Постанова

від 18.09.2020 по справі 826/16763/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 826/16763/16

адміністративне провадження № К/9901/32822/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю СЗ Холдинг

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року (головуючий суддя - Аблов Є.В.)

та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді - Файдюк В.В., Чаку Є.В.)

у справі №826/16763/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СЗ Холдинг

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю СЗ Холдинг (далі - позивач, платник, Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0012741404 від 19.07.2016, прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві.

На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте відповідачем з порушенням вимог законодавства. Посилається на те, що фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ СНАБІНВЕСТ ПЛЮС підтверджується наданими платником первинними документами, що за формою та змістом відповідають визначенню первинного документа. Зазначає, що відсутність окремих документів, так само і помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції. Таким чином позивач виконав усі вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеним контрагентом.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій погодилися з висновками контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за перевіряємий період по господарським операціям з ТОВ СНАБІНВЕСТ ПЛЮС та правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача від 19.07.2016 за №0012741404 з огляду на те, що обсяги відображених у податкових накладних продавця - ТОВ СНАБІНВЕСТ ПЛЮС товарів на загальну суму 3 894 385,20 грн не відповідають ані даним видаткових накладних складених у березні 2015 року щодо поставлених товарів на загальну суму 3 612 543,60 грн, ані даним банківської виписки та платіжних доручень щодо оплачених партій товарів у цьому ж місяці на загальну суму 2 543 497,20 грн. Суди зазначили, що у матеріалах справи відсутні докази оприбуткування, обліку та використання (списання) придбаних позивачем товарів у своїй господарський діяльності. Також Товариством не надано жодних документів на підтвердження узгодження з постачальником та/або третіми особами питань транспортування, передачі та фактичного перевезення товарів, тощо.

Не погодившись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що наявні у матеріалах справи податкові накладні, видаткові накладні, акти прийому - передачі товару підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ СНАБІНВЕСТ ПЛЮС , при цьому відсутність товарно-транспортних накладних не свідчить про те, що операція з придбання товарино-матеріальних цінностей фактично не відбулася.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

03 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017, Далі - КАС України).

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із контрагентом ТОВ СНАБІНВЕСТ ПЛЮС за період з 01.03.2015 по 31.03.2015, за результатами якої складено акт від 02.07.2016 за №152/26-15-14-04-02/33742113 (далі - Акт перевірки).

Згідно з висновками Акта перевірки, контролюючий орган встановив порушення позивачем вимог: абз. а п. 185.1 ст. 185, пп. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за березень 2015 року на сумі 649 064,00 грн.

На підставі Акта перевірки, відповідач прийняв податкове повідомлення - рішення від 19 липня 2016 року за №0012741404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 973 596,00 грн, з яких за податковим зобов`язанням 649 064,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 324 532,00 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ СНАБІНВЕСТ ПЛЮС у періоді, що перевірявся.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позвом.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору, далі - КАС України), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (далі - Покупець) та ТОВ СНАБІНВЕСТ ПЛЮС (далі - Постачальник) укладено договір №17/19 від 02 березня 2015 року, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві, а Покупець прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору. Пунктом 3.2 зазначеного договору встановлено, що поставка товару Постачальником здійснюється шляхом відвантаження товару у пункт поставки, визначений у п. 1.2 відповідного додатку до договору.

На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору, позивач надав копії податкових накладних, рахунків постачальника, видаткових накладних, банківської виписки, платіжних доручень.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено невідповідність сум відображених у наданих позивачем податкових накладних сумам, зазначеним у видаткових накладних, банківській виписці та платіжних дорученнях.

Суди зазначили, що із наданих платником на підтвердження фактичного виконання умов договору за №17/19 від 02 березня 2015 року документів неможливо встановити місце зберігання товару, пункти навантаження та розвантаження товару, місце їх доставки, осіб, уповноважених на прийняття товару, тощо. Позивачем не надано доказів фактичного здійснення транспортування товару, а також не надано додатків до договору, обов`язковість яких передбачена умовами самого договору. Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази фактичного використання придбаного позивачем товару у своїй господарській діяльності.

Відтак, досліджуючи фактичність здійснення вказаної господарської операції, суди першої та апеляційної інстанцій визнали надані позивачем первинні бухгалтерські документи недостатніми для підтвердження фактичної поставки позивачу від вказаного контрагента товару (робіт, послуг), а також недоведеність отримання економічного ефекту від придбання вказаних товарів (робіт, послуг) шляхом використання їх у власній господарській діяльності.

Скаржник у касаційній скарзі жодним чином не спростував зазначені висновки судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення є необхідною умовою для реалізації платником податків права на податковий кредит та в силу положень податкового законодавства надає платнику податків право зменшити податкові зобов`язання на суму витрат, сплаченого податку у зв`язку з придбанням товарів при здійсненні господарської діяльності, а отже відсутність економічної доцільності господарських операцій є підставою для зменшення в податковому обліку платника податків сум податкового кредиту.

Наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність доказів на підтвердження ділової та економічної доцільності господарських взаємовідносин позивача із ТОВ СНАБІНВЕСТ ПЛЮС , суди попередніх інстанцій правомірно вважали надані Товариством бухгалтерські документи такими, що не підтверджують фактичне здійснення фінансово-господарських операцій позивача з вказаним вище контрагентом у періоді, що перевірявся.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СЗ Холдинг залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіІ.А. Гончарова І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова