Постанова

від 14.09.2020 по справі 910/11287/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2020 р. Справа№ 910/11287/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Калатай Н.Ф.

при секретарі судового засідання Бовсуновській Ю.В.

за участю представників:

від позивача - Луговець Л.А., адвокат, довіреність б/н від 28.04.2020; Отенко П.В., адвокат, ордер серії АХ №1011835 від 16.03.2020;

від першого відповідача - Мойса Є.В., адвокат, довіреність №718 від 13.01.2020;

від другого відповідача - представник не прибув;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фірми "Nistas GmbH" - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Молдавська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/11287/16 (суддя Ващенко Т.М., повний текст складено - 12.10.2017) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" до Державного підприємства "Молдавська залізниця" (Calea Ferata din Moldova), товариства з обмеженою відповідальністю "Іволга-2", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фірма "Nistas GmbH" про стягнення 70 080 000,00 Євро, що еквівалентно 2 116 416 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

У червні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Молдавська залізниця" (Calea Ferata din Moldova) (Республіка Молдова), ТОВ "Іволга-2" та з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь збитки в розмірі 8 837,75 євро, що еквівалентно 266 900,00 грн, а також стягнути з ДП "Молдавська залізниця" на свою користь 70 071 162,25 євро, що еквівалентно 2 116 149 100,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ДП "Молдавська залізниця" своїх зобов`язань за договором від 31 грудня 1997 року № 02/12-97 оренди з правом викупу 128 танко-контейнерів (зі змінами та доповненнями).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року позов задоволено повністю. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача збитки в розмірі 8 837,75 євро, що еквівалентно 266 900,00 грн, та судовий збір; стягнуто з ДП "Молдавська залізниця" на користь позивача збитки в розмірі 70 071 162,25 євро, що еквівалентно 2 116 149 100,00 грн, та 206 673,93 грн. судового збору.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції виходив з наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, оскільки фактичні обставини свідчать про наявність вини та протиправної поведінки ДП "Молдавська залізниця" при неналежному виконанні ним умов договору оренди з правом викупу 128 танко-контейнерів від 31 грудня 1997 року № 02/12-97 (зі змінами та доповненнями), а також причинного зв`язку між неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного договору оренди та понесеними збитками у господарській діяльності Фірми "Nistas GmbH". Суд також вказав, що позивач набув права вимоги до відповідачів, уклавши з Фірмою "Nistas GmbH" договір про відступлення права вимоги за договорами оренди й поруки.

Не погодившись з рішенням, Державне підприємство "Молдавська залізниця" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги скаржник вказував на те, що договір про відступлення вимоги № 20/10/2012 від 20.10.2012 є неукладеним, оскільки на момент його оформлення був відсутній предмет договору відступлення - реальне, безспірне, правомірне право вимоги.

Також, апелянт вказував, що судом першої інстанції не мотивовано підстав для відкриття провадження у даній справі враховуючи правила підсудності, згідно яких спір повинен розглядатися за місцем знаходження відповідача.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2018 року рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року скасовано. Провадження у справі № 910/11287/16 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ "Трансзалізничсервіс" вказує на невиконання ДП "Молдавська залізниця" своїх зобов`язань, насамперед щодо оплати лізингових платежів, у зв`язку із чим виникає вимога про повернення предмета лізингу лізингодавцю та про відповідальність за невиконання основного договору у вигляді відшкодування збитків. Оскільки порушення умов основного договору, на які вказує позивач як на підставу притягнення до цивільно-правової відповідальності ДП "Молдавська залізниця", територіально не пов`язані з Україною, підстави для застосування приписів статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" відсутні.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що хоч ТОВ "Іволга-2" є резидентом України, але заявлені у цій справі до нього вимоги також не належать до юрисдикції господарських судів України, оскільки спірні правовідносини виникли не з договору поруки чи договору про відступлення права вимоги, а з основного договору, тому з огляду на статтю 9 Конституції України, пункт 2 частини першої статті 1 та статті 5, 25, 26 Закону України "Про міжнародне приватне право", а також статтю 514 Цивільного кодексу України при вирішенні цих правовідносин слід застосовувати умови договору оренди, в яких міститься арбітражне застереження.

У січні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ "Трансзалізничсервіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2018 року, в якій скаржник просив оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу № 910/11287/16 для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 910/11287/16 разом з касаційною скаргою ТОВ "Трансзалізничсервіс" на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2020 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у справі №910/11287/16 задоволено; постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у справі №910/11287/16 скасовано; справу №910/11287/16 направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

У вказаній постанові суд дійшов висновку про те, що спір у справі № 910/11287/16 про стягнення майнової шкоди, завданої на території України, який згідно з пунктом 3 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" з огляду на домовленість, досягнуту у листах від 31 грудня 2002 року та від 03 січня 2003 року між Фірмою "Nistas GmbH" та ДП "Молдавська залізниця", про визначення території України (станції призначення - Київ-Ліски) місцем повернення спірного майна, мають розглядати суди України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2020 апеляційну скаргу Державного підприємства "Молдавська залізниця" у справі №910/11287/16 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Пономаренко Є.Ю. - головуючий суддя, судді Дідиченко М.А., Руденко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2020 прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства "Молдавська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/11287/16 у складі колегії суддів: Пономаренко Є.Ю. - головуючий суддя, судді - Дідиченко М.А., Руденко М.А. до свого провадження; справу призначено до розгляду.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3014/20 від 14.09.2020 враховуючи перебування судді Руденко М.А., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, справу №910/11287/16 передано на повторний автоматизований розподіл.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2020, справу №910/11287/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Пономаренко Є.Ю., судді Калатай Н.Ф., Дідиченко М.А.

Представник апелянта - першого відповідача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представники позивача в судовому засіданні просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Другий відповідач та третя особа правом на участь своїх представників не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені судом.

При цьому, від другого відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ "Іволга-2".

Стосовно повідомлення третьої особи слід зазначити, що оскільки Фірма "Nistas GmbH" була ліквідована в ході здійснення апеляційного провадження у даній справі, що підтверджується наявними у її матеріалах доказами (т.5, а.с.115-124), вся кореспонденція суду, яка надсилалася вказаній особі була повернута до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведені обставини, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

Між Фірмою "Nistas GmbH" та Транспортно-експедиційним підприємством "ЧФМ-Експедиція", правонаступником якого є ДП "Молдавська залізниця" (замовник), 31 грудня 1997 року було укладено договір оренди 128 танко-контейнерів № 02/12-97 із подальшими змінами та доповненнями (далі - основний договір), відповідно до пункту 1.1 якого фірма здає в оренду замовнику 128 танко-контейнерів для перевезення наливанням харчових продуктів строком на 5 років з дня підписання договору та приймально-передавальних актів з подальшим правом їх викупу. Вказаний договір укладено в м. Кишиневі (Республіка Молдова).

Пунктом 4.1 основного договору передбачено, що плата за надані замовнику танко-контейнери встановлюється з моменту підписання договору та приймально-передавальних актів у розмірі 20 дол. США за один танко-контейнер за добу.

Змінами від 05 січня 1998 року до основного договору сторони погодили змінити предмет договору (з оренди майна на лізинг) та викласти його умови відповідно до положень законодавства про лізинг.

На виконання умов основного договору Фірмою "Nistas GmbH" було передано, а замовником прийнято 128 танко-контейнерів, що підтверджується Актом приймання - передачі.

Згодом, а саме 22 липня 2002 року між ТОВ "Іволга-2" (поручитель за договором поруки) та Фірмою "Nistas GmbH" (кредитор за договором поруки) укладено договір поруки № П/01-17 (далі - договір поруки), відповідно до умов пункту 1.1 якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов`язань ДП "Молдавська залізниця" (боржник за договором поруки), які виникли згідно з договором оренди (основним договором), укладеним між кредитором та боржником.

Згідно з пунктом 4.1 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань боржника за основним договором у сумі, яка дорівнює 10 000,00 дол. США, в тому числі за відшкодування основного боргу, сплату неустойки прострочення виконання зобов`язання, відшкодування понесених ним збитків або упущеної вигоди та повернення 128 танко-контейнерів кредитору.

Фірма "Nistas GmbH" 31 грудня 2002 року звернулась до ДП "Молдавська залізниця" з листом № 31/12, у якому повідомила про те, що термін дії основного договору, укладеного строком на 5 років, закінчується 5 січня 2003 року.

Також, Фірма "Nistas GmbH" в цьому листі зазначила, що 10 січня 2003 року планує укласти контракт з ТОВ "Терра" (Україна) про оренду зазначених танко-контейнерів. У зв`язку із цим Фірма "Nistas GmbH" просила ДП "Молдавська залізниця" повернути танко-контейнери не пізніше 10 січня 2003 року.

У матеріалах даної справи (т.1, а.с.103) наявна копія листа ДП "Молдавська залізниця" від 03 січня 2003 року № NF 11/05, в якому значиться про підтвердження Залізницею обставин доставки танко-контейнерів у строк не пізніше 10 січня 2003 року за вказаними в листі № 31/12 від 31 грудня 2002 року реквізитами.

На зазначеному листі міститься підпис від Генерального директора ДП "Молдавська залізниця" Гагауз М.У., проте печаткою вказаного підприємства вказаний підпис не скріплено.

При цьому, колегією суддів враховується наявність в матеріалах справи іншого листа ДП "Молдавська залізниця" (т.1, а.с.61), який підписано Генеральним директором ДП "Молдавська залізниця" Гагауз М.У. та скріплено печаткою підприємства.

В свою чергу, представник апелянта - ДП "Молдавська залізниця" в засіданні апеляційного суду вказав про наявність у нього сумнівів щодо достовірності зазначеного гарантійного листа.

Між Фірмою "Nistas GmbH" (орендодавець) та ТОВ "Терра" (орендар) 10 січня 2003 року у місті Києві укладено договір оренди, за пунктом 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає на правах оренди танко-контейнери для перевезення наливанням харчових продуктів.

Майно постачається орендарю за адресою: Україна, м. Київ (пункт 1.7 цього договору оренди). Загальна вартість договору становить 7 008 000,00 євро (пункт 1.8 договору).

Додатковою угодою № 2 від 13 січня 2003 року до договору його пункт 7.8 викладено в новій редакції, а саме: якщо орендодавець порушив строки поставки танко-контейнерів орендарю більше ніж на 6 місяців, то штраф складатиме десятикратний розмір вартості непоставлених танко-контейнерів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Терра" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Nistas GmbH" про стягнення штрафу у розмірі 70 080 000,00 (сімдесят мільйонів вісімдесят тисяч) Євро, нарахованого за прострочення передачі контейнерів в оренду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. у справі №6/487 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Nistas GmbH" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Терра" 70 080 000,00 Євро заборгованості, 25 500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказане рішення не було оскаржено ані в апеляційному, ані в касаційному порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2015 у справі №6/487 затверджено мирову угоду, укладену 28.05.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Терра" та товариством з обмеженою відповідальністю "Nistas GmbH".

У п. 3 вказаної мирової угоди сторони домовилися, що розрахунок за нею буде здійснено продукцією боржника не пізніше 31.12.2015.

Згідно наявних в матеріалах даної справи Актів приймання - передачі (т.1, а.с.79 - 88) Боржник - ТОВ "Nistas Im - und Export GmbH" передав ТОВ "Терра" товар на виконання мирової угоди від 25.02.2012.

Угодами про зарахування однорідних вимог від 03.09.2012 та від 04.09.2012 ТОВ "Терра" та ТОВ "Nistas Im - und Export GmbH" домовилися, що обов`язки, по рішенню Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. у справі №6/487 (за яким ТОВ "Nistas Im - und Export GmbH" виступає боржником, а ТОВ "Терра" - кредитором), а також по договору поставки №18/06 від 18.06.2012 (за яким ТОВ "Nistas Im - und Export GmbH" виступає кредитором, а ТОВ "Терра" - боржником) припиняються на суму 70 080 000, 00 Євро, оскільки зустрічні вимоги в цій частині є рівними.

Між ТОВ "Nistas GmbH" (первісний кредитор) та ТОВ "Трансзалізничсервіс" (новий кредитор) 20 жовтня 2012 року було укладено договір про відступлення права вимоги № 20/10/2012 (далі - договір про відступлення права вимоги), відповідно до умов якого первісний кредитор передає належне йому згідно з основним договором, який був укладений між первісним кредитором та ДП "Молдавська залізниця", право вимоги належного виконання боржником зобов`язань з повернення об`єкта оренди кредитору, а також з відшкодування основного боргу, неустойки, інфляційних витрат, 3 % річних та збитків за порушення виконання зобов`язань, у тому числі згідно з договором, укладеним між первісним кредитором і ТОВ "Іволга-2", а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основним договором. Новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов`язаннях, що випливають з основного договору, в об`ємі та на умовах, які існують на момент укладення цього договору (пункти 1.1, 1.2 договору про відступлення права вимоги).

Первісний кредитор зобов`язався передати новому кредитору всі необхідні документи, які підтверджують права, що передаються, а також інформацію, яка необхідна, для їх здійснення, у строк до 30 жовтня 2012 року, що підтверджується актом приймання-передачі документів (пункт 2.1.2 договору про відступлення права вимоги).

Позивач, посилаючись на обставини неналежного виконання ДП "Молдавська залізниця" своїх зобов`язань за договором оренди № 02/12-97 в частині своєчасного повернення 128 танко-контейнерів, вказує, що ним було понесено збитки у розмірі 70 080 000,00 (сімдесят мільйонів вісімдесят тисяч) Євро, які є штрафом за прострочення передачі ТОВ "Nistas GmbH" вказаних контейнерів в оренду ТОВ "Терра".

Суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог виходив з того, що оскільки ДП "Молдавська залізниця" не повернула 128 танко-контейнерів ТОВ "Nistas GmbH", яке, в свою чергу, не виконало зобов`язання по договору оренди від 10 січня 2003 року перед ТОВ "Терра", ТОВ "Nistas GmbH" понесло збитки в розмірі 70 080 000 (сімдесят мільйонів вісімдесят тисяч) Євро, право вимоги яких було передано позивачу у даній справі.

Колегія суддів не погоджується із висновками місцевого господарського суду, викладеними в оскаржуваному рішенні, щодо обґрунтованості позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов`язання.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управне на сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв`язку між діями особи та збитками, які складають об`єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує її інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов`язань - причиною.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності порушення відповідачем зобов`язання, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Крім цього, якщо позивач пред`являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності та розміру таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність пошкоджень, знищення майна, неодержаного прибутку тощо).

Стосовно наявності такого елементу цивільного правопорушення як протиправність дій першого відповідача - ДП "Молдавська залізниця", то колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про неправомірність утримання вказаною особою 128 танко-контейнерів та їх неповернення ТОВ "Nistas GmbH", враховуючи наступне.

Так, ДП "Молдавська залізниця" зверталося до Окружного Економічного Суду м. Кишинева із зустрічною позовною заявою в межах справи №2-7pr/2003 про визнання договору № 02/12-97 від 31.12.1997 року виконаним.

Рішенням Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 22.07.2003 у справі №2-7pr/2003 відмовлено у задоволенні первісного позову ТОВ "Nistas GmbH" про визнання договору оренди 128 танко-контейнерів розірваним; зустрічний позов ДП "Молдавська залізниця" повністю задоволено; оголошено Договір № 02/12-97 від 31.12.1997 року, зі змінами від 05.01.1998 р., укладений між ДП "Молдавська залізниця" та фірмою "Nistas GmbH" виконаним на договірних умовах лізингу.

При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що всі надані у справі докази, а також розрахунки підтверджують, що ДП "Молдавська залізниця" сплатило всі договірні платежі, а також вказано, що копії судових документів доводять без сумніву, що від ДП "Молдавська залізниця" була отримана оплата лізингу за період березень 2011 - жовтень 2002.

Таким чином, судом зроблено висновок про доведеність ДП "Молдавська залізниця" сплати орендодавцю "Nistas GmbH" вартості 128 танк - контейнерів та виконання в повному обсязі договірних зобов`язань.

Окрім наведеного, встановлено обставини того, що ДП "Молдавська залізниця" сплатила за кожен контейнер 20 0075,00 доларів США, що перевищує на 3 425,00 доларів США заявлену вартість, а також того, що останнє повністю сплатило вартість обладнання, наданого на підставі договору № 02/12-97.

Вказане рішення Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 22.07.2003 у справі №2-7pr/2003 було підтримано рішенням Економічної Апеляційної Палати від 16.12.2003 року та Висновком Вищої Судової Палати від 15.07.2004 року.

ДП "Молдавська залізниця" 27.06.2006 звернулася до Окружного Економічного Суду м. Кишинева з клопотанням про прийняття додаткового рішення, в якому просило визнати договір № 02/12-97 від 31.12.1997 року зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998 р., додатки від 16.01.1998, 18.01.1998 та 04.08.1998, виконаними на умовах договору лізингу.

Додатковою постановою Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 18.01.2007 у справі №2е-230/2007 вказана заява ДП "Молдавська залізниця" задоволена; укладений між ДП "Молдавська залізниця" та "Nistas GmbH" договір № 02/12-97 від 31.12.1997 року зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998 р., додатки від 16.01.1998, 18.01.1998 та 04.08.1998, визнано виконаним на умовах договору лізингу з переходом права власності на 128 танк - контейнерів до ДП "Молдавська залізниця".

Зазначена додаткова постанова була підтримана рішенням Економічної Апеляційної Палати від 20.03.2007 та рішенням Вищої Судової Палати від 05.07.2007.

В тексті цієї додаткової постанови Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 18.01.2007 у справі №2е-230/2007 зазначено, що із судових постанов, на підставі яких були стягнуті лізингові платежі, та постанови від 22.07.2003, яким договір було визнано виконаним на умовах договору лізингу, чітко та не оспоримо слідує, що цей договір № 02/12-97 від 31.12.1997 року, зі змінами від 05.01.1998, було виконано сторонами: передбачений у п. 2 змін від 05.01.1998 до договору № 02/12-97 від 31.12.1997 року строк лізингу сплив, у зв`язку з чим та враховуючи здійснення лізингових платежів (постанова Окружного Економічного Суду від 19.06.2002) у відповідності до п.12 змін від 05.01.1998 угода вважається виконаною та у відповідності до п. 4.1 того ж документу право власності на предмет лізингу (128 цистерн - контейнерів) переходить до ДП "Молдавська залізниця".

За наведених обставин, судова інстанція у додатковій постанові вказала, що викладене вище, скрізь призму положень ст. 123 (2) ГПК, враховуючи остаточність судових постанов, наділено силою судової вирішеної справи та не потребує доведення, а також не може бути оскаржено в подальшому при розгляді іншої справи за участю тих самих осіб.

Згодом, за заявою фірми "Nistas GmbH" Висновком Комерційного Окружного суду м. Кишинева від 04.02.2013 у справі №2е/12/2е-230/2007 роз`яснено резолютивну частину рішення Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 22.07.2003 за №2-7pr/2003 та Додаткової постанови Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 18.01.2007 №2е-230/2007 в частині визнання договору № 02/12-97 від 31.12.1997 року зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998 р., додатки від 16.01.1998, 18.01.1998 та 04.08.1998, укладені між "Nistas GmbH" та ДП "Молдавська залізниця", виконаним з моменту повної виплати ДП "Молдавська залізниця" виплат, що передбачені договором від 31.12.1997 року на користь "Nistas GmbH", а саме дату 10.07.2003 р., коли було виплачено останню плату в розмірі 11 938 доларів США.

Отже, вказаними судовими актами, які набрали законної сили було встановлено обставини виконання ДП "Молдавська залізниця" 10.07.2003 р. в повному обсязі своїх зобов`язань за договором № 02/12-97 від 31.12.1997 року зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998 р., додатки від 16.01.1998, 18.01.1998 та 04.08.1998, в частині сплати фірмі "Nistas GmbH" всіх договірних платежів, з набуттям при цьому лізингоодержувачем права власності на 128 танк - контейнерів.

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як роз`яснено п 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, рішення Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 22.07.2003 у справі №2-7pr/2003, рішення Окружного суду м. Кишинева від 04.02.2013 у справі №2е/12/2е-230/2007, Додаткова постанова Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 18.01.2007 №2е-230/2007, Висновок Комерційного Окружного суду м. Кишинева від 04.02.2013 у справі №2е/12/2е-230/2007 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі №910/11287/16, не можуть їм суперечити.

Згідно ч. 1 ст. 52 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінськ, 22.01.1993), учасниками якої є Україна та Молдова, винесені установами юстиції кожної з Договірних Сторін і,

що вступили в законну силу рішення, що не вимагають за своїм характером виконання, визнаються на територіях інших Договірних Сторін без спеціального провадження за умови якщо:

а) установи юстиції запитуваної Договірної Сторони не винесли раніше по цій справі рішення, що вступило в законну силу;

б) справа відповідно до цієї Конвенції, а у випадках, не передбачених нею, відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої рішення повинне бути визнане, не відноситься до виняткової компетенції установ юстиції цієї Договірної Сторони.

Враховуючи наведене, оскільки в судових актах Республіки Молдова, які набрали законної сили, встановлено факт виконання ДП "Молдавська залізниця" 10.07.2003 р. в повному обсязі своїх зобов`язань за договором № 02/12-97 від 31.12.1997 року зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998 р., додатки від 16.01.1998, 18.01.1998 та 04.08.1998, в частині сплати фірмі "Nistas GmbH" всіх договірних платежів, з набуттям при цьому лізингоодержувачем права власності на 128 танк - контейнерів, зазначені обставини не підлягають повторному перегляду та доведенню.

Таким чином, колегією суддів визнається необґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що перший відповідач не виконав умови договору оренди 128 танк - контейнерів та не оплатив їх залишкову вартість, а також амортизацію, оскільки у випадку здійснення лізингоодержувачем не всіх платежів, передбачених договором, судами не було б встановлено обставин переходу до ДП "Молдавська залізниця" права власності на вказані контейнери.

При цьому, апеляційний суд вважає неправильним висновок суду першої інстанції про набуття першим відповідачем права власності на 128 танк - контейнерів лише 20 березня 2007 року (за висновком суду дата набрання додатковою постановою Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 18.01.2007 у справі №2е-230/2007 про визнання права власності чинності), враховуючи наступне.

Так, вказаною додатковою постановою було не визнано право власності на спірні контейнери за ДП "Молдавська залізниця" , а лише підтверджено обставини виконання другим відповідачем умов договору № 02/12-97 від 31.12.1997 року, зі змінами від 05.01.1998, з переходом при цьому до нього права власності на 128 танк - контейнерів.

Отже, було визначено, що з моменту виконання ДП "Молдавська залізниця" умов договору № 02/12-97 від 31.12.1997 року, зі змінами від 05.01.1998, до останнього відповідно перейшло право власності на вказані контейнери.

При цьому, Висновком Комерційного Окружного суду м. Кишинева від 04.02.2013 у справі №2е/12/2е-230/2007 роз`яснено резолютивну частину рішення Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 22.07.2003 за №2-7pr/2003 та Додаткової постанови Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 18.01.2007 №2е-230/2007 та датою повного виконання договору № 02/12-97 від 31.12.1997 року зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998 р., додатки від 16.01.1998, 18.01.1998 та 04.08.1998, укладені між "Nistas GmbH" та ДП "Молдавська залізниця", визначено момент повної виплати ДП "Молдавська залізниця" виплат, що передбачені договором від 31.12.1997 року на користь "Nistas GmbH", а саме дату 10.07.2003 р., коли було виплачено останню плату в розмірі 11 938 доларів США.

За наведених обставин, до ДП "Молдавська залізниця" право власності на 128 танк - контейнерів перейшло 10.07.2003 р. (дата повного виконання договору № 02/12-97 від 31.12.1997 року зі всіма додатками, включаючи зміни від 05.01.1998 р.).

В свою чергу, фірма "Nistas GmbH", не маючи в наявності вказаних контейнерів все ж таки уклала договір щодо їх оренди з ТОВ "Терра" та більш того, погодилася з умовою щодо сплати штрафу у випадку несвоєчасності виконання зобов`язання по їх передачі орендарю.

Колегія суддів вважає, що за таких обставин всі ризики щодо неможливості подальшої передачі предмету лізингу в оренду іншій особі покладаються на фірму "Nistas GmbH".

Крім цього, згідно п. 1.4 договору оренди (в редакції додаткової угоди №2 від 13.01.2003 року) танко - контейнери повинні бути передані орендарю протягом одного календарного року, який обраховується з моменту підписання даного договору.

Отже, фірма "Nistas GmbH" взяла на себе зобов`язання передати вказані контейнери ТОВ "Терра" протягом року з моменту підписання вказаного договору, тобто до січня 2004 року.

Разом з тим, як вказувалося, право власності на зазначені 128 танко - контейнерів 10.07.2003 р. перейшло до ДП "Молдавська залізниця", відповідно фірма "Nistas GmbH" втратила право розпоряджатися ними.

Стосовно, наданого апеляційному суду лише 13.07.2020, додаткового договору №3 від 14.01.2003 до договору оренди від 10.01.2003, згідно якого п.1.4 договору було викладено в наступній редакції: 128 танко - контейнерів передаються орендарю протягом 10 днів з моменту підписання даного договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач належних доказів на підтвердження неможливості подання вказаного документу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього не надав.

При цьому, звернення позивача 20.09.2017 (тобто ще під час розгляду даної справи судом першої інстанції) з листом до ТОВ "Терра", в якому викладено прохання про надання документів щодо розрахунків по договору оренди між вказаним товариством та фірмою "Nistas GmbH", а також надання ТОВ "Терра" згідно листа від 10.10.2017 (також до ухвалення оскаржуваного наразі рішення), зокрема, вказаного вище додаткового договору №3 від 14.01.2003 до договору оренди від 10.01.2003, жодним чином не підтверджує: по перше відсутності такого документу у позивача станом на день ухвалення рішення та відповідно неможливості його подання до суду першої інстанції, по друге - обґрунтованих підстав для подання зазначеного доказу лише наразі, враховуючи, що апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції триває з 30.10.2017.

Окрім наведеного, позивач, як особа, що пред`являє вимоги про стягнення збитків повинна обґрунтувати їх певними доказами, заздалегідь отриманими до подання позовної заяви, а не здійснювати збір відповідних документів під час розгляду його вимог по суті.

Отже, вказаний додатковий договір №3 не приймається апеляційним судом.

Окрім наведеного, в контексті висновку апеляційного суду про відсутність протиправності дій другого відповідача та стосовно виконання ним умов договору лізингу належним чином, слід зазначити наступне.

Так, у вище згаданому рішенні Окружного Економічного Суду м. Кишинева від 22.07.2003 за №2-7pr/2003 встановлено, що строк дії договору лізингу сплив 05.01.2003, а платежі по ньому не були здійсненні своєчасно ДП "Молдавська залізниця" через те, що Національний Банк Молдови їх не приймав.

Наведений факт було визнано судом як обставину, яка не давала змоги лізингоодержувачу своєчасно здійснити платежі по договору та, на думку суду, не залежало від ДП "Молдавська залізниця".

Також, згідно, встановлених судом у рішенні від 22.07.2003, обставин 11.01.2003 Національним Банком Молдови було видано сертифікат реєстрації лізингу, а 13.01.2003 ДП "Молдавська залізниця" повністю сплатила фірмі "Nistas GmbH" платежі за листопад - грудень 2002 року, таким чином підтвердивши в черговий раз, що воно є добросовісним контрагентом та виконує свої зобов`язання за договором.

Як встановлено судом, наведені платежі прийняті фірмою "Nistas GmbH".

Також, вказано, що згідно п.4.4 змін до договору, зі спливом його строку майно передається лізингоодержувачу у власність, тобто ДП "Молдавська залізниця", відповідно, як встановлено судом, фірма "Nistas GmbH" після спливу строку дії договору повинна була передати майно у власність ДП "Молдавська залізниця" .

Таким чином, враховуючи все вищенаведене у сукупності колегія суддів доходить до висновку, що вина другого відповідача у невиконанні фірмою "Nistas GmbH" своїх зобов`язань з передачі контейнерів в оренду ТОВ "Терра" відсутня, оскільки у ДП "Молдавська залізниця", враховуючи повне виконання ним умов договору лізингу, не виникло обов`язку з повернення вказаних контейнерів фірмі "Nistas GmbH" після спливу строку дії договору лізингу.

При цьому, колегією суддів не приймається новий доказ, поданий позивачем до суду апеляційної інстанції 26.09.2018, а саме Доповнення від 05.01.1999 до договору оренди 128 танк - контейнерів (т.7, а.с.26), враховуючи наступне.

Так, згідно вказаного Доповнення у випадку не оплати лізингоодержувачем остаточної вартості танк - контейнерів з урахуванням зносу та амортизації, передбаченої п. 4.4 договору, лізингоодержувач зобов`язаний протягом п`яти днів з моменту закінчення договору повернути 128 танк - контейнерів лізингодавцю або іншій особі за вказівкою лізингодавця.

Позивач в силу вимог ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, подаючи вказаний доказ, повинен довести неможливість його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, у клопотанні про долучення зазначеного Доповнення позивач вказав, що ним 09.01.2018 подавалися апеляційному суду додаткові документи з обґрунтуванням неможливості їх подання до суду першої інстанції, проте Доповнення від 05.01.1999 до договору оренди 128 танк - контейнерів помилково не було приєднано до них.

Колегією суддів досліджено підстави, наведені позивачем у клопотанні, поданому апеляційному суду 09.01.2018, на які заявник посилається в обґрунтування неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції та встановлено наступне.

Так, за доводами позивача, вказане Доповнення від 05.01.1999 до договору оренди 128 танк - контейнерів ним було отримано після прийняття рішення судом першої інстанції у даній справі на його запит від адвокатської компанії, якою здійснювався захист інтересів фірми "Nistas GmbH" в судах.

При цьому, на підтвердження обставин отримання від вказаної компанії документів, позивачем 09.01.2018 надано її лист від 10.11.2017, у якому значиться про отримання адвокатською компанією запиту позивача щодо документів, підтверджуючих взаємовідносини між ТОВ "Nistas GmbH" та ДП "Молдавська залізниця", а також між ТОВ "Nistas GmbH" та ТОВ "Терра" 01.11.2017.

Таким чином, із документів наданих позивачем вбачається, що він звернувся с запитом за отримання відповідних документів до адвокатської компанії 01.11.2017, тобто після прийняття оскаржуваного наразі судового рішення.

По спливу восьми місяців після подання позивачем 09.01.2018 до апеляційного суду зазначених додаткових документів, ним 26.09.2018 подаються разом з Доповненням від 05.01.1999 до договору оренди 128 танк - контейнерів (яке за доводами ТОВ "Трансзалізничсервіс" помилково не було ним подано 09.01.2018 до суду) листи (т.7, а.с.27-28), згідно яких: позивач просить адвокатську компанію виправити в її листі від 10.11.2017 помилку в частині визначення дати листа ТОВ "Трансзалізничсервіс" - замість 01.11.2017 вказати 01.06.2017, та лист компанії з виправленням дати.

Колегією суддів вказані листи також не приймаються, оскільки позивач не надав суду доказів неможливості їх подання раніше аніж по спливу восьми місяців після приєднання 09.01.2018 до матеріалів даної справи додаткових доказів.

Більш того, лист компанії про виправлення помилки датовано 12.03.2018, а подано його апеляційному суду лише 26.09.2018.

Таким чином, зазначені листи не приймаються апеляційним судом як належні докази, які підтверджують обставини внесення в лист компанії від 10.11.2017 невірних даних щодо дати листа позивача, з яким він звернувся за отриманням документів, що стосуються правовідносин ТОВ "Nistas GmbH", ДП "Молдавська залізниця" та ТОВ "Терра".

Отже, позивачем не доведено обставин звернення ним до адвокатської компанії за отриманням вказаних документів до прийняття оскаржуваного у даній справі судового рішення.

Доказів неможливості своєчасного звернення до зазначеної адвокатської компанії позивач не надав. Так, само не обґрунтував відсутності у нього, як у особи до якої, за його доводами, перейшло право вимоги, всіх документів пов`язаних з нею, які необхідно було подати до суду разом з позовною заявою.

З огляду на викладене, Доповнення від 05.01.1999 до договору оренди 128 танк - контейнерів не приймається апеляційним судом.

Також, колегією суддів не приймається Доповнення від 18.01.1998 до договору оренди 128 танк - контейнерів, яке подано позивачем апеляційному суду 13.07.2020.

В обґрунтування причин несвоєчасного подання вказаного Доповнення позивач знову посилається на звернення, зокрема, до адвокатської компанії, якою здійснювався захист інтересів фірми "Nistas GmbH" в судах. При цьому, позивач зазначає, що вказане Доповнення від 18.01.1998 до договору оренди 128 танк - контейнерів (разом з кореспонденцією згідно переліку наведеного у листі компанії, т.13, а.с.39) було отримано ним 15.11.2017.

Обставин, які перешкоджали своєчасно отримати вказані документи від компанії та подати їх до суду першої інстанції, не наведено, як і не доведено обґрунтованості зволікань з боку позивача щодо неподання апеляційному суду документів одразу після їх отримання 15.11.2017, а не по спливу майже трьох років.

Отже, додаткові документи, що були подані позивачем апеляційному суду 13.07.2020 (т.13, а.с.37-54), зокрема, й Доповнення від 18.01.1998 до договору оренди 128 танк - контейнерів не приймаються колегією суддів.

З огляду на викладене, такі елементи складу цивільного правопорушення, як протиправні дії та вина особи - другого відповідача у справі, у даному випадку відсутні, що в свою чергу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення збитків, спричинених порушенням однією із сторін своїх договірних зобов`язань.

Стосовно самих збитків, що були визначені позивачем як сума штрафу, сплаченого фірмою "Nistas GmbH" ТОВ "Терра" за несвоєчасну передачу останньому в оренду 128 танк - контейнерів, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в обґрунтування факту понесення витрат у розмірі 70 080 000,00 Євро позивач вказує на виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Nistas GmbH" рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. у справі №6/487 в повному обсязі, що підтверджується мировою угодою, затвердженою судом, та актами приймання-передачі за період з 03.07.2012 р. по 31.08.2012 р., та угодами про зарахування однорідних вимог.

Як вже вказувалося, товариство з обмеженою відповідальністю "Терра" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Nistas GmbH" про стягнення штрафу у розмірі 70 080 000,00 (сімдесят мільйонів вісімдесят тисяч) Євро за прострочення передачі контейнерів в оренду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. у справі №6/487 позов задоволено повністю, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Nistas GmbH" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Терра" 70 080 000,00 Євро заборгованості, 25 500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

До Господарського суду міста Києва була подана заява про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення від 18.06.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2012 р. у справі №6/487 судом відмовлено у затвердженні мирової угоди від 18.06.2012 р., оскільки вона не стосується прав і обов`язків сторін щодо предмету позову, у зв`язку з тим, що у мировій угоді сторони домовилися, що розрахунок за даною мировою угодою буде здійснено продукцією боржника не пізніше 31.12.2012 р., тоді як предметом позову у справі № 6/487 є сплата боржником кредитору грошових коштів.

Крім цього, товариство з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" зверталося до Господарського суду міста Києва з аналогічним даному позовом до Державного підприємства "Молдавська залізниця" та товариства з обмеженою відповідальністю "Іволга-2" про стягнення збитків у розмірі 70 080 000,00 Євро.

Позовні вимоги також були обґрунтовані тим, що відповідач 1 у встановлений договором оренди 128 танко-контейнерів №02/12-97 від 31.12.1997 р. строк зобов`язання з повернення майна належним чином не виконав, у зв`язку з чим позивач вказував на обов`язок відповідача 1 відшкодувати завдані збитки у розмірі 70 080 000,00 Євро.

В обґрунтування факту понесення витрат у розмірі 70 080 000,00 Євро позивач так само вказував на виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Nistas GmbH" рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. у справі №6/487 в повному обсязі, що підтверджується мировою угодою від 18.06.2012 р. та актами приймання-передачі за період з 03.07.2012 р. по 31.08.2012р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 травня 2013 року по справі №910/5513/13 у задоволенні позовних вимог про стягнення 70 080 000,00 Євро, що еквівалентно 725 110 752,00 грн. - відмовлено.

Відмовляючи в позові суд посилався на те, що ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2012 р. у справі №6/487 судом відмовлено у затвердженні мирової угоди від 18.06.2012 р.

З огляду на викладене, у рішенні по справі №910/5513/13 суд вказав, що підстави вважати передання товариством з обмеженою відповідальністю "Nistas GmbH" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Терра" продукції на загальну суму 70 080 000,00 Євро згідно актів приймання-передачі за період з 03.07.2012 р. по 31.08.2012 р. таким, що здійснене на виконання рішення господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. у справі №6/487, у суду відсутні.

В свою чергу, ТОВ "Терра" та фірма "Nistas GmbH" 29.05.2015 звернулися до суду з заявою про затвердження мирової угоди на стадії виконання рішення від 28.05.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2015 у справі №6/487 затверджено мирову угоду, укладену 28.05.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Терра" та товариством з обмеженою відповідальністю "Nistas GmbH".

У п. 3 вказаної мирової угоди сторони домовилися, що розрахунок за нею буде здійснено продукцією боржника не пізніше 31.12.2015 .

Позивачем на підтвердження обставин виконання мирової угоди були надані Акти приймання - передачі за період з 03.07.2012 р. по 31.08.2012 р. (т.1, а.с.79 - 88), в яких вказується, що Боржник - ТОВ "Nistas Im - und Export GmbH" передав ТОВ "Терра" товар на виконання мирової угоди від 25.02.2012 .

Вказані акти колегія суддів вважає неналежними доказами виконання фірмою "Nistas GmbH" умов мирової угоди від 28.05.2015, оскільки в них відсутні посилання на неї. Так, в актах вказано, що товар передано на виконання мирової угоди від 25.02.2012, тоді як на затвердження суду було подано мирову угоду від 28.05.2015.

При цьому, позивачем до суду апеляційної інстанції 09.01.2018 було подано новий доказ - угоду від 05.09.2012, укладену між ТОВ "Терра" та фірмою "Nistas GmbH", згідно якої вказані сторони домовилися, що в Актах приймання - передачі за період з 03.07.2012 р. по 31.08.2012 р. було допущено помилку та з моменту підписання цієї угоди п. 1 читати: на виконання мирової угоди від 28.05.2012 боржник передав, а кредитор отримав наступні товари.

