Постанова

від 24.11.2020 по справі 759/18862/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 759/18862/19 головуючий у суді І інстанції: Бабич Н.Д.

провадження №22-ц/824/14104/2020 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 листопада 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Іванової І.В., Сліпченка О.І.,

секретар судового засідання: Спеней О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Київського апеляційного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, в якій просив суд визначити місце проживання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 29.06.2013 року по 02.07.2016 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Від шлюбу у позивача та відповідача народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До кінця лютого 2014 року позивач ОСОБА_1 проживав на території АР Крим у м. Сімферополі, однак, з початком збройної агресії та окупації Криму, проживання там стало для позивача неможливим і небезпечним, у зв`язку з чим він переїхав на материкову частину України. Позивач у позові зазначив, що ним було вирішено залишити дитину на короткий час з матір`ю та виїхати до Києва, де забезпечити підготовку всього необхідного для переїзду доньки. 22.06.2016 року шлюб між ними розірвано за рішенням суду. Станом на момент звернення до суду із позовом позивач вказував, що дитина проживає з ним. Утриманням, забезпеченням усім необхідним, турботою про фізичний, психічний стан дитини, створенням усіх належних умов для її всебічного та повного розвитку, культурним та духовним вихованням, займається позивач та його родина. Відповідачка увесь час проживає в АР Крим, фактично забезпечувати усі належні та необхідні умови для доньки не здатна, має на утриманні трьох дітей, з яких двоє є малолітніми та один неповнолітній. Змінювати місце проживання шляхом переїзду на материкову Україну, відповідач ОСОБА_2 не бажає. Як зазначав позивач у своєму позові перебування дитини на території окупованого півострову є небезпечним навіть у короткий проміжок часу. Задля уникнення загрози життю дитини, власним здоров`ю й свободі, недопущення насильницької втрати українського громадянства, особистих прав на свободу пересування, висловлювання власної думки. Позивач вважає, що постійне проживання дитини з ним на території неокупованої частини України, її виховання в україномовному середовищі відповідає інтересам доньки та її батьків. Позивач також вказує, що має всі належні матеріально-побутові умови, має достатньо можливостей для матеріального забезпечення інтересів доньки, оскільки має дохід як приватний підприємець, не має протипоказань з медичного боку.

Посилаючись на викладені у позові обставини, позивач просив заявлені позовні вимоги задовольнити та визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02.10.2019 року на підставі ст. 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , підсудність справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, визначена у Святошинському районному суду м. Києва.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання для спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації про відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернення її за попереднім місцем проживання (а.с. 1-6 т.2). Зустрічний позов був прийнятий ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 14.11.2019р. до розгляду з первісним позовом.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що після реєстрації шлюбу подружжя лише деякий час мешкало разом на дачі відповідача у с. Давидівка, Сімферопольського району, АР Крим та разом з сином позивача за зустрічним позовом і донькою відповідача за зустрічним позовом. Через застосування відповідачем за зустрічним позовом фізичної сили до її сина, вона у стані вагітності змушена була піти від відповідача за зустрічним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилася донька - ОСОБА_3 . Позивач за зустрічним позовом зазначає, що після народження доньки відповідач за зустрічним позовом відбирав у неї немовля, мотивуючи тим, що має на дитину такі ж права як і мати. Позивач за зустрічним позовом зціджувала грудне молоко й передавала його відповідачу за зустрічним позовом аби нагодувати дитину. На початку березня 2014 року відповідач за зустрічним позовом повідомив ОСОБА_2 , що поновив стосунки з колишньою дружиною, тому не має наміру спільно проживати з позивачем за зустрічним позовом, та переїхав до м. Києва. При цьому, їх спільна дитина залишилась проживати з матір`ю. Такожвказує, що з моменту укладення шлюбу відповідач за зустрічним позовом не піклувався про їх з дитиною матеріальне становище. 22.06.2016 року шлюб між ними було розірвано за рішенням суду. Позивач за зустрічним позовом стверджує, що будь-яких суперечок стосовно місця проживання дитини у сторін не виникало і спору про місце її проживання між нею та відповідачем за зустрічним позовом не було.

Крім того, позивач стверджує, що не перешкоджала спілкуванню відповідача за зустрічним позовом з дитиною, підтвердженням чого слугують тимчасові поїздки доньки до відповідача за зустрічним позовом. Вказала, що у серпні 2019 року погодила з відповідачем за зустрічним позовом поїздку дитини на відпочинок до санаторію у супроводі батька з його обов`язком повернути доньку назад додому у вересні 2019 року, однак відповідач за зустрічним позовом досягнуті домовленості порушив, перед поїздкою забрав оригінал медичної карти з медичного закладу, де обліковувалась дитина, документ про щеплення дитини і саму Зоряну матері не повернув. Позивач за зустрічним позовом заявляє, що може надати дитині належне матеріально-побутове утримання, достатнє для нормального рівня проживання та розвитку доньки, займається її фізичним та духовним розвитком. Крім того, позивач зазначає, що від народження і до відібрання дитини відповідачем за зустрічним позовом їх малолітня донька постійно проживала за місцем проживання позивача за зустрічним позовом, де в неї сформувалось безпечне, спокійне сімейне та соціальне середовище із сформованими родинними і соціальними зв`язками, що, всупереч інтересам дитини, було порушено відповідачем за зустрічним позовом.

З огляду на викладені обставини позовної заяви, позивач за зустрічним позовом просила заявлені зустрічні позовні вимоги задовольнити та відібрати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути її за попереднім місцем постійного проживання: АДРЕСА_1 , у супроводі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В подальшому, 15.01.2020 року представник позивача за зустрічним позовом подала заяву про збільшення позовних вимог, в яких зазначила, що позивач за зустрічним позовом бажає скористатися наданим їй ст. 49 ЦПК України процесуальним правом збільшити розмір заявлених позовних вимог і з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд відібрати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути її за попереднім місцем постійного проживання: АДРЕСА_2 у супроводі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

10 вересня 2020 року представник позивача за зустрічним позовом подала заяву про відмову від частини позовних вимог, в яких зазначила, що позивач за зустрічним позовом бажає скористатися наданим їй ст. 49 ЦПК України відповідним процесуальним правом, оскільки підстава для відібрання дитини у батька відпала, і з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини - задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із вказаними судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову та задовольнити його позов у повному обсязі. Вказує, що судом першої інстанції не повно з`ясовано наявність у ОСОБА_2 самостійного доходу, що є складовим елементом відповідно до вимог чинного законодавства України. Також звертає увагу суду апеляційної інстанції на наявність у нього самостійного доходу, що свідчить про можливість забезпечувати доньці належні умови для життя та її розвитку. Крім того, вказує, що судом першої інстанції не з`ясовано чи зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами ОСОБА_2 , а також не враховані докази щодо проходження ним відповідних медичних оглядів, а саме: сертифікату від нарколога форми 140/о та від психіатра форми 122-2/о. Також, вважає, що залишено поза увагою суду факт окупації території Автономної Республіки Крим, що є небезпечним для життя та здоров`я дитини. Звертає увагу апеляційного суду на фото та відео докази, з яких вбачається позитивний вплив виховання батьком на емоційним, духовний, психологічний стан доньки. Зазначає, що він протягом усього часу займався доглядом доньки, забезпечував усім необхідним, під час проживання її на території Автономної Республіки Крим відвідував щонайменше ніж раз на місяць, забирав до себе та возив на відпочинок, а також надавав необхідну матеріальну допомогу на виховання та утримання малолітньої доньки. Також, вказує на те, що судом першої інстанції не враховано факту наявності у нього на праві власності 1/2 частини будинку та не з`ясовано наявності висновку органу опіки та піклування, що мав бути наданий ОСОБА_2 .. Крім того, вказує на довідку внутрішньо переміщеної особи від 25.01.2017 року №5960, відповідно до якої фактичним місцем проживання малолітньої доньки є місце проживання її батька. Вважає, що належне на праві власності нерухоме майно ОСОБА_2 є недостатнім для комфортного та належного проживання дитини, а також відповідач не має офіційного самостійного доходу. Стосовно висновку судово-психологічної експертизи, зазначає, що він не відповідає об`єктивній реальності та не приводить до мети експертного дослідження, оскільки експерт Усатова Т.В. відноситься зі співчуттям до ОСОБА_2 , висвітлюючи у негативному світлі апелянта. А також, посилається практику Верховного Суду України від 29.11.2017 року у справі №6-1945цс17 та Великої Палати Верховного Суду.

Адвокат Власенко О.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Вказує, що виходячи з вимог чинного законодавства, вік, стать дитини, особливості її розвитку, поведінку позивача за первісним позовом щодо самочинної зміни місця проживання дитини без будь-яких на те підстав, вважає, що малолітня донька має проживати з матір`ю. Крім того, зазначає, що апелянтом не наведено жодних обставин, крім своїх суб`єктивних тверджень, які б робили неможливим застосування міжнародної практики щодо даних правовідносин, а його бачення цього питання не ґрунтується на вимогах законодавства.

Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області подала лист, у якому просила проводити розгляд справи за відсутності їхнього представника за наявними документами та доказами, враховуючи фактичні обставини справи та ухвалити рішення відповідно до діючого законодавства.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи даний спір, і відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що батько дитини не довів наявність емоційного контакту з донькою, відчуття дитиною батьківської сім`ї своєю. Натомість, забрав доньку з дому нібито на відпочинок на місяць, хоча заздалегідь спланував, що залишить її проживати постійно з собою, тим самим позбавив дитину звичного для неї середовища, усталених духовних і соціальних зв`язків з її оточенням. А також, зазначив, що проживання дитини з матір`ю не призведе до істотного порушення прав батька, оскільки відповідно до закону той з батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на безперешкодне спілкування з дитиною і зобов`язаний брати участь у її вихованні.

Вирішуючи даний спір, і задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що під час розгляду справи доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю була також доведена відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) поданими до суду доказами, а саме: свідоцтвом про право власності на житло від 31.05.1995 року, договором дарування частки квартири від 28.09.1999 року, договором купівлі-продажу від 01.09.2007 року, договором дарування земельної ділянки від 21.10.2018 року, актом обстеження житлово-побутових умов, картками/свідоцтвом реєстрації місця проживання відповідача за первісним позовом та її малолітньої доньки, довідками про виплату допомоги при народженні дітей та про доходи, договором про надання послуг від 10.01.2019 року, фотоматеріалами (фотографіями) (а.с. 26-90, 215-240 т.2), які доводять обставини добросовісного виконання матір`ю батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання малолітньої доньки з матір`ю чи негативно впливали на її виховання та розвиток. Тому, з урахуванням наведених положень закону та встановлених судом обставин тривалості проживання малолітньої дитини з матір`ю - ОСОБА_2 , висновку судової психологічної експертизи щодо наявності прихильності малолітньої дитини - ОСОБА_3 до матері та її оточення, надання дитиною переваги проживанню з матір`ю та наявністю позитивного емоційно-психологічного зв`язку дитини з матір`ю, визначення місця проживання дитини з матір`ю відповідає першочерговому врахуванню інтересів дитини. Крім того, судомвраховано, що при визначенні місця проживання дитини з матір`ю не відбудеться примусової зміни місця проживання дитини. Зокрема, доказів того, що мати якимось чином перешкоджає батьку спілкуватись з дитиною та вчиняє якісь перешкоди для зустрічі батька з дитиною в процесі досить тривалого розгляду справи не здобуто та позивачем або його представником за первісним позовом суду не надано.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно ч. ч. 2, 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст.8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.ч.3ст.11 Закону України Про охорону дитинства батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про охорону дитинства на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч.1ст. 18, ч.1ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до ч.1ст.9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч. 4ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ч.1, 2ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі М. С. проти України , заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини Хант проти України від 07 грудня 2006 року, заява № style='tag3:14.0pt;tag2:"Roboto Condensed"'> 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі №61-11211св20.

Принцип 2 Декларації прав дитини 1959 року та Конвенції про права дитини 1989 року визначають, що дитина повинна перебувати під особливим захистом, їй повинні бути надані всі можливості та умови для фізичного, психічного та соціального розвитку.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 11 Закону України Про охорону дитинства сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. ч.1 ст.12 Закону України Про охорону дитинства виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до п. 1 ст. 9 указаної Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне для якнайкращого забезпечення інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Ухвалюючи рішення в справі М.С. проти України від 11.07.2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Декларацією прав дитини 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ч. 2, 8 ст. 10 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відтак, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

У постанові Верховного суду від 16 січня 2019 року по справі №487/2480/17 визначив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Встановлено, що сторони з 29.06.2013 року по 02.07.2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі. У сторін є спільна донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 148 т.1).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.06.2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстрований у відділі державної реєстрації актів про шлюб реєстраційної служби Сімферопольського міського управління юстиції в Автономній Республіці Крим 29 червня 2013 року, актовий запис № 428, було розірвано (а.с.47-48 т.1).

Також встановлено, що на даний час ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає в приватному будинку за адресою: АДРЕСА_4 , в якому мешкає разом з дружиною ОСОБА_7 та малолітньої донькою ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . (а.с. 10 т.3 - копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 20 грудня 2019 року, а.с. 42-46 т.1- копія паспорта, а.с. 53 т.1 - копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщенної особи, а.с. 67 т.3 - довідка Шпитьківської сільради від 03.09.2019). На обліку у нарколога та психіатра ОСОБА_1 не перебуває (а.с. 24-26 т.3). Має у власності Ѕ частину земельної ділянки для індивідуального садівництва, загальною площею 0,08 га, що знаходиться у Київській області, Києво-Святошинському районі, на території Шпитьківської с/ради, кадастровий номер 3222488200:06:002:5040, що півдтверджукється копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 19 т.3).

ОСОБА_1 за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є фізичною особою-підприємцем (а.с. 61-66 т.1).

ОСОБА_2 є громадянкою України (копія паспорта - а.с. 8-9 т.2), разом з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на даний час зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , в якому мешкають разом з чоловіком ОСОБА_8 та малолітніми дітьми ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.32-39 т.2). У власності має частку квартири АДРЕСА_6 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 31.05.1995 року (а.с.59 т.2).

ОСОБА_2 має вищу економічну освіту на підставі дипломів бакалавра Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана та диплом спеціаліста Таврійського національного університету імені В. Вернадського (а.с. 22-25 т.2), на час розгляду справи перебуває у відпустці по догляду за дитиною, що не заперечується сторонами.

Відповідно до висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини від 22.01.2020 року № М137785.5109.2. Комісія з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації Київської області залишила розгляд спору між батьками - позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) та відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на вирішення суду (а.с.43-45 т.3).

Відповідно до висновку Служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 22.01.2020 року № НОМЕР_3 , щодо обстеження житлово-побутових умов, з посиланням на відповідний акт від 30.12.2019, складений спеціалістом служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної адміністрації Київської області за адресою: АДРЕСА_7 , згідно з яким був обстежений приватний будинок 50а, який належить на праві приватної власності гр. ОСОБА_7 , умови проживання визначені як хороші, у малолітніх дітей окрема кімната належно мебльована з двома окремими ліжками для сну і відпочинку, також виділена окрема кімната для навчання. ОСОБА_1 на підтвердження набуття ним права власності на частину згаданого будинку надав копію договору дарування йому від ОСОБА_7 Ѕ частки у праві власності на садовий будинок від 27.12.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області в реєстрі за № 2311. Проте, доказів державної реєстрації свого права власності в Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно з вимогою ст. 182 Цивільного кодексу України суду надано не було, тому даний факт не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи.

