Рішення

від 17.09.2020 по справі 910/18027/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2020Справа № 910/18027/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Мигора

про визнання недійсним договору

Суддя Шкурдова Л.М.

Секретар с/з Масна А.А.

Представники сторін:

від позивача: Яковенко Є.М., за дов.

від відповідача: Яковенко О.О., за дов.

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Літ" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4М15078И/П від 26.10.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 р. відкрите провадження у справі №910/18027/19, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що договір поруки №4М15078И/П від 26.10.2016, укладений між ТОВ Імперія Літ та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ Мигора за Кредитним Договором №4И16104Г від 25.10.2016, був вчинений під впливом обману, в зв`язку з чим вказаний договір має бути визнаний судом недійсним на підставі ст.230 ЦК України. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що дії товариства із отримання кредитних коштів по Кредитному договору №4И16104Г від 25.10.2016 були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань ТОВ МИГОРА перед банком в рамках реалізації Плану трансформації кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ. На виконання вказаного плану було погоджено відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору №4И16104Г від 25.10.2016 та договору поруки №4М15078И/П від 26.10.2016. При укладенні договору поруки сторони встановили, що кредитор (банк) зобов`язаний у випадку виконання Поручителем (ТОВ ІМПЕРІЯ ЛІТ ) обов`язку ТОВ МИГОРА за Кредитним договором передати Поручителю впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків, належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки Боржника за Кредитним договором, у тому числі договорів, укладених в забезпечення таких кредитних договорів. Позивач посилається на те, що Банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань ТОВ МИГОРА у вигляді цінних активів, а лише використовувало інформацію про такі активи для спонукання ТОВ ІМПЕРІЯ ЛІТ укласти Кредитний Договір та Договори Поруки, чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов Договору.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог позивача заперечував та просив суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що посилання позивача на те, що укладення договору поруки та кредитного договору було направлено на отримання прибутку не відповідає дійсності; позивачем не доведено ознак вчинення договору під впливом обману.

В судовому засіданні 18.08.2020 закрито підготовче провадження, призначено здійснювати розгляд по суті.

В судовому засіданні 17.09.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.10.2016 р. між позивачем (поручителем) та відповідачем (кредитором) укладено Договір поруки №4М15078И/П від 26.10.2016 в забезпечення виконання зобов`язань ТОВ Мигора перед банком за кредитним договором №4И16104Г від 25.10.2016.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що дії товариства із отримання кредитних коштів по Кредитному договору №4И16104Г від 25.10.2016 були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань ТОВ МИГОРА перед банком в рамках реалізації Плану трансформації кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ. На виконання вказаного плану було погоджено відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору №4И16104Г від 25.10.2016 та договору поруки №4М15078И/П від 26.10.2016. При укладенні договору поруки сторони встановили, що кредитор (банк) зобов`язаний у випадку виконання Поручителем (ТОВ ІМПЕРІЯ ЛІТ ) обов`язку ТОВ МИГОРА за Кредитним договором передати Поручителю впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків, належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки Боржника за Кредитним договором, у тому числі договорів, укладених в забезпечення таких кредитних договорів. Позивач посилається на те, що Банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань ТОВ МИГОРА у вигляді цінних активів, а лише використовувало інформацію про такі активи для спонукання ТОВ ІМПЕРІЯ ЛІТ укласти Кредитний Договір та Договори Поруки, чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов Договору. На думку позивача це свідчить про те, що його ввели в оману при укладенні договору поруки №4М15078И/П від 26.10.2016, а тому вважає, що відповідно вказаний договір є недійсним на підставі ст.230 ЦК України.

Разом з тим, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин ).

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що при укладанні спірного договору сторонами було дотримано норми чинного законодавства, а саме:

- зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства.

- волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі;

- спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства;

- правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.

У п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 1 ст. 230 Цивільного кодексу України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України).

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. 3.10 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р. у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, викладені позивачем у позовній заяві обставини не свідчать про введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні спірного правочину, оскільки підписуючи спірний договір позивач був ознайомлений з його змістом, зміст правочину не суперечить законодавству, при цьому питання щодо належного чи неналежного виконання умов спірного правочину не свідчить про введення в оману позивача під час його укладення.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232, 233, ст.ст. 236 - 238, ст. 240 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В позові - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі не оскарження його в цей строк до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя Шкурдова Л.М.

Повне рішення складено: 21.09.2020