Колегією суддів вказаний доказ не приймається, оскільки заявник всупереч ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, посилання позивача на те, що вказаний доказ ним було отримано після прийняття рішення судом першої інстанції від адвокатської компанії, якою здійснювався захист інтересів фірми "Nistas GmbH" в судах, не може бути підставою для його прийняття апеляційним судом, оскільки безпосередньо позивач звернувся до вказаної компанії з листом про надання документів лише 01.11.2017 (про що вказано в листі останньої), тобто вже після ухвалення оскаржуваного наразі рішення суду від 05.10.2017.

Доказів неможливості своєчасного звернення до зазначеної адвокатської компанії позивач не надав. Так, само не обґрунтував відсутності у нього, як у особи до якої, за його доводами, перейшло право вимоги, всіх документів пов`язаних з нею, які необхідно було подати до суду разом з позовною заявою.

За наведених обставин, зазначена угода не приймається колегією суддів.

У будь - якому випадку, вказаний документ не може підтвердити обставин передання фірмою "Nistas GmbH" ТОВ "Терра" товару на виконання затвердженої судом мирової угоди від 28.05. 2015, оскільки згідно його умов вірною датою мирової угоди є 28.05. 2012, тобто вочевидь не тієї, що була затверджена судом по справі №6/487.

Стосовно Угод про зарахування однорідних вимог від 03.09.2012 та від 04.09.2012, згідно яких ТОВ "Терра" та ТОВ "Nistas Im - und Export GmbH" домовилися, що обов`язки, по рішенню Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. у справі №6/487 (за яким ТОВ "Nistas Im - und Export GmbH" виступає боржником, а ТОВ "Терра" - кредитором), а також по договору поставки №18/06 від 18.06.2012 (за яким ТОВ "Nistas Im - und Export GmbH" виступає кредитором, а ТОВ "Терра" - боржником) припиняються на суму 70 080 000, 00 Євро, оскільки зустрічні вимоги в цій частині є рівними, слід зазначити наступне.

Так, затверджена судом мирова угода від 28.05.2015 не містить жодних умов щодо проведеного між сторонами у 2012 році зарахування зустрічних однорідних вимог, а також того, що її виконання буде здійснено шляхом проведення зарахування в майбутньому.

При цьому, згідно п. 3 мирової угоди розрахунок за нею буде здійснено продукцією боржника не пізніше 31.12.2015 .

Отже, сторони погодили виконання цієї угоди в майбутньому, а даних щодо вже здійсненого зарахування в ній не відображено.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ані Акти приймання - передачі за період з 03.07.2012 р. по 31.08.2012 р., ані Угоди про зарахування однорідних вимог від 03.09.2012 та від 04.09.2012 не підтверджують належним чином обставин виконання мирової угоди від 28.05.2015.

Стосовно наданого на стадії апеляційного провадження нового доказу - Акту звірки від 18.10.2012 між ТОВ "Nistas GmbH" та ТОВ "Терра", слід зазначити, що він не приймається апеляційним судом з огляду на не доведення позивачем обставин неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, згідно листа ТОВ "Терра" від 15.11.2017, з яким позивачем було отримано зазначений документ, ТОВ "Трансзалізничсервіс" звернулося до останнього з запитом щодо отримання документів лише 02.11.2017, тобто після ухвалення оскаржуваного наразі рішення.

Обставин які перешкоджали позивачу раніше звернутися за отриманням документів до ТОВ "Терра" не наведено, як і не доведено обґрунтованості відсутності у ТОВ "Трансзалізничсервіс" станом на момент подання позову всіх доказів, пов`язаних з набутим правом вимоги.

Також, колегією суддів не приймається наданий позивачем 14.09.2020 прибутковий касовий ордер №43 (згідно якого ТОВ "Nistas GmbH" сплатило на користь ТОВ "Терра" грошові кошти в сумі 20 736 грн. на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. у справі №6/487), оскільки позивач не навів доводів щодо наявності перешкод його подання як до суду першої інстанції, так і своєчасного подання до апеляційного суду, враховуючи його отримання ще 15.11.2017 (як вказує позивач).

У будь - якому випадку обставини виконання мирової угоди не можуть вплинути на результат вирішення даного спору, оскільки, як вже було встановлено вище, ДП "Молдавська залізниця" виконало умови договору № 02/12-97 від 31.12.1997 року, зі змінами від 05.01.1998, та у зв`язку з цим, набуло право власності на 128 танк - контейнерів.

При цьому, наведені обставини з виконання першим відповідачем умов договору та набуття права власності виникли до затвердження судом мирової угоди у справі №6/487, а також до складання Актів приймання - передачі за період з 03.07.2012 р. по 31.08.2012 р. та Угод про зарахування однорідних вимог від 03.09.2012 та від 04.09.2012.

Таким чином, навіть якщо вважати обставини зі сплати штрафу ТОВ "Nistas GmbH" на користь ТОВ "Терра" за несвоєчасну передачу контейнерів в оренду доведеними, зазначене у будь - якому випадку не підтверджує наявності у цьому винних дій другого відповідача.

Враховуючи наведене, позивачем також не доведено наявності ще одного елементу складу цивільного правопорушення, а саме збитків.

Стосовно долученого позивачем на стадії апеляційного провадження (13.03.2018) експертного висновку КНДІСЕ від 13.03.2018, згідно якого сума збитків понесених ТОВ "Nistas GmbH" у зв`язку з невиконанням ДП "Молдавська залізниця" договору оренди 128 танко - контейнерів №02/12-97 у розмірі 70 080 000, 00 Євро станом на дату (20.10.2012) відступлення ТОВ "Трансзалізничсервіс" права вимоги до ДП "Молдавська залізниця" по відшкодуванню завданих збитків, документально підтверджується, слід зазначити наступне.

Як вбачається із наведеного висновку його складено 13.03.2018, тобто на момент прийняття оскаржуваного у даній справі судового рішення його взагалі не існувало.

Системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує вимоги повинні існувати на момент звернення до суду з відповідною заявою, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з нею.

Така обставина (тобто відсутність доказів як таких) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №910/10002/19.

При цьому, посилання позивача на те, що він звернувся до КНДІСЕ з проханням провести експертизу ще до ухвалення рішення у даній справі не можуть бути підставою для прийняття цього висновку з підстав наведених вище.

Слід також зазначити, що позивачем не надано доказів повідомлення суду першої інстанції про звернення до КНДІСЕ.

Крім цього, у вказаному висновку значиться про звернення до експертної установи з адвокатським запитом про проведення експертизи лише 14.02.2018 (тобто після ухвалення рішення у даній справі).

У будь - якому випадку, питання, яке було постановлено експертній установі та щодо якого проведено дослідження є правовим, а тому наведений висновок не може бути врахований при вирішенні спору у даній справі.

