Постанова

від 15.09.2020 по справі 912/1975/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2020 року м.Дніпро Справа № 912/1975/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач)

суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,

секретар судового засідання: Вітко Г.С.,

розглянувши апеляційну скаргу виконувача обов`язків керівника Кіровоградської місцевої прокуратури на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 (суддя Вавренюк Л.С.) у справі № 912/1975/19

за позовною заявою Керівника Кіровоградської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті

до приватного підприємства "ЛП-ТРАНС І К"

про стягнення 12 064,94 грн,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Керівника Кіровоградської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до приватного підприємства "ЛП-ТРАНС І К" про стягнення на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у сумі 12 064,94 грн.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 у справі № 912/1975/19 позовну заяву Керівника Кіровоградської місцевої прокуратури № 78-4871вих19 від 10.07.2019 (вх. № 1975/19 від 10.07.2019) повернуто без розгляду.

Ухвала обґрунтована тим, що обставини, викладені в листах начальника Управління Укртрансбезпеки у Харківській області № 486/37-19 від 21.02.2019 та голови Державної служби України з безпеки на транспорті (вх. № до прокуратури 77-8281вх19 від 04.06.2019), ґрунтуються на неправильному розумінні вказаних посадових осіб питання наявності або відсутності в Укртрансбезпеки та його Управління в Харківській області відповідних повноважень щодо самостійного звернення до суду і не підтверджують визнання ними неможливості самостійно здійснювати належний захист інтересів держави в судовому порядку.

Прокурором не надано доказів того, що після отримання вищезазначених листів, Кіровоградською місцевою прокуратурою зазначеним особам було роз`яснено про помилковість їх позиції, і вже після цього було прийнято рішення про представництво у господарському суді інтересів держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, про що було поінформовано позивача листом № 78-4859вих19 від 09.07.2019.

У матеріалах справи відсутні обставини, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Державною службою України з безпеки на транспорті, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів держави. Сама по собі обставина незвернення Державної служби України з безпеки на транспорті з позовною заявою протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання відповідним органом своїх функцій із захисту інтересів держави.

Обставина пов`язана з неможливістю сплати Державною службою України з безпеки на транспорті судового збору за подання позову до суду в певний період, не підтверджує неможливість такого здійснення останньою захисту інтересів держави в подальшому.

Викладена позиція узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 23.10.2018 у справі №926/03/18, від 23.09.2018 у справі №924/1237/17.

Даної правової позиції дотримується також Центральний апеляційний господарський суд, у постановах від 24.04.2019 у справі № 904/31/19 та від 06.05.2019 у справі № 904/5874/18.

З урахуванням вищенаведеного господарський суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку законних правових підстав для представництва прокурором інтересів держави, що свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності та є підставою для повернення позовної заяви без розгляду відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

2.Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 у справі № 912/1975/19, до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернувся виконувач обов`язків керівника Кіровоградської місцевої прокуратури, в якій просить ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 у справі № 912/1975/19 скасувати, справу передати на розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст.ст. 53, 236 ГПК України, внаслідок чого зроблено висновки, що не відповідають обставинам справи.

Скаржник зазначає, що чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій , у зв`язку із чим прокурор кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Згідно правових висновків Верховного Суду (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13,06,2018 у справі № 924/349/18), нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертався.

З огляду на викладене та враховуючи вказані правові висновки Верховного Суду, скаржник вважає, що лише звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи, у тому числі досудового врегулювання, які не призвели до реального усунення порушень інтересів держави, не відповідають вимогам чинного законодавства.

Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 05.02.2019 у справі №910/7813/18, від 31.10.2018 у справі №911/360/17.

Скаржник вважає, що варто враховувати, що поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності, бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Також скаржник зазначає, що норма ст. 2 Закону України Про прокуратуру вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не правових наслідків, які наступили для осіб, які їх вчинили, зокрема, у вигляді притягнення до кримінальної або дисциплінарної відповідальності. Відтак наявність вироку суду або наказу керівника про застосування дисциплінарного стягнення може свідчити про притягнення осіб до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення або дисциплінарного проступку, проте не можуть вважатись обов`язковими та виключними доказами для обґрунтування факту неналежності здійснення уповноваженим органом своїх повноважень.

Скаржник зазначає, що ні ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ні ст. 53 ГПК України, ані будь-яка норма законодавства не передбачають обов`язок прокурора встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04.04.2019 у справі №924/349/18 та від 16.04.2019 у справі №910/3486/18.

Скаржник вважає, що такий перелік належних , на думку суду, доказів є упередженим та не ґрунтується на положеннях закону.

Скаржник вважає, що посилання суду першої інстанції на ненадання прокурором доказів, як на підставу для повернення позовної заяви прокурора без розгляду, є необґрунтованими та не відповідає положенням ч.2 ст. 86 ГПК України, якою визначено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржник зазначає, що жодним нормативним актом не визначено переліку доказів, зазначених судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, виключно на підставі яких суд має встановлювати наявність підстав у прокурора для реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

На думку скаржника, постановляючи оскаржувану ухвалу, судом першої інстанції залишено поза увагою висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди лежить потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

Оскільки інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність її захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, скаржник вважає, що позовні вимоги прокурора у даній справі обґрунтовані порушенням економічних інтересів держави внаслідок несплати відповідачем у встановлений законодавством строк визначеної контролюючим органом плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим та великогабаритним транспортним засобом та неналежним здійсненням уповноваженим органом - Державної службою України з безпеки на транспорті своїх повноважень щодо захисту цих інтересів.

Також прокурором обґрунтовано у чому саме полягає бездіяльність уповноваженого органу - Державної службою України з безпеки на транспорті, який, будучі обізнаним про наявність порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження, визначені ст. 6 Закону України Про автомобільний транспорт та п.п. 2, 15, 27 п.5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, протягом тривалого часу всупереч цих інтересів не вжив належних та ефективних заходів цивільно-правового характеру щодо стягнення з відповідача заборгованості перед Державним бюджетом України з плати за проїзд.

Скаржник зазначає, що на підтвердження вказаного до позовної заяви було долучено лист Управління Укртрансбезпеки у Харківській області №486/37-19 від 21.02.2019 та лист Державної служби України з безпеки на транспорті №3394/05/15-19 від 24.05.2019.

Скаржник вважає, що зазначеними листами позивач фактично визнав факт нездійснення ним повноважень щодо належного захисту інтересів держави.

Твердження суду щодо невиконання прокурором обов`язку щодо наведення причин, які перешкоджають захисту інтересів держави безпосередньо належним суб`єктом - державною службою України з безпеки на транспорті також, на думку скаржника, є помилковим, оскільки положення ст. 23 Закону України Про прокуратуру як і ст. 53 ГПК України такого обов`язку прокурора не передбачають.

Така правова позиція відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18.

3.Узагальнені доводи інших учасників справи.

Учасники справи не скористались своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2019 року, у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою виконувача обов`язків керівника Кіровоградської місцевої прокуратури на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 у справі № 912/1975/19 та призначено розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, провадження у справі № 912/1975/19 зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2019 року поновлено провадження у справі №912/1975/19, витребувано від Кіровоградської міської прокуратури оригінал позовної заяви №78-4871вих19 від 10.07.2019 (вх. №1975/19 від 10.07.2019), яку повернуто Господарським судом Кіровоградської області без розгляду, розгляд справи призначено на 06.11.2019 року.

06.11.2019 року розгляд справи відкладено на 11.12.2019 року.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2019 апеляційне провадження у справі № 912/1975/19 зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.08.2020 року поновлено провадження у справі № 912/1975/19, розгляд справи призначено на 15.09.2020 року.

15.09.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представники сторін не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні, про час, дату та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 у справі № 912/1975/19 слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції з огляду на наступне.

5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Керівника Кіровоградської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до приватного підприємства "ЛП-ТРАНС І К" про стягнення на користь Державного бюджету України плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, у сумі 12 064,94 грн.

6. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції , прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Тобто, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Колегія суддів доходить до висновку, що позовні вимоги прокурора правомірно обґрунтовані порушенням економічних інтересів держави внаслідок несплати відповідачем у встановлений законодавством строк визначеної контролюючим органом плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим та великогабаритним транспортним засобом та неналежним здійсненням уповноваженим органом - Державної службою України з безпеки на транспорті своїх повноважень щодо захисту цих інтересів.

Бездіяльність уповноваженого органу - Державної службою України з безпеки на транспорті, який, будуч обізнаним про наявність порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження, визначені ст. 6 Закону України Про автомобільний транспорт та п.п. 2, 15, 27 п.5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, протягом тривалого часу всупереч цих інтересів не вжив належних та ефективних заходів цивільно-правового характеру щодо стягнення з відповідача заборгованості перед Державним бюджетом України з плати за проїзд.

Підтвердженням цього є лист Управління Укртрансбезпеки у Харківській області №486/37-19 від 21.02.2019 та лист Державної служби України з безпеки на транспорті №3394/05/15-19 від 24.05.2019.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18:

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Якщо прокурору відомо причини такого незвернення , він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим .

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що сам факт незвернення до суду Державної служби України з безпеки на транспорті з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження як контролюючий орган щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим та великогабаритним транспортним засобом приватним підприємством "ЛП-ТРАНС І К", у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.

7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.

Прокурором вірно визначено підстави представництва інтересів держави, він має для цього відповідні повноваження, причини невжиття позивачем заходів щодо захисту своїх інтересів мають суб`єктивний характер (а.с.75), дії прокурора узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права і інтереси особи за захистом яких вона звернулась до суду.

Порушено право скаржника щодо захисту економічних інтересів держави у суді у зв`язку з неналежним здійсненням уповноваженим органом - Державною службою України з безпеки на транспорті своїх повноважень.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 у справі № 912/1975/19 винесена з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

10. Судові витрати.

Щодо розподілу судових витрат в порядку ст. 129 ГПК України, судова колегія зазначає, що розподіл судових витрат, понесених прокурором у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, повинен бути здійснений судом першої інстанції за наслідками вирішення спору.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу виконувача обов`язків керівника Кіровоградської місцевої прокуратури на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 у справі № 912/1975/19 - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 15.07.2019 у справі № 912/1975/19 - скасувати.

Справу № 912/1975/19 направити для продовження розгляду до Господарського суду Кіровоградської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст складено 21.09.2020 року.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Судді Ю.Б. Парусніков

Т.А. Верхогляд