У зазначеному Висновку орган опіки та піклування, проаналізувавши всі наявні в нього матеріали щодо визначення місця проживання дитини встановив, що малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь разом з батьками - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . У березні 2014 року ОСОБА_1 переїхав з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим на неокуповану частину України в Київську область.

ОСОБА_1 наданий доказ на підтвердження обставин проживання його разом з малолітньою ОСОБА_3 , а саме довідка виконавчого комітету Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 1452 від 03.09.2019 року судом відхиляється, оскільки матеріали справи містять довідку того ж органу №1807 від 06.11.2019 р., якою згадану довідку визнано вважати недійсною. Одночасно, на підставі вказаної довідки № 1807, встановлено, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_9 проживала на території Шпитьківської сільської ради в АДРЕСА_8 , з вересня 2019 року без реєстрації (а.с.67, 131 т.1).

Таком встановлено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживала з матір`ю ОСОБА_4 в Автономній Республіці Крим у м. Сімферополь і лише з вересня 2019 року й до 20 січня 2020 року проживала за адресою проживання батька ОСОБА_1 - Київська область, Києво-Святошинський район, с. Горбовичі.

Мати не заперечувала проти зустрічей батька з донькою і не створювала перешкод у спілкуванні батька з дитиною, регулярно надаючи нотаріально завірену згоду на виїзд дитини з батьком та перетинання державного кордону України, адміністративну межу з тимчасово окупованою територією АР Крим. Дані обставини, разом з точними датами виїзду доньки сторін к постійного місця проживання з матір`ю до батька, а саме: перетину дитиною ОСОБА_3 адміністративної межі з тимчасово окупованою територією АР Крим у період з 24.12.2014 року по 30.09.2019 р., підтверджуються листом Головного центру обробки інформації Державної прикордонної служби України за вих. № 0.184-43993/0/15-19 від 26.12.2019 р.

Ухвалою суду від 05.02.2020 року задоволено клопотання представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) й призначено по справі судово-психологічну експертизу, на час проведення якої провадження у справі зупинено (а.с.85-87 т.3).

На вирішення судової психологічної експертизи були поставлені питання: До кого з батьків - матері чи батька, виходячи з індивідуально-психологічних особливостей, психологічного та емоційного стану, рівня розвитку, інтересів дитини, з урахуванням сімейного оточення матері та батька, більш прихильна малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ? , Яке морально-психологічне ставлення малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до матері та визначення її місця проживання з матір`ю? , Яке морально-психологічне ставлення малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до батька та визначення її місця проживання з батьком?

Згідно висновку експерта Усатової Т.В. Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 23-2/11 від 13.04.2020 року, який складено за результатами проведеної, згідно ухвали суду від 05.02.2020 року, судової психологічної експертизи вбачається, що дитина проявляє емоційно теплі стосунки до матері та її оточення, враховуючи індивідуально-психологічні особливості матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , таких як чуйність, м`якість і душевна теплота, здатність до співпереживання, висока дисциплінованість, внутрішня напруженість, відповідальність, доброзичливість, сумлінність, чітке дотримання норм, постійна система цінностей і пріоритетів, позитивним ставленням до дитини, встановленням значної психологічної дистанції між собою і дитиною, середнім рівнем суворості та строгості заходів, середнім рівнем контролю поведінки по відношенню до дитини, схваленням дитини як особистості, високим рівнем вимог у своєму ставленні до дитини, середнім рівнем авторитетності матері, проекцією на дитину власних небажаних якостей, які в подальшому можуть передатися через стереотипи, установки, моделі поведінки матері, а також стилю виховання - наявністю сприятливого мікроклімату в сім`ї: теплі й довірливі стосунки між матір`ю і дитиною, взаємна повага і підтримка, емоційне сприйняття дитини як окремої особистості, урахування її думки, поглядів, почуттів і потреб. Високий рівень контролю за розвитком і діяльністю дитини поєднується з визнанням і заохоченням її індивідуальності, автономії та самостійності. Матір не вдається до фізичних покарань і приниження, утримується від проявів агресії й неповаги, використовує методи здорової вимоги та логічної аргументації, встановлює спільні для всіх членів сім`ї правила, що ґрунтуються на її авторитеті, як особистості. У результаті дотримання такого сімейного виховання у дитини формуються такі особистісні якості як старанність, відповідальність, сила волі, впевненість в собі та здатність адекватного самооцінювання, самоконтролю і саморегуляції, розвинені необхідні соціальні навички. Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , володіє достатнім рівнем розвитку, що характеризується її віком. У дівчинки налагоджені здорові теплі відносини з вітчимом. Залюбки допомагає матері по дому, відчуває себе її помічницею. ОСОБА_3 не відчуває емоційного контакту з батьком, тримає психологічну дистанцію, відчуження від нього. До оточення батька відноситься добре, тому що їй все дозволено у нього в родині.