З огляду на викладене, позивачем не доведено ані обставин понесення збитків, ані відповідно причинно - наслідкового зв`язку між діями першого відповідача та збитками.

Таким чином, наведені обставини є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, як до першого відповідача, так і відповідно до поручителя (другий відповідач у справі).

Окрім наведеного, колегія суддів вважає за необхідне окремо зазначити щодо наявності у позивача права на пред`явлення даного позову наступне.

Так, позивач в обґрунтування у нього наявності такого права посилається на відступлення ТОВ "Nistas GmbH" права вимоги за договором від 20.10.2012 №20/10/2012.

Відповідно до умов п.1.1 вказаного договору первісний кредитор передає належне йому згідно з основним договором, який був укладений між первісним кредитором та ДП "Молдавська залізниця", право вимоги належного виконання боржником зобов`язань з повернення об`єкта оренди кредитору, а також з відшкодування основного боргу, неустойки, інфляційних витрат, 3 % річних та збитків за порушення виконання зобов`язань, у тому числі згідно з договором, укладеним між первісним кредитором і ТОВ "Іволга-2", а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основним договором. Новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов`язаннях, що випливають з основного договору, в об`ємі та на умовах, які існують на момент укладення цього договору (пункти 1.1, 1.2 договору про відступлення права вимоги).

Стосовно наданої позивачем 09.01.2018 на стадії апеляційного провадження Додаткової угоди від 21.10.2012 до вказаного договору про відступлення права вимоги від 20.10.2012 №20/10/2012, згідно якої договір доповнено новим пунктом про передачу права вимоги збитків, упущеної вигоди, штрафних санкцій (штрафів, пені, неустойки), які виникли на момент підписання даного договору чи виникнуть у майбутньому, понесених ТОВ "Nistas GmbH" по договору № 02/12-97 від 31.12.1997 року, внаслідок розрахунків згідно рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. у справі №6/487 на суму 70 080 000,00 Євро та 25 736 грн., колегія суддів зазначає наступне.

В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду.

Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з такою заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивачем не доведено обставин неможливості подання до суду першої інстанції копії зазначеної додаткової угоди, примірник якої зобов`язаний бути у нього в наявності, враховуючи те, що ТОВ "Трансзалізничсервіс" є її стороною.

Враховуючи наведене, посилання позивача на обставини отримання цієї угоди від адвокатської компанії, що здійснювала представництво інтересів ТОВ "Nistas GmbH" в судових інстанціях не приймаються колегією суддів як підстава поважності неподання додаткових доказів до суду першої інстанції.

До того ж, з листом до зазначеної адвокатської компанії про надання документів позивач звернувся 01.11.2017, про що значиться у вказаному листі останньої (т.14, а.с.124,), тобто після прийняття оскаржуваного у даній справі судового рішення.

Таким чином, вказана Додаткова угода від 21.10.2012 до договору про відступлення права вимоги від 20.10.2012 №20/10/2012 не приймається апеляційним судом.

Згідно ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 ст. 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (ч.1 ст. 510 Цивільного кодексу України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Отже, виходячи із загальних правил та положень ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.

Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов`язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги).

Разом з тим, зазначене положення є диспозитивним, отже інші правила можуть бути встановлені договором або законом. Суб`єкти зобов`язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав старого кредитора, проте це є можливим в разі подільності права вимоги кредитора.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 у справі № 925/1204/15.

Колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/2567/17, згідно з якою відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

В постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".

При цьому, предметом договору відступлення є право вимоги належного виконання ДП "Молдавська залізниця" зобов`язань з повернення об`єкта оренди кредитору, а також з відшкодування основного боргу, неустойки, інфляційних витрат, 3 % річних та збитків за порушення виконання зобов`язань, у тому числі згідно з договором, укладеним між первісним кредитором і ТОВ "Іволга-2".

Як вже було вказано вище, ДП "Молдавська залізниця" виконало 10.07.2003 р. умови договору № 02/12-97 від 31.12.1997 року, зі змінами від 05.01.1998, та у зв`язку з цим, набуло право власності на 128 танк - контейнерів.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наведені вище обставини свідчать, що зобов`язання сторін за договором №02/12-97 від 31.12.1997 року, зі змінами від 05.01.1998, припинились з моменту його виконання в повному обсязі першим відповідачем, у зв`язку з чим до нього і перейшло право власності на танко - контейнери, тобто 10.07.2003 р.

В свою чергу, Договір про відступлення права вимоги №20/10/2012 було укладено між ТОВ "Nistas GmbH" та ТОВ "Терра" лише 20.10.2012 .

Як вже вказувалося, обсяг прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора, тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов`язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги).

Більш того, у п. 1.2 договору відступлення сторони передбачили, що Новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов`язаннях, що випливають з основного договору, в об`ємі та на умовах, які існують на момент укладення цього договору.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що предметом вищевказаного договору від 20.10.2012 є право вимоги за неіснуючим зобов`язанням (таким, що не існувало саме по собі на момент укладання договору про відступлення права вимоги).

Також, згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Чинним законодавством не визначено, які саме умови є істотними для договору про відступлення права вимоги, однак, з огляду на положення ст.ст. 514, 638 ст. 514 Цивільного кодексу України у будь-якому випадку сторони договору про відступлення права вимоги повинні досягти згоди щодо предмету договору. Право, яке відступається, повинно бути індивідуально визначене шляхом конкретизації змісту, розміру і підстави виникнення вимоги .

З огляду на викладене, передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог свідчить про те, що такий предмет договору не індивідуалізовано належним чином.

Наведені вище обставини, також виключають можливість задоволення вимог позивача.

Стосовно заяви першого відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача про стягнення збитків, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг покладаються на позивача у справі.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Молдавська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/11287/16 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі №910/11287/16 про задоволення позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі №910/11287/16, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" до Державного підприємства "Молдавська залізниця" (Calea Ferata din Moldova) та товариства з обмеженою відповідальністю "Іволга-2", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фірма "Nistas GmbH" про стягнення 70 080 000,00 Євро, що еквівалентно 2 116 416 000,00 грн., відмовити повністю.

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" (01042, м. Київ, вул. Саперне поле, будинок 8, код ЄДРПОУ 37772801) на користь Державного підприємства "Молдавська залізниця" (Calea Feratг din Moldova) (Молдова, МД - 2012, м Кишинів, вул. В. Пиркелаб, буд. 48, код 1002600001257) 227 370 грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 21.09.2020 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

Н.Ф. Калатай