенної особи, а.с. 67 т.3 - довідка Шпитьківської сільради від 03.09.2019). На обліку у нарколога та психіатра ОСОБА_1 не перебуває (а.с. 24-26 т.3). Має у власності Ѕ частину земельної ділянки для індивідуального садівництва, загальною площею 0,08 га, що знаходиться у Київській області, Києво-Святошинському районі, на території Шпитьківської с/ради, кадастровий номер 3222488200:06:002:5040. На підтвердження надано копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 19 т.3).

У ході розгляду спору судом було з`ясовано, що позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є фізичною особою-підприємцем (а.с. 61-66 т.1).

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) - ОСОБА_7 є громадянкою України (копія паспорта - а.с. 8-9 т.2), разом з малолітньою донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на даний час зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_5 , в якому мешкають разом з чоловіком ОСОБА_9 та малолітніми дітьми ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.32-39 т.2). У власності має частку квартири АДРЕСА_6 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 31.05.1995 року (а.с.59 т.2).

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 має вищу економічну освіту на підставі дипломів бакалавра Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана та диплом спеціаліста Таврійського національного університету імені В. Вернадського (а.с. 22-25 т.2), на час розгляду справи перебуває у відпустці по догляду за дитиною, що не заперечується сторонами.

23 січня 2020 року до суду надійшов Висновок про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини від 22.01.2020 року № М137785.5109.2. За його змістом комісія з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації Київської області залишила розгляд спору між батьками - позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) та відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на вирішення суду (а.с.43-45 т.3).

Судом враховано й викладене у Висновку Служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , від 22.01.2020 року № НОМЕР_3 , щодо обстеження житлово- побутових умов, з посиланням на відповідний акт від 30.12.2019, складений спеціалістом служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної адміністрації Київської області за адресою: АДРЕСА_7 , згідно з яким був обстежений приватний будинок 50а, який належить на праві приватної власності гр. ОСОБА_8 , умови проживання визначені як хороші, у малолітніх дітей окрема кімната належно мебльована з двома окремими ліжками для сну і відпочинку, також виділена окрема кімната для навчання. ОСОБА_1 на підтвердження набуття ним права власності на частину згаданого будинку надав копію договору дарування йому від ОСОБА_8 Ѕ частки у праві власності на садовий будинок від 27.12.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області в реєстрі за № 2311. Проте, доказів державної реєстрації свого права власності в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно з вимогою ст. 182 Цивільного кодексу України суду надано не було, тому даний факт не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи.

У зазначеному Висновку орган опіки та піклування, проаналізувавши всі наявні в нього матеріали щодо визначення місця проживання дитини встановив, що малолітня дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 проживала за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь разом з батьками - ОСОБА_1 та ОСОБА_7 . У березні 2014 року ОСОБА_1 переїхав з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим на неокуповану частину України в Київську область.

Наданий ОСОБА_1 доказ на підтвердження обставин проживання його разом з малолітньою ОСОБА_6 , а саме довідка виконавчого комітету Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 1452 від 03.09.2019 року судом відхиляється, оскільки матеріали справи містять довідку того ж органу №1807 від 06.11.2019 р., якою згадану довідку визнано вважати недійсною. Одночасно, на підставі вказаної довідки № 1807, встановлено, що ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_9 проживала на території Шпитьківської сільської ради в АДРЕСА_8 , з вересня 2019 року без реєстрації (а.с.67, 131 т.1).

Таким чином, судом встановлено і жодним наявним в матеріалах справи належним й допустимим доказом не спростовано факт, що малолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 постійно проживала з матір`ю ОСОБА_7 в Автономній Республіці Крим у м. Сімферополь і лише з вересня 2019 року й до ІНФОРМАЦІЯ_10 проживала за адресою проживання батька ОСОБА_1 - Київська область, Києво-Святошинський район, с. Горбовичі.