При експериментально-психологічному дослідженні встановлено, що ставлення малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 носить внутрішньо позитивний характер, прихильність до матері, віддає перевагу проживанню разом з матір`ю, про згуртованість та добробут до неї та ймовірність позитивного емоційно-психологічного мікроклімату.

При експериментально-психологічному дослідженні встановлено, що ставлення малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та проживання з ним носить внутрішньо конфліктний характер, емоційно-поведінкові прояви дитини визначали значне підвищення емоційної напруги, знервованості, не комфортності, роздратованості, скутості, а також нездатність батька контролювати поведінку дитини, її потурання може призвести до втягнення дитини в асоціальні групи, оскільки психологічні механізми, необхідні для самостійного, відповідальної поведінки в суспільстві, у неї не сформувалися, що може призвести до негативного емоційно-психологічного мікроклімату. (а.с.91-105 т.3).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, оскільки виходячи з інтересів самої малолітньої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , психологічний стан, зокрема прихильність до матері, проживання з нею в атмосфері любові, турботи, захисту та встановлення низького рівня емоційного зв`язку з батьком, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, апеляційний суд вважає за доцільне подальше проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 разом із матір'ю, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, проживання дитини з матір`ю не призведе до істотного порушення прав батька, оскільки відповідно до закону той з батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на безперешкодне спілкування з дитиною і зобов`язаний брати участь у її вихованні.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не повно з`ясовано наявність у ОСОБА_2 самостійного доходу, що є складовим елементом відповідно до вимог чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки мати дитини має вищу освіту, має задовільний стан здоров`я та можливість забезпечувати усім належним доньку. Крім того, в матеріалах справи наявна довідка про пербування на обліку та отримання ОСОБА_2 щомісячних грошових виплат на дитину 2017 року народження.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не з`ясовано чи зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами ОСОБА_2 , а також не враховані докази щодо проходження ним відповідних медичних оглядів, а саме: сертифікату від нарколога форми 140/о та від психіатра форми 122-2/о, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки обов`язковість надання таких сертифікатів при розгляді даної категорії справ законодавець не вимагає, крім того, в матеріалах справи відсутні судові рішення або інши докази в яких би встановлені обставини зловживання спиртними напоями або вживання наркотичних засобів матір`ю дитини.

Доводи апеляційної скарги про те, що залишено поза увагою суду факт окупації території Автономної Республіки Крим, що є небезпечним для життя та здоров`я дитини. Звертає увагу апеляційного суду на фото та відео докази, з яких вбачається позитивний вплив виховання батьком на емоційним, духовний, психологічний стан доньки, суд апеляційної інстанції не прицмає до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Крім того, сторони у даній справі є громадянами України і рівні у своїх правах та обов`язках перед законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що він протягом усього часу займався доглядом доньки, забезпечував усім необхідним, під час проживання її на території Автономної Республіки Крим відвідував щонайменше ніж раз на місяць, забирав до себе та возив на відпочинок, а також надавав необхідну матеріальну допомогу на виховання та утримання малолітньої доньки, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України Про охорону дитинства на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Крім того, зазначені обставини не є буземовною підставою для задоволення позову ОСОБА_1 ..