В судовому засіданні було встановлено, що мати не заперечувала проти зустрічей батька з донькою і не створювала перешкод у спілкуванні батька з дитиною, регулярно надаючи нотаріально завірену згоду на виїзд дитини з батьком та перетинання державного кордону України, адміністративну межу з тимчасово окупованою територією АР Крим. Дані обставини, разом з точними датами виїзду доньки сторін к постійного місця проживання з матір`ю до батька, а саме: перетину дитиною ОСОБА_6 адміністративної межі з тимчасово окупованою територією АР Крим у період з 24.12.2014 року по 30.09.2019 р., підтверджуються листом Головного центру обробки інформації Державної прикордонної служби України за вих. № 0.184-43993/0/15-19 від 26.12.2019 р.

Розглядаючи заявлені сторонами вимоги, як за первісним так і за зустрічним позовом щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла десяти років.

У випадку наявності спору між батьками про місце проживання дитини він вирішується органами опіки та піклування або судом.

Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст.1).

Виховання у колі сім`ї, як раз передбачає у повній сім`ї, тобто при участі усіх членів родини, як молодших, так і старших, і баби з дідом у тому числі.

Згідно зі ст. 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Принцип 2 Декларації прав дитини 1959 року та Конвенції про права дитини 1989 року визначають, що дитина повинна перебувати під особливим захистом, їй повинні бути надані всі можливості та умови для фізичного, психічного та соціального розвитку.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 11 Закону України Про охорону дитинства сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України Про охорону дитинства , виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

П.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини 1989 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне для якнайкращого забезпечення інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Ухвалюючи рішення в справі М.С. проти України від 11.07.2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Крім того, Декларацією прав дитини 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ч. 2, 8 ст. 10 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відтак, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У своїй постанові від 16 січня 2019 року по справі № 487/2480/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду визначив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

З урахуванням першочергової необхідності забезпечити дотримання при вирішенні даного спору принципу якнайкращих інтересів дитини, 05.02.2020 року суд призначив по справі психологічну експертизу.

На вирішення судової психологічної експертизи були поставлені питання: До кого з батьків - матері чи батька, виходячи з індивідуально-психологічних особливостей, психологічного та емоційного стану, рівня розвитку, інтересів дитини, з урахуванням сімейного оточення матері та батька, більш прихильна малолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ? , Яке морально-психологічне ставлення малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 до матері та визначення її місця проживання з матір`ю? , Яке морально-психологічне ставлення малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 до батька та визначення її місця проживання з батьком?

16.04.2020 р. до суду надійшов висновок експерта Усатової Т.В. Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 23-2/11 від 13.04.2020 року, складений за результатами проведеної, згідно ухвали суду від 05.02.2020 року, судової психологічної експертизи (а.с.91-105 т.3).

З висновку експерта за результатами проведеної, судової психологічної експертизи, вбачається, що дитина проявляє емоційно теплі стосунки до матері та її оточення, враховуючи індивідуально-психологічні особливості матері ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , таких як чуйність, м`якість і душевна теплота, здатність до співпереживання, висока дисциплінованість, внутрішня напруженість, відповідальність, доброзичливість, сумлінність, чітке дотримання норм, постійна система цінностей і пріоритетів, позитивним ставленням до дитини, встановленням значної психологічної дистанції між собою і дитиною, середнім рівнем суворості та строгості заходів, середнім рівнем контролю поведінки по відношенню до дитини, схваленням дитини як особистості, високим рівнем вимог у своєму ставленні до дитини, середнім рівнем авторитетності матері, проекцією на дитину власних небажаних якостей, які в подальшому можуть передатися через стереотипи, установки, моделі поведінки матері, а також стилю виховання - наявністю сприятливого мікроклімату в сім`ї: теплі й довірливі стосунки між матір`ю і дитиною, взаємна повага і підтримка, емоційне сприйняття дитини як окремої особистості, урахування її думки, поглядів, почуттів і потреб. Високий рівень контролю за розвитком і діяльністю дитини поєднується з визнанням і заохоченням її індивідуальності, автономії та самостійності. Матір не вдається до фізичних покарань і приниження, утримується від проявів агресії й неповаги, використовує методи здорової вимоги та логічної аргументації, встановлює спільні для всіх членів сім`ї правила, що ґрунтуються на її авторитеті, як особистості. У результаті дотримання такого сімейного виховання у дитини формуються такі особистісні якості як старанність, відповідальність, сила волі, впевненість в собі та здатність адекватного самооцінювання, самоконтролю і саморегуляції, розвинені необхідні соціальні навички. Малолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , володіє достатнім рівнем розвитку, що характеризується її віком. У дівчинки налагоджені здорові теплі відносини з вітчимом. Залюбки допомагає матері по дому, відчуває себе її помічницею. ОСОБА_6 не відчуває емоційного контакту з батьком, тримає психологічну дистанцію, відчуження від нього. До оточення батька відноситься добре, тому що їй все дозволено у нього в родині.

При експериментально-психологічному дослідженні було встановлено, що ставлення малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 до матері ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 носить внутрішньо позитивний характер, прихильність до матері, віддає перевагу проживанню разом з матір`ю, про згуртованість та добробут до неї та ймовірність позитивного емоційно-психологічного мікроклімату.

При експериментально-психологічному дослідженні було встановлено, що ставлення малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 до батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та проживання з ним носить внутрішньо конфліктний характер, емоційно-поведінкові прояви дитини визначали значне підвищення емоційної напруги, знервованості, не комфортності, роздратованості, скутості, а також нездатність батька контролювати поведінку дитини, її потурання може призвести до втягнення дитини в асоціальні групи, оскільки психологічні механізми, необхідні для самостійного, відповідальної поведінки в суспільстві, у неї не сформувалися, що може призвести до негативного емоційно-психологічного мікроклімату.

Судом враховується висновок судового експерту-психолога за наслідками психодіагностичного дослідження малолітньої дитини, що малолітня дитина - ОСОБА_6 позиціонує свою сім`ю та своє місце в сім`ї із сім`єю матері, виявляє особливу прихильність до матері та її оточення.

Згідно вимог ч.ч.1-2 ст.155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Із системного тлумачення принципів 2, 6 Декларації прав дитини 1959 року, ст. ст. 3, 9 Конвенції про права дитини 1989 року, ст. ст. 141, 155, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст. ст. 11, 12 Закону України Про охорону дитинства випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Таким чином, з урахуванням наведених положень закону та встановлених судом обставин тривалості проживання малолітньої дитини з матір`ю - ОСОБА_7 , висновку судової психологічної експертизи щодо наявності прихильності малолітньої дитини - ОСОБА_6 до матері та її оточення, надання дитиною переваги проживанню з матір`ю та наявністю позитивного емоційно-психологічного зв`язку дитини з матір`ю, визначення місця проживання дитини з матір`ю відповідає першочерговому врахуванню інтересів дитини.

Під час розгляду справи доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 з матір`ю була також доведена відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) поданими до суду доказами, а саме: свідоцтвом про право власності на житло від 31.05.1995 року, договором дарування частки квартири від 28.09.1999 року, договором купівлі-продажу від 01.09.2007 року, договором дарування земельної ділянки від 21.10.2018 року, актом обстеження житлово-побутових умов, картками/свідоцтвом реєстрації місця проживання відповідача за первісним позовом та її малолітньої доньки, довідками про виплату допомоги при народженні дітей та про доходи, договором про надання послуг від 10.01.2019 року, фотоматеріалами (фотографіями) (а.с. 26-90, 215-240 т.2), які доводять обставини добросовісного виконання матір`ю батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання малолітньої доньки з матір`ю чи негативно впливали на її виховання та розвиток.

Щодо оцінки аргументів позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) про відсутність підстав для визнання наданих відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) письмових доказів в обгрунтування заперечень проти первісного позову та обгрунтування заявлених зустрічних вимог про визначення місця проживання дитини з матір`ю, суд зазначає, що відповідно до ст.1 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20.02.2014.

Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

У ст. 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

При цьому, в практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані Намібійські винятки , згідно яких, якщо невизнання документів, виданих окупаційною владою, веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, такі документи повинні визнаватися.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 оку Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці.