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано факту наявності у нього на праві власності 1/2 частини будинку, а також наявність у нього самостійного доходу, що свідчить про можливість забезпечувати доньці належні умови для життя та її розвитку, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки його матеріальне становище не може бути єдиною та вирішальною умовою для визначення місця проживання дитини разом з ним. Крім того, матеріали справи не містять доказів про те, що мати перешкоджає батьку спілкуватись з дитиною та вчиняє перешкоди для їх зустрічей, а також вказані доводи не спростовують висновків судово-психологічної експертизи.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до довідки внутрішньо переміщеної особи від 25.01.2017 року №5960, відповідно до якої фактичним місцем проживання малолітньої доньки є місце проживання її батька, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки в ході розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 примусово забрав дитину у матері на своє постійне місце проживання.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок судово-психологічної експертизи не відповідає об`єктивній реальності та не приводить до мети експертного дослідження, оскільки експерт Усатова Т.В. відноситься зі співчуттям до ОСОБА_2 , висвітлюючи у негативному світлі апелянта, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, виходячи з наступного.

У Постанові Верховного суду від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16-ц закріплено наступні правові висновки: під неясністю висновку експерта слід розуміти нечіткість, розпливчастість відповідей експерта, внаслідок чого стає незрозумілий хід думок експерта; недостатньо повним є висновок, заснований на дослідженні не всіх наданих експертові обєктів або що не містить вичерпних відповідей на всі поставлені питання.

Однак слід розуміти, що жоден доказ сам по собі не є самостійною підставою для спростування висновку експерта. Висновок експерта не є достовірним/належним/допустимим доказом у разі доведення наявності дефекту самого висновку, а саме наявність одного (або декількох) із зазначених моментів: необгрунтованості, неповноти або його неясності; факт вирішення експертом правових питань чи питань, які виходять за межі його спеціальних знань; вирішення експертом питань щодо обставин, які не є предметом доказування; призначення та проведення експертизи, складання висновку експерта з порушенням чинного законодавства України.

Таким чином, слід розуміти, що оскільки достовірність/належність/допустимість висновку експерта - це обставина, що має значення для вирішення справи, то дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність дефектів висновку експерта, є доказами у справі.

Відтак, матеріали справи не містять доказів про те, що висновок експерта складено із вищезазначеними дефектами. Крім того, ОСОБА_1 у відповідності до статтей 36, 38 ЦПК України, відвід експерту не заявлявся.

Доводи апеляційної скарги про те, що належне на праві власності нерухоме майно ОСОБА_2 є недостатнім для комфортного та належного проживання дитини, і те, що відповідач не має офіційного самостійного доходу. А також, що судом першої інстанції не з`ясовано наявності висновку органу опіки та піклування, що мав бути наданий ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідно до висновку судової психологічної експертизи малолітня дитина - ОСОБА_3 позиціонує свою сім`ю та своє місце в сім`ї із сім`єю матері, виявляє особливу прихильність до матері та її оточення, а також у матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування. Крім того, зазначений орган був повідомлений судом апеляційної інстанції про розгляд справи, на що останній направив лист з проханням розглядити справу у їх відсутність та прийняти законне рішення.

Посилання ОСОБА_1 на практику Верховного Суду України від 29.11.2017 року у справі №6-1945цс17 та Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вказані висновки не є релевантними до даних правовідносин встановлених у справі.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу про те, що виходячи з вимог чинного законодавства, вік, стать дитини, особливості її розвитку, поведінку позивача за первісним позовом щодо самочинної зміни місця проживання дитини без будь-яких на те підстав, вважає, що малолітня донька має проживати з матір`ю.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу про те, що апелянтом не наведено жодних обставин, крім своїх суб`єктивних тверджень, які б робили неможливим застосування міжнародної практики щодо даних правовідносин, а його бачення цього питання не ґрунтується на вимогах законодавства.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення зустрічних позовних вимог та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ст.ст.141, 150, 160, 161 СК України.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 вересня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 25 листопада 2020 року.

ГоловуючийсуддяЛ.П. Сушко СуддіІ.В. Іванова О.І. Сліпченко