Так, у справах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016), Європейський суд з прав людини констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, Європейського суду з прав людини у справі Мозер проти Республіки Молдови та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ( Намібійські винятки ), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки доказів, наданих відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) на підтвердження обставин (фактів), якими відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) обгрунтовує свої вимоги та заперечення, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним) на тимчасово окупованій території України - Автономній Республіці Крим можуть бути істотно обмеженими, що підтверджується, в тому числі, зверненнями відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) до органів реєстрації місця проживання громадян України та наданими їй відповідями про неможливість практичної реалізації органами державної влади України на тимчасово окупованій території України - Автономній Республіці Крим положень законодавства щодо реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання, у той час як встановлення всіх обставин даної справи має істотне значення для реалізації прав дитини.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 Закону № 1207-VII від 15.04.2014 Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.Сторони у справі є громадянами України і рівні у своїх правах та обов`язках перед законом

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах найкращим інтересам дитини відповідатиме постійне проживання дитини разом із матір`ю, братами та їх родинним оточенням з боку матері, яких дитина в першу чергу відносить до кола своєї сім`ї та за місцем проживання яких створено всі умови для гармонійного розвитку дитини. Примусове передання дитини на постійне проживання із батьком, з якою у дитини станом на час розгляду справи відсутній постійний емоційний, сімейний зв`язок та до якої дитина не відчуває такої сильної прихильності, як до вищеназваних родичів, вочевидь не відповідатиме інтересам дитини. Крім того, примусове передання дитини на постійне проживання із батьком на думку суду може призвести до необхідності зміни соціального оточення дитини, що порушить стабільність життя дитини.

Суд також враховує, що при визначенні місця проживання дитини з матір`ю не відбудеться примусової зміни місця проживання дитини. Зокрема, доказів того, що мати якимось чином перешкоджає батьку спілкуватись з дитиною та вчиняє якісь перешкоди для зустрічі батька з дитиною в процесі досить тривалого розгляду справи не здобуто та позивачем або його представником за первісним позовом суду не надано.

Щодо доводів позивача ОСОБА_1 про наявність у нього стабільного доходу, необхідного для забезпечення належного виховання та утримання малолітньої дитини, як підстави для визначення місця проживання доньки з ним, суд вважає за необхідне зазначити, що матеріальне забезпечення позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) не може бути єдиною та вирішальною умовою для передачі йому дитини. Батько дитини не довів наявність емоційного контакту з донькою, відчуття дитиною батьківської сім`ї своєю. Натомість, забрав доньку з дому нібито на відпочинок на місяць, хоча заздалегідь спланував, що залишить її проживати постійно з собою, тим самим позбавив дитину звичного для неї середовища, усталених духовних і соціальних зв`язків з її оточенням

Оцінивши зібрані у справі докази, з огляду на встановлені обставини та вищенаведені положення національного та міжнародного сімейного законодавства, суд вбачає підстави для визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю

При цьому суд враховує, що проживання дитини з матір`ю не призведе до істотного порушення прав батька, оскільки відповідно до закону той з батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на безперешкодне спілкування з дитиною і зобов`язаний брати участь у її вихованні.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 4-9 ст. 139 ЦПК України суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов`язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат.

У випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 141 цього Кодексу судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Враховуючи положення ст. ст. 133, 139, 141 ЦПК України, на позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), згідно правил про розподіл судових витрат покладаються витрати на проведення експертизи, у розмірі 11 768, 40 грн., відповідно до довідки Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та судовий збір у розмірі 768, 40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76-79, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. 29 ЦК України, ст.ст.141, 150, 160, 161 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини, - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини, - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 за місцем проживання матері - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київського-науково дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, судові витрати за проведення психологічної експертизи у розмірі 11 768, 40 грн. (одиннадцять тисяч сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 судовий збір у розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Повний текст рішення складено 16 вересня 2020 року.

Зазначити дані сторін:

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ;

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним): ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ;

Третя особа: Служба у справах дітей та сім?ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, 03115, м.К;иїв, пр-т Перемоги, 126.

Суддя Н.Д. Бабич